Постанова № 32069750, 17.01.2013, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 січня 2013 р. Справа №2а-13750/12/0170/26

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Петренко В.В., за участю секретаря Асєєвої Л.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

за участю сторін:

позивач - не з'явився;

представник відповідача - не з'явився.

Суть спору: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративнім позовом до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0019651702 від 27.11.2012 року про збільшення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 4 166,25грн, в тому числі за основним платежем 3333,00грн та за штрафними санкціями у сумі 833,25грн та податкового повідомлення-рішення №0019661702 від 27.11.2012 року про збільшення суми податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 3 123,56грн, в тому числі за основним платежем в сумі 2 498,85грн та за штрафними санкціями 624,71грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що зазначені податкові повідомлення-рішення винесені з порушенням норм податкового законодавства, в зв'язку з чим, вони є протиправними та підлягають скасуванню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 10.12.2012 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 10.12.2012 року закінчено підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 25.12.2012 року витребувані докази у сторін.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 15.01.2013 року замінено відповідача належним.

Позивач у судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вікладення розгляду справи (а.с.71), надав клопотання про розгляд справи за відсутності його представника (а.с.73).

Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про день, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вікладення розгляду справи (а.с.71), клопотань не надав, про поважність причин неприбуття у судове засідання суду не повідомив.

Приймаючи до уваги, що в матеріалах справи достатньо доказів для з'ясування обставин по справі, суд вважає можливим на підставі статті 128 КАС України розглядати справу за відсутністю представників позивача та відповідача.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, якого зареєстровано 04.03.2002 року Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим (а.с.7).

Матеріали справи свідчать про те, що на підставі ст.20 розділу 1, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, п.79.1, п.79.2 ст.79 глави 8 розділу 2 Податкового кодексу України, відповідно до наказу ДПІ у м. Сімферополі «Про проведення документальної позапланової перевірки» від 31.10.2012 року №2777, повідомлення про проведення документальної перевірки №1070/17-2 від 24.07.2012 року було проведено документальну позапланову перевірку з питань взаємовідносин з ПП «Ротонда торг» (ЄДРПОУ 36165656), суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 (і.п.н. за ДРФО НОМЕР_1) за період з 01.07.2010 року по 31.07.2012 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 13.11.2012 року №8954/17-2/НОМЕР_1 (далі - акт перевірки) (а.с.8-24).

Згідно з висновками акту перевірки відповідачем були встановлені порушення (а.с.24):

- пп. 7.2.1 п.7.2 ст.7, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту на загальну суму 3333,00грн за липень 2010 року;

- п.177.1 ст.177, п.177.2 ст.177 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за період з 10.07.2010 року по 31.07.2012 року у сумі 2498,85грн.

На підставі виявлених порушень ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС були винесені податкові повідомлення-рішення від 27.11.2012 року №0019661702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем у сумі 2498,85грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 624,71грн та від 27.11.2012 року №0019651702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 3333,00грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 833,25грн (а.с.15-16).

Висновки ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС обґрунтовуються в акті тим, що перевіркою податкового кредиту за липень 2010 року , встановлено, що розмір податку зазначеного ФОП ОСОБА_1 у декларації, є меншим ніж визначено за результатами документальної виїзної перевірки, оскільки при заповненні податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2010 року платником податків неправомірно включено до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 3333,00грн по операціях з контрагентом ПП «Ротонда торг» (ЄДРПОУ 36165656), що призвело до заниження податкового зобов'язання, яке підлягає до сплати у розмірі 3333,00грн, також вказано щодо неправомірності включення до складу валових витрат суму 16665,00грн понесену на придбання товарів у ПП «Ротонда торг», у результаті чого занижено податкове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на суму 2498,85грн.

ДПІ в м. Сімферополі АР Крим ДПС посилається на порушення норм законодавства в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог,які не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Правовідносини між ФОП ОСОБА_1 та ПП «Ротонда торг», які відбулися у період 01.07.2010 року по 31.07.2010 року містять ознаки нікчемності, оскільки не підтверджено реальність проведених господарських операцій.

Одною з причин посилання на нікчемність господарських операцій є складання актів підрозділами ДПС в АР Крим про неможливість проведення зустрічної перевірки з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами покупцями та постачальниками при здійсненні фінансово-господарської діяльності ПП «Ротонда торг» та інших суб'єктів підприємницької діяльності.

Вирішуючи питання про правомірність винесених оскаржуваних податкових повідомлень - рішеннь та перевіряючи обґрунтованість висновків, викладених в акті перевірки, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані Податковим кодексом України, який набрав чинності 01.01.2011 року.

Статтею 86 ПК України встановлено, що за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт, а у разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства - довідка.

Акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно з статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі -Закон № 996) бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Частиною 2 ст. 3 цього Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п. 1.2 п. 1, п.п. 2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за № 168/704 (далі -Положення № 88) де зазначено, що первинні документи -це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону № 996 встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 2.4 Положення № 88 первинні документи (на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Таким чином, реальність здійснення будь-яких господарських операцій має бути підтверджена відповідними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, а встановлені у акті перевірки порушення податкового законодавства мають містити посилання на них.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Статтею 175 Господарського кодексу України встановлено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Суд враховує, що частину 1 статті 207 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок.

Відповідно до частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок встановлені частиною 2 статті 228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), що стосується також правочинів, які порушують публічний порядок. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином, органи податкової служби стосовно угод, які вони вважають такими, що суперечать інтересам держави та суспільства, можуть звертатись до судів із позовами виключно про стягнення в доход держави коштів, одержаних за такими правочинами, посилаючись на їхню нікчемність.

Як зазначено у частині 2 статті 215 Цивільного Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Висновки про наявність або відсутність ознак угоди, які відносять її до такої, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства зазначаються судом у мотивувальній частині рішення по справі за позовом органів податкової служби про застосування наслідків вчинення угод, укладених з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частиною 1 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Підстави недійсності господарського зобов'язання також встановлені ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України та до них законом віднесено вчинення угод з метою, що суперечить інтересам суспільства та держави.

Судом досліджені документи, надані позивачем в обґрунтування позовних вимог та встановлено наступне.

При здійсненні господарських операцій факт постачання товару від ПП «Ротонда торг» підтверджується видатковими накладними на загальну суму 20 000,00грн, у т.ч. ПДВ у сумі 3333,34грн, а саме видаткова накладна №РН-1503 від 02.07.2010 року на суму 7900,00грн, у т.ч. ПДВ у сумі 1316,67грн (а.с.21); видаткова накладна №РН-1503 від 15.07.2010 року на суму 9840,00грн, у т.ч ПДВ 1640,00 грн (а.с.23); видаткова накладна №РН-1606 від 27.07.2010 року на суму 2260,00грн у т.ч. ПДВ у сумі 376,67грн (а.с.24).

Відповідно до п.п.7.2.6. п. 7.2. ст.7. Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - закон №168) ПП «Ротонда торг» на адресу ФОП ОСОБА_1 виписало податкові накладні на загальну суму 20 000,00грн, у т.ч. ПДВ у сумі 3333,34грн, а саме податкова накладна №1503 від 02.07.2010 року на суму 7900,00грн, у т.ч. ПДВ у сумі 1316,67грн (а.с.20), податкова накладна №1530 від 15.07.2010 року на суму 9840,00грн, у т.ч ПДВ 1640,00 грн (а.с.22); податкова накладна №1606 від 27.07.2010 року на суму 2260,00грн у т.ч. ПДВ у сумі 376,67грн (а.с.24).

Матеріали справи свідчать про те, що за отриманий товар ФОП ОСОБА_1 сплачено на користь ПП «Ротонда торг» грошові кошти у сумі 20 000,00грн:

- фіскальний чек №0393 від 02.07.2010 року на суму 7900,00грн (а.с.20);

- фіскальний чек №0420 від 15.07.2010 року на суму 9840,00грн (а.с.22);

- фіскальний чек №0458 від 27.07.2010 року на суму 2260,00грн (а.с.24).

Як вбачається з матеріалів справи позивачем до складу податкового кредиту з ПДВ при його формуванні у податковій звітності за досліджений період віднесені суми ПДВ, підтверджені податковими, видатковими накладними ПП «Ротонда торг» (ЄДРПОУ 36165656) в загальному розмірі 20 000,00грн, у т.ч. ПДВ у сумі 3333,00грн.

Обсяг наданих товарів та ПДВ, отриманих від постачальників включені до додатку №5 до податкової декларацій з ПДВ за липень 2010 року, у розділі «Податковий кредит».

Відповідно до поданих ФОП ОСОБА_1 податкових декларацій з ПДВ за період з 01.07.2009 року по 31.07.2012 року, додатків №5 Декларацій за відповідні періоди, встановлено, що позивачем до складу витрат включена сума придбання товару від ПП «Ротонда торг» (ЄДРПОУ 36165656) у сумі 16665,00грн.

Таким чином, використання у господарській діяльності ФОП ОСОБА_1 товару, який отримано від ПП «Ротонда торг» за липень 2010 року підтверджується первинними документами, оформленими у відповідності до п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-XV, п.2.4 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. під №168/704, які відповідають вимогам первинного документа, що містить відомості про господарську операцію й підтверджує її здійснення.

Відповідно по положень п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон №168) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до положень абзацу 1 п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону №168 податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.2.3 п.7.2 Закону №168 податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до положень п.7.5.1. п.7.5 ст.7 Закону №168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.4.5 визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із абзацом а) п.198.1 ст.198 розділу V Податкового Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі у разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту відповідно до п.198.2 ст.198 розділу V Податкового Кодексу України вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 розділу V Податкового Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 розділу І цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього розділу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 ст.198 розділу V Податкового Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього розділу).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність, установлену законодавством.

У разі коли платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Суд зауважує, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Суд також зазначає, що чинним законодавством не передбачений обов'язок покупця перевіряти у продавця місцезнаходження майна, наявність трудових ресурсів, виробничо -складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів та іншого майна, економічно необхідного для здійснення господарської операції. Відтак, позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх податкових зобов'язань, оскільки чинним законодавством така відповідальність не передбачена.

Зазначені висновки суду узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії.

Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

До того ж, ВАСУ в Ухвалі від 16.05.2012 р. по справі №К-9991 /6724/12 дотримується наступної думки:

«Посилання податкового органу на факт відсутності постачальника за його місцезнаходженням, свідчить лише про порушення даною юридичною особою законодавства, яке стосується його реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобов'язує його повідомляти реєструючі органи про зміну свого місця знаходження, а у випадку порушення даної вимоги передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб».

В Ухвалах від 17.07.2012 р. №К/9991/1812/12 та від 17.01.2012 р. №К-15283/09 ВАСУ викладає наступну думку:

«Факт відсутності контрагента за місцезнаходженням на дату проведення перевірки не може слугувати підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість».

У зв'язку з чим, суд зауважує, що невиконання зобов'язань перед бюджетом постачальниками у ланцюгу постачання є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до таких постачальників, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем. Суб'єкти господарювання згідно з частиною першою статті 19 ГК України мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Всупереч вимогам вказаної норми, відповідачем належних доказів на підтвердження доводів правомірності висновків про порушення позивачем норм Податкового кодексу України, викладених в акті перевірки, які покладено в основу податкового повідомлення-рішення, на вимогу статті 71 КАС України, суду не надано, як і не надано інших доказів, на підтвердження правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, якими позивачу збільшено суму грошових зобов'язань.

Враховуючи що висновки акту перевірки, на підставі яких прийнято спірне повідомлення-рішення є необґрунтованими, тобто відсутні і підставі для застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 27.11.2012 року №0019651702 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ за основним платежем у сумі 3333,00 та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 833,25грн та податкове повідомлення-рішення від 27.11.2012 року №0019661702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем у сумі 2498,85грн та штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 624,71грн не можуть бути визнані такими, що прийняті на підставі та відповідно до діючого законодавства, тому позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 КАС України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами суд вважає необхідним стягнути судові витрати з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Суд вважає необхідним стягнути на користь позивача судовий збір у сумі 107,30грн.

Керуючись ст.ст. 11, 71, 94, 158, 161-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2.Визнати противоправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.11.2012 року №0019651702 та податкове повідомлення-рішення від 27.11.2012 року №0019661702.

3. Стягнути з Державного бюджету України за рахунок відповідача на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (і.п.н. ДРФО НОМЕР_1) витрати по сплаті судового збору у сумі 107,30грн.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.В.Петренко