Рішення № 32068910, 27.05.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" травня 2013 р.Справа № 922/1312/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погореловой О.В

при секретарі судового засідання Кролівець М.О.

розглянувши справу

за позовом Приватного підприємства "Інжинирінгова компанія "Лідер", м. Харків до Приватного підприємства "НКН Агро", м. Харків (перший відповідач) , ФОП ОСОБА_1, с. Калита (другий відповідач) про стягнення 109796,77 грн. за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_2.

першого відповідача - не з"явився

другого відповідача - ОСОБА_3

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом в якому просить суд стягнути з відповідачів солідарно заборгованість у розмірі 90 724,91 грн., з яких: 77666,87 грн. основний борг, 11873,46 грн. пеня, 1184,58 грн. 3% річних, що виникла внаслідок невиконання другим відповідачем своїх зобов'язань по оплаті поставленого товару та першим відповідачем за договором поруки, укладеного між ним та позивачем 01.02.2012 року. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідачів.

23.05.2013 року до господарського суду від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій він просить суд стягнути з відповідачів солідарно 109796,77 грн. заборгованості з яких: 77666,87 грн. сума основного боргу, 15575,94 грн. пені, 1553,96 грн. 3% річних та 15000,00 грн. збитків, понесених позивачем на правову допомогу.

Суд, дослідивши заяву та додані до неї документи, вислухавши представника позивача, а також враховуючи те, що, відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог, а до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви, приймає надану заяву до провадження та продовжує розгляд справи з її урахуванням.

Згідно п. 10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення", результати розгляду господарським судом заяв (клопотань) учасників судового процесу повинні зазначатися в мотивувальній, а не в резолютивній частині рішення суду, прийнятого по суті справи, за винятком тих випадків, коли суд вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову (статті 67, 68 ГПК), відстрочку або розстрочку виконання рішення (стаття 121 ГПК).

23.05.2013 року до господарського суду позивача надійшов супровідний лист, в якому він просить суд долучити до матеріалів справи докази направлення другому відповідачу акту звіряння взаємних розрахунків.

Суд, дослідивши надані докази, долучає їх до матеріалів справи.

27.05.2013 року до господарського суду від другого відповідача надійшли заперечення на позов, в яких він проти позову заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні.

Суд, дослідивши надані заперечення, долучає їх до матеріалів справи.

15.04.2013 року до господарського суду від першого відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він вказує на те, що договір поруки, укладений між ним та позивачем, 01.09.2012 року був розірваний за домовленістю між сторонами. просить в задоволенні позову до першого відповідача відмовити. Також просить суд розглядати справу за відсутності представника першого відповідача в судовому засіданні.

Наданий відзив досліджений судом та долучений до матеріалів справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, враховуючи те, що відповідно до статті 22 ГПК України, брати участь в судовому засіданні є правом сторони, а не обов'язком та те, що участь представника першого відповідача в судовому засіданні судом не визнавалась обов'язковою, знаходить правові підстави для задоволення клопотання відповідача як такого, що не суперечить нормам діючого законодавства.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Присутній в судовому засіданні представник другого відповідача проти позову заперечував та просив суд відмовити в його задоволенні.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Між позивачем та другим відповідачем було досягнуто згоди на поставку товару, відповідно до якої позивач передав, а другий відповідач прийняв товар - фарбувальну камеру Spray booth 26мм загальною вартістю 789440,87 грн. Факт поставки товару підтверджується довіреністю № 5 від 27.01.2012 року на отримання товару та видатковою накладною № 74 від 27.01.2012 року (а.с. 20-21).

Платіжними дорученнями № 43 від 30.08.2011 року та № 47 від 31.08.2011 року другий відповідач перерахував позивачу 711774,00 грн.

Залишок боргу станом на день подання позову до суду складає 77666,87 грн.

14.09.2012 року позивач направив другому відповідачу лист № 14/09-12 з вимогою у семиденний строк від дня пред'явлення такої вимоги, виконати зобов'язання та сплатити наявний борг.

Проте заборгованість другим відповідачем погашена не була.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Частиною 2 статті 530 ЦК України передбачено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В порушення зазначених вище вимог закону другий відповідач своє зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару належним чином не виконав.

01 лютого 2012 року між позивачем та першим відповідачем був укладений договір поруки, відповідно до умов якого, перший відповідач поручився перед позивачем за виконання обов'язків другим відповідачем щодо оплати вартості отриманого товару за видатковою накладною № 74 від 27.01.2012 року.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до статті 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Проте, як встановлено судом, 01.09.2012 року сторони досягли домовленості про розірвання договору поруки, про що між ними була укладена додаткова угода до договору поруки від 01.02.2012 року. Присутній в судовому засіданні представник позивача підтвердив факт розірвання договору поруки.

Згідно ст. 17 ГПК України, справа, прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута по суті і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому господарському суду.

Таким чином, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог до першого відповідача.

Позивач також просить суд стягнути з відповідачів 15575,94 грн. пені.

Суд, дослідивши матеріали справи не знаходить правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки, відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Проте, як свідчать матеріали справи, сторони не встановили між собою такої відповідальності як пеня.

Позивач також просить суд стягнути з відповідачів 1553,96 грн. трьох відсотків річних.

Відповідно до статті 625 Кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом перевірений розрахунок 3% річних, наданий позивачем, та суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з другого відповідача 1553,96 грн. 3% річних.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 15000,00 грн. збитків, суд зазначає наступне.

Як вказує позивач, для відновлення свого порушеного права він вимушений був укласти договір від 28.03.2013 року № б/н про надання юридичних послуг із ФОП ОСОБА_2, предметом якого було надання правової допомоги щодо стягнення заборгованості з боржника - ФОП ОСОБА_1

На виконання договору позивач перерахував ФОП ОСОБА_2 15000,00 грн. (платіжне доручення № 517 від 17.04.2013 року). Таким чином, на думку позивача, він поніс збитки в сумі 15000,00 грн.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши представника позивача не може погодитись з твердженнями позивача, виходячи з наступного.

Надання правової допомоги учасникам судового процесу (склад учасників процесу визначений ст.18 ГПК України) при розгляді спорів в господарських судах передбачено, перш за все, статтею 59 Конституції України, в якій вказано, що кожен має право на правову допомогу та кожен є вільним у виборі захисника своїх прав і в даному випадку позивач використав таке право.

Рішенням Конституційного Суду України від 16.11.2000 року по справі №1-17/2000 визначено, що положення частини першої ст. 59 Конституції України про те, що "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав" треба розуміти як конституційне право, з метою отримання правової допомоги, вибирати захисником своїх прав, крім адвоката, ще й особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги, особисто чи за дорученням юридичної особи.

В силу статті 28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю. Представництво інтересів сторони у господарському суді іншими, ніж зазначено у ч. ч. 1, 2 ст. 28 ГПК України, особами не носить обов'язкового характеру і пов'язано лише з волевиявленням самої сторони.

Таким чином держава в особі відповідних органів визначає певне коло суб'єктів надання правової допомоги та їх повноваження. Правову допомогу можуть надавати, як адвокати, так і особи, які є фахівцями у галузі права і за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Витрати на правову допомогу, які є предметом даного спору, позивач як вже зазначалося вище відносить до збитків.

Так, відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно зі ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Однак, в силу ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права закон відносить до витрат на правову допомогу.

Оскільки оплата юридичних послуг віднесена законодавством до судових витрат, то дана категорія послуг не може бути ні матеріальною шкодою, ні тим більш, збитками, з огляду на приписи ст. 225 ГК України, яка прямо вказує що саме відноситься до збитків. Оплата юридичних послуг під визначення збитків не підпадає.

Таким чином надання ФОП ОСОБА_2 позивачу юридичних послуг по захисту інтересів позивача в суді закон не відносить до збитків.

Правову позицію з цього питання викладено в постанові Верховного Суду України від 04.03.2002 р. по справі № 2/217 за позовом ТОВ "Укренергосервіс" до "Промінвестбанку" та Першого українського міжнародного банку про стягнення збитків, з яких зокрема 60000,00 грн. витрат, пов'язаних з наданням юридичної допомоги щодо захисту своїх прав, де зазначено, що віднесення арбітражним судом до збитків витрат товариства на правове обслуговування суперечить закону, зокрема, положенням статті 203 ЦК (дійсної на час виникнення спірних правовідносин), оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру і факт їх наявності та розмір не знаходяться у необхідному зв'язку з оспорюванню шкодою, що підлягала стягненню по цій справі.

Наведені вище положення законодавства дають суду підстави вважати, виходячи із правової природи судових витрат, пов'язаних з розглядом справи в господарському суді, що до складу таких витрат відносяться витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, який надає правову допомогу за договором. Тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідачів 15000,00 грн. збитків заявлені без належної правової підстави і мають бути залишені без задоволення.

Відповідно до ч. 7 статті 84 Господарського процесуального кодексу України, якщо у справі беруть участь кілька позивачів або відповідачів, у рішенні вказується, як вирішено спір щодо кожного з них, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.

Таким чином, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову відносного першого відповідача та про часткове задоволення позову відносно другого відповідача, а саме: стягнення з останнього 77666,87 грн. основного боргу та 1553,96 грн. 3% річних.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої у разі часткового задоволення позовних вимог, судові витрати покладаються на обидві сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 179, 181 Господарського кодексу України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 4, 12, 22, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відносно Приватного підприємства "НКН АГРО" - відмовити повністю.

Позов відносно ФОП ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з ФОП ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ІПН НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2 у ПАТ "Юнекс Банк" м. Київ, МФО 322539) на користь Приватного підприємства "Інжинирінгова компанія "Лідер" (61204, м. Харків, пр. Перемоги, 72-Г, кв. 37, код ЄДР 36627494, р/р 26002060566749 у відділенні № 2 ГРУ "Приватбанк", МФО 351533) - 77666,87 грн. основного боргу, 1553,96 грн. 3% річних та 1328,28 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову - відмовити.

Повне рішення складено 30 травня 2013 року.

Суддя Погорелова О.В.