Рішення № 32068815, 18.06.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" червня 2013 р. Справа № 911/1678/13

Господарський суд Київської області у складі судді Саванчук С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Комунального підприємства "Бучанське управління житлово-комунального господарства" Бучанської міської ради,

08292, Київська обл., м. Буча, вул. Енергетиків, 2

до Фізичної особи-підприємця Какоріної Людмили Михайлівни,

08292, Київська обл., м. Буча, вул. Нове Шосе, 3, кв. 26

про стягнення 38 686,79 грн.

за участю представників:

позивача - Борисова І.В. (доручення від 15.05.2013 № 541);

відповідача - не з'явився, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином.

Обставини справи:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Комунального підприємства "Бучанське управління житлово-комунального господарства" Бучанської міської ради (далі - позивач) до Фізичної особи-підприємця Какоріної Людмили Михайлівни (далі - відповідач) про стягнення 25 671,75 грн., з яких: 22 776,99 грн. - основна заборгованость, 2 419,66 грн. - пеня та 475,10 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за договором оренди нерухомого майна (нежилих будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади міста Буча.

Ухвалою господарського суду Київської області від 07.05.2013 порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 23.05.2013.

У судове засідання 23.05.2013 представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали суду від 07.05.2013 не виконав, розгляд справи відкладено на 18.06.2013.

12.06.2013 через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 13158 від 12.06.2013) відповідачем подано заяву з Довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо Фізичної особи-підприємця Какоріної Людмили Михайлівни у додатку, відповідно до якої відповідач перебуває в стані припинення.

14.06.2013 через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 13395 від 14.06.2013) позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, згідно з якою заявлено до стягнення 38 686,79 грн., з яких: 23 910,38 грн. - основна заборгованость, 2 828,05 грн. - пеня, 556,78 грн. - 3% річних та 11 391,58 грн. - неустойка.

На підставі статті 22 Господарського процесуального кодексу України збільшення розміру позовних вимог прийнято судом.

У зв'язку з прийняттям господарським судом збільшення розміру позовних вимог, має місце нова ціна позову - 38 686,79 грн., виходячи з якої і буде вирішуватися спір в даному провадженні.

З урахуванням підпункту 3.10. пункту 3. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 № 18, нову ціну позову зазначено як у вступній, так і в описовій частині рішення.

У судовому засіданні 18.06.2013 представник позивача повністю підтримав позовні вимоги, з урахуванням збільшення позовних вимог, та просив суд їх задовольнити з підстав, викладених у позові, відповідач письмовий відзив на позовну заяву не подав, явку представника не забезпечив.

При розгляді збільшених позовних вимог у судовому засіданні 18.06.2013, судом враховано, що вони обґрунтовані тими ж обставинами, що зазначені в позовній заяві та доказами, що були наявними в матеріалах справи до подання такого збільшення, зважаючи на правову позицію пленуму Вищого господарського суду України, що викладена в абзаці 3 пункту 7. постанови «Про судове рішення» від 23.03.2012 № 6.

Нез'явлення у судове засідання представника відповідача та неподання відповідачем письмового відзиву на позов не перешкоджає розгляду справи.

На підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 18.06.2013 оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд -

встановив:

Підставою виникнення спірних правовідносин сторін є договори оренди нерухомого майна (нежилих будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади міста Буча: від 01.01.2009 № 39, від 01.05.2009 № 39 (укладений на строк до 31.12.2009), який продовжував свою дію на підставі рішень Бучанської міської ради за клопотанням відповідача, а саме: рішення 61 сесії 5 скликання Бучанської міської ради від 28.01.2010 № 1691-61-V, рішення 4 сесії 6 скликання Бучанської міської ради від 24.12.2010 №50-4-VI, рішення 19 сесії 6 скликання Бучанської міської ради від 22.12.2011 №466-19-VI. Договір оренди припинив дію 31.12.2012.

Підставою позову є те, що відповідачем не в повному обсязі сплачено орендну плату у періоди дії договору оренди та фактичного користування об'єктом оренди після припинення договору.

Відповідно до договору оренди нерухомого майна (нежилих будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади міста Буча від 01.05.2009 № 39, що укладений між Комунальним підприємством "Бучанське управління житлово-комунального господарства" (орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем Какоріною Людмилою Михайлівною (орендар), (далі - Договір), орендодавець на підставі рішення Бучанської міської ради від 30.04.2009 № 1331 передав, а орендар прийняв в оренду нежитлове приміщення (далі - об'єкт оренди) за адресою: м. Буча, вул. Нове Шосе, 3, загальною площею 185,4 м2 (пункти 1.1., 2.1. Договору).

Згідно пункту 3.1. Договору, за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади міста Буча, затвердженої рішенням Бучанської міської ради, місячний розмір якої згідно з розрахунком орендної плати, що є невід'ємною частиною до Договору, (додаток №3), на дату підписання Договору становить 500,00 грн.

На підставі рішення Бучанської міської ради від 24.12.2010 між сторонами укладено додаткову угоду до Договору, згідно якої орендна плата становить 1 251,83 грн., розмір орендної плати за кожен наступний місяць визначається шляхом корегування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Пунктом 1.2. Договору встановлено, що договір визначає взаємовідносини сторін щодо строкового, платного користування орендарем об'єктом оренди.

Обєкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Буча і знаходиться на балансі Комунального підприємства "Бучанське управління житлово-комунального господарства", який є орендодавцем (пункт 2.4. Договору).

Позивач стверджує, що в порушення умов Договору, відповідачем не у повному обсязі сплачена орендна плата та наявна заборгованість у загальному розмірі 23 910,38 грн.

Пунктом 3.4. Договору передбачено, що орендна плата сплачується орендарем, починаючи з дати підписання акту приймання-передачі. Останнім днем дати сплати орендної плати є дата підписання сторонами акту приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди орендодавцеві.

Орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря, щомісячно, не пізніше 10 числа поточного місяця, на рахунок орендодавця (пункт 3.5. Договору).

Договір за правовою природою є договором найму (оренди). Згідно частини 1 статті 759, частини 1 статті 761, частини 1 статті 762 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Право передання майна у найм має власник речі, або особа, якій належать майнові права. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Правовідносини сторін Договору регулюються також Законом України "Про оренду державного та комунального майна", який є спеціальним законом з питань оренди державного та комунального майна та, відповідно до частин 1 та 2 статті 1 цього Закону, регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Згідно з частиною 1 статті 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі оформлюється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

До матеріалів справи надано копію акту прийому - передачі спірного майна позивачем в оренду відповідачу від 01.01.2009. Стосовно даного акту позивачем роз'яснено, що його складено під час укладання першого договору оренди між сторонами від 01.01.2009 № 39 щодо спірного майна, оренду якого згодом продовжено шляхом укладання договору від 01.05.2009 № 39. Крім того, надано копію акту прийому-передачі майна від 22.04.2013 про повернення відповідачем позивачу спірного майна з оренди. Доказів повернення спірного майна відповідачем з оренди за договором від 01.01.2009 № 39 матеріали справи не містять.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин 1, 3 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності, строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Матеріали справи не містять доказів того, що Договір, у порядку, встановленому законодавством, достроково розірвано або визнано недійсним.

Останнім днем дати сплати орендної плати є дата підписання сторонами акту приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди орендодавцеві (пункт 3.4. Договору).

Частиною 763 Цивільного кодексу України визначено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Статтею 764 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Проте, з огляду на пункт 9.3. Договору, в якому зазначено, що після закінчення строку дії Договору його дія може бути продовжена на підставі рішення Бучанської міської ради, судом встановлено, що матеріали справи не містять рішення Бучанської міської ради на продовження строку дії Договору на 2013 рік або доказів про прийняття такого рішення.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що з урахуванням положень статей 653, 795 Цивільного кодексу України та умов договору, яким передбачено, що після закінчення договору оренди нарахування орендної плати за фактичне користування майном припиняється з моменту підписання акта приймання-передачі приміщень орендодавцеві, нарахування орендної плати за відповідний період є правомірним.

У матеріалах справи міститься лист-претензія позивача від 29.01.2013 № 115, який направлений відповідачеві з вимогою сплатити заборгованість за Договором та повернути майно, як того передбачають умови Договору.

На підтвердження наявності вказаної заборгованості, позивачем до матеріалів справи надано оригінал довідки банківської установи від 22.05.2013 № 301.5-11/67-10152, що засвідчена підписом уповноваженої особи банківської установи та скріплена відбитком її печатки.

Договір спрямований на отримання відповідачем права на користування нежитловими приміщеннями, що, в свою чергу, породжує його обов'язок сплачувати плату за користування орендованим комунальним майном.

Відповідно до статті 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в Договорі.

Однак, як встановлено судом за наявними матеріалами справи, відповідач, з моменту укладання Договору, неналежним чином виконував взяті на себе зобов'язання за Договором. Так, орендна плата, що мала бути сплачена за період з 01.12.2009 по 01.04.2013, в повному обсязі не сплачена.

У результаті порушення орендарем зобов'язань за Договором, за ним утворилася заборгованість з орендної плати в сумі 23 910,38 грн.

Згідно з абзацем 1 частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-XII, орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору на підставі доказів у справі. Зокрема, відповідно до частини 2 статті 32 Господарського процесуального кодексу України - на підставі письмових доказів та пояснень представників сторін.

Згідно із частиною 1 статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто, обов'язок доказування покладається на сторони.

Відповідачем до матеріалів справи не додано доказів здійснення повного розрахунку з позивачем за Договором.

Судом, відповідно до наявної в матеріалах справи Довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 03.04.2013, на запит від 03.04.2013 № 16213810, встановлено, що відповідач знаходиться в стані припинення підприємницької діяльності.

Статтею 47 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" №755-IV від 15.05.2003 передбачено порядок державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням. Згідно вказаного порядку дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем є датою державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем.

Отже, матеріалами справи спростовуються твердження відповідача, надані суду в заяві від 05.06.2013 (вх.№13158 від 12.06.2013) про припинення підприємницької діяльності відповідача та встановлено, що на час прийняття рішення у даній справі, відповідач - Фізична особа - підприємець Какоріна Людмила Михайлівна, не припинила підприємницьку діяльність та може бути відповідачем у справі.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати у сумі 23 910,38 грн.

При розгляді справи встановлено, що в період з 01.01.2013 по 22.04.2013 відповідач безпідставно використовував комунальне майно та ухилявся від виконання умов Договору, незважаючи на те, що відповідно до пункту 7.5. Договору саме на нього покладено обов'язок повернути об'єкт оренди в належному стані з урахуванням нормального зносу після закінчення строку Договору.

Відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

При цьому, судом взято до уваги, що відповідач безпідставно користувався комунальним майном протягом періоду більш, ніж 3 місяці та не надав суду жодних належних доказів того, що мав намір повернути спірне майно, а також не зазначив обставин, в тому числі і дій позивача, що заважали цим намірам.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за весь час прострочення, а тому застосування до неї обмежень встановлених частиною 6 статті 232 Господанрського кодексу України та позовної давності є неправомірним.

Вказану правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 20.03.2012 у справі № 40/117.

Згідно зі статтею 11128 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх судів України, суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Таким чином, частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України передбачені наслідки невиконання наймачем обов'язку щодо повернення речі за весь період прострочення, а тому позовна вимога про стягнення 11 391,58 грн. неустойки за період з 01.01.2013 по 22.04.2013 є правомірною та обґрунтованою.

Крім того, позивачем на підставі пункту 6.2. Договору заявлено до стягнення з відповідача пеню в розмірі 0,5% від суми прострочення за кожен день, що підлягає сплаті за Договором, але не більше розміру, встановленого чинним законодавством, яка складає 2 828,05 грн.

Щодо заявленої до стягнення пені, судом враховано наступне.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Згідно зі статтею 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється в письмовій формі.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому, порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 статті 231 Господарського процесуального кодексу України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів. Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського процесуального кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У зазначеному законі прямо вказано про те, що розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного банку України, а відповідно до абзацу другого частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто, за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Вказана позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі № 25/187.

Враховуючи вищевикладене, суд перевірив розрахунок пені, що заявлена до стягнення та дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення пені підлягає задоволенню у розмірі 2 828,05 грн.

У зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання, позивачем, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, заявлено до стягнення 556,78 грн. 3% річних.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду обставин справи, суд здійснив перерахунок розміру 3 % річних та з'ясував, що наданий позивачем розрахунок є арифметично вірним і відповідає обставинам справи, а тому, позовна вимога про стягнення 556,78 грн. 3 % річних підлягає задоволенню у повному обсязі.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 23 910,38 грн., 3 % річних у розмірі 556,78 грн., пені у розмірі 2 828,05 грн. та неустойки у розмірі 11 391,58 грн. є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростованими, а, відтак, підлягають задоволенню.

Відшкодування судового збору, сплаченого позивачем у розмірі 1 720,50 грн., відповідно до частини 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.

Керуючись статтями 4, 32, 33, 36, 43, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

вирішив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Какоріної Людмили Михайлівни (08292, Київська обл., м. Буча, вул. Нове Шосе, 3, кв. 26, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 2106327909) на користь Комунального підприємства "Бучанське управління житлово-комунального господарства" Бучанської міської ради (08292, Київська обл., м. Буча, вул. Енергетиків, 2, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 25689882) 23 910 (двадцять три тисячі девятсот десять) грн. 38 коп. основної заборгованості, 556 (п'ятсот п'ятдесят шість) грн. 78 коп. 3% річних, 2 828 (дві тисячі вісімсот двадцять вісім) грн. 05 коп. пені, 11 391 (одинадцять тисяч триста дев'яносто одна) грн. 58 коп. неустойки та 1 720 (одна тисяча сімсот двадцять) грн. 50 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 25.06.2013.

Суддя С.О. Саванчук