Ухвала суду № 32064458, 10.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" червня 2013 р. м. Київ К/9991/56608/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А., за участю секретаря Гончар Н.О.та представниківпозивача Мирної М.Г.відповідача не з'явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Індустрія ТДЛ»на постановуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2012 р.у справі № 0870/817/12за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Індустрія ТДЛ»доДержавної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя проскасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Індустрія ТДЛ» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському район м. Запоріжжя про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 01.03.2012 позов задоволено, скасовано податкові повідомлення - рішення ДПІ в Орджонікідзевському район м. Запоріжжя №0000122305 від 18.01.2012, №0000112305 від 18.01.2012, №0000132305 від 18.01.2012.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2012 постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 01.03.2012 у даній справі скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ТОВ «Індустрія ТДЛ», посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2012 скасувати, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 01.03.2012 залишити в силі.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу ДПІ в Орджонікідзевському район м. Запоріжжя, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою, просить залишити її без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2012 - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- ДПІ у Орджонікідзевському р-ні м. Запоріжжя була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Індустрія ТДЛ» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 р. по 30.09.2011р., за результатами якої складено акт № 442/23-509/36711512 від 29.12.2011 р.;

- в акті перевірки зазначено про порушення позивачем: п.1.32 ст.1, п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп.14.1.231 п.14.1 ст.14, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України (в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1 968 598,00 грн.); пп.198.2, 198.3 ст.198, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України (в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 549 838,00 грн., та завищено показник, що підлягав бюджетному відшкодуванню у розмірі 15 429,00 грн.);

- з акта перевірки вбачається, що вказані порушення відбулися у зв'язку з неправомірним, на думку податкового органу, віднесенням позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту з ПДВ сум витрат по господарських взаємовідносинах з ТОВ «Консент - 2007» та ТОВ «Оріал»;

- на підставі акта перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення:

1) №0000122305 від 18.01.2012, яким позивачу донараховано суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 456 418,00 грн.;

2) № 0000112305 від 18.01.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 1 598 035,00 грн.;

3) № 0000132305 від 18.01.2012, яким позивачеву зменшено розмір від'ємного значення з податку на додану вартість у сумі 20 708,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що витрати позивача для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість здійснені та підтверджені первинними документами, що відображають реальність господарських операцій з контрагентами.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що у позивача не відбулось реального здійснення операцій з поставки товарів з урахуванням термінів передачі цього товару по ланцюгу та обсягу матеріальних ресурсів, необхідних для зберігання цього товару в обсягах такої поставки, а також відсутності у позивача необхідного об'єму первинних документів.

Суд касаційної інстанції не може погодитися з такими рішеннями судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.03.2011 між позивачем та ТОВ «Консент - 2007» було укладено договір купівлі - продажу №3811, за умовами якого постачальник ТОВ «Консент - 2007» зобов'язується передати у власність позивача продукти харчування, а покупець зобов'язується їх прийняти та сплатити за них кошти.

На виконання умов вищезазначеного договору за період з 18.03.2011 по 30.09.2011 позивачем придбано у вищевказаного контрагента цукор-пісок на загальну суму 7 956 295 грн. 00 коп., у т.ч. ПДВ на суму 1 327 549 грн. 00 коп. Розрахунок за поставлений товар позивач здійснював через банківські розрахункові рахунки, що підтверджується платіжними дорученнями. Для перевезення придбаного товару позивач використовував найманий автотранспорт наступних вантажоперевізних підприємств: ТОВ «Шакти Д», ТОВ «Вайл Транс», ПВКП «Спецінструмент».

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Оріал» було укладено договір купівлі-продажу №010111 від 01.01.2011, за умовами якого продавець ТОВ «Оріал» зобов'язується продати, а покупець ТОВ «Індустрія ТДЛ» прийняти товар на умовах у термін визначений вищевказаним договором. Транспортування придбаного товару здійснювалось за рахунок позивача власним автомобілем з пунктом навантаження у Луганській області м. Алчевськ, пр. Металургів до пункту розвантаження - м. Запоріжжя, вул. Зейська, буд. 5. Розрахунок за поставлений товар позивач здійснював через банківські розрахункові рахунки, що підтверджується платіжними дорученнями.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас, відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає за потрібне зазначити, що судам попередніх інстанцій необхідно врахувати вищевикладене та дослідити обставини реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому, на підтвердження даних податкового обліку приймати лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Крім того, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів, документи щодо подальшої реалізації товарів або їх використання у виробництві тощо.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Відповідно до ч.2 ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій не було з'ясовано належним чином обставини справи, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Індустрія ТДЛ» задовольнити частково.

2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 01.03.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2012 скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний