Постанова № 32064409, 25.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2013 року м. Київ К/9991/1146/11 К/9991/1625/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Степашка О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційні скарги Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси та Державної податкової адміністрації в Одеській області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2009 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2010 року

у справі № 2а-10894/08/1570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ігра»

до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси,

Державної податкової адміністрації в Одеській області

про визнання дій протиправними та скасування рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ігра» (позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси (відповідач-1) та Державної податкової адміністрації в Одеській області (відповідач-2), в якому просило визнати незаконними дії посадових осіб ДПА в Одеській області щодо здійснення перевірки позивача та складання акту перевірки № 0120/15/32/23/33721690 від 10 вересня 2008 року, а також визнати нечинними рішення № 0002932370 від 18 вересня 2008 року та № 0002942370 від 18 вересня 2008 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2010 року, адміністративний позов задоволено частково. Скасовано рішення № 0002932370 від 18 вересня 2008 року та № 0002942370 від 18 вересня 2008 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій. В задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідачі оскаржили їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

ДПІ у Суворовському районі м. Одеси, в поданій касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та прийняти нове - про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

В поданій касаційній скарзі, ДПА в Одеській області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2009 року в частині задоволення позову, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2010 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що посадовими особами ДПА в Одеській області проведено перевірку залу гральних автоматів, що належить позивачу, з питань дотримання суб'єктами господарювання порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій, за результатами якої складено акт № 0120/15/32/23/33721690 від 10 вересня 2008 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем-1 прийнято рішення № 0002932370 від 18 вересня 2008 року, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 6 460,00 грн., та № 0002942370 від 18 вересня 2008 року, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 89 700,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 1 статті 3 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 265/95-ВР) у зв'язку з наданням послуг на дев'ятнадцяти гральних автоматах, які не зареєстровані, не опломбовані та не переведені у фіскальний режим роботи.

Крім того, податковий орган дійшов висновку про порушення ТОВ «Ігра» статті 5 Закону України від 23 березня 1996 року № 98/96-ВР «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 98/96-ВР) з огляду на надання послуг у сфері грального бізнесу без придбання відповідної кількості торгових патентів, оскільки, на кожний гральний автомат, конструкція якого дозволяє вести азартні ігри одночасно на кількох гральних місцях, позивачем придбано лише один торговий патент на право надання послуг у сфері грального бізнесу.

Задовольняючи адміністративний позов частково, суди попередніх інстанцій виходили з того, що чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством не встановлено відповідальності за незабезпечення фіскалізації, опломбування або реєстрації гральних автоматів.

Також, судові інстанції дійшли висновку про те, що на один гральний автомат незалежно від кількості гравців, які можуть на ньому вести азартні ігри одночасно, повинно бути придбано один торговий патент.

Проте, з такими висновками погодитись не можна, зважаючи на таке.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Закону № 265/95-ВР суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Частиною 2 статті 17 Закону № 265/95-ВР передбачено, що у разі застосування при здійсненні розрахункових операцій непереведеного у фіскальний режим роботи, незареєстрованого, неопломбованого або опломбованого з порушенням встановленого порядку реєстратора розрахункових операцій до суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції в розмірі двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно із статтею 238 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ГК України) вказані штрафні санкції за своєю правовою природою є адміністративно-господарськими.

Відповідно до статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

При цьому слід враховувати, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками. Вважається, що застосування принципу вини як умови відповідальності пов'язане з необхідністю доведення порушення зобов'язання.

Згідно із статтею 2 Закону № 265/95-ВР реєстратор розрахункових операцій - це пристрій або програмно-технічний комплекс, в якому реалізовані фіскальні функції і який призначений для реєстрації розрахункових операцій при продажу товарів (наданні послуг), операцій з купівлі-продажу іноземної валюти та/або реєстрації кількості проданих товарів (наданих послуг). До реєстраторів розрахункових операцій відносяться: електронний контрольно-касовий апарат, електронний контрольно-касовий реєстратор, комп'ютерно-касова система, електронний таксометр, автомат з продажу товарів (послуг) тощо.

Статтею 11 Закону № 265/95-ВР передбачено, що терміни переведення суб'єктів господарювання на облік розрахункових операцій у готівковій та безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій встановлюються Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики, Державної податкової адміністрації України та Національного банку України.

Пунктом 6 Додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2001 року № 121 «Про терміни переведення суб'єктів підприємницької діяльності на облік розрахункових операцій у готівковій та безготівковій формі із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій» (далі - Постанова № 121) встановлено строк переведення суб'єктів підприємницької діяльності на розрахунки із застосуванням реєстратора розрахункових операцій, а саме, при використанні гральних автоматів - з 31 грудня 2006 року.

Відповідно до статті 12 Закону № 265/95-ВР на території України у сферах, визначених цим Законом, дозволяється реалізовувати та застосовувати лише ті реєстратори розрахункових операцій вітчизняного та іноземного виробництва, які включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій та конструкція і програмне забезпечення яких відповідає конструкторсько-технологічній та програмній документації виробника.

Пунктом 2 Постанови № 121 на Міністерство промислової політики покладено обов'язок забезпечити організацію розроблення автоматів з продажу товарів (послуг), які відповідатимуть необхідним вимогам, а також запам'ятовуючих пристроїв (фіскальної пам'яті) для оснащення автоматів, що вже діють.

В свою чергу, наказом Державної податкової адміністрації України від 01 липня 2008 року № 430 «Про затвердження Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій у новій редакції» (наказ втратив чинність згідно з наказом Державної податкової адміністрації України від 10 вересня 2008 року № 581) до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій включено комп'ютерно-касову систему «Фіскал», яка призначена для фіскалізації гральних автоматів, автоматизації збору, обліку і контролю даних про функціонування залів гральних автоматів.

Зазначене свідчить, що держава виконала взятий на себе обов'язок щодо забезпечення переведення суб'єктів господарювання на облік розрахункових операцій у готівковій формі при використанні гральних автоматів із застосуванням реєстратора розрахункових операцій.

Таким чином, оскільки, на момент проведення перевірки у вересні 2008 року комп'ютерно-касову систему «Фіскал» включено до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій, то вина позивача в порушенні ним вимог пункту 1 статті 3 Закону № 265/95-ВР має місце.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 98/96-ВР торговий патент - це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися зазначеними у цьому Законі видами підприємницької діяльності.

Згідно з частинами 1, 4 статті 5 Закону № 98/96-ВР патентуванню підлягають операції з надання послуг у сфері грального бізнесу, які здійснюються суб'єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами.

Торговий патент на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу має бути виданий на кожне окреме гральне місце (гральний автомат, гральний стіл).

У контексті вказаної статті гральне місце ? це місце, на якому проводиться одночасно лише одна азартна гра.

В даному випадку судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач в господарській діяльності використовував два гральні автомати «Містер Твістер» по чотири гральних місця кожен, маючи лише два торгових патенти на право здійснення діяльності з надання послуг у сфері грального бізнесу.

При цьому при використанні гральних автоматів позивачем здійснювалось одночасно кілька операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу шляхом надання послуги кільком особам одночасно за кількістю місць у гральному автоматі. Гра на таких автоматах проводилась за участю як однієї, так і більше осіб, відповідно до кількості місць. Оплата за надання послуг у сфері грального бізнесу з використанням зазначених гральних автоматів здійснювалась окремо кожним гравцем.

Отже, оскільки, позивач, надаючи послуги у сфері грального бізнесу, отримував дохід з кожного окремого грального місця грального автомата, то він повинен був придбати патент на кожне окреме гральне місце такого грального автомату.

Що стосується позовних вимог ТОВ «Ігра» про визнання незаконними дій посадових осіб ДПА в Одеській області щодо здійснення перевірки та складання акту перевірки № 0120/15/32/23/33721690 від 10 вересня 2008 року, то колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано відмовили в їх задоволенні.

Адже, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 11 Закону України від 04 грудня 1990 року № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 509-XII) органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі).

Згідно з частинами 7, 8 статті 11-1 Закону № 509-XII позаплановими перевірками вважаються перевірки в межах повноважень податкових органів, визначених Законами України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», а в інших випадках - за рішенням суду. Позапланова виїзна перевірка здійснюється на підставі виникнення обставин, викладених у цій статті, за рішенням керівника податкового органу, яке оформляється наказом.

Статтею 15 Закону № 265/95-ВР передбачено, що контроль за додержанням суб'єктами підприємницької діяльності порядку проведення розрахунків за товари (послуги), інших вимог цього Закону здійснюють органи державної податкової служби України шляхом проведення планових або позапланових перевірок згідно із законодавством України.

Відповідно до статті 11-2 Закону № 509-XII посадові особи податкового органу вправі приступити до проведення як планових так і позапланових перевірок, за умови надання суб'єкту господарської діяльності під розписку направлення на перевірку та копії наказу керівника податкового органу про проведення позапланової перевірки. Ненадання зазначених документів суб'єкту господарської діяльності є підставою для недопущення перевіряючих до проведення перевірки.

Таким чином, у разі ненадання працівниками контролюючого органу направлень та наказу на проведення перевірки суб'єкт господарювання має право не допустити таких осіб до її проведення. Разом з тим, недотримання податковим органом вимог законодавства під час здійснення такої перевірки не звільняє суб'єкта господарювання від передбаченої чинним законодавством відповідальності за допущені ним порушення вимог податкового та іншого законодавства, що виявлені в ході її проведення.

Пунктом 3.7 розділу 3 Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок платників податків, затверджених наказом Державної податкової адміністрації України від 27 травня 2008 року № 355 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що за результатами проведеної перевірки щодо контролю за здійсненням суб'єктами господарювання розрахункових та касових операцій, наявністю свідоцтв про державну реєстрацію, патентів та ліцензій посадовими особами органу державної податкової служби складається акт за формою, встановленою ДПА України.

При цьому слід зазначити, що акт перевірки та викладені у ньому факти та висновки не можна розглядати як рішення суб'єкта владних повноважень, що породжує для суб'єкта господарювання певні правові наслідки. Акт є виключно носієм доказової інформації про виявлені податковим органом під час проведення перевірки порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, обов'язковим документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу. Орган державної податкової служби не позбавлений права викладати в акті перевірки власні суб'єктивні висновки щодо зафіксованих обставин та в подальшому, у разі виникнення спору щодо рішення, що приймається на підставі такого акту, обґрунтовувати ними власну позицію щодо наявності певних допущених платником податку порушень.

В свою чергу, оцінка акту перевірки, в тому числі і оцінка дій посадових осіб податкового органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, а також щодо самих висновків перевірки, надається уповноваженими законом органами влади при вирішенні спору щодо оскарження рішень, прийнятих на підставі такого акту.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що постановлені у справі судові рішення в частині задоволення позовних вимог підлягають зміні з прийняттям в цій частині нової постанови про відмову в задоволенні позову, а в решті оскаржувані судові рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси та Державної податкової адміністрації в Одеській області задовольнити частково.

Змінити постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2009 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2010 року в частині задоволення позовних вимог з прийняттям в цій частині нової постанови про відмову в задоволенні позову.

В решті постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2009 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2010 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Степашко О.І.