Ухвала суду № 32064289, 25.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2013 року м. Київ К/9991/29520/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Іллінецької міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2012 року

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2012 року

у справі № 2а/0270/620/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сорочанський мірошник»

до Іллінецької міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2012 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2012 року, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Сорочанський мірошник» (позивач) до Іллінецької міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби (відповідач) задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000032320 від 23 січня 2012 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Сорочанський мірошник» судові витрати в розмірі 2 146,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, Іллінецька МДПІ Вінницької області ДПС, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2012 року, ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2012 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Сорочанський мірошник» з питань достовірності нарахування сум податку на додану вартість за період з 01 жовтня 2011 року по 31 жовтня 2011 року, за результатами якої складено акт № 1/23/34709632 від 03 січня 2012 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000032320 від 23 січня 2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 771 250,50 грн. (514 167,00 грн. - основний платіж, 257 083 ,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.4, 201.7, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу Товариством з обмеженою відповідальністю «Газторг Україна», з підстав нікчемності договору № 07/10-01/04 від 01 липня 2010 року на постачання природного газу та договору № 1 від 01 липня 2010 року про надання послуг із забезпечення постачання природного газу, а також додаткових угод до них, укладених між ТОВ «Сорочанський мірошник» та вказаним контрагентом.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на відсутність у постачальника позивача основних фондів, в достатній кількості трудових та виробничих ресурсів, транспортних засобів, сировини та матеріалів, необхідних для здійснення основного виду діяльності, а також відсутність вказаного суб'єкта господарювання за юридичною адресою.

Задовольняючи адміністративний позов повністю, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у ТОВ «Газторг Україна» природного газу та послуг із забезпечення його постачання, на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних на його адресу особою, яка має статус платника податку на додану вартість, та включених до Єдиного реєстру податкових накладних.

Фактичне виконання спірних господарських операцій між ТОВ «Сорочанський мірошник» та вказаним постачальником підтверджується дослідженими судами належним чином складеними актами приймання-передачі вартісних показників природного газу, рахунком-фактурою, актом прийому-подачі та реалізації газу, платіжними дорученнями, а використання придбаного у ТОВ «Газторг Україна» природного газу у власній господарській діяльності - звітами по використанню природного газу та оборотно-сальдовими відомостями по рахункам 631, 3711, 203.

При цьому слід вказати, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

А тому, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету або мінімізував свої податкові зобов'язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, однак не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість за наявності факту реального вчинення господарської операції та у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2012 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2012 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Іллінецької міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби відхилити, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2012 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Степашко О.І.