Рішення № 32060897, 21.06.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.06.13 р. справа № 914/1617/13

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Епік Фарма" (01004, вул.Басейна, 9, м. Київ; ідентифікаційний код 36677807),

Відповідач: Приватне торговельно-посередницьке мале підприємство фірма "Едельвейс" (80316, вул. Калнишевського, 5, м. Рава-Руська, Жовківський район, Львівська область; ідентифікаційний код 13808034),

про стягнення заборгованості у сумі 205073,40грн.,

суддя Фартушок Т.Б.

секретар Чеботар Є.О.

Представники:

Позивача: не з'явився;

Відповідача: Урбанська Т.В. - представник, довіреність в матеріалах справи.

Суть спору:

Товариством з обмеженою відповідальністю "Епік Фарма" заявлено позов до Приватного торговельно-посередницького малого підприємства фірма "Едельвейс" з вимогою стягнення суми боргу у сумі 195412,05грн., що виник у зв'язку з порушенням Відповідачем грошових зобов'язань (з оплати за поставлений товар), передбачених умовами Договору № 2 від 02.07.2012 року.

Крім цього, заявлено вимогу про стягнення з Відповідача 1517,65грн. 3% річних від простроченого платежу та 737,55грн. інфляційних втрат та 7406,15грн. пені.

Суд зазначає, що хоч у позовній заяві зазначено, що ціна позову становить 198073,40грн., проте, кожну із сум заборгованості у прохальній частині позовної заяви Позивач зазначає окремо: 195412,05грн. основного боргу, 1517,65грн. 3% річних від простроченого платежу та 737,55грн. інфляційних втрат та 7406,15грн. пені. Сума всіх позицій заборгованості є більшою, аніж вказана Позивачем як загальна ціна позову. З даного приводу суд зазначає, що не вправі самостійно зменшити зазначені Позивачем суми до стягнення. Відтак, загальний розмір позовних вимог, заявлених Позивачем до стягнення, суд визначає як їх суму. З врахуванням вищенаведеного, ціна позову складає 205073,40грн. (195412,05 + 1517,65 + 737,55 + 7406,15).

29.04.2013р. ухвалою Господарського суду Львівської області порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 11год. 40хв. 21.05.2013р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалах Господарського суду Львівської області по даній справі від 21.05.2013 року та 11.06.2013 року.

Протягом розгляду справи представникам Сторін по явці оголошено права і обов'язки, визначені ст.ст.20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень, та письмові повідомлення про відкладення розгляду справи) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст.20,22,28,38 ГПК України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Представник Позивача в судове засідання не з'явився. 20.06.2013 року направив на адресу суду телеграму в якій зазначено клопотання про розгляд справи без участі представника.

Протягом розгляду справи представником Позивача позов підтримано повністю.

Представник Відповідача в судове засідання з'явилась, надала пояснення по суті спору. 11.06.2013 року подала через канцелярію суду заяву про розстрочку виконання рішення суду з додатками згідно опису, в якій зазначено про визнання позову.

Протягом розгляду справи представником Відповідача подано суду наступні документи: довіреність на право здійснення представництва; клопотання про відкладення розгляду справи.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора. Жодних клопотань про витребування доказів не заявлялося.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст. 4-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того суд зазначає, що в силу вимог ч.ч. 1, 3 ст. 69 ГПК України, у суду відсутні правові підстави для подальшого відкладення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників Позивача, суд встановив наступне:

Щодо стягнення 195412,05грн. основного боргу.

02.02.2012р. між Позивачем (Продавець) та Відповідачем (Покупець) укладено договір поставки №2, відповідно до умов якого (п.1.1) Продавець постачає Покупцю лікарські засоби згідно замовлень Покупця; ціна, асортимент, строки поставки вказується в видаткових накладних до Договору, які є його невід'ємними частинами Договору; Покупець зобов'язується прийняти та оплатити отриманий товар на умовах, визначених Договором. Поставка товару проводиться у відповідності до заявок, які подаються Покупцем. Заявка товару обов'язково повинна містити дані щодо асортименту та кількості товару (п. 1.2). Партією вважається кількість товару, вказана в одній видатковій накладній (п. 1.3).

Згідно з п.2.1 Договору, поставка товару здійснюється зі складу Продавця відповідно до попереднього замовлення покупця протягом 7 календарних днів з дати отримання замовлення Продавцем. Поставка товару здійснюється транспортним засобом і за власний рахунок Продавця. Сторони використовують до даного Договору умови DDP (доставка товару в пункт, вказаний Покупцем: м. Луганськ, квартал Щербакова, 6-А) у відповідності до Міжнародних правил «ІНКОТЕРМС» (в редакції) 2000 року, які застосовуються з врахуванням внутрішньодержавного характеру даного Договору (п.2.2).

Пунктом 2.7 Договору передбачено, що прийом товару по кількості і якості здійснюється представником Покупця, що має відповідне доручення, згідно діючого законодавства України.

Право власності від продавця до Покупця переходить у момент передачі товару. Моментом передачі товару Сторони вважають належне оформлення (підписання і скріплення печаткою) уповноваженою особою Покупця видаткової накладної (п.2.8).

Відповідно до п.4 Договору, оплата здійснюється в національній валюті України, шляхом сплати грошових коштів на банківський рахунок Продавця. Розрахунок за товар, що поставляється за Договором, здійснюється Покупцем на умовах, відтермінування платежу 45 днів з дати постачання кожної партії товару. Умови та термін оплати, вказані у видатковій накладній.

Відповідно до п. 9. Договір набуває чинності з 01.07.2012 року і діє до 31.12.2013 року включно. Термін дії Договору може бути продовжений за згодою Сторін, про що укладається відповідна додаткова угода.

Приписами п.7 Договору передбачено, що усі спори, що виникають з Договору або пов'язані із ним, вирішуються шляхом переговорів між Сторонами. Якщо відповідний спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку за встановленою підсудністю такого спору відповідно до чинного в Україні законодавства.

На виконання умов Договору Продавцем поставлено, а Покупцем згідно довіреностей та видаткових накладних №0000000201 від 27.09.2012р. на суму 72680,00грн., №0000000212 від 11.10.2012р. на суму 31046,95грн., №0000000234 від 24.10.2012р. на суму 15212,20грн. та №0000000281 від 29.11.2012р. на суму 81472,90грн. прийнято товар на загальну суму 200412,05грн., що підтверджується підписами та відбитками печаток Сторін на вказаних видаткових накладних.

При цьому підписання покупцем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).

Відповідач за поставлений йому товар розрахувався частково (а саме: 22.01.2013р. - 5000,00грн. та 25.02.2013р. - 2000,00грн.) в розмірі 7000грн., підтвердженням чого є наявні в матеріалах справи виписки з банківського рахунку Позивача.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що борг Відповідача перед Позивачем становить 193412,05грн.

Також суд зазначає, що згідно заяви про розстрочку виконання рішення суду Відповідача, останній визнає наявну суму заборгованості в загальному 198073грн. та готовий здійснювати його оплату. Проте, не конкретизовано яку саме частину заборгованості (основний борг, інфляційні, пеня) визнає Відповідач.

Крім того, у прохальній частині позовної заяви Позивач просить стягнути з Відповідача 195412,05грн. основного боргу. У доданому до позовної заяви розрахунку Позивач зазначає суму основного боргу в розмірі 188412,05грн. З приводу розрахунку суд зазначає, що у такому Позивачем невірно зазначено суду накладної №0000000201 від 27.09.2012р. як 67680грн., при тому як сума даної накладної становить 72680грн.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи наведене, в тому числі те, що матеріалами справи доведено наявний у Відповідача борг за Договором в розмірі 193412,05грн., існування ж іншої частини (2000грн. з 195412,05грн.) боргу не доведено жодними доказами та не підтверджено розрахунками, беручи до уваги також те, що станом на час розгляду спору в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази сплати Відповідачем 193412,05грн. боргу повністю чи частково, суд приходить до висновку, що вимоги Позивача щодо стягнення з Відповідача 195412,05грн. основного боргу підлягають до задоволення в розмірі 193412,05грн., в частині стягнення 2000грн. основного боргу слід відмовити.

Щодо стягнення 7406,15грн. пені.

Позивач просить також стягнути з Відповідача 7406,15грн. пені, розрахунок проведено станом на 22.03.2013р.

Пунктом 6.1 Договору встановлено, що Сторони несуть повну відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов Договору, згідно з чинним законодавством України. У разі порушення строків оплати за поставлений товар, Покупець сплачує Продавцю за кожний день прострочення пеню, яка нараховується у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період нарахування пені, від суми заборгованості, за кожний день прострочки (п.6.2 Договору).

Згідно з ст.ст. 549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши правильність проведеного розрахунку пені суд зазначає, що такий Позивачем проведено невірно, оскільки невірно зазначено суму поставки за накладною №0000000201 від 27.09.2012р. (вказано 60680грн., а згідно накладної - 72680грн.) та допущено арифметичні помилки.

При цьому суд враховує, що згідно п.4 Договору, оплата здійснюється в національній валюті України, шляхом сплати грошових коштів на банківський рахунок Продавця; відтак, якщо перший день порушення зобов'язання в частині оплати припадає на вихідний, святковий (небанківський) день, то розрахунок слід здійснювати з наступного банківського дня.

Перевіривши правильність проведеного розрахунку пені суд зазначає, що розмір такої є більшим, аніж заявлено Позивачем до стягнення. Проте, за відсутності клопотання, передбаченого п.2 ст.83 ГПК України, суд не вправі вийти за межі позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене, перевіривши правильність проведеного розрахунку пені, суд зазначає, що вимоги Позивача щодо стягнення з Відповідача 7406,15грн. пені, розрахованої станом на 22.03.2013р., підлягають до задоволення повністю.

Щодо стягнення 1517,65грн. 3% річних та 737,00грн. інфляційних нарахувань.

В прохальній частині позовної заяви Позивач також просить стягнути з Відповідача 1517,65грн. 3% річних та 737,00грн. інфляційних нарахувань.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність розрахунку 3% річних та інфляційних нарахувань, суд зазначає, що такий Позивачем проведено невірно, внаслідок арифметичних помилок, невірного зазначення суми поставки за накладною №0000000201 від 27.09.2012р. (вказано 60680грн., а згідно накладної - 72680грн.).

Відтак, суд зазначає, що розмір 3% річних та інфляційних нарахувань є більшим, аніж заявлено Позивачем до стягнення. Проте, за відсутності клопотання, передбаченого п.2 ст.83 ГПК України, суд не вправі вийти за межі позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене, перевіривши правильність проведеного розрахунку, суд зазначає, що вимоги Позивача щодо стягнення з Відповідача 1517,65грн. 3% річних та 737,00грн. інфляційних нарахувань підлягають до задоволення повністю.

Щодо заяви про розстрочення виконання рішення суду.

Вимога Відповідача про розстрочення виконання Рішення суду на 13 місяців обґрунтована складним фінансовим становищем, відсутністю коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо б було звернути стягнення.

Також, в обґрунтування заявленої вимоги стосовно розстрочення виконання рішення суду Відповідач посилається на п. 7.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» № 9 від 17.01.2012р.

Окрім вищенаведеного Відповідач зазначає наступне: надання розстрочки забезпечить реальне виконання рішення суду; Відповідач не уникав досудового врегулювання спору, підтвердженням чого є часткова оплата; існує реальна загроза банкрутства Відповідача.

В обгрунтування зазначених доводів Відповідачем надано довідки з банків про недостатність коштів на рахунках Відповідача, копію довідки про фінансовий стан, копію балансу станом на 31.03.2013р., копію звіту про фінансові результати станом на 1кв. 2013р., копію довідки про заставу товарів в обороті, копію довідки про майно в іпотеці, рішення судів про стягнення на користь Відповідача коштів, копію листа ПАТ «Банк Київська Русь».

З приводу зазначених доказів суд зазначає наступне:

- з довідок з банківських рахунків вбачається недостатність коштів у Відповідача на цих рахунках.

Проте, Відповідачем не надано жодних доказів про відсутність інших рахунків, а відтак, наявності чи відсутності коштів на інших рахунках.

Крім того, недостатність коштів на певних банківських рахунках обґрунтовує фінансове становище Відповідача, проте не містить доказу можливості виконання рішення суду шляхом розстрочки.

Також, дані зазначених довідок суперечать довідці Відповідача про фінансовий стан (у довідці більший залишок коштів);

- з довідки про фінансовий стан Відповідача вбачається наявність залишків коштів на рахунках підприємства - 396,1тис.грн., при наявності поточних зобов'язань у розмірі 211976,8тис.грн.

Відтак, з даної довідки не вбачається можливість виконання відповідачем добровільно рішення суду шляхом запропонованої розстрочки;

- аналогічно, не вбачається і можливість виконання рішення суду шляхом надання розстрочки і з балансу станом на 31.03.2013р., копії звіту про фінансові результати станом на 1кв. 2013р., довідки про заставу товарів в обороті, довідки про майно в іпотеці;

- з рішень судів вбачається, що на користь Відповідача можуть відбутись стягнення.

Проте, Відповідачем не представлено доказів звернення наданих рішень судів до примусового виконання чи виконання таких добровільно. Відтак, не надано доків очікуваного поступлення коштів на рахунки.

Крім того, враховуючи описану вище довідку про фінансовий стан Відповідача, згідно якої різниця між наявними станом на 01.06.2013р. коштами на рахунку Відповідача (396,1тис.грн.) та наявними поточними зобов'язаннями (211976,8тис.грн.) становить - 211580,7тис.грн., є від'ємною, та більшою, аніж сума коштів, зазначених у поставлених на користь Відповідача рішеннях судів (4200,04тис.грн.), - (211580,7-4200,04=207380,66тис.грн.), суд зазначає про відсутність доказів щодо можливого добровільного виконання відповідачем рішення суду шляхом запропонованого розстрочення;

- у листі ПАТ «Банк Київська Русь» №679/1 від 21.05.2013р. зазначено, що заява Відповідача про отримання кредиту перебуває на розгляді.

У даному листі жодним чином не зазначено, а відтак, - такий не є доказом, що кредит Відповідачу буде надано. Саме перебування на розгляді заяви про надання кредиту є лише доказом перебування такої заяви на розгляді банку, і не містить жодної інформації про можливе надання Відповідачу кредиту.

Відповідно до п.7.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» № 9 від 17.01.2012р., що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Посилання боржника на важкий фінансовий стан не є винятковою обставиною в розумінні ст. 121 ГПК України, за наявності якої можливе надання розстрочки виконання рішення. Крім того, важке фінансове становище утворилось внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу якихось об'єктивних обставин, що б унеможливило виконання договірних зобов'язань та рішення суду.

Стаття 42 Господарського кодексу України визначає як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. При цьому здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладення на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.

Тому, враховуючи зазначену норму, надання розстрочки на підставі тяжкого фінансового стану боржника не може вважатися підставою для застосування положень п. 6 ст. 83 ГПК України, адже, враховуючи положення ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник у випадку порушення грошового зобов'язання не може посилатися на неможливість його виконання.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно з ст.174 ГК України, є господарський договір.

Спірний договір є двостороннім правочином, за змістом якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Епік Фарма" взяло на себе обов'язок поставити товар ПТП МП фірма «Едельвейс» (Боржнику), а останній в свою чергу взяв на себе обов'язок прийняти та оплатити отриманий товар на умовах та в строки встановлені договором.

Зазначений договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.

Таким чином, ні нормами чинного законодавства ні договором не передбачено звільнення від відповідальності у зв'язку з невиконанням взятих на себе зобов'язань.

Крім того, Боржник у своїй заяві не наводить жодних доказів, про те, що виконати рішення суду неможливо, чи з певних причин складно, а обґрунтовує свою заяву негативними наслідками виконання такого рішення для Боржника, які настануть в майбутньому, що суперечить ст. 121 ГПК України.

Також, Боржником не надано доказів про реальні заходи, які протягом певного часу дозволять йому виконувати погашення заборгованості за вищезазначеним судовим рішенням.

Крім «винятковості випадків» (ст. 121 ГПК України), пунктом 2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.09.96 N02-5/333 «Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України» (надалі - Роз'яснення), вказано, що «.. .вирішуючи питання про ... розстрочку виконання рішення... господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.».

Отже, необхідною умовою задоволення заяви про надання розстрочки виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін. Господарські суди повинні досліджувати та оцінювати як доводи позивача так і заперечення відповідача, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, а також дотримуватися розумно встановленого строку розстрочки.

При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але перш за все повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

Постанови ВГСУ, свідчать про наявність судової практики, яка унеможливлює застосування розстрочки виконання рішення Боржником, а саме:

- Постановою ВГСУ від 17.07.12 у справі № 21/150-10 встановлено наступне - «судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що відповідно до ст.ст. 42, 44 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, а підприємницька діяльність здійснюється на основі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

- Постановою ВГСУ від 05.06.12 у справі № 2-5/3581-2009 встановлено наступне - «...в основу судового рішення про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим його виконання. З цією метою, під час вирішення питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення суди повинні врахувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи. При цьому, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне зазначити, що з аналізу процесуальних норм, які регулюють питання можливості надання відстрочки та розстрочки виконання рішення суду випливає, що законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочку виконання судового рішення в судовому порядку з об'єктивними, непереборними, тобто виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

В той же час наведені заявником підстави для відстрочки виконання судового рішення не є тими виключними обставинами, які б давали підстави для відстрочки виконання судового рішення.

- Постановою ВГСУ від 25.04.12 у справі № 2/97 встановлено наступне - «судами першої та апеляційної інстанцій зазначено про наявність скрутного фінансового стану боржника, що ускладнює виконання рішення господарського суду…, а також наявність заборгованості по іншим судовим спорам, що унеможливлює одночасне погашення боргу перед стягувачами.

Однак, надаючи відстрочку, суди не врахували матеріальні інтереси стягувача, оскільки він також здійснює підприємницьку діяльність ....

Судова колегія зазначає, що наведені відповідачем обставини не засвідчують неможливості або ускладнення виконання рішення місцевого господарського суду в даній справі і не є винятковими в розумінні статті 121 ГПК України. Ці обставини лише вказують на те, що виконання судового рішення зі справи негативно впливає на фінансовий стан Відповідача».

- Постановою ВГСУ від 23.02.11 № 7/70 встановлено наступне - «посилання скаржника на незадовільний фінансовий стан підприємства не може вважатися обставиною, що може слугувати підставою до відстрочення виконання рішення».

Відповідно до п. 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду №02-5/333 від 12.09.1996 р. (в редакції від 22.10.2007 р.) "Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України" підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.

Суд вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення суду від 12.06.2013р. у справі № 914/1467/13, повинен враховувати наступне: матеріальні інтереси сторін; їх фінансовий стан; ступінь вини відповідача у вирішенні спору; вказати конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим для виконання у встановлений строк; наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини надання розстрочки виконання рішення господарського суду Львівської області від 12.06.2013р. у справі № 914/1467/13 терміном на 10 місяців.

Наведені Відповідачем підстави для розстрочення виконання судового рішення, зокрема, скрутне фінансове становище (відсутність коштів на рахунках та майна, на яке можливо б було звернути стягнення, не є тими виключними обставинами, які дають підстави для розстрочення виконання судового рішення.

Відповідно до приписів статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи наведене вище, ступінь вини Відповідача, матеріальні інтереси Позивача, беручи до уваги те, що Відповідачем неповно наведені доводи про важке фінансове становище, а з поданих доказів та доводів вбачається неможливість добровільного виконання Відповідачем рішення суду. При цьому, Відповідачем не надано жодного доказу, з якого можна було б встановити про можливість останнього виконати добровільно рішення суду при запропонованій ним розстрочці, суд приходить до висновку, що доводи заявника щодо неможливості виконання рішення Господарського суду від 21.06.2013р. у справі №914/1617/13, у зв'язку із важким фінансовим становищем, є необґрунтованими та не доведеними, а тому в задоволенні заяви про розстрочку виконання судового рішення на 13 місяців етапами, починаючи моменту набранням законної сили рішенням суду, рівними частинами по 15000,00грн. протягом перших 12 місяців, а за останній місяць решту суми боргу - слід відмовити.

Відповідно до вимог ст.4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

21.06.2013 року підписано та оголошено повний текст рішення.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з наведеного та керуючись нормами ст.ст. 4-3, 4-7, 20, 22, 28, 32, 33, 34, 36, 43, 49, 69, 75, 82-87, 115-116 ГПК України, - суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного торговельно-посередницького малого підприємства фірма "Едельвейс" (80316, вул.Калнишевського, 5, м.Рава-Руська, Жовківський район, Львівська область; ідентифікаційний код 13808034) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Епік Фарма" (01004, вул. Басейна, 9, м. Київ; ідентифікаційний код 36677807) 193412,05грн. основного боргу, 1517,15грн. 3% річних від простроченого платежу, 7406,15грн. пені, 737,55грн. інфляційних втрат, а також судовий збір у сумі 4061,47грн.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. У задоволенні заяви Приватного торговельно-посередницького малого підприємства фірма "Едельвейс" про розстрочення виконання рішення Господарського суду Львівської області від 21.06.2013. у справі № 914/1467/13 відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т.Б.