Ухвала суду № 32059851, 22.05.2013, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

УХВАЛА

Іменем України

про залишення позовної заяви без розгляду

22 травня 2013 р. Справа №801/4759/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Євдокімової О.О., суддів: Ольшанської Т.С., Кисельової О.М., при секретарі судового засідання Залюбовській Л.В., розглянувши за участю позивача - ОСОБА_1, паспорт НОМЕР_1, представника відповідача - Григорчук О.А., довіреність № 22080/д від 18.01.2013 у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства оборони України

про визнання незаконними дій,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим із адміністративним позовом до Міністерства оборони України про визнання незаконними дій.

За поданим позовом, ухвалою суду від 07.05.2013, відкрито провадження в адміністративній справі, проведено підготовче провадження, за результатами закінчення якого справу призначено до розгляду у судовому засіданні.

Позивач у судовому засіданні на задоволенні позовних вимог наполягав з підстав викладених у позові, з урахуванням заяви від 22.05.2013.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, в обґрунтування своїх доводів надав суду заперечення, в яких зокрема зазначив, що поданий адміністративний позов не містить мотивованих вимог щодо оскарження конкретних неправомірних дій Міністерства Оборони України, у зв'язку з чим просить суд наданий адміністративний позов залишити без руху.

Суд вважає, що адміністративний позов підлягає залишенню без розгляду з наступних підстав.

Матеріали справи свідчать про те, що в 1994 році позивача звільнено з військової служби у запас за віком згідно з п.п. "б" п. 6 ст. 26 Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" .

На час виникнення спірних взаємовідносин був чинний Цивільний кодекс Української РСР, який введено в дію 01.01.1964 року, ст. 71 якого передбачала, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Тобто позивач мав три роки для оскарження, як на його думку, неправомірних дій відповідача щодо його звільнення.

З матеріалів справи вбачається, що листування із позивачем з певними органами розпочалось ще у 1997 році. Так, до матеріалів справи долучений Лист Військової частини № 32103 від 29.01.1997 та Лист Військової частини № 32103 від 04.04.1997 (а.с.15-16).

Крім того, Листом Міністерства оборони України від 03.03.2004 вих. № 147/1/2154 (а.с.17) відповідач повідомив безпосередньо позивача про те, що він був зарахований до особового складу Збройних Сил України в добровільному порядку наказом Міністра оборони України від 10.12.1992 № 01549. На той час особова справа позивача знаходилась у-військовій частині № 32103 (м. Москва) і за запитом була надіслана до Головного управління кадрів Міністерства оборони України 12.02.1993 за вх. № 5818. У послужному списку особової справи запису про продовження позивачу терміну служби на 5 років рішенням заступника Міністра оборони колишнього СРСР, на яке позивач посилаєтся, не було. Відповідно до вимог ст. 22 Закону України " Про загальний військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 позивач був звільнений з військової служби за віком у військовому званні "капітан" як офіцер, який досяг граничного віку перебування на військовій службі (40 років). На момент звільнення позивачу виповнилося 44 роки, а вислуга років у календарному обчисленні становила 23 роки, що було підставою для нарахування пенсії. Крім того, згідно з п. 7 Тимчасового положення про проходження військової служби особами офіцерського складу після досягнення офіцером граничного віку перебування на військовій службі тільки Міністр оборони України мав право продовжити йому строк служби за клопотанням від командира полку і вище. Стосовно продовження позивачем строку служби у Збройних Силах України відповідного клопотання не порушувалось.

У зв'язку з чим було зазначено, що позивач був звільнений з військової служби без порушень чинного, на той час, законодавства України.

Отже, із зазначеного Листа позивачу було достовірно відомо про підстави його звільнення з військової служби, та підстави для відсутності видачі довідки про продовження Заступником Міністра оборони СРСР у 1990 році строку військової служби терміном до 5 років, оскільки відсутнє документальне підтвердження факту продовження позивачем строку військової служби.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1/99-рп, ч. 1 ст. 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, зміст суб'єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.

Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.

З огляду на викладене тривалість і правила обчислення строку звернення особи до суду визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку, та не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини. Тому строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку. При цьому тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов.

З 01.01.2004 року набрав чинності новий Цивільний кодекс України згідно зі ст.ст. 256-257 якого позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

З 01.09.2005 набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України (далі КАС України), ч. 2 ст. 99 якого, в редакції 2005 року, передбачала, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Судом встановлено, що адміністративний позов подано до суду 29.04.2013, що підтверджується вхідним штампом Окружного адміністративного суду АР Крим.

З вищенаведеного випливає, що цей адміністративний позов подано з пропущенням строку звернення до адміністративного суду, оскільки позивачу ще у 2004 році було достовірно відомо про усі дії вчинені відповідачем.

Поважними визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.

Однак, у даному випадку, позивачем не зазначено про обставини, що можуть бути визнані судом поважними для пропущення строку звернення до суду. Відтак, суд звертає увагу на те, що позивачем не надано обґрунтованих пояснень стосовно причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, з урахуванням Листа відповідача від 03.03.2004 вих. № 147/1/2154, а також не надано належних доказів на підтвердження поважності причини пропуску строку звернення до суду.

Згідно до п. 9 ч. 1 ст. 155 КАС України суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

Приймаючи до уваги, що позивачем строк звернення до суду пропущений, а обґрунтування причин поважності пропуску строку відсутні, суд вважає необхідним залишити адміністративний позов без розгляду.

Вступна та резолютивна частини ухвали оголошені у судовому засіданні, повний текст ухвали складений та підписаний 24.05.2013.

Керуючись ст.ст. 99, п.9 ч.1 ст.155, 160, 165 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов залишити без розгляду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. У разі якщо ухвалу було постановлено в письмовому провадженні або згідно з частиною третьою статті 160 цього Кодексу, або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної республіки Крим протягом 5 днів з дня її проголошення.

У разі розгляду справи у порядку письмового провадження або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 5 днів з дня отримання. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Головуючий суддя підпис Євдокімова О.О.

Суддя підпис Ольшанська Т.С.

Суддя підпис Кисельова О.М.