Постанова № 32059225, 26.06.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" червня 2013 р. Справа № 909/373/13

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Михалюк О.В.

суддів Кордюк Г.Т.

Мельник Г.І.

розглянув апеляційну скаргу ПП фірми «Інтерлок»

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 14.05.2013р.

у справі № 909/373/13

за позовом заступника прокурора м.Івано-Франківська в інтересах держави в особі виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, м.Івано-Франківськ

до приватного підприємства фірми «Інтерлок», м.Івано-Франківськ

про стягнення заборгованості в сумі 34343,96 грн.,

з участю представників :

від скаржника - не з»явився

від прокуратури - Куцик В.

від позивача - Боднарчук М.

В ході судового засідання сторонам права і обов"язки, передбачені ст.22 ГПК України роз"яснені, заперечень щодо складу суду не поступало.

Скаржник належним чином був повідомлений про день та час слухання справи, однак повноважних представників в засідання не скерував, в зв"язку з чим колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за наявними у справі доказами.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 14.05.2013р. у справі № 909/373/13 (суддя Максимів Т.В.) задоволено позов заступника прокурора м.Івано-Франківська в інтересах держави в особі виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, м.Івано-Франківськ та стягнуто з приватного підприємства фірми «Інтерлок», м.Івано-Франківськ 34343,96 грн. заборгованості.

Не погоджуючись з даним рішенням відповідач - приватне підприємство фірма «Інтерлок» подав до Львівського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати згадане рішення, посилаючись, зокрема, на те, що воно є незаконне, винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, оскільки, на думку скаржника, позивач звернувся до господарського суду з приводу примусового стягнення за договором раніше погодженого сторонами терміну сплати відстроченого платежу та нарахованих штрафних санкцій, а відтак позовні вимоги є передчасними та необгрунтованими.

Наводить скаржник і інші доводи, що є на його думку підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

29.12.11 між виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради та приватним підприємством фірмою "Інтерлок" укладено договір №130 від 29.12.11 про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста. За умовами даного договору відповідач зобов"язався в порядку та на умовах, визначених договором, брати участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Івано-Франківська (п.1.1 договору).

Пунктом 3.2 даного договору сторони визначили обов"язок відповідача сплатити пайовий внесок у розмірі 47385,10 грн. в 7-денний термін з моменту реєстрації договору.

18.01.12 між сторонами у справі укладено Додаткову угоду до договору №130 від 29.12.11 про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, якою погоджено розстрочення платежу згідно графіка, що є невід"ємною частиною додаткової угоди.

Як вбачається з позовної заяви, відповідачем не сплачено пайовий внесок за третій та четвертий квартали 2012 року в розмірі 33169,57 грн.

Претензія, направлена відповідачу 21.01.13 за вих.№2-07/39, залишена останнім без відповіді та задоволення.

Згідно ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено обов"язок замовника брати участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста (ч.2 ст.40 Закону).

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов"язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов"язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення встановлено і статтею 193 Господарського кодексу України: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом п.2 Додаткової угоди до договору №130 від 29.12.11 про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста сторони визначили граничний термін сплати пайового внеску - 01.01.13.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно пункту 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 2 ст. 614 ЦК України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідач заперечень проти позову та доказів належного виконання своїх зобов'язань не надав, доводи позивача не спростував.

З огляду на встановлення судом факту порушення відповідачем договірних зобов"язань вимога щодо стягнення 33169,57 грн. є обґрунтованою та підставною.

Крім того, статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В силу ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею), якою, з огляду на положення ст.549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов"язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Пунктом 5.1 договору №130 від 29.12.11 про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста сторони узгодили, що при простроченні платежу замовник (відповідач) сплачує позивачу суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, три проценти річних від простроченої суми та пеню в розмірі 120% річних облікової ставки НБУ, що діє у період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення. Укладаючи договір, сторони дійшли згоди відносно забезпечення виконання відповідачем грошових зобов'язань пенею та погодили строк її нарахування.

Згідно частини 2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вказаних правових норм та умов договору №130 від 29.12.11, позивачем правомірно нараховано відповідачу 281,96 грн. - 3% річних, 47,39грн. - інфляційних втрат та 845,04грн.- пені.

За таких обставин, доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст.91,101-105 ГПК України,-

Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 14.05.2013р. у справі № 909/373/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати покласти на скаржника.

Повний текст постанови складено « 26» червня 2013 р.

Головуючий суддя Михалюк О.В.

суддя Кордюк Г.Т.

суддя Мельник Г.І.