Постанова № 32057013, 14.06.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 червня 2013 року № 826/3025/13-а

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Каракашьяна С.К., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу:

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроколор»

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м.Києва Державної податкової служби

про скасування повідомлення рішення

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Євроколор» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м.Києва Державної податкової служби, в якому просить:

визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби №0001112260 та №0001102260 від 14.12.2012 року;

визнати протиправним та скасувати Наказ Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби №1865 від 21.11.2012 року «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки».

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач мав в наявності всі документи, для віднесення сум, сплачених ТОВ «Метрос» до валових витрат, а сум ПДВ, сплачених вказаному підприємству – до податкового кредиту. При цьому позивач вказує на реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на правомірність винесеного рішення. При цьому відповідач посилається на неможливість виконання угод контрагентом позивача та фіктивність господарських операцій.

З огляду на неявку представника відповідача в судове засідання 03.06.2013р., на підставі ч. 6 ст. 128 КАСУ, адміністративна справа розглядається у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані представником позивача документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до Наказу ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС №1865 від 21.11.2012 року працівниками ДПІ у Оболонському районі м. Києва було проведено невиїзну позапланову документальну перевірку ТОВ «Євроколор» по взаємовідносинам з ТОВ «Метрос» за період з 01.06.2012 по 30.09.2012 року, в результаті якої був складений акт №1003/22-6/21669345 30.11.2012 р. (далі – Акт перевірки).

Актом перевірки встановлено порушення позивачем п.п. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток в сумі 336 521,0 грн., та п.п. 185.1 ст..185, п.п. 198.1, п.п. 198.3, п.п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, внаслідок чого завищено податковий кредит в розмірі 320 496,0 грн.

Порушення, встановлені перевіркою полягали в наступному.

Так, актом перевірки встановлено, що між ТОВ «Євроколор» та ТОВ «Метрос» було укладено Договір №M080612 від 08 червня 2012 року, про надання послуг та додаткову угоду №1 до нього. Згідно Договору про надання послуг №М080612 від 08.06.2012 року ТОВ «Євроколор», контрагент позивача зобов'язався за завданням позивача виконувати технологічне обслуговування тонувального обладнання позивача, що передбачає догляд та належну експлуатацію під час його використання для швидкого та зручного приготування лакофарбової продукції із матеріалів Замовника з метою її реалізації споживачам, налагоджування тонувального обладнання, його чищення та проведення профілактичних робіт для підтримання в робочому стані, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги відповідно до умов дійсного Договору. Договором було передбачено, що послуги надаються в Торгівельних центрах «Епіцентр», розташованих в містах України.

З огляду на ненадання позивачем документів, які підтверджують використання послуг в господарській діяльності, відповідач дійшов висновку про відсутність обставини використання позивачем придбаного за договором в господарській діяльності.

Суд з вказаними посиланнями не погоджується, виходячи з такого.

Відповідно до визначання підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Стаття 138 розділу ІІІ ПК України передбачає, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті;

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку ( абзац 2 підпункту 1 пункту 1 статті 138 Податкового кодексу України).

Отже, зазначеною нормою передбачено безумовне включення до витрат операційної діяльності собівартості наданих послуг та отриманої сировини. При цьому, згідно з пунктом 8 статті 138, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Таким чином, до собівартості входять загальновиробничі витрати, зокрема, витрати на обслуговування належного позивачу обладнання.

З огляду на викладене, суд не погоджується з посиланнями на протиправність віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум, з посиланням на відсутність доказів використання отриманого в господарській діяльності.

Відповідно до статті 198.3 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно зі статтею 198.1 вищезазначеного кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Статтею 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до статті 201.10 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому, згідно із статтею 201.8, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Матеріали справи містять податкові накладні, виписані позивачу його контрагентом, в той же час акт перевірки позивача не містить жодних зауважень щодо її змісту та інформації про відсутність статусу платника податку у контрагента позивача станом на дату їх виписки.

З посиланнями відповідача на нікчемність укладеного позивачем правочину суд не погоджується, з огляду на таке.

Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов’язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України (далі ЦК), правочин, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а, отже, згідно з частиною 2 згаданої статті, є нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов’язаних з його недійсністю.

Акт перевірки не містить жодних посилань, з яких підстав відповідач вважає угоду, здійснену позивачем, нікчемним правочином, в чому саме, на думку відповідача, дані угоди порушують публічний порядок.

Як вбачається з акту перевірки, відповідач вказує на те, що даний контрагент ТОВ «Метрос» має ознаки фіктивності, оскільки встановлено, що дане товариство відсутнє за юридичною адресою.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, в акті перевірки відсутні відомості щодо доведення факту відсутності ТОВ «Метрос» та їх посадових осіб за місцем реєстрації за період, який перевірявся та факт несплати до Державного бюджету України податку на додану вартість даним контрагентом за вказаний період.

Зокрема, в акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентом позивача від уплати податків та зборів, визначення йому податкових зобов’язань, винесення вироків посадовим особам підприємств або будь-які інші відомості, які можуть бути ви значені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Щодо вимог про скасування наказу про призначення перевірки, суд доходить висновків, що станом на момент розгляду справи відсутнє порушене право позивача, оскільки перевірку, призначену оспорюваним наказом вже проведено. Отже, право позивача не може бути відновлено скасуванням наказу, тому суд доходить висновків, що позивачем невірно обрано засіб захисту порушеного права.

Так, згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність прийнятого ним рішення.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення – рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби №0001112260 та №0001102260 від 14.12.2012 року.

3.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя С.К. Каракашьян