Ухвала суду № 32054524, 13.03.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2013 р.Справа № 2а-11888/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Жигилія С.П.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Мороз Є.В.

представника позивача Диба М.М., представника відповідача Лавренчука О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2012р. по справі № 2а-11888/12/2070

за позовом Товариство з обмеженною відповідальністю "Торгівельний Дім "Ресурс"

до Основ'янська міжрайонна державна податкова інспекція м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний Дім "Ресурс" (далі по тексту - позивач, ТОВ "Торгівельний Дім "Ресурс") звернулося до суду з адміністративним позовом до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі по тексту -відповідач, Основ'янська МДПІ) в якому просить суд скасувати податкове повідомлення - рішення від 18.07.2012 року № 0000900221 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 832725, 00 грн., в тому числі 555150, 00 грн. за основним платежем та 277575,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

19 грудня 2012 року постановою Харківського окружного адміністративного суду Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний Дім "Ресурс" до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено в повному обсязі.

Скасовано податкове повідомлення - рішення від 18.07.2012 року № 0000900221 про збільшення суми грошового зобов'язання Товариству з обмеженою відповідальністю "Торгівельний Дім "Ресурс" з податку на додану вартість на суму 832725, 00 грн. (вісімсот тридцять дві тисячі сімсот двадцять п'ять гривень), в тому числі 555150, 00 грн. (п'ятсот п'ятдесят п'ять тисяч сто п'ятдесят гривень) за основним платежем та 277575,00 грн. (двісті сімдесят сім тисяч п'ятсот сімдесят п'ять гривень) за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відповідач, не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову суду першої інстанції та відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги Основ'янська міжрайонна державна податкова інспекція м. Харкова Харківської області Державної податкової служби зазначає, що судом першої інстанції було проігноровано факт не надання позивачем для перевірки правомірності формування податкового кредиту по постачальнику ТОВ "Компанія Бітком" товаро-транспортних накладних, які засвідчують факт отримання товару.

Крім того, податковий орган посилається на нікчемність угод, укладених позивачем з ТОВ "Компанія Бітком".

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 09.11.2004 року ТОВ "Торгівельний Дім "Ресурс" зареєстрований у виконкомі Харківської міської ради , що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію від 09.11.2004 року №14801020000018036, свідоцтво замінено у зв'язку зі зміною назви вулиці на №14801020000003428, взято на податковий облік в органах державної податкової служюи 22.11.2004 року за №3915, перебуває на обліку в Основ'янській МДПІ та є платником податку на додану вартість.

21.06.2012 року відповідачем проведено документальну невиїзну позапланову перевірку ТОВ "Торгівельний Дім "Ресурс".

21.06.2012 р. за результатами перевірки складено акт № 1841/22-104/33206799 «Про результати документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ "Торгівельний Дім "Ресурс" (код ЄДРПОУ 33206799) щодо підтвердження відомостей, від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Компанія Бітіком» (код ЄДРПОУ 36698188) за період з 01.09.2011 р. по 30.09.2011 р.», яким встановлено порушення позивачем ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, п. 2 ст. 215, ст. 203, ст. 228, ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України в результаті чого не підтверджено реальність здійснення господарських відносин з ТОВ «Компанія Бітіком»та п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI в результаті чого занижено податку на додану вартість на загальну суму сформованого податкового кредиту 555150, 00 грн. за вересень 2011 р.

18.07.2012 року на підставі акту перевірки Основ'янською МДПІ було винесено податкове повідомлення - рішення від № 0000900221 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 832725, 00 грн., в тому числі 555150, 00 грн. за основним платежем та 277575,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Не погоджуючись за зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржив їх до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідач діяв не у межах наданих повноважень та не у спосіб, передбачений чинним законодавством.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Відповідно до пункту 14.1.18 статті 14 Податкового кодексу України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено статтею 200 Податкового кодексу України.

Так, згідно пункту 200.1 статті 200 вказаного Кодексу сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (пункт 200.2 статті 200 Кодексу).

Відповідно до пункту 200.3 статті 200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду (пункт 200.4 статті 200 Кодексу).

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

У відповідності з п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну України від 24.05.95р. №88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.09.2011 р. між позивачем (покупець) та ТОВ «Компанія Бітіком»(постачальник) було укладено договір постачання товару № 126 (а.с. 108 том 1).

Відповідно до п. 1.1. зазначеного договору постачальник поставляє і передає у власність покупця товар відповідно до накладних, які є невід'ємною частиною даного договору, а покупець приймає цей товар та оплачує його на умовах та в порядку, визначених даним договором.

Пунктом 2.2. договору передбачено, що постачання товару покупцю здійснюється засобами постачальника.

Згідно п. 8.1. договору, зазначений договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами до 31 грудня календарного року в якому він був укладений.

На підтвердження факту реальності здійснення господарської операцій за договором постачання товару № 126 від 05.09.2011 р. позивачем до суду першої інстанції було надано: видаткові та податкові накладні від 05 вересня 2011 року (а.с. 109-120 том 1), журналу реєстрації довіреностей (а.с. 167-170 том 1), товарно-транспортна накладна від 05.09.2011 року (а.с. 185 том 1), картки рахунку 63 та журналів -ордерів і відомості по рахунку 902 (а.с. 186-189 том 1).

Крім того, до суду апеляційної інстанції ТОВ «Торгівельний дім Ресурс» було надано наступні документи: накладні на внутрішнє переміщення за період жовтень 2011 р. березень 2012р.;договір оренди № 11 від 01.02.2011 р.; акт приймання-передачі від 01.02.2011 р. до договору оренди № 11 від 01.02.2011 р.;ліцензія на право оптової торгівлі алкогольними напоями від 12.01.2011 р.; ліцензія на право оптової торгівлі алкогольними напоями сидром га І Іеррі без додання спирту - від 19.01.2011 р.;довідка про внесення місця зберігання до СДР від 09.02.2011 р. (м. Харків, вул. Основ'янська, 55); договір оренди № 3012/10-7 від 30.12.2010 р.; акт приймання передачі від 01.01.2011 р. до договору оренди № 3012/10-7 від 30.12.2010 р.; довідка про внесення місця зберігання до СДР від 09.02.2011 р. (м. Київ, вул. Каховська, 64); договір оренди № 57/176-11К від 01.08.2011 р.; акт приймання-передачі від 01.08.2011 р. до договору оренди № 57/176-11К від 01.08.2011 р.; договір оренди об'єктів нерухомості № 21 від 25.07.2011 р.; акт приймання-передачі від 25.07.2011 р. до договору оренди об'єктів нерухомості № 21 від 25.07.2011 р.; довідка про внесення місця зберігання до СДР від 01.08.2011 р. (м. Полтава, пров. 1 Іерспективний, 3); ліцензія на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями від 02.08.201 1 р.; договір оренди № 1 від 01.01.2011 р.; акт приймання-передачі до договору оренди № 1 від 01.01.2011 р.; довідка про внесення місця зберігання до СДР від 21.02.2011 р. (м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграда, 154), договір оренди нежилого приміщення № 7 від 13.04.201 1 р.; акт приймання-передачі від 13.04.2011 р. до договору оренди нежилого приміщення № 7 від 13.04.2011 р.; довідка про внесення місця зберігання до СДР від 0е).02.201 1 р. (АРК, м. Феодосія, вул. Федька, 131); ліцензія на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями від 24.01.201 1 р.; договір оренди нежилого приміщення № б/н від 01.01.2011 р.; акт приймання-передачі до договору оренди нежилого приміщення № б/н від 01.01.2011 р.; довідка про внесення місця зберігання до СДР від 09.02.2011 р. (АРК. м. Сімферополь, вул. Глінки, 61 А); ліцензія на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями від 15.02.2011 р.; договір оренди № 2 від 01.01.2011 р.; акт приймання-передачі до договору оренди № 2 віл 01.01.201 1 р.; договір оренди № 206 від 01.07.2009 р.; акт приймання-передачі від 01.07.2009 р. до договору оренди № 206 від 01.07.2009 р.; договір оренди № б/н від 01.12.2010 р.; акт приймання-передачі до договору оренди № б/н від 01.12.2010 р.; ліцензія на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями від 08.07.2011 р.; торговий патент від 14.03.2011 р.; дозвіл на розміщення об'єктів торгівлі громадського харчування та побутового обслуговування об'єкту благоустрію від 22.12.2010 р.; договір оренди № 164 від 31.03.2009 р.; ліцензія на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями від 28.04.201 1 р.; торговий патент від 29.03.2011 р.; дозвіл на розміщення об'єктів торгівлі громадського харчування та побутового обслуговування об'єкту благоустрію від 22.12.2010 р.; договір оренди № 262 від 01.06.2010 р.; акт приймання-передачі до договору оренди № 262 від 01.06.2010 р.; додаткова угода від 31.12.2010 р. до договору оренди № 262 від 01.06.2010 р.; ліцензія на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями від 08.07.2011 р.; дозвіл на розміщення об'єктів торгівлі громадського харчування та побутового обслуговування об'єкту благоустрію від 22.12.2010 р.; торговий патент від 14.03.2011 р.; договір оренди № 29 від 01.01.2011 р.; ліцензія на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями від 25.06.2011 р.; торговий патент від 15.03.2011 р.; дозвіл на розміщення об'єктів торгівлі громадського харчування та побутового обслуговування об'єкту благоустрію від 22 12.2010 р.; договір оренди № 1 від 17.01.2011 р.; акт приймання-передачі до договору оренди № 1 від 1 7.01.201 1 р.; ліцензія на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями від 29.04.2011 р.; торговий патент від 14.03.2011 р.; дозвіл на розміщення об'єктів торгівлі громадського харчування та побутового обслуговування об'єкту благоустрію від 22.12.2010 р.; договір оренди об'єкта нерухомості № 3 від 25.01.2011 р.; акт приймання-передачі від 25.01.2011 р. до договору оренди № 3 від 25.01.2011р.; ліцензія на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями від 06.01.2011 р.; торговий патент від 29.03.2011 р.; дозвіл на розміщення об'єктів торгівлі громадського харчування та побутового обслуговування об'єкту благоустрію від 22.12.2010 р.; договір оренди нежитлового приміщення № 10120901 від 12.10.2009 р., акт приймання-передачі від 01.12.2009 р. до договору оренди нежитлового приміщення № 10120901 від 12.10.2009 р., ліцензія на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями від 23.12.2010 р.; торговий патент від 29.03.2011 р.; дозвіл на розміщення об'єктів торгівлі громадського харчування га побутового обслуговування об'єкту благоустрію від 22.12.2010 р.; договір суборенди приміщень № 01/01-11 від 20.12.2010 р.; акт приймання-передачі до договору суборенди приміщень № 01/01-11 від 20.12.2010 р.; ліцензія на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями від 23.12.2010 р.; торговий патент від 29.03.2011 р.; дозвіл на розміщення об'єктів торгівлі громадського харчування та побутового обслуговування об'єкту благоустрію; договір оренди № 125 від 15.03.2010 р.; акт приймання-передачі до договору оренди № 125 від 15.03.2010 р.; ліцензія на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями від 1 1.03.201 1 р.; торговий патент від 22.02.2011 р.; дозвіл на розміщення об'єктів торгівлі громадського харчування та побутового обслуговування об'єкту благоустрію від 17.02.201 1 р.; договір оренди № 286 від 07.10.2009 р.; акт приймання-передачі від 01.04.2010 р. до договору оренди № 286 від 07.10.2009 р.; ліцензія на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями від 01.04.2011 р.; дозвіл на розміщення об'єктів торгівлі громадського харчування та побутового обслуговування об'єкту благоустрію від 22.12.2010 р.; торговий патент від 29.03.2011 р.(а,с.5-256 том 2).

Під час проведення перевірки податковим органом було встановлено, що ТОВ «Торгівельний дім Ресурс»(код ЄДРПОУ 33206799) придбаний товар у ТОВ «Компанія Бітіком» реалізовано кінцевому споживачу через роздрібну торгівельну мережу «ТД Ресурс» (п.п. 3.1.3.акту (а.с. 19 том 1)).

Відповідно до висновків акту перевірки, сума податку на додану вартість за податковими накладними, виданими ТОВ «Компанія Бітіком», включено до податкового кредиту відповідного періоду, відображених у реєстрі податкових накладних (а.с. 16), що також підтверджується копією податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2011 року та додатку 5 до неї (а.с. 171-177 том 1)

Слід відмітити, що як позивач, так і вищевказаний контрагент позивача на час здійснення спірних господарських операцій були зареєстровані як юридичні особи-суб`єкти підприємницької діяльності, що не заперечується відповідачем по справі, тобто, як позивач, так і його контрагент мав відповідний обсяг цивільної право - та дієздатності, а також обсяг прав як платника ПДВ для укладення спірних договорів.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що матеріалами справи, а саме наданими належним чином оформленими первинними документами, повністю підтверджується реальність господарських операцій спрямованих на виконання даного договору з контрагентом - ТОВ «Компанія Бітіком».

Таким чином, позивачем правомірно сформовано податковий кредит по господарським операціям з контрагентом - ТОВ «Компанія Бітіком».

Доводи відповідача в апеляційній скарзі про нікчемність правочинів, вчинених між позивачем та ТОВ «Компанія Бітіком», колегія суддів до уваги не приймає, виходячи з наступного:

Колегія суддів зазначає, що викладені в акті перевірки висновки щодо порушення контрагентом позивача вимог ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України "Про державну податкову службу в Україні" не наділяють податковий орган повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів відмічає, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в яких викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента не має преюдиційного значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Колегія суддів вважає за необхідне вказати, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (оскільки наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Факт реєстрації контрагента позивача платником податку на додану вартість, на час здійснення господарських операцій із позивачем, що підтверджується копією акту ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 02.04.2012 р. № 75/22-6/36698188 «Про результати позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Компанія Бітіком»(код ЄДРПОУ 36698188) з питання правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ за період з 01.02.2011 року по 31.12.2011 року»(а.с. 148-153), а також той факт, що підприємство ТОВ «Компанія Бітіком»на момент складання на адресу позивача податкових накладних було зареєстровано органами державної податкової служби у встановленому законодавством порядку в якості платника податку на додану вартість, відповідачем не заперечується. Цим же актом підтверджується, що свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ ТОВ «Компанія Бітіком»було анульовано 17.11.2011 року, а спірні правовідносини між сторонами відбувалися 05.09.2011 року, тобто до анулювання свідоцтва.

Як вбачається з матеріалів справи згідно з постановою Господарським судом Запорізької області у справі № 5009/3165/12 ТОВ «Компанія Бітіком»11.09.2011 року було визнано банкрутом (а.с. 193-196), а відповідно до ухвали цього ж суду від 20.11.2011 року банкрута ТОВ «Компанія Бітіком»було ліквідовано, що також є підтвердженням того, що на момент вчинення господарських операцій із позивачем ТОВ «Компанія Бітіком»мала правосуб'єктність.

Крім того, матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами при укладанні і виконанні договорів, взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Не приймає до уваги колегія суддів і доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції було проігноровано факт не надання позивачем для перевірки правомірності формування податкового кредиту по постачальнику ТОВ "Компанія Бітком" товаро-транспортних накладних, які засвідчують факт отримання товару, оскільки за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів з метою їх використання у власній господарській діяльності, ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність документального підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.

З огляду на встановлені обставини у справі, враховуючи індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, встановлений статтею 61 Конституції України, суд апеляційної інстанції констатує, що у разі порушення контрагентом платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податків (в даному випадку, ТОВ "Торгівельний Дім "Ресурс" права на віднесення сум до складу податкового кредиту у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови його отримання (сплатив ПДВ у ціні придбаних товарів) та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Колегія суддів звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність висновків податкового органу про збільшення суми грошового зобов'язання ТОВ "Торгівельний Дім "Ресурс" з податку на додану вартість.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

З огляду на вищезазначене, постанова суду першої інстанції прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для її скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2012р. по справі № 2а-11888/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Жигилій С.П.Судді(підпис) (підпис) Дюкарєва С.В. Перцова Т.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Жигилій С.П.

Повний текст ухвали виготовлений 18.03.13 р.