Постанова № 32054293, 26.06.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2013 р. Справа № 804/7268/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЗлатіна Станіслава Вікторовича при секретаріМаксименко Е.М. за участю: представника позивача представника відповідача 1 представника відповідача 2 представнивника відповідача 3 представника відповідача 4 ОСОБА_3 ОСОБА_4 не з'явився не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Лутковської Валерії Володимирівни Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Керівника Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, голови конкурсної комісії Крикливенко Б.В., Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві, Конкурсної комісії Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

27.05.2013 року позивач звернувся до суду з позовом до Лутковської Валерії Володимирівни Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, у якому просить суд:

визначити предметну підсудність цього позову,

визнати протиправними дії та бездіяльність відповідача про незаконну відмову в участі в конкурсі та іспиті на вакантну посаду державного службовця,

визнати протиправною дискримінацію за політичними ознаками,

визнати протиправною практику доручення давати відповіді підлеглим замість Уповноваженого,

встановити зв'язок між протиправними діями та рішеннями і бездіяльністю відповідача та моїми моральними стражданнями,

стягнути з Лутковської Валерії Володимирівни 5735 грн. моральної шкоди.

Ухвалою суду від 28.05.2013 року позовну заяву залишено без руху.

05.06.2013 року позивач через відділ діловодства суду надав необхідні документи.

Ухвалою суду від 06.06.2013 року відкрито провадження у адміністративній справі та залучено до участі у справі в якості співвідповідачів наступних осіб: Керівника Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, голову конкурсної комісії Крикливенко Б.В. та Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві.Ухвалою суду від 20.06.2013 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача - Конкурсну комісію Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Лутковська Валерія Володимирівна Уповноважений Верховної Ради України з прав людини безпідставно відмовила позивачу у допуску до конкурсу та складання іспиту на зайняття вакантної посади державного службовця у Секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, оскільки у заяві позивача про участь у конкурсі на заміщення вакантної посади позивач чітко зазначив про те, що у разі якщо його документи не відповідають вимогам Порядку проведення іспиту, то позивач наполягає на участі у іспиті. Таким чином, позивач вважає, що Лутковська Валерія Володимирівна Уповноважений Верховної Ради України з прав людини не мала права повертати документи позивачу у зв'язку з їх невідповідністю Порядку проведення іспиту; рішення по документам позивача повинна була приймати конкурсна комісія.

Також позивач зазначає, що Лутковська Валерія Володимирівна Уповноважений Верховної Ради України з прав людини повинна самостійно проводити конкурс на заміщення вакантної посади державних службовців у Секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, оскільки посада, яку обіймає Лутковська Валерія Володимирівна є унікальною, так як у неї немає заступників, а тому вона не вправі була доручати проведення конкурсу іншим особам та давати вказівки Крикливенку Б.В. щодо повернення документів позивачу.

Окрім того, Положення про Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, яке затверджена наказом Уповноваженого Верховної Ради з прав людини від 20.06.2012 року № 4/8-12, не пройшло державної реєстрації і не включено до Єдиного державного реєстру нормативних актів.

Позивач наголошував у судовому засіданні на тому, що він зазнав дискримінації саме з політичних мотивів, оскільки він вважає себе політичним в'язнем.

У зв'язку з неправомірними діями Лутковської Валерії Володимирівни Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини позивачу завдано моральної шкоди, яку він оцінює у розмірі 5735,00 грн.

Розмір моральної шкоди позивач у судовому засіданні обґрунтував тим, що останній є безробітним, йому відмовили у допуску на державну службу, у зв'язку з цим позивач повинен знов докладати зусиль для пошуку роботи.

Відповідач 1 та 2 у судовому засіданні заперечували проти задоволення позову, вказуючи на те, що Керівник Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, голова конкурсної комісії Крикливенко Б.В. повернув документи позивачу згідно рішення конкурсної комісії про відмову ОСОБА_3 у допуску до конкурсу на заміщення вакантної посади державного службовця від 29.04.2013 року, у зв'язку з тим, що позивач не відповідає встановленим кваліфікаційним вимогам ні за напрямом, ні за стажем роботи за фахом.

Також відповідачі 1 та 2 зазначили, що Керівник Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, голова конкурсної комісії Крикливенко Б.В. вправі був підписувати лист від 30.04.2013 року № 1.2-839/848-13-35, оскільки згідно Положення про Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, останній має право підпису документів з кадрово-організаційний, матеріально-технічних та розпорядчих питань.

Відповідачі 1 та 2 повідомили суд про те, що доводи позивача про дискримінацію за політичними ознаками є нічим не обгрунтованими та безпідставними; вимога позивача щодо визнання протиправною практику доручення давати відповіді замість Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини також на думку відповідачів 1 та 2 є безпідставною, оскільки Керівник Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, голова конкурсної комісії Крикливенко Б.В. вправі був підписувати лист від 30.04.2013 року № 1.2-839/848-13-35, тому що згідно Положення про Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, останній має прав підпису документів з кадрово-організаційний, матеріально-технічних та розпорядчих питань.

Відповідачі 1 та 2 зазначили про те, що позивач не надав суду належних доказів того, що останній зазнав моральних страждань, з яких міркувань виходив позивач визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди.

Відповідач 3 у судове засідання не з'явився про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Заперечень на позовну заяву не надав.

Відповідач 4 у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Заперечень на позовну заяву не надав.

Суд дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін встановив наступне.

На сайті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини розміщено повідомлення, копія якого знаходиться у матеріалах справи, про те, що Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини оголошує конкурс на заміщення вакантних посад державних службовців.

Позивач направив до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини заяву про участь у конкурсі на заміщення вакантної посади з необхідними документами, які були вказані у оголошенні, копія якої знаходиться у матеріалах справи.

У заяві позивач вказав про те, що якщо документи не відповідають вимогам Порядку проведення іспиту, то позивач наполягає на участі у іспиті згідно пункту 1.5 Положення.

Судом встановлено, що рішенням конкурсної комісії Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 29.04.2013 року, яке оформлено витягом з протоколу № 3 від 29.04.2013 року, який знаходиться у матеріалах справи, позивачу відмовлено у допуску до конкурсу за заміщення вакантної посади державного службовця, у зв'язку з тим, що позивач не відповідає встановленим кваліфікаційним вимогам ні за напрямом освіти, ні за стажем роботи за фахом.

З вказаного рішення конкурсної комісії Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 29.04.2013 року та прояснень представників відповідачів 1,2 судом встановлено, що позивач до іспиту допущений не був.

Керівник Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, голова конкурсної комісії Крикливенко Б.В. листом від 30.04.2013 року № 1.2-839/848-13-35 повернув документи позивачу.

В якості підстави повернення документів у вказаному листі зазначено: у зв'язку з невідповідністю встановленим кваліфікаційним вимогам щодо напряму освіти та стажу роботи за фахом.

Згідно статті 10 Закону України «Про Уповноваженого верховної Ради України з прав людини» для забезпечення діяльності Уповноваженого утворюється секретаріат, який є юридичною особою, має свій рахунок у банку та печатку встановленого зразка. Структура секретаріату, розподіл обов'язків та інші питання щодо організації його роботи регулюються Положенням про секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі - Положення). На працівників секретаріату поширюється дія Закону України "Про державну службу". Положення та кошторис секретаріату затверджуються Уповноваженим у межах кошторису витрат, пов'язаних із діяльністю Уповноваженого. Призначення на посаду та звільнення працівників секретаріату здійснюються Уповноваженим.

Судом на підставі повідомлення про проведення конкурсу на заміщення вакантної посади, яке було розміщено на сайті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, встановлено, що конкурс організував саме Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а не Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

Наказом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 07.07.2012 року № 386-ос затверджено Порядок проведення іспиту кандидатів на заміщенні вакантних посад державних службовців Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, у відповідності до п.1.5 якого особи, документи яких не відповідають установленим вимогам, за рішення голови конкурсної комісії до іспиту не допускаються, про що їм повідомляється кадровою службою з відповідним обґрунтуванням. Якщо кандидат наполягає на участі в іспиті за таких обставин, він допускається до іспиту, а остаточне рішення приймає конкурсна комісія.

Аналогічні положення також містяться у п.17 Порядку проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2002 року № 169 та у п.1.4 Загального порядку проведення іспиту кандидатів на заміщення вакантних посад державних службовців, який затверджено наказом Головного управління державної служби України від 08.07.2011 року № 164.

Враховуючи те, що що позивач наполягав на проведенні іспиту, у випадку коли його документи не відповідали Порядку проведення іспиту кандидатів на заміщенні вакантних посад державних службовців Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, то конкурсна комісія Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також Керівник Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, голова конкурсної комісії Крикливенко Б.В. не мали права не допустити позивача до іспиту та конкурсу, у зв'язку з чим протиправно повернули документи позивачу.

Згідно п.25 Порядку проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2002 року № 169, конкурсна комісія на підставі розгляду поданих документів, результатів іспиту та співбесіди з кандидатами, які успішно склали іспит, на своєму засіданні здійснює відбір осіб для зайняття вакантних посад державних службовців.

Таким чином, конкурсна комісія Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини повинна була прийняти рішення по кандидатурі позивача лише після іспиту, а не до нього.

Оскільки судом встановлено, що позивач наполягав на проведенні іспиту, у випадку коли його документи не відповідали Порядку проведення іспиту кандидатів на заміщенні вакантних посад державних службовців Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, то конкурсна комісія Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та Керівник Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, голова конкурсної комісії Крикливенко Б.В. протиправно у супереч положенням постанови Кабінету Міністрів України від 15.02.2002 року № 169, наказу Головного управління державної служби України від 08.07.2011 року № 164 та наказу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 07.07.2012 року № 386-ос прийняли рішення про відмову у допуску до конкурсу та повернення документів позивачу.

Одночасно суд зазначає, що належним відповідачами у справі є саме Керівник Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, голова конкурсної комісії Крикливенко Б.В. та конкурсна комісія Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а не Лутковська Валерія Володимирівна Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, оскільки конкурс оголошував саме Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; рішення про відмову у допуску до конкурсу на заміщення вакантної посади державного службовця прийняла конкурсна комісія Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини 29.04.2013 року; рішення про повернення документів позивачу прийняв Керівник Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, голова конкурсної комісії Крикливенко Б.В. на підставі рішення конкурсної комісії Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 29.04.2013 року; згідно Положення про Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, яке затверджена наказом Уповноваженого Верховної Ради з прав людини від 20.06.2012 року № 4/8-12, керівник Секретаріату має право підпису наказів (контролю за їх виконанням) та інших документів з кадрових, організаційних, матеріально-технічних та розпорядчих питань, окрім призначення та звільнення з посади працівників Секретаріату.

Згідно ч.2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Враховуючи те, що судом встановлено, що Лутковська Валерія Володимирівна Уповноважений Верховної Ради України з прав людини не є належним відповідачем у справі та враховуючи необхідність захисту прав, свобод та інтересів позивача, які були порушені, суд вважає за необхідне вийти за межі позивних вимог та визнати протиправним і скасувати рішення конкурсної комісії Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про відмову у допуску ОСОБА_3 до конкурсу за заміщення вакантної посади державного службовця, яке оформлено протоколом № 3 від 29.04.2013 року, визнати протиправним і скасувати рішення Керівника Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, голови конкурсної комісії Крикливенко Б.В. щодо відмови у допуску до участі у конкурсі на вакантну посаду державного службовця, яке оформлено листом від 30.04.2013 року № 1.2-839/848-13-35.

Судом відхиляються доводи позивача про те, що Положення про Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, яке затверджена наказом Уповноваженого Верховної Ради з прав людини від 20.06.2012 року № 4/8-12, не може застосовуватися, оскільки воно не пройшло державної реєстрації і не включено до Єдиного державного реєстру нормативних актів, з наступних причин.

Правовий статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини визначено у статті 4 Закону України «Про Уповноваженого верховної Ради України з прав людини», згідно якої Уповноважений Верховної Ради України з прав людини є посадовою особою, статус якої визначається Конституцією України, цим Законом, Законом України "Про державну службу". Уповноважений Верховної Ради України з прав людини здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб. Діяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод.

Таким чином, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини не належить до вищезазначених гілок державної влади. Інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини ґрунтується на сукупності норм, що містяться у розділі ІV Конституції України та Законі України «Про Уповноваженого верховної Ради України з прав людини». З огляду на це Уповноважений Верховної Ради України з прав людини наділений спеціальним правовим статусом.

Розділом ІІІ Закону України «Про Уповноваженого верховної Ради України з прав людини» визначено порядок організації діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Так, для забезпечення діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини утворюється секретаріат, який є юридичною особою, має свій рахунок у банку та печатку встановленого зразка. Структура секретаріату, розподіл обов'язків та інші питання щодо організації його роботи регулюються Положенням про секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

З метою впорядкування видання міністерствами, іншими органами виконавчої влади нормативно-правових актів, забезпечення охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій Указом Президента України від 03.10.1992 № 493/92 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади"(з наступними змінами і доповненнями) встановлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

Державну реєстрацію здійснюють:

нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю - Міністерство юстиції України;

нормативно-правових актів міністерств і республіканських комітетів Автономної Республіки Крим - Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим;

нормативно-правових актів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших підрозділів, а також місцевих органів господарського управління та контролю - обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції;

нормативно-правових актів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших підрозділів - районні, районні у містах Києві та Севастополі управління юстиції.

Оскільки Уповноважений Верховної Ради України з прав людини не належить до міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, а Положення про Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини не є нормативно-правовим актом, тому відсутні підстави для реєстрації наведеного положення в порядку, передбаченим Указом Президента України від 03.10.1992 № 493/92 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади".

Порядок затвердження зазначеного положення встановлений Законом України «Про Уповноваженого верховної Ради України з прав людини» та передбачає затвердження Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини Положення про Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Судом під час розгляду справи не встановлено вчинення відповідачами дій, прийняття рішень або допущення бездіяльності, які б давали суду підстави для висновку про дискримінацію позивача за політичними ознаками.

Твердження позивача про наявність дискримінації за політичними ознаками базуються лише на його припущеннях, які не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

На підставі викладеного суд відмовляє у задоволенні позовної вимог - визнати протиправною дискримінацію за політичними ознаками.

Оскільки судом встановлено, що конкурс на заміщення вакантної посади проводив саме Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, рішення про повернення документів позивачу прийняв Керівник Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, голова конкурсної комісії Крикливенко Б.В., який згідно Положення про Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, яке затверджена наказом Уповноваженого Верховної Ради з прав людини від 20.06.2012 року № 4/8-12, має право підпису наказів (контролю за їх виконанням) та інших документів з кадрових, організаційних, матеріально-технічних та розпорядчих питань, окрім призначення та звільнення з посади працівників Секретаріату, то суд не знаходить правових підстав для задоволення позовної вимоги - визнати протиправною практику доручення давати відповіді підлеглим замість Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Щодо заявленої позовної вимоги - стягнути з Лутковської Валерії Володимирівни 5735,00 грн. моральної шкоди, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органів державної влади, їх посадових та службових осіб при здійсненні ними службових повноважень.

За цією нормою Конституції України відшкодуванню шкоди в обов'язковому порядку передує встановлення судом незаконності рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових чи службових осіб та щоб ця шкода була завдана саме цими рішеннями, діями та бездіяльністю.

Згідно статті 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно статті 1174 Цивільного кодексу України шкода завдана фізичній особі незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади при здійсненні ним повноважень відшкодовується державою незалежно від вини цієї особи.

У відповідності до рішення Конституційного Суду України від 03.10.2001 року у справі № 1-36/2001 (№ 12рп/2001) про відшкодування шкоди державою визначено, що шкода, завдана незаконними діями державних органів, відшкодовується за рахунок державного бюджету.

Судом визнано протиправним рішення Керівника Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, голови конкурсної комісії Крикливенко Б.В. щодо

відмови у допуску до участі у конкурсі на вакантну посаду державного службовця, яке оформлено листом від 30.04.2013 року № 1.2-839/848-13-35 та визнано протиправним рішення конкурсної комісії Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про відмову у допуску ОСОБА_3 до конкурсу за заміщення вакантної посади державного службовця, яке оформлено протоколом № 3 від 29.04.2013 року.

Згідно статті 10 Закону України «Про Уповноваженого верховної Ради України з прав людини» для забезпечення діяльності Уповноваженого утворюється секретаріат, який є юридичною особою, має свій рахунок у банку та печатку встановленого зразка. Структура секретаріату, розподіл обов'язків та інші питання щодо організації його роботи регулюються Положенням про секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. На працівників секретаріату поширюється дія Закону України "Про державну службу".

Згідно статті 1 Закону України «Про державну службу» державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Отже, Керівник Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, голова конкурсної комісії Крикливенко Б.В. та члени конкурсної комісії Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини є державними службовцями, які у спірних відносинах виконували свої повноваження щодо належної організації та проведення конкурсу на заміщенні вакантних посад державних службовців у Секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а тому шкода (в т.ч. і моральна), яка заподіяна його рішеннями та діями, повинна відшкодовуватися за рахунок держави.

Згідно пункту 10-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. Дія цієї норми не поширюється на випадки заподіяння моральної шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю недержавних органів, їх посадових чи службових осіб. Така шкода за наявності необхідних підстав може бути відшкодована на підставі ст. 440-1 ЦК чи іншого законодавства.

Суд зазначає, що розглядаючи вимогу про відшкодування моральної шкоди необхідно виходити з того, що відповідно до загальних підстав деліктної відповідальності обов'язковою є наявність сукупності чотирьох елементів: наявність такої шкоди, протиправна поведінка заподіювача шкоди, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправною поведінкою заподіювача шкоди та вина.

Згідно ч.1 та ч.2 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч.3 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Враховуючи наявність протиправного рішення Керівника Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, голови конкурсної комісії Крикливенко Б.В. та протиправного рішення конкурсної комісії Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини по відношенню до позивача, а також те, що даними рішеннями позивачу відмовлено у допуску до конкурсу та іспиту на зайняття вакантної посади державного службовця, зважаючи на характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних), яких зазнав позивач, через протиправну відмову відповідачами 1 та 2 у допуску до участі в конкурсі та іспиті, необхідність здійснення позивачем пошуку інших вакансій для працевлаштування, враховуючи вимоги розумності та справедливості щодо розміру відшкодування моральної шкоди, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Державного бюджету України на користь позивача моральної шкоди у розмірі 500,00 грн.

Згідно ч.2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Враховуючи те, що судом встановлено, що Лутковська Валерія Володимирівна Уповноважений Верховної Ради України з прав людини не є належним відповідачем у справі та враховуючи необхідність захисту прав, свобод та інтересів позивача, які були порушені протиправним рішенням Керівника Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, голови конкурсної комісії Крикливенко Б.В. та протиправним рішенням конкурсної комісії Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини по відношенню до позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позивних вимог та стягнути з Державного бюджету України на користь позивача моральну шкоду у розмірі 500,00 грн.

Позивачем заявлено клопотання про відшкодування судових витрат у розмірі 1903,06 грн., які складаються з витрат на правову допомогу у розмірі 458,80 грн., витрат пов'язаних з явкою позивача та його представників до суду у розмірі 306,38 грн., добових у розмірі 917,60 грн. та компенсації за відрив від звичайних занять у розмірі 220,28 грн.

Щодо витрат на правову допомогу, то суд зазначає наступне.

Згідно статті 90 КАС України итрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. У разі звільнення сторони від оплати надання їй правової допомоги витрати на правову допомогу здійснюються за рахунок Державного бюджету України. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

У статтях 1 та 2 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» зазначено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні. У разі якщо сторона у цивільній чи адміністративній справі звільнена від оплати витрат на правову допомогу, компенсація таких витрат виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, у розмірі, що не перевищує 2,5 відсотка встановленої законом мінімальної заробітної плати в місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Компенсація витрат на правову допомогу виплачується за рахунок державного бюджету в межах видатків, передбачених Державній судовій адміністрації України на здійснення правосуддя місцевими загальними та місцевими адміністративними судами.

Позивачем не надано суду доказів фактичного понесення витрат на правову допомогу, а саме: платіжного доручення, квитанції банківської установи.

Судом також відхиляється доводи позивача про те, що останній звільнений від оплати правової допомоги, з наступних причин.

Зміст права на безоплатну правову допомогу, порядок реалізації цього права, підстави та порядок надання безоплатної правової допомоги, державні гарантії щодо надання безоплатної правової допомоги визначений Законом України «Про безоплатну правову допомогу».

Позивачем не надано суду доказів того, що останній належить до кола суб'єктів, які мають право на надання безоплатної правової допомоги, та які визначенні у статті 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу».

Позивачем не надано суду доказів того, що представники позивача є суб'єктами надання безоплатної правової допомоги, які визначені у статті 15 Закону України «Про безоплатну правову допомогу».

Позивачем також не надано суду доказів того, що центром з надання безоплатної правової допомоги у Дніпропетровській області прийнято рішення, згідно статей 17 та 21 Закону України «Про безоплатну правову допомогу», про надання позивачу безоплатної правової допомоги.

На підставі викладеного, суд відмовляє у компенсації витрат на правову допомогу.

Відповідно до статті 91 КАС України, підпункту 140.1.7 пункту 140.1 статті 140 Податкового кодексу України, пункту 5 додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 " Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" та пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 року № 98 "Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів" сторонам та їхнім представникам, на користь яких ухвалено судове рішення, компенсуються фактичні витрати, пов'язані із прибуттям до суду, в тому числі з переїздом до іншого населеного пункту, за наявності підтвердних документів.

Судом встановлено, що позивач та його представники проживають у місті Кривому Розі.

Позивачем та його представниками понесені витрати на купівлю пального для автомобіля, у зв'язку з необхідністю явки до суду.

Факт понесення витрат на купівлю пального підтверджується фіскальними чеками від 21.06.2013 року, копії яких знаходяться у матеріалах справи. Фіскальні чеки датовані датою проведення одного із судових засідань.

У матеріалах справи також знаходиться копія свідоцтва про реєстрації транспортного засобу та посвідчення водія, яке видане представнику позивачу.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 " Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" витрати пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту та за наймання житла, які компенсуються стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її представникові, не можуть перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження.

Відповідно до пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 року № 98 "Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів" державним службовцям, а також іншим особам, які направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок коштів бюджетів, за наявності підтвердних документів відшкодовуються витрати: на проїзд (у тому числі на перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) до місця відрядження і назад, а також за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті).

Позивачем зроблено розрахунок витрат пов'язаних з переїздом до іншого населеного пункту з врахуванням відставні між містами Кривий Ріг та Дніпропетровськом, з урахуванням витрат пального згідно технічних характеристик на автомобіль, яким позивач та його представники добирались до суду, з урахуванням вартості пального придбаного позивачем.

Розмір витрат пов'язаних з переїздом до іншого населеного пункту позивача автомобілем становить : 226,38 грн.

(147 км. (відстань між містами) х 2 х 7,00 літ./100 км (витрати пального автомобіля згідно з технічною документацією) х 11,00 грн. (вартість пального згідно фіскальних чеків від 21.06.2013 року).

Одночасно судом не приймається в якості доказу понесення позивачем витрат пов'язаних з переїздом до іншого населеного пункту фіскальні чеки автостанції від 19.06.2013 року на загальну суму 80,00 грн., оскільки судових засідань 19.06.2013 року у даній адміністративній справі не провадилось, що підтверджується журналами судових засідань, з яких вбачається, що судові засідання у даній адміністративній справі відбулися 14.06.2013 року, 21.06.2013 року та 26.06.2013 року.

У матеріалах справи знаходиться копія проїзного документу від 25.06.2013 року на суму 100,39 грн., з якого вбачається, що позивач 26.06.2013 року прибув з міста Києва до міста Дніпропетровська.

З вказаної суми позивач просить компенсувати в якості судових витрат суму 80,00 грн., яка дорівнює сумі проїзду з міста Кривого Рогу до міста Дніпропетровська та у зворотньому напрямку.

Враховуючи викладене, суд задовольняє клопотання позивача щодо відшкодування витрат пов'язаних з явкою до суду 26.06.2013 року у розмірі 80,00 грн.

Згідно ч.2 ст. 91 КАС України стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її представнику сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

Таким чином, добові відшкодовуються позивачу та його представникам лише у разі переїзду до іншого населеного пункту.

Позивачем надано належні докази переїзду до іншого населеного пункту лише на судове засідання, яке відбулося 21.06.2013 року та 26.06.2013 року, а отже позивач та його представники мають право на добові лише за 21.06.2013 року та за 26.06.2013 року.

Одночасно суд зазначає у судовому засіданні 21.06.2013 року приймав участь позивач та два його представники, а у судовому засіданні 26.06.2013 року приймав участь лише позивач.

Згідно підпункту 140.1.7 пункту 140.1 статті 140 Податкового кодексу України та Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» добові становлять 229,40 грн. на особу.

Таким чином розмір добових позивача та його двох представників становить 917,60 грн.

Що стосується компенсації за відрив від звичайних занять, то суд зазначає наступне.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 " Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" за відрив від звичайних занять стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень її представникові у зв'язку з явкою до суду граничний розмір витрат обчислюється пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати особи і не може перевищувати її розмір, обчислений за фактичні години відриву від звичайних занять.

Судом встановлено, що фактичний час перебування позивача та його представників у суді, зокрема: 14.06.2013 року з 16год. 10 хв. до 16год. 52 хв.; 21.06.2013 року з 16 год. 00 хв. до 16 год. 48 хв.; 26.06.2013 року з 13 год. 00 хв. по 14 год. 40 хв., що підтверджується журналами судових засідань та судовими повістками про виклик до суду.

Судом також встановлено, що 14.06.2013 року позивач брав участь у судовому засіданні без представників, у судовому засіданні 21.06.2013 року позивач брав участь з двома представниками та 26.06.2013 року позивач брав участі у судовому засіданні без представників.

Загальна кількість часу витрачено позивачем та його представниками становить: 190 хвилин, або 3 год. 10 хв.

Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» розмір мінімальної заробітної плати становить у місячному розмірі з 01.01.2013 року до 01.12.2013 року - 1147,00 грн., а у погодинному розмірі за вказаний період часу - 6,88 грн.

Таким чином, загальний розмір компенсації позивачу та його представникам за відрив від звичайних занять становить: 21,80 грн.

(0 год. 42 хв. - 14.06.2013 року) х 6,88 грн. + (0 год. 48 хв. - 21.06.2013 року) х 3 особи х 6,88 грн. + (1 год. 40 хв. - 26.06.2013 року х 6,88 грн.).

Загальний розмір судових витрат пов'язаних з розглядом справи становить: 1 245, 78 грн.

Відповідно до ч.3 ст. 94 КАС України у разі якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійсненні позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Оскільки позовні вимоги судом задоволено частково, то судові витрати понесені позивачем також підлягають частковому відшкодуванню.

Таким чином, загальний розмір судових витрат, який підлягає відшкодуванню позивачу становить: 17,21 грн. - судовий збір, 622,89 грн. - витрати пов'язані з розглядом справи.

Керуючись ст.ст. 11, 50, 70, 71, 72, 86, 159-163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити - частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Керівника Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, голови конкурсної комісії Крикливенко Б.В. щодо відмови у допуску до участі у конкурсі на вакантну посаду державного службовця, яке оформлено листом від 30.04.2013 року № 1.2-839/848-13-35.

Визнати протиправним та скасувати рішення конкурсної комісії Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про відмову у допуску ОСОБА_3 до конкурсу за заміщення вакантної посади державного службовця, яке оформлено протоколом № 3 від 29.04.2013 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 500,00 грн.

В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 17,21 грн., витрати пов'язані з розглядом справи у розмірі 622,89 грн.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 27 червня 2013 року

Суддя (підпис) З оригіналом згідно Постанова не набрала законної сили станом на 27.06.2013 року СуддяС.В. Златін С.В. Златін