Ухвала суду № 32051940, 20.06.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/697/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Воробйова І.А.

Суддя-доповідач: Мельник-Томенко Ж. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Мельник-Томенко Ж. М.

суддів: Білоуса О.В. Залімського І. Г.

при секретарі судового засідання: Лукашик М.О.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_2, представник на підставі довіреності

відповідача - Лесик В.В., представник на підставі довіреності

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2013 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особ-підприємця ОСОБА_4 до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2013 року фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 09.04.2013 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду та прийняти нову про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач вказує, що дійшов такого висновку виходячи з актів перевірок контрагентів позивача, з аналізу яких податковим органом зроблено висновок, що ТОВ «Вестлайн-Груп», ТОВ «Сорента», ТОВ «Асторія Груп» здійснюють свою діяльність поза межами правового поля, а тому придбання послуг по моніторингу експедиторських послуг було вчинено з метою отримання податкової вигоди шляхом штучного формування податкового кредиту. Також податковим органом вказано, що під час проведення перевірки позивачем не надано доказів, які підтверджують господарські операції з ТОВ «Сібер» та ТОВ «Асторія Груп».

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити, а постанову суду першої інстанції скасувати.

Представники позивача просили відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, що посадовою особою податкового органу проведена документальна планова виїзна перевірка фінансово - господарської діяльності суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року. За наслідки якої складено акт №03194/1721/НОМЕР_1 від 05.12.2012 року.

Зокрема, перевіркою встановлено порушення платником податків п. 44.1 ст. 44, п. 138.1 ст. 138, п. 177.2, п. 177.4 ст. 177, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України.

За наслідком проведеної перевірки та складеного акту податковим органом винесені податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_2 від 17.12.2012 року, якими позивачу донараховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 94110,21 грн., та №0002881721 від 17.12.2012 року, яким донараховано податок на додану вартість в сумі 94388 грн.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи податкові повідомлення-рішення суд першої інстанції вказав, що відповідачем не доведено правомірність їх прийняття.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.

17.12.2012 року податковим органом, на підставі акта перевірки №3194/1721/НОМЕР_1 від 05.12.2012 року, винесено податкові повідомлення-рішення №0002871721, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 117637, 76 грн., з яких 94110,21 грн. за основним платежем та 23527,55 грн. штрафних (фінансових) санкцій та №0002881721, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 103201,50 грн., з яких 94388 грн. за основним платежем та 8813,5 штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 44.1 ст. 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 177.2 статті 177 ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Відповідно до пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

На підтвердження реальності здійснення господарських відносин з ТОВ «Сібер», ТОВ «Асторія Груп», ТОВ «Сорента», ТОВ «Вестлайн-Груп» за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року позивачем надано договори на виконання робіт, надання послуг, укладені з вказаними контрагентами, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкові накладні та платіжні доручення.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем доведено здійснення господарських операцій з ТОВ «Сібер», ТОВ «Асторія Груп», ТОВ «Сорента», ТОВ «Вестлайн-Груп».

Щодо доводів відповідача, що під час проведення перевірки позивачем не надано доказів, які підтверджують господарські операції з ТОВ «Сібер» та ТОВ «Асторія Груп», колегія суддів зазначає, в акті перевірки ФОП ОСОБА_4 зазначено, що при перевірці використано податкові декларації з податку на додану вартість з додатками, декларація про майновий стан і доходи, реєстри виданих та отриманих податкових накладних, платіжні доручення завірені банком, квитанції, податкові накладні, видаткові накладні, акти використаних робіт (послуг), товарно-транспортні накладні, інші первинні документи, угоди, договори, контракти, відомості про рух коштів по розрахункових рахунках, відомості з бази даних, матеріали перевірок контрагентів за період 01.01.2011 року по 31.12.2011 (а.с. 8-9).

Отже, податковому органу для проведення перевірки було надано усі первинні документи, проте із тексту акту перевірки вбачається, що перевіряючим було зроблено аналіз та узагальнення актів перевірки контрагентів позивача (ТОВ «Сібер», ТОВ «Асторія Груп», ТОВ «Сорента», ТОВ «Вестлайн-Груп») на підставі яких, і зроблено висновок про здійснення господарських операцій без мети їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, та з метою отримання податкової вигоди шляхом штучного формування податкового кредиту. Однак в акті перевірки не має дослідження та аналізу первинних документів наданих позивачем та висновків зроблених саме на підставі вказаних доказів.

Щодо доводів податкового органу, що ТОВ «Асторія Груп», ТОВ «Сорента», ТОВ «Вестлайн-Груп» здійснюють свою діяльність поза межами правового поля, суд апеляційної інстанції зауважує наступне.

Несплата одним з постачальників товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання податкових зобов'язань, порушення ним певних вимог податкового законодавства та правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операцій з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо, і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-якого з контрагентів-постачальників.

Лише встановлення в ході судового розгляду на підставі належних доказів факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або факту його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх доказах, які одержані з дотриманням закону.

Вказана правова позиція узгоджується з правовими позиціями викладеними в Постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10 та в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.11.2012 року у справі № 2а-8203/11/1470 (К/9991/56923/12).

Крім того, відповідач на вище наведені факти посилається лише в акті перевірки, та не підтверджує вказані доводи ніякими доказами.

Щодо твердження податкового органу, що судом першої інстанції під час розподілу судових витрат не враховано ч.1 ст. 94 КАС України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами судам у резолютивній частині такого судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно скасовано податкові повідомлення-рішення, оскільки правомірність їх прийняття не підтверджена під час апеляційного розгляду справи.

Таким чином, вимоги апелянта - є безпідставними, а висновки суду першої інстанції не спростовуються доводами апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для її скасування.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2013 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 27 червня 2013 року .

Головуючий Мельник-Томенко Ж. М.

Судді Білоус О.В.

Залімський І. Г.