Постанова № 32051813, 26.06.2013, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2013 року м. ПолтаваСправа № 816/3274/13-а

Полтавський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Супруна Є.Б.,

суддів - Петрової Л.М. , Шевякова І.С. ,

при секретарі - Дубовик О.І.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - Хмурчика О.П.,

представника Держслужби з лікарських засобів у Полтавській області - Петренко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної виконавчої служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Державна служба України з лікарських засобів, Державна служба з лікарських засобів у Полтавській області про визнання неправомірними дій, скасування постанови про зупинення виконавчого провадження та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

03 червня 2013 року ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної виконавчої служби України про визнання неправомірними дій старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України щодо винесення постанови від 23.05.2013 р. про зупинення виконавчого провадження за виконавчим листом №816/253/13-а, виданим Полтавським окружним адміністративним судом 26.02.2013 р., скасування зазначеної постанови державного виконавця та зобов'язання відповідача поновити виконавче провадження на виконання судового рішення, яке допущено до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі.

Мотивуючи свої вимоги позивач стверджує, що дії державного виконавця з приводу винесення оскаржуваної постанови про зупинення виконавчого провадження не узгоджуються з вимогами ст.ст. 6, 11, 26, 30 Закону України "Про виконавче провадження", а також суперечать імперативному припису ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України, яким закріплено принцип обов'язковості судового рішення на всій території України.

У судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги, просили позов задовольнити у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на безпідставність доводів позивача та відповідність дій державного виконавця і оскаржуваної постанови вимогам Закону України "Про виконавче провадження".

В ході підготовчого провадження ухвалою суду від 13.06.2013 р. до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено Державну службу України з лікарських засобів та Державну службу з лікарських засобів у Полтавській області.

Представник третьої особи - Державної служби з лікарських засобів у Полтавській області проти позову заперечувала з мотивів наведених представником відповідача.

Державна служба України з лікарських засобів явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечила, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Зважаючи на скорочений термін розгляду даної категорії справ, встановлений статтею 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе здійснити розгляд і вирішення справи за даної явки.

Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача та третьої особи, дослідивши залучені до матеріалів справи та зібрані судом письмові докази, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступних висновків.

З матеріалів справи суд встановив, що постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.02.2013 р. по справі №816/253/13-а, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2013 р., ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника Державної служби з лікарських засобів у Полтавській області з 09.06.2012 р. Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання.

У зв'язку з цим та на підставі виконавчого листа №816/253/13-а від 26.02.2013 р. старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України 07.03.2013 р. було відкрито виконавче провадження ВП №36961546.

23.05.2013 р. старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України прийнята постанова про зупинення виконавчого провадження, мотивована зверненням державного виконавця до суду з поданням про відстрочення виконання судового рішення.

Вважаючи неправомірними дії державного виконавця, ОСОБА_1 звернулася до суду з вимогою про скасування постанови про зупинення виконавчого провадження та зобов'язання відповідача поновити зупинене виконавче провадження.

Надаючи правову оцінку вимогам позивача, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'я зані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено положеннями Закону України від 21.04.1999 р. № 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 606-XIV).

Нормами Закону № 606-XIV передбачені обставини, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження, а також право державного виконавця зупинити виконавче провадження.

Приймаючи спірну постанову про зупинення виконавчого провадження, державний виконавець керувався пунктом 1 частини 1 статті 38 Закону № 606-XIV, у відповідності з якою виконавче провадження може бути зупинено у разі звернення державного виконавця до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення рішення, що підлягає виконанню, про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення чи зміну способу і порядку виконання.

Як свідчать матеріали адміністративної справи, 28.05.2013 р. старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду із заявою (поданням) про відстрочення виконання постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 25.02.2013 р. у справі №816/253/13-а.

На час розгляду даної справи питання про розстрочення не вирішувалося у зв'язку з перебуванням справи №816/253/13-а у суді апеляційної інстанції.

Аналіз норми пункту 1 частини 1 статті 38 Закону № 606-XIV свідчить, що державний виконавець наділений лише правом зупинити виконавче провадження і лише у випадку звернення із заявою про роз'яснення рішення, що підлягає виконанню.

Таким чином зміст наведеної норми не містить вказівок на право державного виконавця зупинити виконавче провадження у разі роз'яснення рішення, що підлягає негайному виконанню.

У зв'язку з цим слід зазначити, що процесуальний закон чітко визначає перелік судових рішень, які виконуються негайно (стаття 256 Кодексу адміністративного судочинства України), і особливістю їх є та обставина, що ці рішення підлягають виконанню до набрання законної сили. Це у свою чергу зумовлює специфіку їх примусового виконання, що знаходить своє відображення у пункті 13 частини 1 статті 37 Закону № 606-XIV, у відповідності з якою виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у разі надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки виконання рішення.

Тобто, в даному випадку державний виконавець мав би право зупинити виконавче провадження лише після задоволення його подання про відстрочку виконання, але ні в якому разі до цього.

Враховуючи викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що постанова старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про зупинення виконавчого провадження від 23.05.2013 р. ВП №36961546 підлягає скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду законності прийнятої ним спірної постанови, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про її протиправність.

Зважаючи на те, що дії державного виконавця виразилися саме у винесенні спірної постанови, то вимога позивача про визнання неправомірними дій відповідача пов'язаних з її винесенням є дублюванням вимоги про скасування рішення суб'єкта владних повноважень, а тому окремого захисту не потребує, у зв'язку з чим позов у цій частині задоволенню не підлягає.

Так само не підлягає задоволенню й вимога позивача про зобов'язання державного виконавця поновити зупинене виконавче провадження, оскільки завданням адміністративного судочинства, у відповідності з положеннями частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є захист лише порушених прав, свобод та інтересів. Позаяк у суду відсутні підстави вважати, що відповідач у майбутньому не виконає вимог частини 5 статті 39 Закону № 606-XIV, за змістом якої після усунення обставин, які стали підставою для зупинення виконавчого провадження, державний виконавець протягом трьох днів з моменту, коли йому стало про це відомо, зобов'язаний своєю постановою поновити виконавче провадження за власною ініціативою або за заявою стягувача.

Відтак, позов підлягає задоволенню частково.

З урахуванням приписів статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7-11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про зупинення виконавчого провадження від 23 травня 2013 року ВП №36961546.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) частину грошових витрат пов'язаних зі сплатою судового збору у розмірі 9 грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 26.06.2013 р.

Головуючий суддя суддя суддя Є.Б. Супрун Л.М. Петрова І.С. Шевяков