Рішення № 32040822, 19.06.2013, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 1521/5952/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2013 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді: Козирського Е.С.;

при секретарі Мочернюк В.В.;

за участю: позивача - ОСОБА_1, представника позивача - ОСОБА_2; відповідача - ОСОБА_3; представника відповідача - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт.Овідіополь цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за договором позики, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, про визнання договору недійсним за його безгрошовістю,-

ВСТАНОВИВ:

До Овідіопольського районного суду Одеської області звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми боргу у розмірі 484.435,63 грн. (чотириста вісімдесят чотири тисячі чотириста тридцять п'ять гривень 63 коп.). Позивачка вказала, що 13.09.2009 року між нею та відповідачем було укладено договір позики, згідно з умов якого вона передала за розсипкою у борг відповідачу та при свідках грошові кошти в розмірі 596.060,00 грн. (п'ятсот дев'яносто шість тисяч шістдесят гривень). За умовами цього договору, відповідач зобов'язалася суму коштів, еквівалентну 25.000,00 (двадцять п'ять тисяч) доларів США, повернути до 10.10.2009 року, а решту суми коштів, еквівалентну 41.973,00 (сорок одна тисяча дев'ятсот сімдесять три) доларів США, - до 20.12.2009 року. Однак, на день повного виконання умов договору позики відповідач повернула лише борг у розмірі 200.000,00 грн. (двісті тисяч гривень). У зв'язку з цим, позивачка просила задовольнити її позовні вимоги на підставі положень ст.ст. 525, 526, 625, 1049 ЦК України.

Відповідачкою було подано зустрічний позов, про визнання недійсним вищевказаного договору позики, укладеного з ОСОБА_1, за його безгрошовістю, а також через укладення цього договору під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах. Свій позов ОСОБА_3 обґрунтувала тим, що кошти у ОСОБА_1 вона почала позичати ще з 2006 року, однак сторони не визначили тоді будь-якого строку повернення позики та будь-яких процентів за користування позиченими грошима. Так як сторони знаходилися у дружніх стосунках, ОСОБА_3 по власній волі виплачувала ОСОБА_1 одноразові винагороди, не вимагаючи у неї будь-яких письмових розсипок. З середини 2007 року ОСОБА_1 почала вимагати негайного повернення позичених коштів та нараховувати ОСОБА_3 додаткові суми в якості відсотків за користування цією позикою. Восени 2009 році ОСОБА_1 під загрозою знищити підприємницьку діяльність ОСОБА_3 змусила останню написати розписку про наявність боргу, який вона, незважаючи на власноручне оформлення розсипки, не визнала та не здійснила в подальшому жодного платежу. За цих обставин ОСОБА_3 вважає, що оскільки грошові кошти насправді нею від ОСОБА_1 одержані так не були, вона обґрунтовує свій зустрічний позов у відповідності до положень ч. 1 ст. 223 ЦК України.

ОСОБА_1 та її представник в судовому засіданні свої позовні вимоги підтримали в повному обсязі, а зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 не визнали з підстав відсутності доказів, які б підтверджували застосування зі сторони ОСОБА_1 до ОСОБА_3 примусу в написанні розписки від 13.09.2009 року та написання цієї розписки під впливом тяжких обставин і на вкрай невигідних умовах. Також ОСОБА_1 надала до суду додаткові докази, які, на її думку, спростовували доводи ОСОБА_3 про оформлення нею цієї розписки під впливом тяжких обставин і на вкрай невигідних умовах, про оформлення нею цієї розписки за відсутності самого факту передачі грошей та про те, що ОСОБА_3 борг перед ОСОБА_1 не визнала та не здійснила за цією розпискою жодного платежу.

Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 та її представник з позовом ОСОБА_1 не погодилися, на своїх позовних вимогах наполягали та просили суд в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, а її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі за тих підстав, що були вказані нею у зустрічній позовній заяві. При цьому вона додала, що обставини безгрошовості договору позики та укладення цього договору під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах можуть підтвердити свідки.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, допитавши свідків та дослідивши письмові докази по справі, суд доходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, а в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 повинно бути відмовлено в зв'язку з наступним.

13.09.2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, згідно з умов якого ОСОБА_1 передала у борг ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 596.060,00 грн. (п'ятсот дев'яносто шість тисяч шістдесят гривень), що на той період часу відповідало сумі у розмірі 66.793,00 (шістдесят шість тисяч сімсот дев'яносто три) доларів США. За умовами договору позики ОСОБА_3 зобов'язалася суму коштів, еквівалентну 25.000,00 (двадцять п'ять тисяч) доларів США, повернути до 10.10.2009 року, а решту суми коштів, еквівалентну 41.973,00 (сорок одна тисяча дев'ятсот сімдесять три) доларів США, - до 20.12.2009 року. Факт укладення договору позики та передачі ОСОБА_3 коштів у розмірі 596.060,00 грн. або 66.793,00 доларів США підтверджується відповідною борговою розпискою від 13.09.2009 року, складеною ОСОБА_3 власноручно. Також, як вбачається зі змісту цієї розписки, сторони досягнули домовленості, що у разі прострочення виконання умов цього договору ОСОБА_3 зобов'язувалася повернути вказану суму з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми за кожний день прострочення.

В судовому засіданні ОСОБА_3 визнала факт написання нею цієї розписки та порушення зобов'язань по поверненню суми позики, а тому ці обставини не підлягають доказуванню в порядку ч. 1 ст. 61 ЦПК України.

Показання свідка ОСОБА_7, який був присутній під час написання цієї розписки, про безгрошовість укладеного між сторонами договору позики, не можуть бути взяті до уваги суду з огляду на положення ч. 2 ст. 1051 ЦК України. Показання іншого свідка - ОСОБА_8, щодо обставин укладення договору позики та виконання його умов суд також не бере до уваги, оскільки вона не була присутньою під час написання ОСОБА_3 розписки від 13.09.2009 року, а також з огляду на те, що ці обставини стали їй відомі зі слів самої ОСОБА_3 Клопотання про виклик та допит як свідка ОСОБА_12, який був також присутній під час укладення цього договору позики та передачі грошей, сторонами не заявлялося.

Пояснення ОСОБА_3 щодо наявності в ОСОБА_1 інших боргових розписок за попередні роки, в яких остання на свій власний розсуд збільшувала суму боргу, судом не можуть бути прийняті до уваги у зв'язку з принципом диспозитивності цивільного судочинства (ч. 1 ст. 11 ЦПК України), оскільки позовні вимоги про стягнення заборгованості пред'явлені до відповідача лише за договором позики від 13.09.2009 року. Крім того, в судовому засіданні ОСОБА_1 пояснила суду, що будь-які інші розписки ОСОБА_3 (окрім розписки від 13.09.2009 року), які б підтверджували наявність інших зобов'язальних правовідносин між сторонами, в неї відсутні, так як і відсутні претензії до ОСОБА_3 щодо виконання умов попередніх договорів позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Згідно з п.п. 1 та 4 ч. 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч. 1 ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а згідно з ч. 1 ст. 526 цього Кодексу зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ч. 2 цієї статті). Згідно ч. 2 ст. 1047 цього Кодексу на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором, а згідно ч. 3 цієї статті позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Ч. 1 ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 цього Кодексу).

У відповідності до положень ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 цієї статті).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, а згідно ч. 1 ст. 257 цього Кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У відповідності до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а згідно із ч. 3 ст. 267 цього Кодексу позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 цієї статті).

Від ОСОБА_3 чи її представника заяв щодо застосування позовної давності як підстави для відмови в позові ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики не надходило.

Таким чином, суд дійшов висновку щодо законності та обґрунтованості вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.

Що стосується розміру такої заборгованості, то з огляду на положення ч. 1 ст. 11 ЦПК України про диспозитивність цивільного судочинства, суд вважає можливим задовольнити позов ОСОБА_1 про стягнення 396.060,00 грн. (триста дев'яносто шість тисяч шістдесят гривень) суми боргу, втрат від інфляції в розмірі 54.260,22 грн. (п'ятдесят чотири тисячі двісті шістдесят гривень 22 коп.) та 3 % річних в розмірі 34.115,41 (тридцять чотири тисячі сто п'ятнадцять гривень 41 коп.).

При цьому, суд не бере до уваги пояснення ОСОБА_3 та показання свідка ОСОБА_7, який перебуває з нею у фактичних шлюбних відносинах та має спільну дитину, про те, що ОСОБА_3 взагалі ніколи не сплачувала на користь ОСОБА_1 будь-яких коштів на виконання умов договору позики 13.09.2009 року. Зокрема, ці доводи спростовуються письмовим доказом - калькуляцією сум коштів, виплачених ОСОБА_3 на виконання боргової розписки від 13.09.2009 року, складеною нею власноручно, про що остання підтвердила цей факт на судовому засіданні. Також, в своїх поясненнях від 22.04.2011 року, які були прийняті оперуповноваженим УДСБЕЗ ГУМВС України в Одеській області ст. л-том міліції Виноградовим А.А. (відмовний матеріал № 3844 від 13.05.2011 року), ОСОБА_3 визнала наявність у неї станом на квітень 2011 року боргу перед ОСОБА_1 в розмірі близько 42.000,00 (сорок дві тисячі) доларів США. Про грошову суму боргу ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 в розмірі 42.000,00 (сорок дві тисячі) доларів США йде мова і в заяві ОСОБА_7 від 25.03.2011 року, адресованій представнику ОСОБА_1 - адвокату ОСОБА_11 З цих же підстав суд критично оцінює показання свідка ОСОБА_7 про те, що йому не були відомі факти повернення ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 будь-яких коштів на виконання боргової розписки від 13.09.2009 року, а також, що він ніколи не повертав ОСОБА_1 кошти за дорученням ОСОБА_3 або за власним бажанням на виконання цієї розписки.

В свою чергу, доводи ОСОБА_3 про застосування до неї зі сторони ОСОБА_1 примусу в написанні розписки від 13.09.2009 року також спростовуються вищезазначеними поясненнями правоохоронним органами від 22.04.2011 року, в яких ОСОБА_3 також висловила своє бажання повернути залишок боргу найближчим часом. Твердження про те, що зміст боргової розписки від 13.09.2009 року був переписаний ОСОБА_3 з наперед підготовленого ОСОБА_1 проекту розписки не можуть бути оцінені судом як доказ тиску. Також, ОСОБА_3 не надала суду будь-яких інших доказів, які б могли підтвердити вчинення тиску на неї зі сторони ОСОБА_1 чи інших осіб з метою укладення договору позики та написання цієї розписки під впливом тяжких обставин і на вкрай невигідних умовах.

Крім того, доводи ОСОБА_3 про невизнання нею цього боргу перед ОСОБА_1 спростовуються також проектом нового письмового договору позики, який був підготовлений представником ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та надісланий 06.11.2012 року на особисту електронну пошту ОСОБА_1 з його особистої електронної пошти. Даний факт був також підтверджений в судовому засіданні ОСОБА_3 та її представником - ОСОБА_4, а тому в порядку ч. 1 ст. 61 ЦПК України ці обставини не підлягають доказуванню.

Таким чином, вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 за зустрічним позовом, про визнання договору недійсним за його безгрошовістю, є незаконними та необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 11, 15, 16, 60, 61, 63, 64, 123, 209, 212, 213, 215 ЦПК України;-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за договором позики, - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 484.354,63 грн. (Чотириста вісімдесят чотири тисячі чотириста тридцять п'ять гривень 63 коп.).

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1, про визнання договору недійсним за його безгрошовістю, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Одеської області через Овідіопольський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

Суддя: /Є.С.Козирський/