Ухвала суду № 32040644, 30.04.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-7880/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І. Суддя-доповідач: Шостак О.О.

У Х В А Л А

Іменем України

30 квітня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Шостака О.О.,

суддів - Горяйнов А.М. та Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві без фіксування технічними засобами, в порядку ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.10.2012 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вектролн ЛТД» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2012 року ТОВ «Вектрон ЛТД » звернулося до суду з позовом до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.05.2012 року № 0001712270 та № 0001702270.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.10.2012 року вказаний адміністративний позов було задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ДПІ у Голосіївському районі м. Києва - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.10.2012 року - без змін виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 24.04.2012 року по 28.04.2012 року ДПІ у Голосіївському районі м. Києва було проведено документальну позапланову виїзну перевірку TOB «Вектрон-ЛТД» з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по фінансово-господарських взаємовідносинах з іншими суб'єктами господарювання за період з 01.01.2008 року по 31.12.2010 року.

Після чого, 10.05.2012 року ДПІ у Голосіївському районі м. Києва було складено Акт № 85/1-22-70-32042696 про результати документальної позапланової виїзної перевірки TOB «Вектрон-ЛТД» з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по фінансово-господарських взаємовідносинах з TOB «ВМ-Сервіс», TOB «Віста-Сервіс», TOB « 2Дабл», TOB «Вільна комерція» за період з 01.01.2008 року по 31.12.2010 року.

В зазначеному Акті перевірки відповідачем було встановлено порушення позивачем вимог абз.4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (зі змінами та доповненнями), щодо заниження податку на прибуток в перевіряємому періоді на загальну суму 49 780,00 грн., а також вимог п.п.7.4.1, п.п.7.4.5, п.7.4, ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (зі змінами та доповненнями) щодо завищення податкового кредиту на суму 39 824,00 грн., що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду (р. 27 Декларації з ПДВ) за грудень 2009 року на загальну суму 38 545,00 грн.

На підставі встановлених в Акті перевірки від 10.05.2012 року № 85/1-22-70-32042696 порушень позивачем вимог податкового та іншого законодавства, відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення:

- № 0001702270 від 23.05.2012 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 48 181,25 грн. (в т.ч. 38 545,00 грн. за основним платежем та 9 636,00 грн. за штрафними санкціями);

- № 0001712270 від 23.05.2012 р., яким позивач збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 62 225,00 грн. (в т.ч. 49 780,00 за основним платежем та 12 445,00 за штрафними санкціями).

В результаті чого, позивач, не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями від 23.05.2012, звернувся до суду.

Окружний адміністративний суд прийшов до висновку про необхідність задовольнити позовні вимоги.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне:

Як вбачається з наявних матеріалів справи, в якості єдиного обґрунтування висновків про порушення позивачем зазначених вимог податкового законодавства, відповідачем в Акті перевірки зазначено про наявність в провадженні СВ ПМ ДПА у Житомирський області кримінальної справи № 11/089003, порушеної щодо ОСОБА_2 за ознаками злочину, передбаченого ч.З ст.212 КК України, щодо ОСОБА_3 за ознаками складів злочинів, передбачених ч.5 ст.27, ч.З ст.212 КК України та щодо ОСОБА_4 за ознаками злочинів, передбачених ч.2 ст.205, ч.5 ст. 27, ч.З ст. 212 КК України, в якій досудовим слідством було встановлено, що ОСОБА_4 придбав фіктивне підприємство TOB «Вільна комерція», яке в подальшому використав для сприяння підприємствам-фактичним платникам податку на додану вартість в ухиленні від сплати даного податку до державного бюджету.

Перевіривши наявні матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що відповідачем не було жодними допустимими доказами по справі доведено те, яким саме чином матеріали кримінальної справи № 11/089003 стали підставою для зазначених висновків податкового органу про порушення позивачем вимог цивільного та іншого законодавства щодо дійсності правочинів із контрагентом TOB «Вільна комерція», оскільки така кримінальна справа №'11/089003 була порушена саме відносно осіб ОСОБА_2, ОСОБА_3. ОСОБА_4. які не мають жодного відношення до діяльності підприємства TOB «Вектрон-ЛТД», директором якого на час здійснення правовідносин із позивачем був ОСОБА_5. а на час розгляду справи директором TOB «Вільна комерція» є ОСОБА_6, (витяг з ЄДРПОУ від 01.10.2012 р.), а гр. ОСОБА_4 директором, засновником чи будь-якою посадовою особою TOB «Вільна комерція» ніколи не був, а відповідно жодних дій від імені та в інтересах TOB «Вільна комерція» вчиняти не міг.

Також, по суті здійснених позивачем правовідносин із контрагентом TOB «Вільна комерція» з матеріалів справи вбачається наступне.

Як свідчать матеріали справи, 01.09.2009 року між TOB «Вектрон-ЛТД» та TOB «Вільна комерція» було укладено договір № 011209 про придбання товарів (будівельний інструмент та інші товари).

Згідно умов договору TOB «Вектрон-ЛТД» (Покупець) отримало від TOB «Вільна комерція» (Продавець) певні товари, що підтверджується оформленими покупцем та продавцем первинних бухгалтерських документів, а саме: видаткова накладна № 0000078 від 15.12.2009 року та податкова накладна № 123 від 15.12.2009 року на загальну суму 28 645, 92 грн., видаткова накладна А№ 0000086 від 18.12.2009 року та податкова накладна № 129 від 18.12.2009 року на загальну суму 25 052, 64 грн., видаткова накладна № 0000097 від 25.12.2009 року та податкова накладна № 147 від 25.12.2009 року на загальну суму 4 759, 52 грн., видаткова накладна № 0000101 від 30.12.2009 року та податкова накладна № 160 від 30.12.2009 року на загальну суму 58 739, 18 грн., видаткова накладна № 0000102 від 31.12.2009 року та податкова накладна № 166 від 31.12.2009 року на загальну суму 121 744, 60 грн.

На виконання п.4.1 Договору, TOB «Вектрон-ЛТД» було здійснено розрахунки з TOB «Вільна комерція» у безготівковій формі на загальну суму 238 941,9 грн. в т.ч. ПДВ 39 823,64 грн.

Факт сплати Позивачем вартості поставлених товарів за Договором № 011209 підтверджується банківськими виписками по рахунку покупця за період з 10.02.2010 року по 29.032010 року.

Як також підтверджується наявними матеріалами справи, у подальшому, придбаний у TOB «Вільна комерція» товар (будівельний інструмент та товари) було реалізовано позивачем покупцям з нарахуванням при цьому податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Так, позивачем було укладено відповідні угоди поставки товарів та надання послуг № 20233 від 01.01.2009 р. та 01.01.2010 р. з TOB «Метро Кеш енд Кері Україна» (Одержувач).

Придбані у TOB «Вільна комерція» товари, відповідно до товарних накладних (що містяться у справі) було реалізовано TOB «Метро Кеш енд Кері Україна».

Для постачання товарів TOB «Метро Кеш енд Кері Україна». Позивачем також було укладено договір № 047-09 від 05.05.2009 року з TOB «УВК Україна» про надання логістичних послуг (послуг пов'язаних з забезпеченням перевезення вантажів).

На виконання умов договору № 047-09 від 05.05.2009 року, TOB «УВК Україна» було здійснено доставку товарів придбаних у TOB «Вільна комерція» одержувачу - TOB «Метро Кеш енд Україна», що підтверджується відповідними актами здачі-прийняття робіт за період з 31.122009 року по 31.03.2010 року та проведеними розрахунками за надані послуги (відповідні докази наявні в матеріалах справи).

Таким чином, судова колегія не може погодитися із висновками відповідача про нікчемність угоди та як наслідок безтоварність операцій з TOB «Вільна комерція», оскільки такі висновки спростовуються наявними у справі доказами щодо фактичності (реальності) господарських операцій між позивачем та TOB «Вільна комерція».

Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР із змінами та доповненнями, що діяв на час виникнення спірних правовідносин, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону). Податкова накладна відповідно до підпункту 7.2.3. пункту 7.2. ст.7 Закону складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Правовий аналіз наведених норм законодавства дає підстави зробити висновок, що суб'єкт господарювання може розраховувати на податковий кредит, якщо в нього є в наявності податкові накладні та вони виписані особами, які у встановленому порядку зареєстровані як платники податку.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, під час здійснення правовідносин позивача із TOB «Вільна комерція», зазначений контрагент позивача був у відповідності до вимог чинного законодавства зареєстрований платником податку на додану вартість, установчі документи такого контрагента не були визнані в судовому порядку недійсними, відсутній вирок суду щодо посадових осіб зазначеного контрагента.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази щодо не визначення контрагентом позивача TOB «Вільна комерція» сум податкових зобов'язань по правовідносинах із позивачем для сплати до Державного бюджету, а відповідно жодними допустимими доказами не було доведено суду, що за наслідками таких правовідносин позивача із TOB «Вільна комерція» було завдано шкоди Державному бюджету.

Щодо висновку відповідача про недійсність укладених позивачем із TOB «БМК Меридіан» правочинів, податковий орган посилається одночасно на норми Цивільного кодексу України, якими врегульовано поняття «недійсного» та «нікчемного» правочинів.

Відповідно до частини першої ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним:

1) невідповідністю його змісту вимогам закону;

2) наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин. який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки відповідачем не надано допустимих доказів визнання укладених позивачем та ТОВ «Вільна комерція» правочинів недійсними, посилання на його фіктивність є безпідставним та до уваги братися не може.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважаться таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України, міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Крім того, суд зазначає, що при здійсненні висновків в Акті перевірки відповідачем не було враховано, що із прийняттям Закону України 2 грудня 2010 року № 2756-УТ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України», ст. 228 Цивільного кодексу України була доповнена частиною третьою наступного змісту:

«У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави».

Тобто, зазначені правочини після 01.01.2011 року мають визнаватися не нікчемними, а оспорюваними.

Проте, як видно з наявних матеріалів справи, відповідного рішення суду щодо визнання спірного правочину недійсним ДПІ у Голосіївському районі м. Києва надано не було, що відповідно виключає право контролюючого органу посилатися на частину другу ст. 215 Цивільного кодексу України у висновках Акта перевірки.

Відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин. який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частіші.

Також, відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного га всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, укладені між позивачем та TOB «Вільна комерція» правочини не віднесені законом до нікчемних, а також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, неправомірно виходив з фіктивності (нікчемності) спірних правочинів, а висновок про те, що зазначені угоди очевидно суперечать інтересам держави та суспільства не підтверджений відповідачем допустимими доказами та рішеннями суду про визнання їх такими.

Також, відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»: «...при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі».

Однак, як вбачається з наявних матеріалів справи, відповідачем не було надано суду доказів наявності вироку суду відносно посадових осіб TOB «Вільна комерція».

Відповідно до п. 5.1 статті 5 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (зі змінами та доповненнями), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно абз.4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» зі змінами та доповненнями, не включаються до валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної оглядовому листі від 06.07.2009 р. № 982/13/13-09 та доведеної до адміністративних судів України з метою інформування і врахування під час розгляду справ за участю органів державної податкової служби, - правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього, відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Враховуючи наведене, та зважаючи на наявні у справі докази, судова колегія вважає, що позивачем було доведено реальність здійснення господарських операцій із контрагентом TOB «Вільна комерція», що в подальшому були використані позивачем у своїй господарській діяльності (продаж придбаних товарів іншим покупцям), та рух активів у процесі здійснення зазначених господарських операцій підтверджується наявними матеріалами справи, а відповідно зазначені суми, сплачені по правовідносинах із TOB «Вільна комерція» були правомірно віднесені позивачем до складу валових витрат у перевіряємому періоді, за наслідками таких правовідносин був правомірно сформований податковий кредит на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва від 23.05.2012 року № 0001712270 та № 0001702270 - є протиправними та підлягають скасуванню.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам та прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ДПІ у Голосіївському районі м. Києва - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.10.2012 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

В задоволені апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва - відмовити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.10.2012 року - залишити без змін. Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ч. 2 ст. 212 КАС України та може бути оскаржена в двадцятиденний термін шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.О. Шостак

Судді А.М. Горяйнов

І.Л. Желтобрюх

.

Головуючий суддя Шостак О.О.

Судді: Горяйнов А.М.

Желтобрюх І.Л.