Ухвала суду № 32036477, 21.05.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2013 р.Справа № 2а-14214/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Кононенко З.О. , Донець Л.О.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2013р. по справі № 2а-14214/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд-Стар Україна"

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Трейд-Стар Україна", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення № 0001242201 від 30.07.2012 р., №00011252201 від 30.07.2012 р.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2013 року задоволено адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд-Стар Україна".

Скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 30.07.2012 р. №0001242201 та №0001252201.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд-Стар Україна" судовий збір у розмірі 2.146,00 грн.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2013 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального права, а саме: п.п.5.2.1. п.5.2. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.138.2 ст.138, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, п.п.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини, викладені в апеляційній скарзі.

Позивач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на обґрунтованість та об'єктивність рішення суду, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Трейд-Стар Україна", зареєстрований у встановленому порядку як юридична особа, перебуває на податковому обліку в ДПІ у Київському районі м. Харкова з 09.04.2009 року, зареєстрований платником податку на додану варітсть відповідно до свідоцтва від 24.04.2009 р. № 100224002.

У період з 25.06.2012 року по 10.07.2012 року фахівцями ДПІ У Київському районі м. Харкова проведена планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд-Стар Україна" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 09.04.2009 р. по 31.03.2012 р. валютного та іншого законодавства за період з 09.04.2009 р. по 31.03.2012 р.

За результатами перевірки складено акт №1345/22-106/36371967 від 17.07.2012 р., згідно висновків якого перевіркою встановлено порушення:

- ч.1 ст.203, 215, п.1 ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовленні ними по правочинах, здійсненних позивачем з ТОВ "Технобудальянс" за січень - лютий 2011 року, ТОВ "Фарма Трейдімпекс" за вересень - жовтень 2010 року, ПП "Елітрембудімідж" за листопад 2010 року - лютий 2011 року, ТОВ "Дортехстрой" за травень - вересень 2011 року та ТОВ "Валрус-Ексім" за грудень 2010 року;

- п.п.5.2.1. п.5.2. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" зі змінами та доповненнями та п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, у результаті чого, занижено податок на прибуток на суму 293.231,00 грн. у тому числі: за 3 квартал 2010 року на суму 27.397,00 грн., за 4 квартал 2010 року на суму 149.550,00 грн., за 1 квартал 2011 року на суму 86.835,00 грн., за 2 квартал 2011 року на суму 18.327,00 грн., за 3 квартал 2011 року на суму 11.122,00 грн.;

- п.п.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість» та п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 236.634,00 грн., у тому числі за вересень 2010 року на суму 21.918,00 грн., за жовтень 2010 року - 11.364,00 грн., за листопад 2010 року на суму 20.683,00 грн., за грудень 2010 року на суму 87.594,00 грн., за січень 2011 року на суму 32.943,00 грн., за лютий 2011 року на суму 36.524,00 грн., за травень 2011 року на суму 10.899,00 грн., за червень 2011 року на суму 1.576,00 грн., за липень 2011 року на суму 4.038,00 грн., за серпень 2011 року на суму 5.921,00 грн., за вересень 2011 року на суму 3.174,00 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у Київському районі м. Харкова прийняті податкові повідомлення-рішення №0001242201 від 30.07.2012 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 337.468,75 грн., у тому числі: за основним платежем - 293231 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 44237, 75 грн.; та №0001252201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 275.308,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 236 634 грн., за штрафними фінансовими санкціями - 38674 грн.

Також встановлено, що позивач у перевіряємий період мав господарські взаємовідносини з ТОВ "Технобудальянс", ТОВ "Фарма Трейдімпекс", ПП "Елітрембудімідж", ТОВ "Дортехстрой" та ТОВ "Валрус-Ексім".

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість висновків акту перевірки, вважаючи дії відповідача при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень такими, що не відповідають вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, використання товарів у власній господарській діяльності, підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, оформленими у відповідності до вимог ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а також податковими накладними, оформленими у відповідності до вимог п. 201.1 ст. 201 ПК України, ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість».

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слугували висновки акту перевірки про порушення контрагентами позивача - ТОВ "Технобудальянс", ТОВ "Фарма Трейдімпекс", ПП "Елітрембудімідж", ТОВ "Дортехстрой", ТОВ "Валрус-Ексім" своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), які ґрунтувалися на відомостях актів перевірки та актів про неможливість проведення зустрічної звірки.

Згідно висновків вищезазначених актів, контрагенти позивача мають ознаки нереальності здійснення фінансово-господарських операцій.

Таким чином, відповідач дійшов висновку, що правочини, укладені ТОВ "Трейд-Стар Україна" з ТОВ "Технобудальянс", ТОВ "Фарма Трейдімпекс", ПП "Елітрембудімідж", ТОВ "Дортехстрой" та ТОВ "Валрус-Ексім", що виконувались протягом перевіряємого періоду, не спричиняють реального настання правових наслідків, порушують публічний порядок, атому є нікчемними.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних правових актів індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, валовими витратами виробництва та обігу визнається сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з положеннями пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 вказаного Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку заставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пп.138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності, зокрема, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п.138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і збереження яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту), відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу), відповідно до пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", не належать до складу валових витрат будь-які витрати платника, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, і відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Тобто, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як свідчать письмові докази, позивач у перевіряємому періоді мав господарські взаємовідносини з контрагентами - ТОВ "Технобудальянс", ТОВ "Фарма Трейдімпекс", ПП "Елітрембудімідж", ТОВ "Дортехстрой" та ТОВ "Валрус-Ексім", на підставі укладених договорів:

- договору поставки товару від 04.01.2011 р. №28, укладеного з ПП "Елітрембудімідж", відповідно до умов якого Продавець зобов'язується постачати та передавати у власність товар (будматеріали), а Покупець зобов'язується приймати та своєчасно оплачувати товар на умовах даного договору (т.1., а.с. 5);

- договору поставки від 01.09.2010 р. №01.09.2010 р., укладеного із ТОВ "Фарма Трейдімпекс", відповідно до умов якого Продавець зобов'язується постачати та передавати у власність товар (будматеріали), а Покупець зобов'язується приймати та своєчасно оплачувати товар на умовах даного договору (т.1, а.с. 6);

- договору поставки від 24.01.2011 р. №30, укладений із ТОВ "Технобудальянс", відповідно до умов якого Продавець зобов'язується постачати та передавати у власність товар (будматеріали), а Покупець зобов'язується приймати та своєчасно оплачувати товар на умовах даного договору (т.1, а.с.7);

- договору поставки від 01.12.2010 р. №42, укладеного з ТОВ "Валрус-Ексім», відповідно до умов якого Продавець зобов'язується постачати та передавати у власність товар (будматеріали), а Покупець зобов'язується приймати та своєчасно оплачувати товар на умовах даного договору (т.1., а.с. 8);

- договору поставки від 25.10.2010 р. №37 із ТОВ "Елітрембудімідж", відповідно до умов якого Продавець зобов'язується постачати та передавати у власність товар (будматеріали), а Покупець зобов'язується приймати та своєчасно оплачувати товар на умовах даного договору (а.с.9);

- договору поставки від 05.05.2011 р. №05/05, укладеного з ТОВ "Дортехстрой", відповідно до умов якого Продавець зобов'язується постачати та передавати у власність товар (будматеріали), а Покупець зобов'язується приймати та своєчасно оплачувати товар на умовах даного договору (т.1, а.с.13).

- договору на розвантажувальні роботи від 01.11.2010 р. №42, укладеного з ТОВ "Елітрембудімідж", відповідно до умов якого ТОВ "Елітрембудімідж" зобов'язується за дорученням ТОВ "Трейд-Стар Україна" здійснювати розвантажувальні роботи. Будівельних матеріалів та іншого товару, включаючи весь комплекс пов'язаних з ними операцій по укладанню і кріпленню вантажу, його сепаруванню тощо, а ТОВ "Трейд-Стар Україна" - прийняти виконані роботи та оплатити їх (т.1, а.с. 10-12).

Реальність здійснення умов вказаних договорів підтверджується долученими до матеріалів справи первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності: актами здачі-прийняття робіт, актами приймання-передачі виконаних робіт, платіжними дорученнями, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, рахунками-фактурою, податковими накладними, довіреностями на отримання товару, договорами оренди, договором про надання транспортних послуг, реєстрами банківських платежів, картками складського обліку.

Колегія суддів вважає, що оформлені сторонами договорів первинні документи відповідають вимогами ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а податкові накладні - вимогам пп. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", оскільки будь-яких порушень щодо оформлення податкових накладних не встановлено під час перевірки, зауваження до змісту та форми зазначених документів у податкового органу відсутні.

Враховуючи, що реальність господарських операцій з придбання позивачем за договорами постачання товару та за договором на розвантажувальні роботи повністю підтверджена належними первинними документами, а придбаний товар використаний позивачем у власній господарській діяльності, колегія суддів дійшла висновку, що позивач мав право на відображення цих господарських операцій у податковому обліку при визначенні об'єкту оподаткування.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст.202 Цивільного Кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин повинен відповідати вимогам зазначеним у ст.203 Цивільного Кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).

Посилання відповідача в акті перевірки в обґрунтування висновку щодо неправомірного віднесення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту суми вартості товарів від контрагентів на відсутність у останніх об'єктів, які підпадають під визначення ст. ст. 3,4, 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не може свідчити про неможливість фактичної поставки вказаними контрагентами товару позивачеві, оскільки такі обставини не підтверджені належними доказами; спрямованість спірного правочину на реальне настання правових наслідків підтверджується доданими до матеріалів справи первинними документами бухгалтерського та податкового обліку. Факт оплати позивачем отриманих у контрагентів товару сторонами не заперечується.

Крім того, відповідачем не надано жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платників податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемними правочинами, наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.

При цьому колегією суддів взято до уваги, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг).

Слід відмітити, що притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст.228 Цивільного кодексу України та ст.ст.207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

З приводу викладеного в акті судження суб'єкта владних повноважень щодо нікчемності правочинів суд також зауважує, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).

З приписів ст.228 Цивільного кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.2011р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Відтак, з 01.01.2011р. повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків сформовано податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до виключної прерогативи судових органів.

Пунктом 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом -Порядок №984) передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно з п.5.2 вказаного Порядку №984, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів; у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки; у разі надання посадовими особами платника податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті.

З огляду на приписи наведених вище норм права, колегія суддів дійшла висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та валові витрати, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду апеляційної інстанції відповідачем не надано, а колегією суддів при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Згідно ч. 1 ст. 244 - 2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Так, Верховним Судом України (постанова від 09.09.2008 у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011 у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень) зазначено, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" позивач та контрагенти позивача є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст. 228 Цивільного кодексу України та ст.ст. 207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Колегія суддів відмічає, що умови укладених договорів виконані як позивачем, так і його контрагентами в повному обсязі, а відтак, підстави для визнання договору між позивачем та вказаним контрагентом нікчемним або недійсним у відповідача, відсутні.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів зазначає, що позивач, надавши письмові докази, що були предметом дослідження при проведенні перевірки та при розгляді справи, виконав вимоги ч.1 ст. 71 КАС України.

Натомість, відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 71 КАС України, не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження законності та обґрунтованості прийнятих податкових повідомлень - рішень №0001242201 від 30.07.2012 р., №00011252201 від 30.07.2012 р., що є предметом оскарження позивачем.

Колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2013 р. по справі № 2а-14214/12/2070 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, переглянувши в межах апеляційної скарги постанову суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2013р. по справі № 2а-14214/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П.Судді(підпис) (підпис) Кононенко З.О. Донець Л.О. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Бенедик А.П.