Рішення № 32036159, 25.06.2013, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2013 року м. Мукачево Справа №303/1893/13

2/303/1157/13

Номер рядка стат. звіту -30

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

в складі: головуючого - судді Кость В.В.

при секретарях Болдижар О.В., Борисовій І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Мукачево матеріали цивільної справи

за позовом ОСОБА_1

до відповідача (1) публічного акціонерного товариства «ОМЕГА БАНК» як правонаступника публічного акціонерного товариства «Сведбанк»

до відповідача (2) ОСОБА_2

про стягнення суми 30354,00 дол. США,

За участю:

позивача - ОСОБА_1;

представника позивача - ОСОБА_3;

представника відповідача (1) - Комаровського С.З.;

відповідача (2) - ОСОБА_2;

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 в особі представника - ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Сведбанк» в особі Мукачівського відділення ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 про стягнення коштів депозитного вкладу в сумі 30354 доларів США.

Позовні вимоги обґрунтовувалися доводами про те, що 13.07.2009 року між ОСОБА_1 з ПАТ «Сведбанк» в особі Мукачівського відділення ПАТ «Сведбанк» (надалі - Банк) було укладено договори банківського вкладу «Класичний» та «Динамічний», згідно з умовами яких ОСОБА_1 надала банку кошти на загальну суму 52800 дол. США.

Однак, працівницею банківської установи ОСОБА_2, яка на той час працювала на посаді експерта з продажу продуктів роздрібного бізнесу незаконно було знято з вказаних рахунків залишок належних їй коштів в сумі 30354 доларів США, у зв'язку з чим вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.04.2012 року відповідача (2) було визнано винною у вчиненні злочинів передбачених частинами третьою та четвертою ст. 191, частиною другою ст. 366 Кримінального кодексу України, тобто у незаконному привласненні грошових коштів, в тому числі і належних позивачу депозитних вкладів. Після винесення

даного вироку, ні керівництво Банку, ні підсудна ОСОБА_2 жодних дій щодо повернення їй коштів не вжили.

Нормативно - правовою підставою для задоволення первісних позовних вимог були вказані приписи ст.ст. 526, 611, 612, 1212, 1058, 1059 Цивільного кодексу.

У процесі судового розгляду справи та до початку розгляду справи по суті, позивач, на підставі письмової заяви від 15.05.2013, змінила свої вимоги.

За уточненими позовними вимогами, позивач в особі її представника, просить стягнути з відповідача (1) - публічного акціонерного товариства «Сведбанк» в особі Мукачівського відділення ПАТ «Сведбанк» суму 30354,00 дол. США на підставі ст. 1172 Цивільного кодексу України.

В судовому засіданні 25.06.2013 представник позивача змінені позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задоволити, посилаючись на їх обґрунтованість поданими суду доказами, які в повній мірі підтверджують розмір завданої шкоди та право на її відшкодування за рахунок саме відповідача (1), оскільки ОСОБА_2 у періоді завдання шкоди його довірительці перебувала у безпосередніх трудових відносинах з ПАТ «Сведбанк».

Представник відповідача (1), прийнявши участь у судовому розгляді справи, позовних вимог не визнав, з посиланням на те, що відповідальність з боку банківської установи по сумі за предметом позову, можливе лише в порядку договірних правовідносин, а не деліктних. Крім того, банк не повинен відповідати перед позивачем за неправомірні дії працівника, оскільки банківська установа не уповноважувала ОСОБА_2 привласнювати кошти позивача, тому у спірній по справі ситуації відповідати за шкоду, завдану ОСОБА_5, повинна саме відповідач (2). Також представник банківської установи вказав на відсутність належного розрахунку заявленої до стягнення суми заборгованості.

Відповідач (2), прийнявши участь у судових засіданнях по справі 15.05.2013 та 03.06.2013 фактичних заперечень по суті спору не подала.

У судовому засіданні 19.06.2013, за клопотанням представника відповідача (1), погодженим з представником позивача, було залучено до участі у справі у якості правонаступника ПАТ «Сведбанк» - публічне акціонерне товариство «ОМЕГА БАНК» (копія витягу із статуту ПАТ «ОМЕГА БАНК» знаходиться в матеріалах справи).

Заслухавши доводи учасників судового процесу та дослідивши подані по справі доказові матеріали, суд констатує наступне.

Вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.04.2012 ОСОБА_2 визнано винною вчиненні злочинів, передбачених частинами третьою та четвертою ст. 191, частиною другою ст. 366 Кримінального кодексу України (а.с. 36-42).

У вказаному вироку констатовано фактичні обставини відносно того, що «ОСОБА_2, працюючи на посаді експерта з продажу продуктів роздрібного бізнесу Мукачівського відділення ПАТ «Сведбанк», будучи службовою особою, та здійснюючи адміністративно-господарські обов'язки, зловживаючи службовим становищем, по місцю своєї роботи, а саме в приміщенні Мукачівського відділення ПАТ «Сведбанк» незаконно здійснила переказ грошових коштів із депозитних рахунків потерпілої ОСОБА_1 на рахунок банківських платіжних карток, виданих на ім'я останньої на суму 52 800 доларів США, які за допомогою вищевказаної банківської платіжної картки в декілька етапів, в період часу з 13.07.2011 року по березень 2011 року зняла в банкоматах ПАТ "Сведбанк", ПАТ

"Кредобанк" та ПАТ "Укрсоцбанк" на території м. Мукачево на загальну суму 30 354 долари США, що станом на 13 липня 2009 року згідно офіційного курсу НБУ становить 232 193 грн. 48 коп., які привласнила та використала у власних потребах, чим самим завдала потерпілій ОСОБА_1 матеріальної шкоди у великих розмірах на вищевказану суму».

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 08.11.2012 вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.04.2012 щодо ОСОБА_2 в частині розв'язання цивільного позову скасовано. В решті вищевказаний вирок суду першої інстанції залишено без змін. (а.с. 6-7).

В подальшому вищевказані судові акти по кримінальній справі по обвинуваченню ОСОБА_2 не оскаржувалися.

Відповідно до частини четвертої статті 61 Цивільного процесуального кодексу України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Приймаючи до уваги вищенаведені фактичні обставини справи суд виходить також наступного.

Згідно зі ст. 1 Цивільного процесуального кодексу України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під способом захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається у ст. 16 Цивільного кодексу України .

За змістом п. 8 частини другої ст. 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту порушеного права є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

По відношенню до вищевказаних фактичних обставин по справі суд приймає до уваги те, що ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».

Виходячи з міжнародно-правових зобов'язань держави, положень ст. 8 Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.

Статтею 1 протоколу №1 Конвенції передбачено, що: «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права».

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 06.12.2007 по справі «Воловік проти України» (п. 67) зазначив, що поняття «власність», яке

передбачене частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції, має автономне значення, яке не обмежується правом власності на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, певні інші права та інтереси, які становлять майно (наприклад заборгованість), можуть також розглядатись як «право на власність» та відповідно як «власність» для цілей цієї статті (див. рішення у справі "Копецький проти Словаччини" (Kopecky v. Slovakia ), [GC], N 44912/98, п. 52, ECHR 2004-IX, та рішення "Грецькі нафтопереробні заводи "Стрен" і Стратіс Андреадіс проти Греції" (Stran Greek Refineries and Stratis Anreadis v. Greece), від 9 грудня 1994 року, Серія А, № 301-B, ст. 84, п. 59).

В п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.96 №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» вказано наступне: «оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя.

Частинами першою, другою та четвертою ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Отже, за Основним Законом України право на володіння, користування і розпорядження своєю власністю віднесено до абсолютних прав людини. Абсолютність такого суб'єктивного права, як елемента правовідносин, перш за все полягає в тому, що воно охороняється від усіх і кожного.

В свою чергу, в деліктних цивільних правовідносинах реалізуються зобов'язально-правові засоби захисту цього абсолютного права.

Із зазначеними положеннями Основного Закону у повній мірі кореспондуються і приписи частини першої ст. 316 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на її відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

За загальним правилом, передбаченим частиною першою ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Необхідними правовими підставами відповідальності за завдану майнову шкоду є наявність складу цивільного правопорушення, необхідними елементами якого є: протиправна поведінка (дії чи бездіяльність) особи, шкідливий результат

такої поведінки (шкода), причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою та вина особи, яка заподіяла шкоду. Наявність всіх чотирьох складових правопорушення є необхідною вимогою для притягнення до відповідальності, якщо інше не встановлено законом.

Однак, як свідчать фактичні обставини по справі, спеціальними нормами, які підлягають застосуванню що спірних правовідносин, є саме положення частини першої ст. 1172 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що юридична особа відшкодовує шкоду завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Зазначена норма міститься в главі 82 Цивільного кодексу України й регулює правовідносини щодо відшкодування шкоди, у випадках коли винна особа, яка завдала шкоду, перебувала в безпосередніх трудових відносинах з юридичною чи фізичною особою.

Наявні у матеріалах справи доказові матеріали дають суду правові підстави для висновку про необхідність задоволення позовних вимог за уточненим предметом позову з огляду на наступне.

Належними доказами по справі доведено, що позивач, у структурному підрозділі ПАТ «Сведбанк» відкрила депозитні рахунки №2630.1.0617968.01 та №2620.5.0617968.002, які були підписані (особисто) ОСОБА_1 та директором Мукачівського відділення №1 ВАТ «Сведбанк» ОСОБА_7 (а.с.4-5).

Засвідчені банківською установою копії вищевказаних договорів, а також квитанцій від 13.07.2009 №F09 1673-5 та №F09 1673-6, а також банківських виписок по карткових (депозитних) рахунках позивача (а.с. 56-75, Т. 3 кримінальної справи №0707/2392/2012), оглянуті судом в процесі судового розгляду справи (судове засідання 25.06.2013), в присутності представників позивача та відповідача (1).

Вказаними доказами, поряд з обставинами встановленими у вироку Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.04.2012 та ухвалі апеляційного суду Закарпатської області від 08.11.2012 безпосередньо підтверджено укладення договорів банківського вкладу між позивачем та попередником відповідача (1), а також фактичне внесення ОСОБА_1 коштів на загальну суму 52800,00 дол. США до каси банку у якості депозитного вкладу.

Однак, як констатовано вказаними вище судовими актами по кримінальній справі, працівницею банківської установи (на той час) ОСОБА_2 було звернено частину грошових коштів, які належали позивачу та знаходилися на рахунках ПАТ «Сведбанк» у якості депозитного вкладу у розмірі 30354,00 доларів США на свою користь. Зазначені обставини також визнанні ОСОБА_2 у процесі судового розгляду кримінальної справи.

Згідно з приписами п. 5 постанови пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації.

Вищевказані фактичні обставини на предмет їх відповідності положенням частини першої ст. 1172 Цивільного кодексу України свідчать про наявність обов'язку банківської установи як роботодавця відшкодувати позивачу шкоду, завдану працівником ПАТ «Сведбанк», при виконанні нею своїх службових обов'язків.

Аргументи та доводи представника ПАТ «ОМЕГА БАНК» відносно того, що шкода може бути відшкодована юридичною особою тільки за правомірні дії її працівника, виконання яких передбачалися посадовими інструкціями, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки не відповідають змісту вищевказаних норм частини першої ст. 1172 Цивільного кодексу України, які носять імперативний та безумовний характер, відповідають обставинам даної справи, та спрямовані на захист, передбаченого ст. 41 Конституції України абсолютного права людини - права на вільне володіння, користування і розпорядження своєю власністю.

В свою чергу, відповідач (1) вправі відновити свої матеріально - фінансові показники, погіршені внаслідок неправомірних дій відповідача (2), шляхом звернення до суду з регресною вимогою, в порядку, передбаченому ст. 1191 Цивільного кодексу України.

Таким чином, змінені позовні вимоги ОСОБА_1 в особі її представника - ОСОБА_3 щодо стягнення з ПАТ «ОМЕГА БАНК» суми 30354,00 дол. США підлягають задовленню.

На підставі частини третьої статті 88 Цивільного процесуального кодексу України з відповідача (1) слід також стягнути суму 2426,19 грн. у відшкодування судових витрат (30354 х 7,99 (офіційний курс НБУ станом на 21.03.2013) = 242619,52 х 1% = 2426,19 (п.1.1. п. 1 частини другої ст. 4 Закону України «Про судовий збір»)).

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 8, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 10, 14, 57-60, 212-215, 223, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Змінені позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволити повністю.

2. Стягнути з публічного акціонерного товариства «ОМЕГА БАНК» (м. Київ, вул. Новоконстантинівська, 18, літ. «В», код 19356840) як правонаступника публічного акціонерного товариства «Сведбанк» на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) суму 30354,00 дол. США (тридцять тисяч триста п'ятдесят чотири долари США 00 центів) у відшкодування майнової шкоди.

3. Стягнути з публічного акціонерного товариства «ОМЕГА БАНК» (м. Київ, вул. Новоконстантинівська, 18, літ. «В», код 19356840) як правонаступника публічного акціонерного товариства «Сведбанк» в дохід держави суму 2426,19 грн. (дві тисячі чотириста двадцять шість гривень 19 коп.) судового збору.

4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали учать у справі але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя В.В. Кость