Постанова № 32027243, 20.06.2013, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/3211/13-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Одеса

17 червня 2013 року

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Катаєвої Е.В.

суддів Завальнюк І.В.

Стеценко О.А.

секретаря Шкроби А.В.

за участю перекладача ОСОБА_2

розглянувши в відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України про визнання рішення про відмову в наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту нечинним та зобов'язання надати статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту,

В С Т А Н О В И В:

До суду звернувся ОСОБА_3 з позовом до Державної міграційної служби України (далі ДМСУ) про визнання рішення про відмову у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту нечинним з моменту його прийняття та зобов'язання надати позивачу статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні. В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що він є громадянином Сирійської Арабської Республіки. В 2009 році останній раз виїхав із країни походження. Навесні 2011 року на батьківщині почався озброєний конфлікт, який на теперішній час загострився, країна опинилась у стані гуманітарної кризи. Побоюючись за власне життя змушений був звернутись до органів міграції, оскільки вважав себе особою, яка потребує міжнародного захисту. Однак 05.11.2011 року рішенням №518-12 йому було відмовлено у наданні статусу біженця, особи, яка потребує додаткового захисту, як він вважає, безпідставно.

У судовому засіданні позивач пояснив, що його батька переслідувала влада Сирії, оскільки він відмовився передати їй земельну ділянку родини для побудови військового об'єкту, в якому була зацікавлена служба безпеки. З цього моменту сім'ю почали переслідувати.

Також у судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги у повному обсязі та пояснили, що політична ситуація, яка склалася в Сирії, є загальновідомими обставинами, що підтверджується Позиціями УВКБ ООН за березень і червень 2012 року, з зазначенням, що сторони конфлікту використовують методи та тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення. У липні 2012 року Міжнародний Комітет Червоного Хресту визнав конфлікт у Сирії збройним конфліктом не міжнародного характеру. Кількість осіб, які постраждали під час конфлікту дуже висока, та досі продовжує зростати. Джерела інформації по країні походження повідомляють, що станом на травень 2013 року більш ніж 70 тисяч осіб були вбиті, кількість біженців перевищила 1,5 млн.

Представник відповідача заперечувала проти задоволення позовних вимог, оскільки орган міграції при прийнятті рішення про відмову у надані статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту виходив з того, що позивач є громадянином Сирії, і його виїзд з цієї країни не пов'язаний із побоюваннями стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а обумовлений виключно економічними мотивами. Вважає надану позивачем інформацію про погрозу його життю суперечливою та сумнівною, яка, навпаки, свідчить про прагнення іноземців покинути свою країну в пошуках кращого життя.

Заслухавши пояснення позивача, представників сторін, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином Сирії, уродженцем м.Алеппо. За національністю туркмен, сповідує іслам, мусульманин-суніт, неодружений.

16.06.2011 року при зверненні до органу міграції позивач зазначив, що в Сирії працював у школі «Сад Алла» викладачем фізкультури, залишив Сирію 12.10.2010 року, маючи національний НОМЕР_1 та бізнес візу до України. Причиною виїзду був арешт у травні 2010 року його батька по обвинуваченню у підриві діючої влади, виникла загроза арешту інших чоловіків родини, яка згодом підтвердилась - арештом 13.04.2011 року двох старших братів (а.с. 31, 35-38, 45-49 справи №815/765/13-а)

26 липня 2012 року управлінням у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області складено Висновок по справі № 11/162, яким ОСОБА_3 відмовлено у наданні статусу біженця та в наданні додаткової форми захисту, оскільки за результатами розгляду особової справи вбачається, що виїзд заявника обумовлений загальним станом країни в цілому, економічними проблемами, нестабільністю. Крім того, перебуваючи на території України порушив її законодавство, прибувши до України в жовтні 2010 року по бізнес візі, а до Управління звернувся в червні 2011 року (а.с. 67-71 справи №815/765/13-а).

05 листопада 2012 року Державна міграційна служба України своїми рішеннями №518-12 підтримала висновок управління міграційної служби в Одеській області та відмовила громадянину Сирії ОСОБА_3 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.28 справи №815/765/13-а).

18 січня 2013 року позивач отримав повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до положень ст.1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» під цією особою визначають особу, яка не є громадянином країни прибуття, внаслідок ґрунтовних побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 цієї ж статті передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Перевіряючи законність рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд вважає правомірним Висновок по справі № 11/162 в частині, щодо відсутності об'єктивних підстав вважати, позивача особою, що покинула країну походження з причин побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Позивач не надав переконливих доказів щодо його особистого переслідування з вказаних причин у разі повернення на батьківщину.

При цьому суд враховує, що позивач при зверненні з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не зазначив деталей і специфіки щодо обставин, які передували виїзду із країни походження. Надана ним інформація при викладені причин виїзду з країни громадянської належності є непослідовною, документів у підтвердження обґрунтованості звернення не надав та не навів жодного суттєвого факту у заяві.

Також інформація, яку повідомив позивач органам міграційних служби, є неправдоподібною у зв'язку з тим, що у судовому засіданні він повідомив суд про інші обставини, що були причиною виїзду із Сирії.

Разом з тим, відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, у судовому засіданні не довів суду відсутність підстав для визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту. При цьому суд виходить із наступного.

Ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в іноземній державі, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Але таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати в теперішній час.

Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця особою, яка потребує додаткового захисту є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні.

Відповідно до роз'яснень пункту 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року N 1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні", суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях.

При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до частини другої статті 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, звільнені від подальшого доказування.

Станом на час прийняття міграційною службою рішення від 05.11.2012 року щодо відмови позивачу у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, офіційною позицією УВКБ ООН від 27.03.2012 року державам-членам ООН рекомендовано в зв'язку з проведенням постійних бойових дій у Сирії з березня 2011 року, які продовжуються і в 2012 році, ввести тимчасовий мораторій на всі повернення до Сирії до моменту, коли ситуація в країні дозволятиме безпечне та гідне повернення (http://unhcr.org.ua/).

Отже, існують загальновизнані офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість побоювань позивача щодо можливості стати жертвою переслідувань в разі повернення до Сирії, ситуація в якій в корні змінилась під час його перебування в Україні.

Відмовляючи позивачу у визнанні особою, яка потребує додаткового захисту, відповідачем не були враховані, всебічно розглянуті та об'єктивно оцінені відомості по ситуації в Сирії. Висновок відповідача від 26.07.2012 року № 11/162, не містить детального аналізу ситуації, що склалася в Сирії, не спростована можливість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення,що не відповідає вимогам ст.3 Європейської конвенції про права людини, яка забороняє вислання осіб у країну, де вони можуть зазнати переслідувань, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження.

Відповідно до ст.8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Враховуючи наведене, суд вважає обґрунтованими доводи позивача та його представника, що висновки відповідача про відсутність умов, необхідних для визнання ОСОБА_3 особою, яка потребує додаткового захисту є безпідставними.

Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму ВАСУ від 25.06.2009 року № 1 суд під час вирішення справи щодо оскарження відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не повноважний визнавати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а може лише визнати рішення відповідного органу протиправним, скасувати його та за наявності достатніх підстав зобов'язати відповідача визнати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а у разі їх відсутності - зобов'язати повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Враховуючи, що рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні позивача біженцем або визнанні особою, яка потребує додаткового захисту, було прийнято без повного та об'єктивного аналізу ситуації в країні походження позивача, яка і на сьогодні знаходиться в стані бойового конфлікту, що підтверджується рекомендацією УВКБ ООН за грудень 2012 року, воно підлягає скасуванню із покладенням на Державну міграційну службу України обов'язку повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування вказаного рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 10, 11, 72, 159-164 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України про визнання рішення про відмову в наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту нечинним та зобов'язання надати статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №518-12 від 05.12.2012 року про відмову ОСОБА_3 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов'язати Державну міграційну службу повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом рішення Державної міграційної служби України №518-12 від 05.12.2012 року.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання постанови у порядку ст.160,167 КАС України.

Головуючий Катаєва Е.В.

Судді Завальнюк І.В.

Стеценко О.А

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №518-12 від 05.12.2012 року про відмову ОСОБА_3 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов'язати Державну міграційну службу повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом рішення Державної міграційної служби України №518-12 від 05.12.2012 року.

20 червня 2013 року.

.