Рішення № 32022691, 17.06.2013, Судацький міський суд Автономної Республіки Крим

СУДАЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Справа 118/780/13-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2013 року Судацький міський суд Автономної Республіки Крим в складі:

Головуючого, судді Сича М.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Янчковської Ю.В.,

позивача ОСОБА_1,

перекладача позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_4 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А 1883 Міністерства оборони України (Центру медичної реабілітації, санаторного лікування та спеціальної підготовки особового складу повітряних та військово-морських збройних сил України «Судак») про визнання незаконними наказів та їх скасування, поновлення на роботі, стягнення надбавки та середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, визнання недійсним запису у трудовій книжці, відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в квітні 2013 року до суду з позовом до військової частини А 1883 Міністерства оборони України (Центру медичної реабілітації, санаторного лікування та спеціальної підготовки особового складу повітряних та військово-морських збройних сил України «Судак») в якому просив: визнати незаконними дії відповідача щодо позбавлення його надбавки в розмірі 50% від посадового окладу за підтримку бойової готовності за січень-березень 2013 року; стягнути з відповідача на його користь надбавку в розмірі 50% від посадового окладу за підтримку бойової готовності за січень-березень 2013 року; визнати незаконним та скасувати наказ директора Центру медичної реабілітації, санаторного лікування та спеціальної підготовки особового складу повітряних та військово-морських збройних сил України «Судак» ОСОБА_5 за № 3 від 08 січня 2013 року про позбавлення ОСОБА_1 надбавки за підтримку бойової готовності за січень місяць у повному обсязі; визнати незаконним та скасувати наказ ТВО командира військової частини А 1883 Міністерства оборони України ОСОБА_6 за № 8 від 22 лютого 2013 року в частині оголошення «догани» ОСОБА_1 та виплати йому надбавки за підтримку бойової готовності за лютий місяць в розмірі 2 відсотків; визнати незаконним та скасувати наказ командира військової частини А 1883 Міністерства оборони України ОСОБА_5 за № 24 від 04 квітня 2013 року в частині звільнення з посади електромонтера з ремонту та обслуговування електрогосподарства 4-го розряду ОСОБА_1; поновити його на попередній роботі на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування електрогосподарства 4-го розряду; визнати запис за № 17 від 04 квітня 2013 року у трудовій книжці ОСОБА_1 недійсним; стягнути з відповідача на його користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу та в рахунок відшконування завданої моральної шкоди 3000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані, тим що він з 2008 року працював електромонтером з ремонту та обслуговування електрогосподарства 4-го розряду. Внаслідок упередженого ставлення керівництва роботодавця, виниклого у звязку з невиконанням ним не відповідаючим вимогам законодавства розпорядження, до нього застосовувались дисциплінарні стягнення у вигляді догани та позбавлення надбавки із порушенням процедури встановленої вимогами трудового законодавства. Про ці порушення та обставини трудових правовідносин він неодноразово звертався у різні інстанції, проте вони залишені без належного реагування.

Наказом № 24 від 04 квітня 2013 року він був звільнений із займаної посади згідно з п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне порушення без поважних причин обовязків, покладених на нього трудовим договором.

Позивач вважає своє звільнення незаконним, оскільки ніякого систематичного невиконання трудових обов'язків ним не вчинялось.

Своє притягнення до дисциплінарної відповідальності вважає незаконним, оскільки воно було накладено безпідставно.

В зв'язку з чим, позивач просив суд ухвалити рішення по суті позовної заяви, посилаючись на порушення його права на працю.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнав, заперечуючи проти задоволення позовних вимог посилався на дотримання роботодавцем процедури притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та звільнення його з займаної посади.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, покази свідків, повно та всебічно зясувавши обставини справи та перевіривши їх наявними у справі доказами, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Стаття 57 ЦПК України встановлює, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, показань свідків, письмових доказів і т.д.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених ст. 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що наказом директора Центру медичної реабілітації, санаторного лікування та спеціальної підготовки особового складу повітряних та військово-морських збройних сил України «Судак» ОСОБА_5 за № 3 від 08 січня 2013 року позбавлено ОСОБА_1 надбавки за підтримку бойової готовності за січень місяць у повному обсязі (арк. справи 80).

Наказом ТВО командира військової частини А 1883 Міністерства оборони України ОСОБА_6 за № 8 від 22 лютого 2013 року оголошено «догану» ОСОБА_1 та виплачено йому надбавку за підтримку бойової готовності за лютий місяць в розмірі 2 відсотків (арк. справи 79).

Наказом командира військової частини А 1883 Міністерства оборони України ОСОБА_5 за № 24 від 04 квітня 2013 року в частині звільнення з посади електромонтера з ремонту та обслуговування електрогосподарства 4-го розряду ОСОБА_1 (арк. справи 78).

Свідки ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_8 в судовому засіданні показали, що письмові поясненя у ОСОБА_1 не відбирались та з наказами про накладення дисциплінарних стягнень його не знайомили, тому вони неоднаразово звертались до роботодавця з рапортами про видачу їм копій наказів та врегулювання спірної ситуації. Розпорядження, після якого у роботодавця виникло упереджене ставлення, полягало у проведенні робіт із створенням нової схеми електрозабезпечення приміщення столової № 1, яке вимагало затвердження технічної документації енергопостачальником, при відсутності складових запчастин, інвентаря та інструменту, які потрібні були для належного виконання вказаного наказу.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі № 17/81-97 від 9 липня 1998 року зазначено, що Конституція України закріплює та гарантує основні трудові права громадян (статті 43, 44, 45, 46) і встановлює, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості визначаються виключно законами України (пункт 6 частини першої статті 92).

Стаття 4 КЗпП України визначає, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України про працю, прийнятих відповідно до нього.

Разом з тим особливістю правового регулювання трудових відносин є те, що вони регламентуються розгалуженою системою нормативних актів, прийнятих органами різних рівнів, у тому числі за участю трудових колективів та профспілок. Найбільш соціально важлива частина трудових відносин, яка охоплюється конституційним поняттям «засади регулювання праці і зайнятості», визначається лише законом.

Відповідно до частини першої статті 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір - це індивідуальна угода між працівником і роботодавцем.

Шляхом укладення трудового договору з роботодавцями громадяни реалізують своє конституційне право на працю, добровільно вступають у трудові правовідносини, набуваючи конкретних трудових прав і обов'язків. Трудовий договір є основним юридичним фактом, з яким пов'язано виникнення, зміна чи припинення трудових правовідносин. Саме тому основні елементи інституту трудового договору (порядок укладення трудового договору, його зміст, гарантії працівникам при укладенні, зміні та припиненні трудового договору, підстави припинення договору тощо) як такі, що мають засадничий характер, повинні врегульовуватись лише законом.

Статтею 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірвано в разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо раніше до нього застосовувались заходи дисциплінарного стягнення.

Пленум Верховного Суду України в п. п. 18, 22 постанови від 6 листопада 1992 року N 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснив, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясовувати, з яких підстав проведено звільнення працівника. При цьому суди не вправі визнавати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення. При розгляді таких спорів судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно виявилося порушення, яке стало приводом до звільнення; чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п. 3 ст. 40 КЗпП України; чи додержано власником або уповноваженим ним органом передбачених ст. ст. 1471, 148, 149 КЗпП України правил і порядку застосування дисциплінарних стягнень.

Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Частиною 1 статті 149 Кодексу встановлено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. Стягнення оголошується в наказі і повідомляється працівникові під розписку.

Однак, зазначені вище вимоги закону при застосуванні до позивача дисциплінарних стягнень у вигляді позбавлення надбавки та оголошення догани відповідачем не дотримані.

У наказах, які просить скасувати позивач не вказано день коли виявлено проступок, чи коли цей простопук здійснено ОСОБА_1 не зазначено, тому строк накладення дисциплінарних стягнень на позивача визначити не можливо.

Так, судом встановлено, що дисциплінарні стягнення до ОСОБА_1 застосоване з порушенням строку, встановленого ст. 148 КЗпП України, його підпис щодо ознайомлення з розпорядженням про застосування дисциплінарного стягнення відсутній, стягнення застосоване без отримання письмових пояснень, а тому позовні вимоги в частині скасування вказаних наказів підлягають задоволенню.

Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» передбачено, що за п. 3 ст. 40 КЗпП України працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю, або не зняті достроково.

Положення Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року із змінами та доповненнями розкриває поняття систематичного невиконання працівником трудових обов'язків, а саме систематично порушуючими трудову дисципліну вважаються працівники, які мають дисциплінарне стягнення за порушення трудової дисципліни та порушили її знову.

У наказі № 24 від 04.04.2013 року про звільнення з роботи ОСОБА_1 не вказано який проступок на роботі, вчинений ним після застосування до нього дисциплінарного стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків.

Всі ці вимоги закону не дотримано відповідачем при звільненні ОСОБА_1, а тому вказаний наказ про звільнення позивача підлягає скасуванню, а останній підлягає поновленню на роботі, в якості електромонтера з ремонту та обслуговування електрогосподарства 4 розряду.

Статтею 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Відповідно до довідки (арк. справи 96), виданої відповідачем середньомісячна заробітна плата, що передуює події становить 1749,75 грн., тобто за один день дорівнює 58,325 грн. Таким чином, середньомісячна заробітна плата, яка підлягає стягненню за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 складає (58,325 х 74 днів вимушеного прогулу) 4316,05 грн.

Статтею 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Відповідно до статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.

Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Згідно з частиною другою статті 12 Закону України «Про оплату праці» норми і гарантії, регламентовані зазначеним Законом, КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями.

Тому роботодавець може установлювати вищі, але не менші, розміри виплат порівняно з регламентованими законодавством та визначеними угодами різних рівнів.

Таким чином, дійшовши висновку щодо неправомірності притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, суд вважає, що позбавлення ОСОБА_1 роботодавцем надбавки в розмірі 50% від посадового окладу за підтримку бойової готовності за січень-березень 2013 року не відповідає вимогам чинного законодавства.

Враховуючи викладене суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання дій відповідача, пов'язаних з не виплатою надбавки у розмірі 50% посадового окладу за підтримку бойової готовності за січень-березень 2013 року, протиправними, підлягають задоволенню.

Оскільки судом було встановлено протиправність дій відповідача суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення невиплаченої надбавки підлягають частковому задоволенню, при відсутності розрахунку такої заборгованості та з врахуванням вже виплачених коштів позивачу, шляхом зобовязання військової частини А 1883 Міністерства оборони України виплатити на користь ОСОБА_1 надбавку в розмірі 50% від посадового окладу за підтримку бойової готовності за січень-березень 2013 року з урахуванням вже сплаченої надбавки за лютий місяць в розмірі 2 відсотків.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

За даною статтею моральна шкода підлягає відшкодуванню при наявності деяких умов: факт порушення роботодавцем законних прав працівника; завдання працівнику моральних страждань, бо він втратив нормальні життєві звязки, або у нього виникла потреба докласти додаткових зусиль для організації свого життя; причинний зв'язок між порушенням з боку роботодавця та моральними стражданнями працівника.

Відповідно до розяснень, що містяться в п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обовязок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Суд вважає, що незаконним звільненням з роботи позивача порушені його законні права у звязку з чим, залишившись без роботи у нього виникла потреба докласти додаткових зусиль для організації свого життя, що завдало йому моральних страждань. Разом з цим з урахуванням вимог розумності та справедливості на користь позивача з відповідача підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 1000,00 грн.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Згідно зі ст. 48 КЗпП України, п. п. 1.1, 2.2, 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерством праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року N 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за N 110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації усіх форм власності або у фізичної особи понад 5 днів; усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати наказу (розпорядженню).

Пунктами 3, 4 постанови КМУ від 27 квітня 1993 року N 301 «Про трудові книжки працівників» передбачено, що трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях як документи суворої звітності, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку; відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

З урахуванням встановлених обставин та приписів закону, за відсутності доказів щодо відмови роботодавця внести відповідний запис до трудової книжки позивача суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині визнання запису за № 17 від 04 квітня 2013 року у трудовій книжці ОСОБА_1 недійсним не підлягають задоволенню, оскільки право позивача в межах вирішуваного питання не є порушеним, а обраний ним спосіб захисту не відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 344,10 грн. за вимоги матеріального та нематеріального характеру, оскільки при подачі позову про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позивач відповідно до вимог закону був звільнений від сплати судового збору.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. ст. 3, 15, 57, 60, 208, 209, 213 - 215, 218 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини А 1883 Міністерства оборони України (Центру медичної реабілітації, санаторного лікування та спеціальної підготовки особового складу повітряних та військово-морських збройних сил України «Судак») про визнання незаконними наказів та їх скасування, поновлення на роботі, стягнення надбавки та середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, визнання недійсним запису у трудовій книжці, відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати дії військової частини А 1883 Міністерства оборони України (Центру медичної реабілітації, санаторного лікування та спеціальної підготовки особового складу повітряних та військово-морських збройних сил України «Судак») щодо позбавлення ОСОБА_1 надбавки в розмірі 50% від посадового окладу за підтримку бойової готовності за січень-березень 2013 року протиправними.

Зобовязати військову частину А 1883 Міністерства оборони України (Центр медичної реабілітації, санаторного лікування та спеціальної підготовки особового складу повітряних та військово-морських збройних сил України «Судак») виплатити на користь ОСОБА_1 надбавку в розмірі 50% від посадового окладу за підтримку бойової готовності за січень-березень 2013 року з урахуванням вже сплаченої надбавки за лютий місяць в розмірі 2 відсотків.

Визнати незаконним та скасувати наказ директора Центру медичної реабілітації, санаторного лікування та спеціальної підготовки особового складу повітряних та військово-морських збройних сил України «Судак» ОСОБА_5 за № 3 від 08 січня 2013 року про позбавлення ОСОБА_1 надбавки за підтримку бойової готовності за січень місяць у повному обсязі.

Визнати незаконним та скасувати наказ ТВО командира військової частини А 1883 Міністерства оборони України ОСОБА_6 за № 8 від 22 лютого 2013 року в частині оголошення «догани» ОСОБА_1 та виплати йому надбавки за підтримку бойової готовності за лютий місяць в розмірі 2 відсотків.

Визнати незаконним та скасувати наказ командира військової частини А 1883 Міністерства оборони України ОСОБА_5 за № 24 від 04 квітня 2013 року в частині звільнення з посади електромонтера з ремонту та обслуговування електрогосподарства 4-го розряду ОСОБА_1.

ОСОБА_1 поновити на попередній роботі на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування електрогосподарства 4-го розряду військової частини А 1883 Міністерства оборони України (Центру медичної реабілітації, санаторного лікування та спеціальної підготовки особового складу повітряних та військово-морських збройних сил України «Судак»).

Стягнути з військової частини А 1883 Міністерства оборони України (Центру медичної реабілітації, санаторного лікування та спеціальної підготовки особового складу повітряних та військово-морських збройних сил України «Судак») на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 4316,05 (чотири тисячі триста шістнадцять гривень 05 коп.) грн.

Стягнути з військової частини А 1883 Міністерства оборони України (Центру медичної реабілітації, санаторного лікування та спеціальної підготовки особового складу повітряних та військово-морських збройних сил України «Судак») на користь ОСОБА_1 в рахунок відшконування завданої моральної шкоди 1000,00 (одну тисячу гривень 00 коп.) грн.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах місячного заробітку підлягає негайному виконанню.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з військової частини А 1883 Міністерства оборони України (Центру медичної реабілітації, санаторного лікування та спеціальної підготовки особового складу повітряних та військово-морських збройних сил України «Судак») в дохід держави судовий збір у розмірі 344,10 грн. на розрахунковий рахунок 31210206700031, одержувач: Державний бюджет м. Судака, ЄДРПОУ 34740672, банк ГУ ДКСУ в АР Крим, м. Сімферополь, МФО 824026, призначення платежу: «Судовий збір», код бюджетної класифікації доходів: 22030001.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії через Судацький міський суд шляхом подання апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення.

Суддя