Постанова № 32012695, 13.06.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" червня 2013 р. Справа № 926/82/13-г

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Кордюк Г.Т.

суддів Гриців В.М.

Кравчук Н.М.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Боянівка Імпекс ЛТД» від 12.04.2013 року

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 29.03.2013 року

у справі № 926/82/13-г

за позовом: ТзОВ «Боянівка Імпекс ЛТД», м. Чернівці

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційного товариства «Арго», с. Шилівці

до відповідача-2: Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії ПАТ «Укрексімбанк» в місті Чернівці, м. Чернівці

про витребування майна з чужого незаконного володіння

за участю представників:

від позивача: Іванов С.В. - представник

від відповідача-1: Бурма С.В. - представник

від відповідача-2: Тимощук Р.М.. - представник

Права та обов'язки сторін, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід суддів не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходило, тому протокол судового засідання ведеться з дотриманням вимог ст. 81-1 ГПК України без здійснення повного фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 12.06.2013 року змінено склад колегії, замість судді Давид Л.Л., в склад колегії введено суддю Кравчук Н.М..

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 29.03.2013 року у справі № 926/82/13-г (суддя Тинок О.С.) в задоволенні позову ТзОВ «Боянівка Імпекс ЛТД» до ТзОВ ВКФ «Арго» та ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії ПАТ «Укрексімбанк» в місті Чернівці про витребування майна з чужого незаконного володіння - відмовлено.

Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд виходив з того, що позивач не довів належними та допустимими доказами, що саме він являється власником спірних товарно-матеріальних цінностей на суму 16 273 128,79 грн. (згідно з переліком), які були придбані ним у відповідача-1, оскільки ТзОВ ВКТ "Арго" не мало законних підстав відчужувати на підставі договору поставки № 11/0313 від 01.11.2011 року (із змінами та додатками) позивачу спірні товарно-матеріальні цінності на суму 16 273 128,79 грн. (згідно з переліком), так як не являлося їх власником. У зв'язку з цим, позивач не мав законних підстав передавати на підставі договору відповідального зберігання № 11/0311 від 01.11.2011 року (із змінами та додатками) згідно актів передачі приймання майна, відповідачу-1 на відповідальне зберігання спірні товарно-матеріальні цінності на суму 16 273 128,79 грн. (згідно з переліком).

Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду, ТзОВ «Боянівка Імпекс ЛТД» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове, яким задоволити позовні вимог повністю. Зокрема, в апеляційній скарзі апелянт зазначає, що господарський суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову на підставі помилкового висновку про те, що спірні товарно-матеріальні цінності на суму 16 273 128,79 грн., які позивач просить суд вилучити у відповідачів, відповідно до акту № 720/9 від 27.04.2012 року державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки, передані та належать ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України». В якості мотивів вказаного висновку місцевий господарський суд покликається на наданий відповідачем-2 звіт про незалежну оцінку вартості активів (в тому числі основних засобів) - нерухомого майна, колісних транспортних засобів та рухомого майна, які є власністю ТзОВ ВКТ «АРГО». Однак, позивач вважає, що наведений звіт про оцінку майна не доводить обставину набуття відповідачем-2 на прилюдних торгах спірного майна, а тільки підтверджує відсутність у вартості придбаного відповідачем-2 майна тих активів, які не увійшли до переліку актів опису та арешту майна і мають окремо визначену за балансом відповідача-1 вартість у складі оборотних активів, яка, в свою чергу, не була компенсована відповідачем-2 власнику такого майна у складі ціни придбання предмету іпотеки - 751 292 106,00 грн.

Крім цього, апелянт зазначає, що як вбачається з актів опису і арешту майна ТзОВ ВКТ «Арго» від 17.08.2011 року, 18.08.2011 року, 08.09.2011 року та 09.09.2011 року описане та арештоване майно, відповідно до визначеного в таких актах переліку, передано на зберігання представнику відповідача-2. При цьому представник стягувача, яким був відповідач-2, брав участь у описі та накладенні арешту на майно ТОВ ВКТ «Арго» та погодив не включення до актів опису та арешту майна оборотних активів відповідача-1. Як вбачається з актів опису та арешту майна до їх складу не включені товарно-матеріальні цінності, які в подальшому, після проведення прилюдних торгів, були відчужені позивачу й передані на відповідальне зберігання. Однак, господарський суд під час прийняття рішення не надав жодної оцінки відсутності в актах опису і арешту майна спірних товарно-матеріальних цінностей та не навів у мотивувальній частині рішення, причини відхилення зазначених доводів позивача, а також не врахування вказаних обставин під час прийняття рішення.

Також, апелянт вважає, що матеріали справи достеменно встановлено, що майно та активи, які не увійшли до складу актів опису та арешту майна, відповідно до законодавства, що регламентує процедуру продажу арештованого майна, не були й не могли були предметом продажу з прилюдних торгів, тому не увійшли до складу лота з продажу майна ТОВ ВКТ «Арго» з початковою ціною 751 292 106,00 грн. та, відповідно, не були передані у власність переможця прилюдних торгів, відтак залишилися у власності ТОВ ВКТ «Арго».

Відповідач-1 у відзиві на апеляційну скаргу, додаткових поясненнях та представник в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просить апеляційну скаргу задоволити. Зокрема, відповідач-1 зазначає, що 23.07.2007 року між ТОВ ВКТ «Арго» та ЧФ ПАТ «Укрексімбанк» була укладена генеральна угода, відповідно до якої ТОВ ВКТ «Арго» отримало у ПАТ «Укрексімбанк» грошові кошти в кредит. В якості забезпечення виконання кредитних зобов'язань ТОВ ВКТ «Арго» передало в іпотеку ПАТ «Укрексімбанк» певне майно, уклавши 23.08.2007 року з кредитором договір іпотеки № 71072,57 єдиного майнового комплексу. У зв'язку із цим у змісті іпотечного договору (з урахуванням всіх змін і доповнень) та у додатках до іпотечного договору було визначено докладний перелік майна ТОВ ВКТ «Арго», яке є предметом іпотеки. Оскільки, певна кількість рухомих та нерухомих речей, які належали ТОВ ВКТ «Арго», в тому числі й спірні товарно-матеріальні цінності, не були відображені в переліку обтяженого іпотекою майна згідно з іпотечним договором, вони не знайшли свого відображення й у актах опису та арешту майна ТОВ ВКТ «Арго» ВП № 26903374, які складені підрозділами Державної виконавчої служби України 17.08.2011 року, 18.08.2011 року, 08.09.2011 року та 09.09.2011 року під час примусового виконання наказу господарського суду Чернівецької області від 28.04.2011 року по справі № 9/13 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже, рухоме та нерухоме майно, в тому числі спірні товарно-матеріальні цінності, яке не було предметом продажу з прилюдних торгів 28.04.2012 року, залишилося у власності ТОВ ВКТ «Арго» та могло бути предметом правочинів, в тому числі предметом поставки у власність ТОВ «Боянівка Імпекс ЛТД».

Крім цього, відповідач-1 вважає, що протокол проведення прилюдних торгів від 28.04.2012 року, а також акт № 720/9 державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 28.04.2012 року не вважаються доказами відчуження у власність ПАТ «Укрексімбанк» спірних товарно-матеріальних цінностей, оскільки такі цінності, за змістом вказаних протоколу та акту, не включені в перелік проданого з прилюдних торгів майна ТОВ ВКТ «Арго», і таке майно, як зазначено вище, не відображено у актах опису і арешту, на які зроблені посилання в протоколі торгів та акті державного виконавця.

Також, відповідач-1 вказує на те, що відповідно до додаткової угоди № 1/12 до договору поставки, яка укладена між ТОВ ВКТ «Арго» та ТОВ «Боянівка Імпекс ЛТД» 31.07.2012 року, викладено в новій редакції п. 2.2 договору поставки № 11/0313 від 01.11.2011 року, а саме що, починаючи з 31.07.2012 року, перехід права власності до ТОВ «Боянівка Імпекс ЛТД» на поставлений з боку ТОВ ВКТ «Арго» товар, є моментом підписання сторонами оформленої належним чином видаткової накладної в пункті поставки, що відповідає вимогам законодавства. Наявні в матеріалах справи видаткові накладні оформлені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та належать до первинних документів, що засвідчують факти здійснення господарських операцій. Надані накладні в повній мірі містять в собі всі передбачені законом та виданими на його виконання нормативно-правовими актами реквізити, що притаманні первинним документам в господарській діяльності, а тому засвідчують факт передачі товарно-матеріальних цінностей відповідачем-1 позивачу.

Також, відповідач-1 вказує, що відповідно до додаткової угоду від 31.07.2012 року, якою ТОВ ВКТ «Арго» та ТОВ «Боянівка Імпекс ЛТД» внесли зміни до умов договору відповідального зберігання, спірні товарно-матеріальні цінності можуть зберігатися як в м. Кам"янець-Подільський, так і в м.Хотин. Отже, з урахуванням того, що, відповідно до договору поставки № 11/0313 від 01.11.2011 року та видаткових накладних від 31.07.2012 року, ТзОВ «Боянівка Імпекс ЛТД» набуло право власності на спірні товарно-матеріальні цінності, а позивач мав повний обсяг прав щодо передачі такого майна на зберігання ТОВ ВКТ «Арго». Факт такої передачі був засвідчені актами приймання-передачі, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками. Крім того, договір поставки та договір відповідального зберігання, які укладені між позивачем та відповідачем-1 від 01.11.2011 року, а також видаткові накладні та акти приймання-передачі, що складені на виконання вище вказаних договорів, в судовому порядку недійсними не визнавалися, отже, згідно з ст.ст. 11, 204 ЦК України вказані правочини вважаються правомірними, є джерелами виникнення у сторін цивільних прав і обов'язків.

Відповідач-2 у відзиві на апеляційну скаргу та представник в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги заперечив, просить рішення господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Зокрема, відповідач-2 зазначає, що договір поставки, укладений 01.11.2011 року між позивачем та відповідачем-1 свідчить лише про намір вчинити дії (поставляти товар), але не підтверджує факт їх здійснення, оскільки документом, який мав би підтвердити виконання договору поставки та наявність якого є обов'язковою умовою для переходу права власності на товар від постачальника (перевізника) до покупця є оформлена належним чином товарно-транспортна накладна на товар в пункті поставки. Отже, лише оформлені належним чином товарно-транспортні накладні можуть свідчити про реальність здійснюваних операцій по договору поставки, засвідчувати факт переходу права власності на товар до позивача та використовуватися як докази виконання зобов'язань відповідно до умов договору поставки.

Також, відповідач-2 зазначає, що 28.04.2012 року ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" отримано Акт № 720/9 державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки, відповідно до якого ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" визнано переможцем прилюдних торгів, та у зв'язку з цим останньому передано єдиний майновий комплекс ТОВ ВКТ «АРГО», в тому числі і устаткування, інвентар, сировина, продукція, права вимоги, право на торгівельну марку або інше призначення та інші права, основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, що відображені у самостійному балансі або з будь-якої причини не відображено в його балансі, але є його власністю згідно виписки з балансу.

В розумінні цивільного законодавства (статті 191 Цивільного кодексу України) єдиний майновий комплекс є складною річчю, а майно, яке входить до його складу, є складовими частинами складної речі, на які поширюються всі правочини, вчинені щодо єдиного майнового комплексу. За таких умов в разі застави єдиного майнового комплексу, застава поширюється і на всі складові частини, відповідно, звернення стягнення на заставлений єдиний майновий комплекс ТзОВ ВКТ «АРГО» передбачає звернення стягнення і на всі його складові частини, в тому числі і на ТМЦ.

Таким чином, ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" є добросовісним набувачем майна, тому майно не може бути витребувано від відповідача-2, адже воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (майно було реалізовано в порядку виконання судового рішення про стягнення боргу шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - єдиний майновий комплекс ТзОВ ВКТ «Арго» (в розумінні статті 191 Цивільного кодексу України).

Окрім вищенаведеного, відповідач-2 вважає, що після 28 квітня 2012 року ТзОВ ВКТ «АРГО» у жодний спосіб не могло прийняти на відповідальне зберігання майно за адресою проспект Грушевського, 1/В, м. Кам'янець-Подільський, Хмельницької області, в комплексі, який перейшов у власність ПАТ «Укрексімбанк», оскільки 28.04.2012 року ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" отримано Акт № 720/9 державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки, відповідно до якого банк визнано переможцем прилюдних торгів, та у зв'язку з цим останньому передано єдиний майновий комплекс ТОВ ВКТ «АРГО» (в розумінні статті 191 ЦК України), в тому числі і майно, що знаходиться за адресою: Хмельницька область, м. Кам'янець-Подільський, проспект Грушевського, 1/В.

При розгляді матеріалів справи, апеляційним господарським судом встановлено наступне:

01 листопада 2011 року між ТзОВ «Боянівка Імпекс ЛТД» (покупець) та ТОВ ВКТ «Арго» (постачальник) укладено договір поставки № 11/0313 (том І, а.с. 110-112), за умовами якого, постачальник зобов'язується передавати (поставляти) у зумовлені строки покупцеві товар, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у договорі, прийняти і оплатити товар.

31 липня 2012 року між ТзОВ «Боянівка Імпекс ЛТД» та ТОВ ВКТ «Арго» укладено додаткову угоду № 1/12 до договору поставки № 11/0313 від 01.11.2011 року (том І, а.с. 113-114), відповідно до якої, викладено в новій редакції п. 2.2 та п. 2.4 договору поставки, а саме що, разом з товаром постачальник повинен передати покупцю видаткову накладну та, що перехід права власності до ТзОВ «Боянівка Імпекс ЛТД» на поставлений з боку ТОВ ВКТ «Арго» товар, є момент підписання сторонами оформленої належним чином видаткової накладної в пункті поставки.

На виконання договору поставки, ТОВ ВКТ «Арго» передало ТОВ «Боянівка Імпекс ЛТД» товарно-матеріальні цінності на суму 16 273 128,79 грн., що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними № РН/0622, № РН/0623, № РН/0625, № РН/0628, № РН/0630, № РН/0631, № РН/0632, №РН/0633, № РН/0634, № РН/0635, № РН/0636, № РН/0637, №РН/0638, № РН/0639, № РН/0640, № РН/0641, № РН/0642 від 31.07.2012 року (том І, а.с. 117-149). Розрахунки за придбані товарно-матеріальні цінності позивач провів з відповідачем-1 протягом 2011 року, що засвідчується наданими в матеріали справи платіжними дорученнями (том ІІ, а.с. 159-181) та договором про порядок погашення боргу № 19/07/12 від 19 липня 2012 року (том ІІ, а.с. 184-185). Крім цього, факт проведення розрахунків та передачі товарно-матеріальних цінностей підтверджується розвернутим актом звірки взаєморозрахунків, що відображає всі господарські операції, які відбувалися між позивачем та відповідачем-1 протягом 2010-2012 років з виведенням сум заборгованості між контрагентами (том ІІІ, а.с. 182-187).

Крім цього, 01 листопада 2011 року між ТзОВ «Боянівка Імпекс ЛТД» та ТОВ ВКТ «Арго» укладено договір відповідального зберігання № 11/0311 (том І, а.с. 17-19), на підставі якого та відповідно до актів прийому-передачі майна від 31.07.2012 року №№ 0011-0027, ТзОВ "Боянівка Імпекс ЛТД" передало на відповідальне зберігання, а ТзОВ ВТК "Арго" прийняло товарно-матеріальні цінності вартістю 16 273 128,79 грн. (відповідно до переліку наведеного в позовній заяві) без встановленого строку зберігання майна, а саме до пред'явлення вимоги про його повернення.

15.08.2012 року позивач звернувся до відповідача-1 з листом-зверненням № 00283 (том І, а.с. 58-61) про повернення майна, яке знаходиться у останнього на відповідальному зберіганні згідно договору № 11/0311 від 01.11.2011 року, проте відповідач-1 вказані вимоги не задоволив з мотивів відсутності доступу до приміщень, в яких зберігається майно, оскільки власником приміщень за адресою зберігання товарно-матеріальних цінностей є ПАТ "Укрексімбанк". У зв'язку з вищенаведеним, позивач звернувся з позовом про витребування від відповідачів майна з чужого незаконного володіння.

Місцевий господарський суд приймаючи оскаржуване рішення, прийшов до висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами, що саме він являється власником спірних товарно-матеріальних цінностей на суму 16 273 128,79 грн. (згідно з переліком), які були придбані ним у відповідача-1, оскільки ТзОВ ВКТ "Арго" не мало законних підстав відчужувати на підставі договору поставки № 11/0313 від 01.11.2011 року (із змінами та додатками) позивачу спірні товарно-матеріальні цінності на суму 16 273 128,79 грн. (згідно з переліком), так як не являлося їх власником.

Заслухавши доводи та заперечення представника позивача та представників відповідачів, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, апеляційний господарський суд вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, виходячи з наступного:

Як вбачається із позовної заяви позивача та заяви про уточнення позовних вимог від 26.03.2013 року, яку судом прийнято до розгляду, позивач предметом заявленого позову зазначив, вилучення у відповідача-1 - ТзОВ ВКТ «Арго», товарно-матеріальних цінностей, які знаходяться у останнього на зберіганні згідно договору зберігання № 11/0311, укладеного 01.11.2011 між ТзОВ «Боянівка Імпекс ЛТД» та ТОВ ВКТ «Арго».

Приймаючи рішення про відмову в позові, місцевий господарський суд застосував норму ст. 387 ЦК України, яка регулює питання право власника витребування майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Однак, місцевим господарським судом не надано оцінки договору зберігання, який є чинним, та недійсним у судому порядку не визнавався та не застосував до спірних правовідносин між позивачем та відповідач-1 норми матеріального права, які підлягали застосуванню.

Як зазначалось вище, 01 листопада 2011 року між ТзОВ «Боянівка Імпекс ЛТД» та ТзОВ ВКТ «Арго» укладено договір поставки № 11/0313 (том І, а.с. 110-112), зі змінами внесеними додатковою угодою № 1/12 від 31.07.2012 року.

У відповідності до п. 1.3 договору, сторони погодили, що видаткова накладна (акт приймання-передачі) на переданий товар, є документом, який засвідчує факт передачі товару, а також засвідчує остаточно узгоджені сторонами назву, кількість, ціну (вартість) товару.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Отже, зобов'язанням продавця у договорі купівлі-продажу є передача у власність певного товару, а значить виконанням цього зобов'язання є передача права власності Відповідно до ст. 664 ЦК України таке зобов'язання вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Частина 1 ст. 692 ЦК встановлює, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За загальним правилом ст. 334 ЦК України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання договору поставки № 11/0313 від 01.11.2011 року (том І, а.с. 110-112) відповідач-1 передав, а позивач прийняв товарно-матеріальні цінності на суму 16 273 128,79 грн., про що свідчать підписані між сторонами видаткові накладні № РН/0622, № РН/0623, № РН/0625, № РН/0628, № РН/0630, № РН/0631, № РН/0632, №РН/0633, № РН/0634, № РН/0635, № РН/0636, № РН/0637, №РН/0638, № РН/0639, № РН/0640, № РН/0641, № РН/0642 від 31.07.2012 року (том І, а.с. 117-149). Факт проведених між сторонами розрахунків за передані товарно-матеріальні цінності по вищенаведених видаткових накладних підтверджується платіжними дорученнями (том ІІ, а.с. 159-181) та договором про порядок погашення боргу № 19/07/12 від 19 липня 2012 року (том ІІ, а.с.184-185).

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що право власності на передані товарно-матеріальні цінності перейшло до позивача в момент підписання видаткових накладних, тобто 31.07.2012 року.

Окрім цього, як вбачається з матеріалів справи, на виконання договору відповідального зберігання № 11/0311 від 01.11.2011 року (том І, а.с. 17-19), ТзОВ «Боянівка Імпекс ЛТД» відповідно до актів прийому-передачі майна від 31.07.2012 року №№ 0011-0027, передало ТзОВ ВТК "Арго" на відповідальне зберігання товарно-матеріальні цінності вартістю 16 273 128,79 грн. (відповідно до переліку наведеного в позовній заяві), без встановленого строку зберігання майна, а саме до пред'явлення вимоги про його повернення.

Частина 2 ст. 938 ЦК України передбачає, якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

15.08.2012 року позивач звернувся до відповідача-1 з листом-зверненням № 00283 (том І, а.с. 58-61) про повернення майна, проте відповідач-1 вказані вимоги не задоволив з мотивів відсутності доступу до приміщень, в яких зберігається майно, оскільки власником приміщень за адресою зберігання товарно-матеріальних цінностей є ПАТ "Укрексімбанк".

Відповідно до ст. 942 ЦК України, зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Судовою колегіє встановлено, що рішенням господарського суду Чернівецької області від 17.02.2010 року по справі № 9/13, частково зміненим постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.03.2011 року, задоволено позов ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії Укрексімбанку в м. Чернівці та стягнуто з ТзОВ ВКТ "Арго" - 767 577 927,21 грн. боргу шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - єдиний майновий комплекс ТзОВ ВКТ "Арго" (в розумінні статті 191 Цивільного кодексу України), який знаходиться за адресами: Чернівецька область Хотинський район с. Бочківці вул. Головна,3; Чернівецька область Хотинський район м. Хотин вул. Незалежності,49/а; Хмельницька область м. Кам'янець-Подільський, проспект Грушевського (проспект ім. Леніна), 1/В; в тому числі майно, призначене для його діяльності, включаючи земельні ділянки, а також всі об'єкти, розташовані на земельних ділянках, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, право на торгівельну марку або інше призначення та інші права, основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, що відображені у самостійному балансі або з будь-якої причини не відображені в його балансі, але є його власністю згідно виписки з балансу, за початковою ціною 751 292 106,00 грн. (в т. ч. ПДВ 125215351,00 грн.). На виконання вищевказаного рішення господарським судом 28.04.2011 року видано наказ про його примусове виконання.

Відповідно до акту № 720/9 державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 28.04.2012 року, ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" визнано переможцем прилюдних торгів, якому передано єдиний майновий комплекс ТзОВ ВКТ "Арго" (в розумінні статті 191 Цивільного кодексу України) за продажною ціною 751292106,00 грн., в тому числі який включає в себе вартість активів (в тому числі основних засобів), що входять до складу єдиного майнового комплексу ТзОВ ВКТ "Арго", а також визначена у звіті про незалежну оцінку вартості активів (в тому числі основні засоби) - нерухоме майно, колісні транспортні засоби та рухомого майна, які є власністю ТОВ ВТК "АРГО". Відповідно вищевказаного звіту, спірні товарно-матеріальні цінності на суму 16 273 128,79 грн., які позивач просить суд вилучити у відповідачів, що перелічені у вищевикладеному переліку, є комплектуючими, запасними та витратними частинами до ліній (обладнання), які перейшли у власність відповідача-2.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що єдиний майновий комплекс ТзОВ ВКТ "Арго" (в розумінні статті 191 Цивільного кодексу України), в тому числі спірні товарно-матеріальні цінності на суму 16 273 128,79 грн. (згідно з переліком), 28.04.2012 року відповідно до акту № 720/9 державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки передані ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" на законних підставах.

Відповідно до ст. 949 ЦК України, зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Стаття 950 ЦК України, передбачає, що за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Згідно ст. 951 ЦК України, збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.

А тому, колегія суддів зазначає, що позивач не обмежений в праві на відшкодування зберігачем майна (відповідачем-1) збитків, у розмірі та порядку, встановленому ст. 951 ЦК України.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що оскільки спірні матеріальні цінності перейшли до ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" на підставі акту № 720/9 державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 28.04.2012 року, як частина єдиного майнового комплексу ТзОВ ВКТ "Арго", відповідно відсутні обґрунтовані законні підстави для витребування його від відповідача-2, на підставі ст. 387 ЦК України.

В п. 32 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 № 01-8/482 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року» зазначено, що якщо помилка місцевого господарського суду у застосуванні норм матеріального права не вплинула на загальну правову оцінку обставин справи та на правильність судового висновку що вирішення спору, то у суду апеляційної інстанції немає підстав для скасування відповідного судового рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи, що і здійснено апеляційним судом при перегляді рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку.

А тому, незастосування місцевим господарським судом норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини між зберігачем та поклажодавцем, не призвело до прийняття незаконного рішення господарським судом, підстав для скасування рішення суду, апеляційна інстанція не вбачає, та виклала в постанові власну правову кваліфікацію спірних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення господарського суду Чернівецької області від 29.03.2013 року у даній справі залишити без змін, апеляційну скаргу ТзОВ «Боянівка Імпекс ЛТД» - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку та строки, встановлені ст.ст. 109, 110 ГПК України.

Головуючий - суддя Кордюк Г.Т.

суддя Гриців В.М.

суддя Кравчук Н.М.