Постанова № 32007740, 18.06.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/1193/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Волков А.С.

Суддя-доповідач: Троян Н.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 червня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Троян Н.М.,

суддів - Твердохліб В.А., Костюк Л.О.

при секретарі - Синициній К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Хеппі-Мілк» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 27 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хеппі-Мілк» до Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Хеппі-Мілк» звернулось до суду з адміністративним позовом до Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.11.2012 № 0000010153, згідно з яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 157 348,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у сумі 39 337,00 грн. та № 0000020153, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)" у сумі 153 075,00 грн., з яких: 122 460,00 грн. - за основним платежем; 30615,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 27 березня 2013 року в задоволені позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з судовим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю «Хеппі-Мілк» подало апеляційну скаргу, в якій просять скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою позовні вимоги задовольнити повністю. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм матеріального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача,сторони,перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Хеппі-Мілк» підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з постановленням нового рішення,виходячи з наступних обставин справи.

За правилами пункту 3 ч.1 ст. 198, п.4 ч.1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом першої інстанції встановлено,що в жовтні 2012 року посадовими особами Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правомірності нарахування від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту та бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за серпень 2011 року - серпень 2012 року. За результатами перевірки складений акт від 26.10.2012 № 180/15-01/35231717.

Висновки податкового органу пов'язуються з оцінкою господарських операцій позивача, які здійснювались ним на підставі господарських договорів (від 06.02.2012 № 5 з приводу придбання продукції (масла) на суму 1482734,20 грн., у т.ч. ПДВ - 247122,37 грн.; від 25.01.2012 № 25/01-12 з приводу надання посередницьких послуг на суму 186177,05 грн., у т.ч. ПДВ - 31029,53 грн.; від 15.05.2012 № 15/05-12 з приводу підряду на виконання робіт з підготовки та встановлення холодильного обладнання на суму 9936,00 грн., у т.ч. ПДВ - 1656,00 грн.), укладених з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2, на підставі яких позивач сплатив вказаному контрагенту у складі ціни придбаних товарів (робіт, послуг) кошти в сумі 1678847,25 грн., у т.ч. ПДВ - 279807,90 грн.

На думку податкового органу, фактично господарські операції між позивачем та ФОП ОСОБА_2 не здійснювались, оскільки ця особа не має адміністративно-господарських можливостей для виконання зобов'язань за вказаними договорами. Крім того, за даними системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів податковим органом встановлено розбіжність між даними позивача та його контрагента, який не відобразив податкові зобов'язання з податку на додану вартість за господарськими операціями з позивачем.

На підставі висновків акту перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 19.11.2012 № 0000010153, згідно з яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 157348,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у сумі 39337,00 грн. та № 0000020153, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)" у сумі 153075,00 грн., з яких: 122460,00 грн. - за основним платежем; 30615,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції зазначив, що фінансово-господарська діяльність Товариства здійснювалась поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної правової дієздатності. Крім того факт придбання позивачем товарів (робіт, послуг) за господарськими операціями з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 документально не підтверджується. Відтак, податковий кредит позивачем сформований з порушенням вимог чинного законодавства.

Колегія суддів вважає необґрунтованими такі висновки суду першої інстанції та зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що у 2012 році між позивачем і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 укладено три договори, а саме: від 06.02.2012 № 5, від 25.01.2012 № 25/01-12 та від 15.05.2012 № 15/05-12, згідно з яким позивач придбав у останнього товари (роботи, послуги) на загальну суму 1678847,25 грн., у т.ч. ПДВ - 279807,90 грн. Так, у лютому 2012 року між позивачем (покупець) і ОСОБА_2 (продавець) укладено договір купівлі-продажу від 06.02.2012 № 5, згідно з яким продавець зобов'язувався здійснити поставку продукції, вид, асортимент та кількість якої визначався у накладних, а покупець зобов'язувався прийняти продукцію та оплатити її вартість. Відповідно до умов вказаного договору доставка продукції здійснювалась автомобільним транспортом (підпункт 5.3 Договору), а право власності на продукцію переходило від продавця до покупця з моменту отримання продукції, після підписання накладних (підпункту 5.1 Договору).

Покупець зобов'язувався здійснити передоплату на підставі виставленого рахунку, шляхом банківського переказу коштів на розрахунковий рахунок продавця. Ціна на продукцію відображається у накладних, з урахуванням ПДВ (підпункти 4.1.1, 4.2 Договору).

На підтвердження факту поставки продукції позивач надав суду копії видаткових накладних, товарно-транспортних накладних на загальну суму 1482734,20 грн., у т.ч. ПДВ - 247122,37 грн. та прибуткових ордерів,які містяться в матеріалах справи.

Мотивуючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції вважає, що надані Позивачем документи не підтверджують виконання сторонами умов договорів, оскільки у видаткових накладних відсутні посилання на господарський договір, на підставі якого здійснювалась поставка, що унеможливлює встановити взаємозв'язок між цими документами, не зазначено прізвищ уповноважених осіб сторін договору, які здійснювали прийом-передачу товару, що позбавляє їх ознак документу тощо.

Колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції, оскільки правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначаються Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (стаття 3 вказаного Закону).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем надано до перевірки всі документи, повний перелік яких наведений в таблицях на сторінці 23-25 акту перевірки (а.с.43-45 т.1). Фактичне приймання товару, отримання посередницьких послуг підтверджується первинними документами, які зазначені вище та подальшим ланцюгом переробки отриманої продукції та виробництва товарів, які в свою чергу, в результаті фінансово-господарської діяльності, були поставлені контрагентам-покупцям. Так, за перевіряємий період позивачем поставлено, отриману продукцію від ФОП ОСОБА_2, приватному акціонерному товариству «Богуславський маслозавод», який в процесі переробки виготовляв спред-солодковершковий. Після чого виготовлена продукція, спред-солодковершковий, поставлялась товариством на виконання зовнішньо-економічних контрактів. Зазначені обставини підтверджуються вантажно-митними деклараціями на експорт спред-солодковершковий та рахунками - фактури (INVOICE),які маються в матеріалах справи (а.с.96-129 т.2).

Колегія суддів звертає увагу на той факт, що вказані обставини перевіряючими досліджувались та підтверджені в описовій частині акта перевірки, зокрема на сторінці 13 акта, але і не взяті до уваги відповідачем при викладенні висновку акта перевірки (а.с. 33т.1).

Крім того ФОП ОСОБА_2 з дотриманням всіх вимог законодавства виписав ТОВ «Хеппі-Мілк» податкові накладні, що не заперечується податковим органом.

Вищевикладене дає підстави стверджувати, що ТОВ «Хеппі Мілк» та ФОП ОСОБА_2, реально виконали свої частини правочинів, підприємством товар та послуги отримано, оплачено, та використано у господарській діяльності, що підтверджено первинною документацією.

Стаття 9 вищезазначеного Закону передбачає, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Посилаючись на відсутність у видаткових накладних реквізитів господарського договору на підставі якого здійснюється поставка товару, суд не врахував, що законодавством, зокрема, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не вимагається таке посилання, а його відсутність не може свідчить про те, що відповідні роботи не виконувалися.

Відповідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Податковий кредит ТОВ «Хеппі-Мілк» сформовано у відповідності до Податкового кодексу України, на підставі наданих постачальниками податкових накладних, які відповідають усім передбаченим законом вимогами та не визнані не дійсними і на даний час не має передбачених зазначеним законом підстав для коригування або виключення цих сум з податкового кредиту.

Відтак, колегія суддів зазначає, що ТОВ «Хеппі Мілк» правильно відображено суми ПДВ по отриманих податкових накладних та включено до податкового кредиту та декларацій з ПДВ за період, що перевірявся.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що в матеріалах справи мається рішення в адміністративній справі № 2а-6258/12/1070, за позовом ОСОБА_2 до Рокитнянської міжрайонної державної податкової інспекції в Київській області Державної податкової служби про визнання протиправними дій відповідача щодо визнання в Актах перевірок від 08.11.2012 №27/1701/НОМЕР_3, від 19.10.2012 №23/1701/НОМЕР_3, від 02.08.2012 № 14/1701/НОМЕР_3 нікчемними правочинів, укладених фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 з контрагентами; зобов'язання відповідача вилучити з Автоматизованої системи «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» інформацію про результати перевірок фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, оформлених Актами від 08.11.2012 №27/1701/НОМЕР_3, від 19.10.2012 №23/1701/НОМЕР_3 та від 02.08.2012 № 14/1701/НОМЕР_3 (а.с.89-95 т.1).

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 25.12.2012 року у вказаній справі № 2а-6258/12/1070 позов ОСОБА_2 задоволено в повному обсязі. Постанова залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року. Зазначеними судовими рішеннями підтверджено незаконність дій посадових осіб Рокитнянської міжрайонної державної податкової інспекції в Київській області ДПС щодо встановлення порушення ОСОБА_2 норм податкового законодавства та неправомірність доводів податківців, викладених в Актах перевірок. Таким чином, вказаними судовими рішеннями встановлено, що ФОП ОСОБА_2 не порушувались норми податкового законодавства, його господарська діяльність не мала фіктивного характеру, а укладені ним угоди не були нікчемними, тому Рокитнянською МДПІ неправомірно внесено не підтверджені відомості в систему співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту з ПДВ в розрізі контрагентів по ФОП ОСОБА_2

Відповідно до ч.1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Проаналізувавши зазначені норми права колегія суддів зазначає, що факт здійснення господарської діяльності підтверджується первинними-бухгалтерськими документами, які складені відповідно до норм чинного законодавства. Контрагент позивача ФОП ОСОБА_2 на момент здійснення господарських операцій мав спеціальну правосуб'єктність, а саме був зареєстрований як платник податків на додану вартість і, відповідно, мав право видавати податкові накладні. З викладеного вище вбачається, що позивач та його контрагент були належними учасниками відносин у сфері господарювання і мали право здійснювати господарську діяльність (ст.ст.2. З ГК України п. 14.1.36 ст.14 ПК України).

Таким чином, колегія суддів вважає, що господарські операції апелянта та його контрагента здійснювалися в межах звичайної господарської діяльності підприємств, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

За змістом пункту 44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За змістом вищезазначених норм, відповідні витрати вважаються сформованими платником податку правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарських операцій платника податків у податковому обліку фактичним даним, що відповідачем також не було доведено.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування судового рішення в частині.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду, якою позовні задовольнити повністю.

Керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Хеппі-Мілк» - задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 27 березня 2013 року -скасувати.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Хеппі-Мілк» до Миронівської міжрайонної Державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Миронівської міжрайонної Державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 19.11.2012 р. №0000010153 та №0000020153.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.212 КАС України.

Головуючий суддя6 Троян Н.М.

Судді: Твердохліб В.А.

Костюк Л.О.

Головуючий суддя Троян Н.М.

Судді: Твердохліб В.А.

Костюк Л.О.