Рішення № 32004047, 20.06.2013, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "20" червня 2013 р. Справа № 906/681/13

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Кравець С.Г. ,

при секретарі Пастощук О.А.,

за участю представників сторін:

від позивача: Черниш О.М. - представник за довіреністю від 24.07.2012р.,

від відповідача: не з'явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рошен-Полісся" (м. Житомир)

до Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 (м. Житомир)

про стягнення 14646,80грн. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 14.06.2013р.).

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рошен-Полісся" звернулось до господарського суду з позовом до Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 про стягнення 15646,80грн., із яких 5203,19грн. заборгованості, 379,68грн. пені, 847,69грн. штрафу, 9216,24грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами, а також 1720,00грн. витрат по сплаті судового збору та 1200,00грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 15.05.2013р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі. Розгляд справи призначено на 06.06.2013р.

Представник позивача в судовому засіданні 06.06.2013р. подав заяву про уточнення позовних вимог від 05.06.2013р., відповідно до якої у зв'язку з частковим погашенням відповідачем заборгованості в розмірі 500,00грн. просив стягнути з відповідача 4703,19грн. заборгованості, 379,68грн. пені, 847,69грн. штрафу, 9216,24грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами, а також 1720,00грн. витрат по сплаті судового збору та 1200,00грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 06.06.2013р. подану позивачем заяву від 05.06.2013р., яка фактично є заявою про зменшення позовних вимог, прийнято до розгляду.

14.06.2013р. на адресу господарського суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог від 14.06.2013р., відповідно до якої у зв'язку з частковим погашенням відповідачем заборгованості в розмірі 500,00грн. позивач просить стягнути з відповідача 4203,19грн. заборгованості, 379,68грн. пені, 847,69грн. штрафу, 9216,24грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами, а також 1720,00грн. витрат по сплаті судового збору та 1200,00грн. витрат на оплату послуг адвоката (а.с.84).

Згідно ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Судом враховується викладене у пункті 3.11 Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", а саме, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

Враховуючи викладене, господарський суд оцінює подану позивачем заяву від 14.06.2013р. як заяву про зменшення позовних вимог та приймає її до розгляду. Розгляд справи здійснюється в межах позовних вимог з урахуванням заяви від 14.06.2013р.

Також, до суду 14.06.2013р. від позивача надійшла заява про залучення додаткових доказів до матеріалів справи з доданими до неї документами (а.с.86-90).

Представник позивача в судовому засіданні зменшені позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, заяві від 14.06.2013р., просить стягнути з відповідача 4203,19грн. заборгованості, 379,68грн. пені, 847,69грн. штрафу, 9216,24грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами, 1720,00грн. витрат по сплаті судового збору, 1200,00грн. витрат на оплату послуг адвоката. Також надав письмові пояснення щодо порядку зарахування позивачем здійснених відповідачем проплат (а.с.93) та довідку від 20.06.2013р. про стан заборгованості відповідача (а.с.94).

Відповідач повноважного представника в судове засідання не направив, письмового відзиву на позов не надав, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений судом належним чином, про що свідчить реєстр на відправку рекомендованої кореспонденції Господарського суду Житомирської області за 11.06.2013р.

Слід зазначити, що 27.05.2013р. до господарського суду повернулась копія ухвали господарського суду від 15.05.2013р. про порушення провадження у справі, яка направлялась господарським судом рекомендованою кореспонденцією з повідомленням на адресу відповідача зазначену у позовній заяві, а саме: АДРЕСА_3 із відміткою відділення зв'язку "за закінченням терміну зберігання".

У відповідь на запит суду 05.06.2013р. від державного реєстратора Виконавчого комітету Житомирської міської ради надійшов витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, у відповідності з яким станом на 03.06.2013р. в реєстрі значиться Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_2, місце проживання: АДРЕСА_3 (а.с.47-48).

Відповідно до вимог ч.1 ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

Згідно з ч.4 ст.17 вказаного Закону в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо фізичної особи-підприємця, у тому числі її місце проживання.

Відповідно до ч. 1 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 №01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Вищий господарський суд України у п.3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", роз'яснив, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи викладене, а також те, що ухвалу господарського суду від 15.05.2013р. про порушення провадження у справі та ухвалу суду про призначення слухання справи на 20.06.2013р. було надіслано відповідачу судом за зареєстрованим місцем проживанням підприємця (реєстр, а.с.81-82), господарський суд вважає, що відповідача було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи, проте, своїм правом приймати участь в судовому засіданні остання не скористалась.

Судом також враховується, що явка представників сторін в судове засідання не визнавалася обов'язковою, а відкладення розгляду справи за даних обставин призведе до необґрунтованого затягування розгляду справи, а тому, господарський суд Житомирської області визнає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача та за наявними матеріалами справи, відповідно до ст.75 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 10.02.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рошен-Полісся" (постачальник/позивач) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (покупець/відповідач) укладено договір поставки товару №1878 (а.с.55-56), за яким постачальник зобов'язується передати у власність покупця продовольчі товари (зокрема, кондитерські вироби ТМ "Roshen" та спеції ТМ "Мрія" та ін.), а покупець зобов'язується прийняти товар в асортименті, кількості і по ціні, згідно накладних і оплатити його на умовах цього договору; накладна формується на підставі заявки покупця; заявку покупець може надавати як в письмовій, так і в усній формі (п.1.1. договору).

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п.1.2. договору, ціни на товари, які поставляються на підставі цього договору, визначаються постачальником на кожну окрему парітю товару і вказуються в накладній, яка одночасно є рахунком для оплати товару. Сумою цього договору є сума всіх накладних.

Враховуючи той факт, що покупець оплачує товар отриманий відповідно до даного договору на умовах відстрочки платежу сторони погоджуються, що до правовідносин, які виникають на підставі даного договору застосовуються положення ст.694 Цивільного кодексу України (п.1.5 договору).

Згідно п.2.7. договору, датою поставки товару покупцю є дата прийому-передачі товару, що має вказуватися представником покупця на видатковій накладній постачальника, а у випадку не зазначення повноважним представником покупця дати прийому-передачі товару датою поставки товару вважається дата видаткової накладної, згідно якої передавався товар.

В пункті 9.5. договору обумовлено, що у зв'язку з тим, що поставка товару покупцю здійснюється постачальником під час централізовано-кільцевих перевезень покупець, керуючись абз.3 п.13 "Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностейна одержання цінностей" засвідчує зразки печаток (штампів), якою матеріально відповідальна особа покупця, що буде отримувати товар завіряє свій підпис про одержання цінностей на видатковій накладній постачальника. Наявність вказаних в даному пункті договору печаток та/або штампів на видаткових накладних постачальника є підтвердженням передачі товару покупцю згідно відповідної видаткової накладної по кількості та якості, а також приналежностей товару і інших документів, передбачених законодавством.

У розділі 3 договору сторонами визначено порядок розрахунків. Зокрема, згідно п.3.1. договору, розрахунки з постачальником здійснюються в безготівковій формі, шляхом перерахунку коштів на поточний рахунок постачальника з зазначенням номера і дати видаткової накладної, в протилежному випадку, погашається заборгованість по першій неоплаченій накладній. Датою виконання обов'язку покупця по оплаті товару є дата зарахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника (п.3.1. договору).

За змістом п.3.2, п.3.3. договору, покупець оплачує товар, отриманий на підставі даного договору на умовах відстрочки платежу; термін відстрочки платежу за товар, поставлений покупцю на підставі даного договору, становить 14 календарних днів від дати поставки товару покупцю по кожній окремій накладній.

У виняткових випадках, що передбачено пунктом 3.4. договору, при здійсненні розрахунків в готівковій формі, кошти вносяться в касу постачальника з обов'язковою видачею чека РРО, який є підвердженням внесення коштів в касу постачальника.

Згідно пункту 3.5. договору, у разі недостатності суми проведеного платежу покупцем для виконання грошового зобов'язання перед постачальником у повному обсязі, ця сума погашає вимоги постачальника у черговості, визначеній в ст.534 ЦК України.

В пункті 6.2. договору зазначено, що в разі прострочення покупцем строку оплати за товар, що вказаний в пункті 3.3. даного договору, він зобов'язаний виплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від суми боргу, за кожен день прострочення платежу, а також, в разі прострочення покупцем строку оплати товару більш ніж на двадцять календарних днів покупець повинен додатково сплатити постачальнику штраф у розмірі 15 відсотків від суми боргу.

Пунктом 6.8. договору сторони також обумовили, що у випадку прострочення покупцем строку оплати товару більш ніж на тридцять календарних днів, що встановлений п.3.3. даного договору покупець зобов'язаний крім пені та штрафу сплатити постачальнику відсотки за користування чужими грошовими коштами, в розмірі 1 відсотка від суми простроченого платежу, за кожен день такого прострочення. Такі відсотки починають нараховуватись з першого дня виникнення заборгованості, але на суму заборгованості, яка прострочена більш ніж на тридцять днів.

Згідно п.7.1., п.7.2. договору, даний договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2015р., в тому разі якщо жодна із сторін за 20 днів до закінчення дії договору не заявить про бажання розірвати даний договір він вважається переукладеним на невизначений термін. В випадку автоматичного переукладання договору датою початку дії договору вважається дата наступна за датою останнього дня дії договору; в частині виконання грошових зобов'язань сторін за даним договором - договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

У відповідності до статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов укладеного 10.02.2012р. між сторонами договору поставки товару №1878, позивач у період з 09.10.2012р. по 24.10.2012р. поставив відповідачу товар на загальну суму 5651,23грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними:

№РП-00077165 від 09.10.2012р. на суму 662,50грн.,

№РП-00078786 від 12.10.2012р. на суму 905,70грн.,

№РП-00081786 від 23.10.2012р. на суму 2112,30грн.,

№РП-00082385 від 24.10.2012р. на суму 1031,44грн.,

№РП-00082392 від 24.10.2012р. на суму 939,29грн. (а.с.17-22).

Згідно ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частина 1 статті 530 ЦК України визначає, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до узгоджених сторонами в п.3.3 договору поставки товару №1878 від 10.02.2012р. строків оплати товару на умовах відстрочки платежу - 14 календарних днів, відповідач мав провести з позивачем розрахунки наступним чином:

- за отриманий товар відповідно до видаткової накладної №РП-00077165 від 09.10.2012р. - у строк до 23.10.2012р.,

- за отриманий товар відповідно до видаткової накладної №РП-00078786 від 12.10.2012р. - у строк до 26.10.2012р.,

- за отриманий товар відповідно до видаткової накладної №РП-00081786 від 23.10.2012р. - у строк до 06.11.2012р.,

- за отриманий товар відповідно до видаткових накладних №РП-00082385 від 24.10.2012р. та №РП-00082392 від 24.10.2012р. - у строк до 07.11.2012р.

Проте, відповідач розрахунки за отриманий від позивача товар належним чином та у повному обсязі не провів.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідач свої зобов'язання по оплаті за отриманий товар виконав частково, перерахувавши позивачу грошові кошти: 03.01.2013р. в сумі 400,00грн. (фіскальний чек від 03.01.2013р., за накладною №РН-00077165), 28.02.2013р. в сумі 262,50грн. (фіскальний чек від 28.02.2013р., за накладною №РП-00077165), 28.02.2013р. в сумі 137,50грн. (фіскальний чек від 28.02.2013р., за накладною №РН-00078786), 20.05.2013р. в сумі 500,00грн. (фіскальний чек від 20.05.2013р., за накладною №РП-00075899), 06.06.2013р. в сумі 500,00грн. (фіскальний чек від 06.06.2013р., за накладною №РП- 00078786), (а.с.85, 87-90).

При цьому, судом враховуються пояснення позивача від 20.06.2013р., відповідно до яких зарахування вищезазначених сум проводилось ТОВ "Рошен-Полісся" наступним чином:

- сума 400,00грн. (фіскальний чек від 03.01.2013р.) позивачем була зарахована за товар поставлений за видатковою накладною №РП-00077165 від 09.10.2012р.,

- сума 262,50грн. (фіскальний чек від 28.02.2013р.) позивачем була зарахована за товар поставлений за видатковою накладною №РП-00077165 від 09.10.2012р.,

- сума 137,50грн. (фіскальний чек від 28.02.2013р.) позивачем була зарахована за товар поставлений за видатковою накладною №РП-00078786 від 12.10.2012р.,

- із суми 500,00грн. (фіскальний чек від 20.05.2013р.) позивачем було зараховано 351,96грн. за товар поставлений за видатковою накладною №РП-00075899 від 04.10.2012р. (а.с.93), вимоги по якій позивачем у даній справі не заявлялися, решта суми - 148,04грн. зарахована за товар поставлений за видатковою накладною №РП-00078786 від 12.10.2012р.,

- сума 500,00грн. (фіскальний чек від 06.06.2013р.) позивачем була зарахована за товар поставлений за видатковою накладною №РП-00078786 від 12.10.2012р. Залишок боргу за вказаною видатковою накладною склав 120,16грн. (905,70грн. - 137,50грн. - 148,04грн. - 500,00грн.).

Отже, враховуючи здійснені відповідачем проплати та проведені позивачем зарахування, неоплаченим станом на час розгляду справи залишився товар, отриманий відповідачем за видатковими накладними №РП-00081786 від 23.10.2012р. на суму 2112,30грн., №РП-00082385 та №РП-00082392 від 24.10.2012р. на загальну суму 1970,73грн. (1031,44грн. + 939,29грн.) та частково за видатковою накладною №РП-00078786 від 12.10.2012р. на суму 120,16грн.

Таким чином, у відповідача перед позивачем залишилась непогашеною заборгованість в сумі 4203,19грн. (5651,23грн. - 400,00грн. - 262,50грн. - 137,50грн. - 148,04грн. - 500,00грн.).

Зазначену суму заборгованості, з урахуванням заяви від 14.06.2013р., позивач просить стягнути на свою користь з відповідача (а.с.84).

З огляду на вищезазначене, станом на час розгляду справи, непогашеною залишилась заборгованість відповідача перед ТОВ "Рошен-Полісся" за поставлений товар в сумі 4203,19грн.

Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 статті 175 ГК України передбачено, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Нормою ст.525 Цивільного кодексу України передбачено, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до довідки позивача, станом на 20.06.2013р. сума боргу підприємця ОСОБА_2 перед ТОВ "Рошен-Полісся" складає 4203,19грн. (а.с.94).

Станом на час прийняття рішення, відповідач не надав суду доказів погашення заборгованості перед позивачем за отриманий товар на суму 4203,19грн.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 4203,19грн. заборгованості є правомірними та підлягають задоволенню.

Таким чином, згідно встановлених обставин справи підтверджується порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки товару №1878 від 10.02.2012р.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Як уже зазначалось, договором (п.6.2) встановлено, що в разі прострочення покупцем строку оплати за товар (14 календарних днів від дати поставки товару), покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від суми боргу, за кожен день прострочення платежу. Крім того, п.6.2 договору передбачає, що в разі прострочення покупцем строку оплати товару більш ніж на двадцять календарних днів покупець повинен додатково сплатити постачальнику штраф у розмірі 15 відсотків від суми боргу.

У відповідності до зазначених умов договору, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 379,68грн. пені та 847,69грн. штрафу у розмірі 15% від суми боргу.

Розглядаючи питання про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені та штрафу відповідно до умов п.6.2. договору, суд приймає до уваги таке.

Відповідно до ч.3 ст.6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно ст.546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

У відповідності до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Згідно ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.6 ст.231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений даним законом, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В той же час, судом враховується, що як встановлено частиною другою статті 9 Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Таким законом є, зокрема, Господарський кодекс України, який набрав чинності одночасно з Цивільним кодексом України, та норми якого у регулюванні майнових відносин суб'єктів господарювання є спеціальними по відношенню до норм Цивільного кодексу України.

Згідно з ч.2 ст.193 Господарського кодексу України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У відповідності до ст.216, ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст.217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Як встановлено судом та зазначено вище, в пункті 6.2. договору сторони передбачили господарські санкції за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором, а саме: пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, а також, у випадку прострочення оплати понад 20 календарних днів, - штраф у розмірі 15% від суми боргу.

Таке право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч.4 ст.231 Господарського кодексу України та узгоджується із свободою договору, встановленою ст.627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, чинне законодавство не встановлює обмежень щодо одночасного застосування пені і штрафу у випадку порушення виконання зобов'язання і таке застосування чинному законодавству не суперечить. Більше того, таке одночасне стягнення пені та штрафу за порушення господарського зобов'язання передбачено приписами ч.2 ст.231 ГК України.

Аналогічний правовий висновок містить, зокрема, постанова Вищого господарського суду України від 16.11.2011р. у справі №5019/976/11.

Суд зауважує також, що в підписаному сторонами чинному договорі сторони чітко встановили два випадки порушення та обумовили відповідальність у разі їх допущення, а саме: - у випадку прострочення строку оплати, вказаного у п.3.3. договору - у вигляді пені та - у випадку, якщо термін прострочення покупцем оплати товару перевищує 20 календарних днів - у вигляді штрафу в розмірі 15% від суми заборгованості.

Судом враховується також, що 10.02.2012р. сторони підписали договір №1878 без будь-яких зауважень, отже, підписуючи договір, відповідач у відповідності з п.3 ст.181 Господарського кодексу України погодився з його умовами, у тому числі й застосуванням штрафних санкцій. При цьому, відповідач не скористався своїм правом, закріпленим п.4 ст.181 Господарського кодексу України щодо надання протоколу розбіжностей до договору, а також п.5 ст.231 Господарського кодексу України, яким передбачено, що у разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

Перевіривши проведені позивачем нарахування пені (а.с.3), господарський суд встановив, що правомірним за визначений позивачем період, з урахуванням здійснених відповідачем проплат та проведених позивачем зарахувань, є нарахування пені в сумі 362,20грн., зокрема нарахованої:

- в сумі 129,71грн., за період з 08.11.2012р. по 02.01.2013р. на суму заборгованості 5651,23грн.,

- в сумі 120,85грн., за період з 03.01.2013р. по 27.02.2013р. на суму заборгованості 5251,23грн.,

- в сумі 111,64грн., за період з 28.02.2013р. по 24.04.2013р. на суму заборгованості 4851,23грн.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення на свою користь з відповідача пені підлягають частковому задоволенню в сумі 362,20грн. У задоволенні позову в частині стягнення пені в сумі 17,48грн. суд відмовляє.

Крім цього, господарським судом встановлено, що відповідачем допущено прострочку оплати товару в загальній сумі 5651,23грн. більш ніж на 20 календарних днів, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу в сумі 847,69грн. підлягають задоволенню частково на суму 847,68 грн. (5651,23 х 15% = 847,68), оскільки при нарахуванні штрафу позивачем допущено помилку. У задоволенні позову в частині стягнення штрафу в сумі 0,01грн. суд відмовляє.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 9216,24грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Стосовно позовних вимог в цій частині слід зазначити таке.

Відповідно до вимог статті 199 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як уже зазначалось вище, у відповідності до положень ч.1 ст.626, ст.627, ч.1 ст.628 ЦК України, сторони мають право вільно встановити за власною домовленістю визначені на їх розсуд та погоджені ними умови (в межах, що не суперечать закону), які є обов'язковими для сторін відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 536 даного Кодексу, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти в розмірі, встановленому договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Отже, у договорі сторони вправі вказати розмір процентів, які будуть нараховуватись в разі користування платником чужими грошовими коштами, яке безперечно має місце і у випадку прострочення оплати товару.

Так, частина 3 статті 692 Цивільного кодексу прямо встановлює, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Як уже зазначалось, в договорі поставки товару №1878 (п.6.8. договору) сторонами встановлено, що у випадку прострочення покупцем строку оплати товару більш ніж на тридцять календарних днів, що встановлений п.3.3. даного договору, покупець зобов'язаний крім пені та штрафу сплатити постачальнику відсотки за користування чужими грошовими коштами в розмірі 1 відсотка від суми простроченого платежу за кожен день такого прострочення. Такі відсотки починають нараховуватись з першого дня виникнення заборгованості, але на суму заборгованості, яка прострочена більш ніж на тридцять днів.

Таким чином, договором передбачено розмір процентів за користування чужими грошовими коштами в разі прострочення оплати товару - 1 відсоток за кожен день прострочення, що нараховуються на суму простроченого платежу.

Перевіривши проведені позивачем нарахування відсотків за користування чужими грошовими коштами (а.с.4), господарський суд встановив, що правомірним, за визначений позивачем період, з урахуванням здійснених відповідачем проплат та проведених позивачем зарахувань, є нарахування відсотків за користування чужими грошовими коштами в сумі 8822,07грн., а саме:

- в сумі 3164,69грн., за період з 08.11.2012р. по 02.01.2013р. (56 днів) на суму заборгованості 5651,23грн.,

- в сумі 2940,69грн., за період з 03.01.2013р. по 27.02.2013р. (56 днів) на суму заборгованості 5251,23грн.,

- в сумі 2716,69грн., за період з 28.02.2013р. по 24.04.2013р. (56 днів) на суму заборгованості 4851,23грн.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення на свою користь з відповідача відсотків за користування чужими грошовими коштами підлягають частковому задоволенню в сумі 8822,07грн. У задоволенні позову в частині стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами в сумі 394,17грн. суд відмовляє.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Проте, всупереч наведеним нормам, відповідач не скористався своїми правами учасника процесу та не подав суду доказів у спростування позовних вимог, підтверджених матеріалами справи.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає позовні вимоги ТОВ "Рошен-Полісся" обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства та такими, що підлягають задоволенню частково: стягненню з підприємця ОСОБА_2 на користь позивача підлягає 4203,19грн. основного боргу, 362,20грн. пені, 847,68грн. штрафу, 8822,07грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами; в решті позову суд відмовляє.

У відповідності до вимог ст.49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру обгрунтовано заявлених позовних вимог.

Щодо розподілу господарських витрат відповідно до ст.49 ГПК України суд також зазначає наступне. У позовній заяві, заяві від 14.06.2013р. позивач просив стягнути з відповідача 1200,00грн. витрат на послуги адвоката.

З даного приводу судом враховуються, що згідно статті 44 Господарського процесуального кодексу України, до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України "Про адвокатуру". При цьому, господарський суд враховує, що Закон України "Про адвокатуру" втратив чинність в зв'язку з набуттям чинності Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" №5076-6 від 05.07.2012р.

Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", зокрема, визначено, що адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту; договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, визначальним та достатнім для відшкодування стороні витрат по оплаті послуг адвоката є факт здійснення такої оплати за умовами відповідного договору, підтверджений платіжними документами, а також факт надання послуг саме адвокатом, а не іншим представником.

Обґрунтовуючи вимогу про відшкодування витрат по оплаті послуг адвоката, позивач надав до матеріалів справи :

- договір №4/2011 від 28.04.2011р. про надання адвокатських послуг, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рошен-Полісся" (як замовником) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Міжнародний правовий консалтинг" (як виконавцем) (а.с.24-25);

- додаткову угоду №9 від 29.12.2012р. до договору про надання адвокатських послуг №4/2011 від 28.04.2011р., згідно якої сторони внесли зміни стосовно розміру абонентської плати (п.3.1. договору про надання адвокатських послуг №4/2011 від 28.04.2011р.);

- додаткову угоду №10 від 28.03.2013р. до договору про надання адвокатських послуг №4/2011 від 28.04.2011р., за якою виконавець зобов'язався надати замовнику послуги по підготовці документів до суду, подачі таких документів до суду та супроводженню справи в суді першої інстанції щодо стягнення заборгованості за товари, поставлені підприємцю ОСОБА_2 на підставі договору поставки товару №1878 від 10.02.2012р., а замовник зобов'язався прийняти та оплатити такі послуги в порядку та на умовах, визначених цією додатковою угодою. Згідно п.3.1. додаткової угоди, сторони досягли згоди, що вартість послуг, що є предметом додаткової угоди становить 1200,00грн. (а.с.26);

- довідку АБ №372869 з ЄДРПОУ, згідно якої одним із видів діяльності за КВЕД Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний правовий консалтинг" є адвокатська діяльність (а.с.32);

- довіреність від 24.07.2012р., якою ТОВ "Міжнародний правовий консалтинг" уповноважує адвоката Черниша Олександра Миколайовича (а.с.33) представляти та захищати інтереси, зокрема, в судах усіх інстанцій та зокрема, за договорами про надання адвокатських послуг, укладеними ТОВ "МПК" з фізичними та юридичними особами щодо надання таким особам адвокатських послуг, з обсягом прав, делегованих такими юридичними та фізичними особами ТОВ "МПК" за даними договорами;

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю НОМЕР_2, видане 10.03.2011 р. на ім'я Черниша Олександра Миколайовича (а.с.34) та посвідчення адвоката №135 (а.с.34);

- платіжне доручення №4548 від 18.03.2013р. про сплату позивачем ТОВ "Міжнародний правовий консалтинг" 4200,00грн., згідно призначення платежу "оплата за дод. угодою №10,11 до договору №4/2011 від 28.04.2011р. (а.с.30). Згідно з поясненнями представника позивача, із загальної суми 4200,00грн. вартість послуг адвоката по даній справі склала 1200,00грн. (а.с.86).

Отже, матеріалами справи підтверджено, що позивачем дійсно понесені витрати на оплату послуг адвоката в сумі 1200,00грн. Розмір оплати адвокатських послуг є розумним та обгрунтованим, оскільки є співрозмірним з обсягом та складністю матеріалів, підготовлених адвокатом, що містяться в матеріалах справи; тривалістю розгляду та складністю судового спору у даній справі, по якій адвокатом здійснювалось юридичне супроводження, підготовка матеріалів і представництво в суді; а також часом фактичної зайнятості адвоката в судових засіданнях з метою представництва інтересів позивача при розгляді даного господарського спору. Претензій до якості роботи адвоката, яким надавались юридичні послуги позивач не має.

Згідно з ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача, при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням вищезазначеного, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, витрати на оплату послуг адвоката також покладаються на відповідача пропорційно розміру обгрунтовано заявлених позовних вимог.

На підставі ст.ст. 6, 509, 516, 525, 526, 530, 536, 548, 549, 599, 611, 612, 624, 626, 627, 628, 629, 655, 692, 712 ЦК України, ст.ст.173, 175, 181, 193, 216, 217, 218, 230, 231 ГК України та керуючись ст.ст.32, 33, 34, 44, 48, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 (АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рошен-Полісся" (10001, м.Житомир, вул.Ватутіна, будинок 188, ідентифікаційний код 37390603):

- 4203,19грн. основного боргу,

- 362,20грн. пені,

- 847,68грн. штрафу,

- 8822,07грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами,

- 1672,14грн. витрат по сплаті судового збору,

- 1166,27грн. витрат на оплату послуг адвоката.

3. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 25.06.13

Суддя Кравець С.Г.

Друк:

1 - в справу;

2 - позивачу

3 - відповідачу (рек. з пов.)