Рішення № 32000720, 19.06.2013, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/3586/13-ц

Провадження № 2/750/1397/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19.06.2013 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:

головуючого судді Лямзіної Н.Ю.,

при секретарі Будаш М.В.,

за участю сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Міністерства юстиції України в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - орган опіки та піклування Деснянської у м. Чернігові ради, про повернення неповнолітньої дитини до США,-

в с т а н о в и в :

10.04.2013 року до Деснянського районного суду м.Чернігова звернулося Головне Управління юстиції в Чернігівській області в інтересах громадянина США ОСОБА_1 про забезпечення повернення неповнолітньої дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 до Сполучених Штатів Америки. Свої позовні вимоги мотивував тим, що 24 липня 2009 року ОСОБА_1 (Позивач) та ОСОБА_2 (Відповідачка) уклали шлюб за адресою ЮС Банк Плаза, Міннеаполіс, округ Хенненпін, Мінесота, США (копія свідоцтва про одруження додається).

ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 (Позивач) та ОСОБА_2 (Відповідачка) в м. Кі Уест, штат Флорида (США) народився син - ОСОБА_3 (копія свідоцтва народження додається). Подружжя разом з дитиною постійно проживало в будинку Позивача, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1. З моменту народження та до березня 2011 року дитина постійно проживала за вказаною адресою. Малолітній ОСОБА_3 був пацієнтом клініки Сауз Лейк Педіатрік (копія довідки, виданої наглядачем з інформації стану здоров'я, додається).

З 31 травня 2011 року сім'я разом подорожувала по Європі та Україні. 13 липня 2011 року Позивач повернувся до США, а 16 серпня 2011 року до Сполучених Штатів мали повернутися і Відповідачка з малолітнім сином, однак за повідомленням Відповідачки з'ясувалося, що вона і дитина залишаються в Україні. Неодноразово Позивач намагався домовитися про повернення родини до постійного місця проживання в США, але ці спроби були марними. В липні 2012 року під час візиту Позивача в Україну чергова спроба переконати Відповідачку повернутися з дитиною до США не принесла очікуваного результату.

На даний момент Відповідачка із сином проживють в Україні: АДРЕСА_2

Таким чином, з 28 червня 2011 року Відповідачка з дитиною проживають в Україні. Позивач та Відповідачка до цього часу не досягнули компромісу щодо повернення Відповідачки з сином до США ( копії електронних листів між Відповідачкою та Позивачем додаються). Відповідачка неодноразово переносила дату свого повернення в США, що підтверджується інформацією, спрямованою електронною поштою Відповідачці авіакомпанією «Дельта» (роздруківки з Інтернету додаються). Таким чином, Відповідачка разом з сином до цього часу добровільно не повернулася до США.

У зв'язку з цим Позивач вважає, що відповідачка самостійно змінила місце проживання неповнолітньої дитини і визначила її нове місце проживання в Україні з порушенням прав Позивача, адже згоди на постійне проживання неповнолітньої дитини в Україні Позивач не давав.

Позивач вбачає, що Відповідачка вчиняє незаконне утримування неповнолітнього сина ОСОБА_3 на території України, що підпадає під дію Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року (далі - Конвенція 1980 року), до якої Україна приєдналася Законом України від 11 січня 2006 року №3303-IV. Конвенція 1980 року набула чинності для України з 1 вересня 2006 року, а у відносинах між Україною та США з 1 вересня 2007 року.

Позивач відповідно до статті 8 Конвенції 1980 року через Офіс у справах дітей США 14 серпня 2012 року звернувся до Міністерства юстиції України як Центрального органу України по виконанню зазначеної Конвенції з заявою про повернення дитини (копія заяви додається).

В судовому засіданні представник Головного управління юстиції в Чернігівській області та позивач ОСОБА_1 позовні вимоги викладені в позові підтримали.

У судовому засіданні Позивач підтвердив, що дозволу на зміну місця постійного проживання його сина він ніколи не давав, а тому, як тільки дізнався від своєї дружини, що вона не має наміру повертатись до США разом з дитиною, відразу ж звернувся до компетентних органів із заявою про повернення дитини за місцем постійного проживання до США. На запитання представників Міністерства юстиції України запевнив суд, що готовий понести усі витрати, пов'язані з поверненням малолітнього ОСОБА_3 до США, а також погодився оплатити вартість поїздки до США матері дитини - ОСОБА_2, якщо вона виявить бажання його супроводжувати.

Представник Міністерства юстиції України позов підтримав та просив його задовольнити.

В судовому засіданні відповідач та його представник позов не визнали. Відповідач пояснила, що протягом тривалого часу у неї з чоловіком склалися неприязні відносини. Дійсно, вони з 31 травня 2011 року сім'я разом подорожувала по Європі та Україні. 13 липня 2011 року Позивач повернувся до США, а відповідач з дитиною залишилися на території України. Вона на даний час працює, має постійне місце проживання, належним чином утримує сина, просила в задоволенні позову відмовити.

Представник прокуратури м. Чернігова просив прийняти рішення в інтересах дитини згідно діючого законодавства.

Представник органу опіки та піклування Деснянської у м. Чернігові ради просив прийняти рішення в інтересах дитини згідно діючого законодавства.

Суд заслухавши думку представника Головного управління юстиції в Чернігівській області, позивача, відповідача, представника відповідача, представник прокуратури м. Чернігова, представник органу опіки та піклування Деснянської у м. Чернігові ради, свідків та дослідивши письмові докази по справі вважає, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що Україна приєдналася до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року ( далі-Конвенція 1980 року Законом України від 11.01.2006 року № 3303-IV).

Згідно з пунктом 12 Порядку Виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 липня 2006 року № 952 ( в редакції постанови Кабінету Міністрів від 2 вересня 2010 року № 795) (далі - Порядок), Міністерством юстиції України як Центральним органом України по виконанню цієї Конвенції через Головне управління юстиції в Чернігівській області вживалися заходи для добровільного повернення дитини до США відповідно до статті 7 Конвенції 1980 року.

На підставі цього суд приходить до висновку, що діями Відповідача порушені положення ст. 3 Конвенції 1980 року у формі незаконного утримування малолітнього сина на території України від повернення до США більше строку тимчасового перебування, на яке дав згоду Позивач, свої права ефективно здійснювалися б, якби не ці дії, що зобов'язує державу Україну за ст. 2 цієї Конвенції вжити усіх належних заходів для забезпечення негайного повернення дитини.

Аналізуючи зміст заперечень Відповідача проти позову, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до ст. 13 Конвенції 1980 року, судовий або адміністративний орган запитуваної держави не зобов'язаний видавати розпорядження про повернення дитини, якщо особа, установа або інший орган, що заперечує проти її повернення, доведуть, що:

a) Особа, установа чи інший орган, що піклуються про дитину, фактично не здійснювали права піклування на момент переміщення або утримання, або дали згоду на переміщення або утримання, або дали мовчазну згоду на переміщення або утримання; або

b) Існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку.

Заперечення Відповідача фактично зводяться до неможливості Позивача належним чином забезпечити матеріально проживання та лікування малолітнього ОСОБА_3 , а також відсутності будь-якого піклування про сина з боку батька, належної уваги та турботи.

За таких обставин, у суду відсутні підстави вважати, що Позивач виявиться неспроможним матеріально забезпечувати виховання і розвиток дитини. Самі по собі побоювання Відповідача з цього приводу не можуть обґрунтовувати існування серйозного ризику завдання шкоди дитині.

Суд переконаний, що повернення малолітнього ОСОБА_3 не створить йому нестерпної обстановки з огляду на потреби забезпечення його найвищих інтересів, що полягають, серед іншого, в необхідності забезпечити дитині такі умови розвитку, за яких дитина може у майбутньому самостійно реалізувати право на само ідентифікацію мовну, етнічну, за кровним спорідненням, тощо, що навпаки суперечить одностороннім діям Відповідача, які реально загрожують звуженню кругозору дитини через суттєве обмеження спілкування батька і сина.

З урахуванням наданих у судовому засідання Позивачем гарантій фінансового забезпечення супроводження Відповідачем малолітнього сина до США, наявності місця проживання для Відповідача у США, ніщо об'єктивно не перешкоджає Відповідачу вирушити до зазначеної країни, супроводжуючи свого сина і продовжуючи з ним спілкування, для розв'язання спору про батьківське піклування в установленому законодавством порядку, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про відсутність передбачених п. «b» ст. 13 Конвенції 1980 року підстав для відмови у поверненні дитини.

Показання свідків ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_9 підтверджують факт належного піклування матір'ю і належне виконання обов'язків матері в період тимчасового перебування дитини в Україні .

Але ці обставини, що на території України Відповідач забезпечила дитину належними умовами проживання, належним піклуванням із свого боку, працевлаштувалася для майнового забезпечення себе і дитини, забезпечила відвідування дитиною виховних установ з метою розвитку її здібностей, які дали привід стверджувати, що дитина прижилася в Україні і повністю адаптувалася, суд вважає такими, що свідчать лише про належне виконання Відповідачем обов'язків матері в період тимчасового перебування дитини в Україні до розгляду спору судом.

У преамбулі Конвенції ООН про права дитини визначено, що дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння.

Згідно з статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я визнається природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.

Крім того, згідно із статтями 11 і 14 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Згідно статей 5 і 18 Конвенції про права дитини Держави-учасники поважають відповідальність, права і обов'язки батьків і докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини.

Батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Стаття 11 Конвенції про права дитини зобов'язує Держави-учасниці вживати заходів для боротьби з незаконним переміщенням і неповерненням дітей із-за кордону.

Стаття 11 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей покладає на судові й адміністративні органи Договірних держав зобов'язання без затримок здійснювати усі процедури для повернення дитини.

Відповідно до статті 12 Конвенції, якщо дитина незаконно переміщення або утримується з порушенням вимог піклування, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримування, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини.

Статтею 16 Конвенції передбачено, що після одержання повідомлення про незаконне переміщення або утримування дитини судові або адміністративні органи Договірної держави, на територію якої була переміщена дитина, або на території якої вона утримується (в даному випадку - України), не можуть вирішувати по суті питання про піклування доти, поки не буде визначено, що дитина не повинна бути повернута відповідно до цієї Конвенції.

Відповідно до статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Крім того, частиною другої статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» визначено, що міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Згідно статті 15 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

З огляду на викладені обставини, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1, а тому схильний їх задовольнити.

Відповідно до п. 12 Постанови Кабінету Міністрів України від 10 липня 2006 року №952 «Про виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей» повернення дитини повинне бути здійснене протягом двох місяців з моменту набрання законної сили рішенням суду України про повернення, а у разі примусового виконання рішення суду - встановленому законодавством порядку.

Доказів наявності підстав для відмови у прийнятті рішення про повернення дитини відповідачем відповідно до ст. 60 і 61 ЦКП України не надано.

При розгляді справи, з огляду на вік дитини, суд не заслуховував думку дитини.

Разом з цим задовольняючи позов про повернення дитини, суд виходить з того, що дитина не відбирається від її матері та повернення дитини в розумінні статті 19 Конвенції 1980 року не обмежує батьківських прав відповідача.

Відповідно до рішення Європейського суду у справах «Мамуссе і Вашингтон проти Франції» від 12.07.2007 року , де Європейський суд дійшов висновку, що вирішення питань піклування, опіки над дитиною належить виключно до компетенції Держави, в якій було постійне місце проживання дитини до протиправного переміщення. Так США є державою, в якій дитина постійно проживала і за законодавством якої мають вирішуватись питання щодо правовідносин між батьками і дитиною, піклування щодо дитини, а також визначення її місця проживання.

Суд переконаний, що повернення малолітньої дитини не створить їй нестерпної обстановки з огляду на потреби забезпечення її найвищих інтересів, що полягають, серед іншого, забезпечити дитині такі умови розвитку, за яких зможе в майбутньому самостійно реалізовувати право на самоідентифікацію мовну, етнічну, за кровні споріднення тощо,чому навпаки суперечать односторонні дії відповідача, які реалізовують звуження кругозору дитини через суттєве обмеження спілкування батька і сина.

Враховуючи зазначене суд приходить до висновку про відсутність передбачених у ст.12 і 13 Конвенції 1980 року підстав для відмови у поверненні дитини.

У преамбулі Конвенції ООН про права дитини визначено, що дитині для повного гармонійного розвитку ії особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя і розуміння.

Згідно з ст.1 Закону України «Про охорону дитинства» сім»я визначається сімейним природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність створення належних умов для цього.

Крім того, згідно із статтями 11 і 14 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім»ї разом з батьками або в сім»ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Згідно з статтею 5 і 18 Конвенції про права дитини Держави - учасниці поважають відповідальність, права і обов'язки батьків і докладають всіх можливих зусиль до тог, и забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків , щодо виховання і розвиток дитини.

Батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Стаття 11 Конвенції про права дитини зобов'язує Держави - учасниці вживають заходів боротьби з незаконним переміщенням і неповерненням дітей із-за переміщенням дітей із-за кордону.

Стаття 11 Конвенції про цивільно-правові аспекти викрадення дітей покладає на судові й адміністративні органи Договірних держав зобов'язання без затримання здійснювати усі процедури для повернення дитини.

Відповідно до статті 12 Конвенції якщо дитина незаконно переміщена або утримується з порушенням вимог піклування, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з незаконного переміщення або утримання, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини.

Керуючись ст.ст. 9, 124 Конституції, ст.ст.3,5,18 Конвенції ООН про права дитини, ст.ст. 3, 6, 7, 11, 16, 19, 23, 30 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, Закону України «Про приєднання до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей», ст..ст.15,19 Закону України «Про міжнародні договори України», п.п. 2, 9, 12 Порядку виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.07.2006 року № 952 ( в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2010 року №7 95), ст.ст. 10, 11, 59, 60, 169, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати незаконним утримання неповнолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2.

Повернути неповнолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 до Сполучених Штатів Америки за адресою: АДРЕСА_1, у супроводі батька ОСОБА_1 та матері ОСОБА_2.

Покласти витрати, пов'язані з поверненням дитини до Сполучених Штатів Америки на позивача ОСОБА_1.

Рішення підлягає негайному виконанню (але не більше ніж протягом двох місяців) з дня набрання ним чинності.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Чернігівської області .

Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя: