Рішення № 31997367, 10.06.2013, Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 490/3087/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

10 червня 2013 р. Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого - судді Гуденко О.А.,

при секретарі - Гусак М.І.,

за участю позивача, її представника ОСОБА_1,відповідача , його представника. ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа-приватний нотаріус Миколаївського міського нотарального округу Миколаївської області ОСОБА_6 про визнання договору дарування недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

22 березня 2013р. позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання договору дарування ? частки квартири від 27 листопада 2012р. недійсним.

В обгрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що 27 листопада 2012р. ОСОБА_4 подарував ОСОБА_5 ? частку квартири, яка знаходиться в АДРЕСА_1. При посвідченні даного договору дарування ОСОБА_4 зазначив, що квартира не знаходиться в суперечці, чим ввів в оману нотаріуса. Правовою підставою позову зазначено ст. ст. 41, 124 Конституції України та ст. ст. 203, 215, 228 ЦК України

В судовому засіданні позивачка підтримала позов та просила про його задоволення. Суду пояснила, що ОСОБА_4 подарував ? частину спірної квартири своїй матері з метою ухилитися від виконання рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 19 листопада 2012 р., згідно якого він повинен повернути позивачці 60 000 гривень. Тож для того, щоб отримати ці кошти позивачка просила суд договір дарування від 27 листопада 2012р. визнати недійсним, оскільки на її думку цей договір порушує її права на належне та своєчасне виконання рішення суду.

Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні вимоги позову не визнав, пояснивши суду, що він за власним бажанням подарував своїй матері ОСОБА_5 ? частину квартири АДРЕСА_1, яка належала йому на праві особистої приватної спільної часткової власності, на той час квартира під забороною відчуження не перебувала.

Представник відповіда ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову за його безпідставністю та зазначила, що позивачка не є стороною оспорюваного договору та що договір ніяким чином не порушив її права.

Відповідач ОСОБА_5 надала суду заяву, в якій просила відмовити у задоволенні позову та слухати справу за її відсутності.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи та оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності, суд дійшов наступного.

На підставі договору дарування № 1958 від 27 листопада 2012р., посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_6, ОСОБА_4 подарув ОСОБА_5 ? частку квартири АДРЕСА_1, яка належить йому на праві особистої приватної спільної часткової власності на підставі договору купівлі-продажу від 17 березня 2010р.

Згідно витягу про державну реєстрацію прав № 36465473 від 29 листопада 2012р. ? частка даної квартири зареєстрована за ОСОБА_5 на праві приватної спільної часткової власності.

У відповідності зі ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених особами вимог і на підставі представлених сторонами доказів, а ст. ст. 10, 60 ЦПК України визначають, що кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Достовірних доказів того, що при укладанні даної угоди були порушені вимоги ст. 203 ЦК України, позивачка суду не надала.

За такого, посилання позивача на те, що відповідачі при посвідченні договору дарування не повідомили нотаріуса, що квартира начебто знаходиться у спорі, не може слугувати підставою для визнання угоди недійсною з підстав, передбачених ст. 215 ЦК України. Твердження позивача та її представника щодо порушення прав ОСОБА_3 на належне виконання судового рішення про стягнення з ОСОБА_4 коштів на її користь не мають правового значення при вирішенні заявлених вимог.

Суд приходить до висновку про необхідність відмовити в задоволенні позову за безпідставністю заявлених вимог.

Керуючись ст.ст.14, 209, 212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - приватний нотаріус Миколаївського міського нотарального округу Миколаївської області ОСОБА_6 про визнання договору дарування недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Миколаївської області через Центральний районний суд м. Миколаєва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Суддя О.А. Гуденко