Рішення № 31994681, 20.06.2013, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/3431/13-ц

Провадження № 2/344/2938/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2013 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

в складі: головуючої - судді Польської М.В.

при секретарі c/з Дзюбак Х.Б..

з участю позивача ОСОБА_2, представника відповідача 1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення інфляційних збитків та трьох процентів річних,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 подала до Івано-Франківського міського суду позов до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення суми інфляційних збитків в розмірі 52434.94 грн. та 3% річних в розмірі 31580.01 грн., судового збору в сумі 841 грн.

У позовній заяві зазначено, що згідно заочного рішення Івано-Франківського міського суду від 07.12.2012 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 було задоволено та стягнуто заборгованість за договором позики в сумі 288456 грн.08 коп. та судові витрати. Враховуючи, що кошти відповідачами не були повернуті позивач просить стягнути інфляційні збитки в розмірі 52434.94 грн. та 3% річних в розмірі 31580.01 грн., нараховані в період з 31.07.2009 року по 01.03.2013 року.

Позивач просила позов задовольнити.

Представник відповідача 1 проти задоволення позову заперечив, з підстав викладених в запереченні на позовну заяву та подав заяву про застосування строків позовної давності.

Відповідач 2 в судове засідання не прибув і про причину своєї неявки суд не повідомив, хоча про день, час та місце розгляду справи був повідомлений в установленому законом порядку.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши та перевіривши всі докази в їх сукупності, приходить до висновку щодо відмови в задоволенні позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 07.12.2012 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 було задоволено та стягнуто солідарно з відповідачів в користь позивача заборгованість за договором позики в сумі 288456 грн.08 коп. та судові витрати (а.с.5-6).

Рішенням Апеляційного суду Івано-франківської області від 12.06.2013 року заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 07.12.2012 року змінене, стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_3, ОСОБА_4 в користь позивача заборгованість за договором позики в сумі 289346 грн.60 коп. та ухвалено нове рішення в частині стягнення судових витрат (а.с.40-43).

Враховуючи, що кошти відповідачами не сплачено станом на день подачі позову, а також на день ухвалення рішення, позивач нарахувала за вимогами ст..625 ЦК України за період з 31.07.2009 року по 01.03.2013 року інфляційні втрати в розмірі 52434.94 грн. та 3% річних в розмірі 31580.01 грн., виходячи з суми заборгованості за договором позики.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відтак, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Проте, не є обґрунтованою вимога по сплаті інфляційних втрат, оскільки як зазначено п.18 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів,що виникають із кредитних правовідносин» за змістом статті 552, частини другої статті 625 ЦК інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та три проценти річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому суд має виходити з того, що ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.

Як вже встановлено судом в вищезгаданому рішенні від 07.12.2012 року, а також копією розписки між сторонами (а.с.7) позивач позичила відповідачам 40000 доларів США.

А тому, оскільки договір укладений не в національній валюті, підстав для задоволення однієї із вимог та стягнення інфляційних витрат позивач немає.

За статтею 256, 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Стосовно застосування положень частини третьої статті 267 ЦК України, тобто сплив позовної давності, заявленої представником відповідача 1, слід зазначити наступне.

Відповідно до частин третьої і четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Відповідач ОСОБА_3 подав заперечення проти позову, пославшись на сплив позовної давності, та відповідну заяву, що є підтвердженням того, що відповідач зробив заяву про застосування позовної давності, вказавши, що з 31.07.2009 року, часу коли визначено строк повернення позики і порушення прав позивача, перебіг позовної давності починається з 01.08.2009 року і закінчується 01.08.2012 року.

Суд звертає увагу, що позов подано позивачем 06.03.2013 року. Заяви позивач, про поновлення строку позовної давності та обґрунтування про причини пропуску, не заявляла.

За таких обставин та доказів, суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає, оскільки встановлено сплив позовної давності, що заявлено відповідачем у спорі.

Ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом та ст.61 цього Кодексу.

Відповідно до ст..212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

На підставі ст.ст. 256, 257, 260, 262, ч.3, 4 ст.267, 625 ЦК України, керуючись ст. 10, 60, 212-215 ЦПК України суд,-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення інфляційних збитків та трьох процентів річних - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених статтею 294 ЦПК України, залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя Польська М.В.