Ухвала суду № 31988262, 06.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" червня 2013 р. м. Київ К/800/16024/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

за участю:

секретаря Волошина В.М.

представника позивача Мороз Т.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Пулінг»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.03.2013

у справі № 2а-10141/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пулінг»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Пулінг» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Пулінг») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.07.2012 №000442/2230, №000443/2230.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.09.2012 позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.03.2013 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.06.2012 по 12.06.2012 відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Комекспо-Київ» за лютий 2011 року, ТОВ «Льо Маж» за лютий 2011 року, ТОВ «Телеком Партнер» за березень 2011 року, ТОВ «Мінагруп»за травень 2011 року та ТОВ «ВСК Геос» за липень 2011 року, за результатами якої складено акт №612/2230/32209212 від 19.06.2012.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем вимог пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.2 ст. 198, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК Укораїни), в результаті чого позивачем занижено податкове зобов'язання з ПДВ на загальну суму 1438903 грн., в т.ч. по періодах: за лютий 2011 року на суму 548351,30 грн., за березень 2011 року на суму 121772,00 грн., за травень 2011 року на суму 768780,82 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 09.07.2012 №000442/2230, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1438904,00 грн., та №000443/2230, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 7916667,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з наступного, з чим помилково не погодився суд касаційної інстанції.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що у ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту п. 201.4 та п. 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в встановленому порядку.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 969 від 21.12.2010, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за № 1401/18696 (далі по тексту - Порядок №969), п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037 (далі по тексту - Порядок №165) податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Судом першої інстанції встановлено, що договори поставки, податкові та видаткові накладні, договори складського зберігання підтверджують факт проведення позивачем господарських операцій з зазначеними в акті контрагентами.

На момент проведення перевірки у позивача були наявні всі необхідні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для віднесення до податкового кредиту сум, сплачених позивачем контрагентам.

З матеріалів справи вбачається, що зобов'язання за договорами між позивачем та контрагентами виконувались сторонами у повному обсязі.

Аналіз наданих позивачем податкових та видаткових накладних, декларацій з ПДВ, інших первинних та платіжних документів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту по операціям з контрагентами, які були предметом перевірки.

Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що відповідачем не було встановлено фактів відсутності реєстрації контрагентів позивача в якості платників податку на додану вартість на момент складання податкових накладних, зокрема припинення юридичних осіб підприємств-контрагентів. Відповідач не надав належних доказів того, що на момент проведення операцій з позивачем підприємства-контрагенти були фіктивними підприємствами, вчиняли порушення в сфері оподаткування, документували безтоварні операції з метою формування фіктивного податкового кредиту та валових витрат для інших суб'єктів господарювання, та укладали нікчемні правочини, які завідомо порушують публічний порядок та суперечать інтересам держави і суспільства.

Суд першої інстанції вірно не взяв до уваги посилання відповідача на пояснення від 01.12.2011 відібрані ОВС УПМ ДПА у м. Києві у засновника, директора та головного бухгалтера ТОВ «ВСК Геос», оскільки факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва та ухилення від сплати податків, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду.

Доказів існування вироку у кримінальній справі посадових осіб контрагента позивача відповідачем не надано.

Судом першої інстанцій вірно зазначено, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку контрагентом чи неподання ним звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Отже, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних контрагентами податкових накладних, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що укладені позивачем з контрагентами договори у судовому порядку недійсними не визнавалися.

Відповідно до ст. 219, 221, 226, 224, 228 Цивільного кодексу України нікчемними, зокрема, є правочини, укладені з недодержанням вимог обов'язкової письмової форми, якщо його недійсність прямо передбачена законом, укладені з недодержанням вимоги закону про обов'язкову нотаріальну форму, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без належного схвалення, укладені недієздатною фізичною особою, вчинені без дозволу органу опіки та піклування або, які порушують публічний порядок, тобто спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Судом встановлено, що сторонами додержано форму угоди, яка вчинена у межах дієздатності юридичної особи та виконані у повному обсязі.

Таким чином, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що висновок відповідача, зроблений в акті перевірки щодо нікчемності господарських операцій позивача з його контрагентами, є необґрунтованим та не відповідає обставинам справи.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Отже, постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.09.2012 прийнята відповідно до вимог чинного законодавства і скасована постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.03.2013 помилково.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалене відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 07.03.2013 та залишення в силі постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.09.2012.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 226, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Пулінг» задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.03.2013 скасувати та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.09.2012.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров З оригіналом згідно Помічник судді О.Я. Меньшикова