Рішення № 31983274, 18.06.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.06.13 р. Справа № 914/1597/13

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (м. Київ)

до відповідача: Міського комунального підприємства «Золочівтеплоенерго» (м. Золочів, Львівська обл.)

третя особа, без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» (м. Львів)

про: стягнення заборгованості, 3% річних, інфляційних втрат та штрафних санкцій за природній спожитий газ у сумі 608787,41 грн.

Суддя: В.М. Пазичев

При секретарі: В.С. Пшеничній

Представники:

від позивача: Пац В.О. - довіреність №14-333 від 16.03.2012 року.

від відповідача: Не з'явився.

третя особа: Не з'явився.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (м. Київ) до Міського комунального підприємства «Золочівтеплоенерго» (м. Золочів, Львівська обл.), третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» (м. Львів) про стягнення заборгованості, 3% річних, інфляційних втрат та штрафних санкцій за природній спожитий газ у сумі 608787,41 грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 24.04.2013 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 29.04.2013 року. Ухвалою суду від 29.04.2013 року розгляд справи відкладено до 14.05.2013року, у зв'язку з неявкою представників сторін. Ухвалою суду від 14.05.2013 року розгляд справи відкладено до 21.05.2013 року, у зв'язку з відсутністю представника відповідача. Ухвалою суду від 21.05.2013 року розгляд справи відкладено до 29.05.2013 року, в зв'язку з відсутністю представника відповідача. Ухвалою суду від 29.05.2013 року розгляд справи відкладено до 05.06.2013 року, у зв'язку з відсутністю представника відповідача та третьої особи. Ухвалою суду від 05.06.2013 року розгляд справи відкладено до 18.06.2013 року, у зв'язку з відсутністю представника відповідача та третьої особи.

Позивач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 24.04.2013 року, про відкладення від 29.04.2013 року, від 14.05.2013 року, від 21.05.2013 року, від 29.05.2013 року, від 05.06.2013 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

05.06.2013 року за вх.№20514/13 позивач подав заперечення щодо зменшення неустойки.

Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 24.04.2013 року, про відкладення від 29.04.2013 року, від 14.05.2013 року, від 21.05.2013 року, від 29.05.2013 року, від 05.06.2013 року не виконав, явку повноважного представника не забезпечив, хоча і був своєчасно, належним чином, відповідно до ст.64 ГПК України, повідомлений про час, місце і дату розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення ухвали суду 11.06.2013 р., а явка відповідача була визнана судом та визначена в ухвалі суду обов'язковою.

28.05.2013 року за вх.№19129/13 відповідач подав заперечення на позов.

29.05.2013 року за вх.№19309/13 відповідач подав заяву про зменшення розміру пені, а також відстрочки виконання рішення.

Третя особа вимог ухвали суду про відкладення від 21.05.2013 року, від 29.05.2013 року, від 05.06.2013 року не виконала, явку повноважного представника не забезпечила, хоча і була належним чином відповідно до ст.64 ГПК України, повідомлена про час, місце і дату розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення ухвали суду 10.06.2013 р., а явка третьої особи була визнана судом та визначена в ухвалі суду обов'язковою.

Відповідно до ст. 85 ГПК України, вступну і резолютивну частини рішення виготовлено, підписано та оголошено 18.06.2013 року.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

Як зазначено у позовній заяві, 30 вересня 2011 року між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» (далі - Продавець, Постачальник) та Міським комунальним підприємством «Золочівтеплоенерго» (далі - Покупець, Споживач) був укладений договір №ТЕ15Н купівлі - продажу природного газу (далі - Договір).

Відповідно до розділу 1 Договору, Постачальник зобов'язується поставити Покупцеві імпортований природний газ, для забезпечення потреб Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість газу і наданих послуг у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених Договором.

На виконання умов Договору позивач поставив протягом жовтня - грудня 2011 року та січня - квітня 2012 року, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 980 368,24 грн., що підтверджуються актами приймання - передачі природного газу (№ 1 від 31.10.2011 року, №2 від 30.11.2011 року, №3 від 31.12.2011 року, №1 від 31.01.2012 року, №2 від 29.02.2012 року, №3 від 30.03.2012 року, № 4 від 30.04.2012 року) та рахунками (№ 100055 від 31.10.2011 року, 30.11.2011 року, 31.12.2011 року, 31.01.2012 року, 29.02.2012 року, 30.03.2012 року, 30.04.2012 року).

Відповідно до п.4.5 та п 4.6 Договору, оплата вартості послуг з постачання газу здійснюється Споживачем авансовими та/або плановими платежами із розрахунку договірного обсягу постачання газу протягом періоду оплати відповідно до додатка 2 до Договору. Розрахунковий період за Договором становить один місяць - з 9:00 години першого дня місяця до 9:00 години першого дня наступного місяця включно.

Згідно з п 4.6 Договору, Споживач проводить остаточний розрахунок не пізніше 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим.

Споживач самостійно розраховує суму платежу, виходячи з ціни газу на наступний розрахунковий період та відповідної величини договірного обсягу газу, заявленого на наступний розрахунковий період.

Позивач зазначає, що відповідач перерахував на рахунок первісного кредитора грошові кошти в якості оплати поставленого природного газу в сумі 428 613,53 грн., що підтверджується довідкою про операції та довідкою про сальдо, а також актом звірки взаєморозрахунків.

Втім, всупереч п.1.1. та п.4.6 Договору, відповідач неодноразово порушував строки оплати поставленого природного газу.

За твердженням позивача, відповідач виконував зобов'язання перед Первісним кредитором неналежним чином, з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Позивач зазначає, що станом на 19.03.2013 року сума основної заборгованості за договором за використаний природний газ складає 551 754,71 грн..

Позивач вказує, що 14 листопада 2012 року Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» та Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» уклали договір №14/7006/12 про відступлення права вимоги. Відповідно до п.1.1. та п.1.2. зазначеного договору первісний кредитор передає, а Новий кредитор (позивач) приймає на себе право вимоги до боржника Первісного Кредитора МКП «Золочівтеплоенерго» за договором на постачання природного газу № ТЕ15Н від 30.09.2011 р. у сумі 551 754,71 грн. Крім передачі права вимоги оплати спожитого природного газу за зобов'язанням, зазначеним в п.1.1. договору, до Нового кредитора переходять права вимоги стягнення всіх штрафних санкцій, інфляційних втрат та відсотків, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням Боржником своїх зобов'язань за зазначеним вище договором.

Відповідно до п.2.2. Договору про відступлення права вимоги, право вимоги вважається переданим після фактичної передачі документів, зазначених в п.2.1. цього договору. Передача документів оформлюється актом приймання-передачі з зазначенням переліку переданих документів. До позовної заяви додається акт приймання-передачі документів від 16.11.2012 р. , який засвідчує приймання-передачу документів, зазначених в п.2.1 договору про відступлення права вимоги. Таким чином, право вимоги Первісного кредитора до відповідача вважається переданим позивачеві 16 листопада 2012 року.

Позивач зазначає, що у відповідності з п.2.3. Договору про відступлення права вимоги та ст.516 ЦК України, відповідача було належним чином повідомлено про відступлення права вимоги, про що свідчить лист ПАТ «Львівгаз» від 16.11.2012 р. № 06/-11339/1-16.

Однак, на думку позивача, як випливає з викладеного вище, а також з матеріалів, доданих до цієї позовної заяви, зобов'язання з оплати поставленого природного газу виконувалося неналежним чином.

Пунктом 6.2.2 Договору встановлено відповідальність за проведення Покупцем несвоєчасних розрахунків за спожитий природний газ. Відповідно до вищевказаного пункту Договору, у разі порушення Споживачем строків оплати, передбачених розділом 4 Договору, із Споживача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

За твердженнм позивача, відповідно до розрахунку, який додається до позовної заяви, сума пені, яку належить сплатити відповідачу на користь позивача складає 37 069,43грн.

Позивач наголошує, що оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, а саме, зобов'язання з оплати поставленого природного газу, відповідач зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Відповідно до розрахунку, який додається до позовної заяви, сума 3% річних які належить сплатити відповідачу на користь позивача складає 17 787,25грн., а сума інфляційних втрат складає 2 176,01грн.

Підсумовуючи наведене, за твердженням позивача, станом на 19.03.2013 року відповідач зобов'язаний сплатити Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України» суму основної заборгованості у розмірі 551 754,71грн., пеню у розмірі 37 069,43грн., три проценти річних у розмірі 17 787,25грн., а також інфляційні втрати в сумі 2 176,01 грн., що загалом станом на 19.03.2013 р. становить 608 787,41 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що МКП «Золочівтеплоенерго» не погоджується із даною позовною заявою.

Відповідач зазначає, що за загальним правилом ст. 190 ГК України, вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Згідно ст. 191 ГК України, державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються на ресурси, що справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, а також на продукцію та послуги, що мають суттєве соціальне значення для населення. Відповідно до закону, державні ціни встановлюються також на продукцію (послуги) суб'єктів господарювання - природних монополістів. Переліки видів продукції (послуг) зазначених суб'єктів затверджуються Кабінетом Міністрів України. (ч.2 ст. 191 ГК України). Згідно ч.6 ст. 191 ГК України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування при встановленні фіксованих цін, застосування яких унеможливлює одержання прибутку суб'єктами підприємництва, зобов'язані надати цим суб'єктам дотацію відповідно до закону.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про природні монополії", даним законом регулюється діяльність у сфері централізованого постачання теплової енергії. Відповідно до ст. 8 цього ж Закону, предметом регулювання діяльності суб'єктів монополій є ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій. Відповідно до ч.2 ст. 9 цього ж Закону, при регулюванні цін (тарифів) на товари суб'єктів природних монополій враховуються: державні дотації та інші форми державної підтримки.

Відповідач зазначає, що зважаючи на викладене, МКП «Золочівтеплоенерго» не являється суб'єктом господарювання, що може самостійно встановити тарифи на свої послуги.

Відповідач наголошує, що різниця в тарифах на теплову енергію, по яких підприємство надавало теплову енергію у 2009 році - січень 2013 року бюджетним та іншим організаціям та фактичним нарахуванням, згідно з затвердженими для бюджетних та інших організацій тарифами, складає:

2009 р. - 907 756,00 грн.

2010 р. - 451 154,00 грн.

2011р. - 1 580 091,00 грн.

2012р. - 1 910 227,00 грн.,

січень 2013р. - 95 301,00 грн.,

всього - 4 944 529,00 грн.

Відповідач вказує, що різниця в тарифах на теплову енергію для населення відшкодовується щороку державою на підставі Закону України «Про державний бюджет» та відповідної Постанови Кабінету Міністрів України. Однак, питання про відшкодування різниці в тарифах для бюджетних організацій на час розгляду справи не вирішена.

Відповідач зазначає, що 80% споживачів Підприємства - це бюджетні установи та госпрозрахункові організації. Тому, різниця між собівартістю послуги з виробництва теплової енергії та фактичним тарифом на теплову енергію для юридичних осіб відіграє значну роль, оскільки непогашення такої різниці лягає на Підприємство і через це є значні труднощі із розрахунками за спожитий природний газ у попередні опалювальні періоди, підприємство подають до суду про примусове стягнення боргів, а власних коштів на покриття даних боргів у підприємства немає. Таким чином, держава не виконала свого зобов'язання відшкодувати різницю в тарифах, яка покрила б основний борг, що став предметом цього позову.

Отже, за твердженням відповідача, підприємство не має власних коштів для того, щоб розрахуватись за спожитий природний газ, про що свідчить завірена копія балансу та звіту про фінансові результати підприємства за 2012 рік.

Відповідач наголошує, що оскільки заборгованість по договору виникла з незалежних від підприємства обставин, у зв'язку з невідповідністю затверджених тарифів на теплову енергію фактичним витратам на їх виробництво, то відповідач вважає вимогу про стягнення з підприємства штрафних санкцій необгрунтованою.

Крім того, відповідач наголошує, що при розрахунку пені позивачем допущено помилку, а саме, не враховано, що до стягнення пені застосовується річний строк позовної давності.

Крім того, відповідач просить при прийнятті рішення по справі зменшити розмір розрахованої пені за невчасне виконання договірних зобов'язань, а також надати підприємству відстрочку виконання судового рішення на термін шість місяців з врахуванням наступних обставин, які підприємство вважає винятковими, а саме:

заборгованість по даній справі виникла з об'єктивних причин, а саме невідповідністю діючих тарифів на теплову енергію фактичній собівартості надання послуг з централізованого опалення. Така різниця в тарифах на теплову енергію, що постачалась юридичним особам у 2009-січні 2013р.р., складає 4 944 529,00 грн. Питання про відшкодування різниці в тарифах для бюджетних організацій на час розгляду справи не вирішена. 80% споживачів Підприємства - це бюджетні установи та госпрозрахункові організації. Тому, різниця між собівартістю послуги з виробництва теплової енергії та фактичним тарифом на теплову енергію для юридичних осіб відіграє значну роль, оскільки непогашення такої різниці лягає на Підприємство і через це є значні труднощі із розрахунками за спожитий природний газ у попередні опалювальні періоди. На даний час у підприємства відсутні власні кошти, якими можна погасити вказану заборгованість. Так, підприємство згідно з балансом за 2012 рік є збитковим, збиток складає більше 5 млн. грн.

Різниця в тарифах на теплову енергію для населення відшкодовується щороку державою на підставі Закону України «Про державний бюджет» та відповідної Постанови Кабінету Міністрів України. Відповідач звертає увагу на те, що 29 травня відбудеться засідання комісії, що затверджує різницю в тарифах для населення підприємствам теплоенерго. По МКП «Золочівтеплоенерго» така різниця за 2012р. - перший квартал 2013 року складає 474 тис.грн., така різниця йде на погашення заборгованості за природний газ.

Починаючи з опалювального періоду 2013-2014р.р. підприємство припиняє свою господарську діяльність з виробництва теплової енергії, а котельні підприємства передаються в оренду і переводяться на альтернативні види палива, а саме на дрова.

У зв'язку з вищенаведеним, відповідач просить, згідно п.3 ст. 83 ГПК України, зменшити розмір пені, розрахованої при поданні позову ПАТ "Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до МКП "Золочівтеплоенерго" по справі № 914/1597/13, а також відстрочити виконання рішення на шість місяців.

Позивач у своїх поясненнях на заяву відповідача про зменшення суми пені та відстрочку виконання рішення зазначає, що викладені доводи є необгрунтованими і такими, що не заслуговують на увагу суду, а є лише засобом для уникнення відповідальності за невиконання зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу у повному обсязі з огляду на такі обставини.

У відповідності до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином у відповідності до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, на думку позивача, підписуючи уповноваженими особами договір купівлі-продажу природного газу та, відповідно, в подальшому скріплюючи його печатками підприємства, відповідач чітко розумів всю юридичну відповідальністю за невиконання або неналежне виконання умов договору (в даному випадку п. 7.3.1 Договору щодо нарахування пені).

Позивач зазначає, що, окрім того, відповідач не надавав протоколу розбіжностей та не визнавав даний пункт договору в судовому порядку недійсним, а тому, він повністю погодив всі його умови та відповідно взяв на себе господарські зобов'язання.

Також позивач зазначає, що, у відповідності до ст. 617 Цивільного кодексу України, не вважається підставою для звільнення від відповідальності, зокрема недодержання своїх обов'язків боржником, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Позивач зазначає, що у п. 2 статті 218 ГК України також визначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх, залежних від нього, заходів для недопущення господарського правопорушення. Суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько - правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язань товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Позивач зазначає, що за несвоєчасне виконання умов спірного договору Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України», в порядку статті 549 Цивільного кодексу України та п. 7.3.1 Договору, було нараховано пеню у розмірі подвійної облікової ставки.

Позивач наголошує, що, відповідно до п. 3 ст.83 ГПК України, господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Оскільки вказана норма не містить переліку таких випадків, позивач вважає, що це випадки невиконання або неналежного виконання зобов'язання з вини обох сторін, або якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Відповідачем не було надано жодного доказу, який би вказував на наявність таких виняткових обставин, що підтвеуджується наявними в матеріалах справи документами. Оскільки виняткові обставини у відповідача відсутні, на думку позивача, суд не має право зменшувати розмір нарахованої пені.

Позивач звертає увагу на те, що суд, при вирішенні питання щодо зменшення пені повинен об'єктивно оцінити, чи є дані випадки винятковими, виходячи з інтересів сторін, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення.

Позивач наголошує, що у зв'язку з тим, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання відповідно до умов Договору та не повністю розрахувався за поставлений природний газ, позивач правомірно нарахував пеню та штраф у зазначених у позовній заяві розмірах.

Позивач звертає увагу на те, що ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України встановлені імперативні вимоги, які суд повинен виконати у разі застосування вказаної норми, а саме, об'єктивно оцінити три складові:

ступінь виконання зобов'язання боржником;

майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні;

не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Також позивач звертає увагу суду на наявність важливої імперативної вимоги, встановленої ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, а саме, обов'язок суду дослідити не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Тобто суд повинен прийняти до уваги не лише негативні наслідки, які настануть у відповідача, а і негативні наслідки, спричинені ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» від прострочення виконання зобов'язання відповідача, а також зменшення розміру штрафних санкцій.

Позивач зазначає, що його підприємство забезпечує галузі національної економіки і населення природним газом. Тобто, ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» як підприємство державного сектору економіки є об'єктом, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави. Позивач для безперервного постачання газу споживачам, повинен постійно проводити розрахунки за отриманий газ з іноземними постачальниками природного газу, що нерозривно пов'язано з оплатою вартості газу вітчизняними споживачами на користь позивача.

Позивач наголошує, що, оскільки підприємства, до яких також відноситься МКП «Золочівтеплоенерго», порушують договірні зобов'язання, ПАТ НАК «Нафтогаз України» змушено постійно брати як довгострокові так і короткострокові кредити для належного виконання своїх договірних зобов'язань вже перед споживачами, відсоткові ставки по яких складають 20-24% річних, що підтверджується балансом підприємства станом на 31.12.2012 (копія додається).

Окрім того, за твердженням позивача, несплата боргів перед іноземними постачальниками газу може потягнути за собою взагалі зупинення постачання природного газу на територію України, що майже і сталося 1 січня 2006 року та відбулось 1 січня 2009 року.

Також, позивач зазначає, що, у відповідності до звіту про фінансові результати за 2012 рік (копія додається), за невиконання зобов'язань контрагентами, в даному випадку таких, як МКП «Золочівтеплоенерго», збиток Компанії складає 10 271 185 (десять мільярдів двісті сімдесят один мільйон сто вісімдесят п'ять) тисяч грн.

Позивач зазначає, що нараховані штрафні санкції не є надмірно великими в порівнянні з невиконаним зобов'язанням за договором купівлі-продажу природного газу.

Позивач зазначає, що обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Позивач наголошує, що при прийнятті рішення суд повинен з'ясувати обставини, що мають значення для справи та недопущення порушення норми матеріального та процесуального права. А, згідно статті 47 ГПК України, судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи. Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи, реалізується також положеннями статті 43 ГПК України, в силу якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На момент розгляду справи відповідач не подав доказів погашення боргу в повному обсязі, явку повноважного представника в жодне судове засідання не забезпечив.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до ст.512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Ст.514 ЦК України встановлює, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Згідно зі ст.516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. В силу статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із вимогами ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 3 ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов'язання, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.6 ст.231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов"язань встановлюється у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одним з наслідків порушення зобов'язання, передбачених ст.611 ЦК України, є сплата неустойки. Згідно зі ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частина перша статті 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відтак, частина шоста статті 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а також строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Відповідно до ст. 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Як встановлено в ході судового розгляду справи, 30 вересня 2011 року між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» (далі - Продавець, Постачальник) та Міським комунальним підприємством «Золочівтеплоенерго» (далі - Покупець, Споживач) був укладений договір №ТЕ15Н купівлі - продажу природного газу (далі - Договір).

Відповідно до розділу 1 Договору, Постачальник зобов'язується поставити Покупцеві імпортований природний газ, для забезпечення потреб Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість газу і наданих послуг у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених Договором.

На виконання умов Договору, позивач поставив протягом жовтня - грудня 2011 року та січня - квітня 2012 року, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 980 368,24 грн., що підтверджуються актами приймання - передачі природного газу (№ 1 від 31.10.2011 року, №2 від 30.11.2011 року, №3 від 31.12.2011 року, №1 від 31.01.2012 року, №2 від 29.02.2012 року, №3 від 30.03.2012 року, № 4 від 30.04.2012 року) та рахунками (№ 100055 від 31.10.2011 року, 30.11.2011 року, 31.12.2011 року, 31.01.2012 року, 29.02.2012 року, 30.03.2012 року, 30.04.2012 року).

Відповідач перерахував на рахунок первісного кредитора грошові кошти в якості оплати поставленого природного газу в сумі 428 613,53 грн., внаслідок чого сума боргу склала 551754,71 грн., що підтверджується довідкою про операції та довідкою про сальдо, а також Актом звірки взаєморозрахунків від 29.10.2012 року, підписаний уповноваженими представниками позивача та відповідача, про що свідчать оригінали відтисків належних печаток сторін.

У відповідності до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно представленого суду розрахунку, з посиланням на відповідні обставини, що не спростовано відповідачем, розмір пені становить 37069,43 грн.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України встановлено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність терміном в один рік. Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Ст. 260 ЦК України встановлено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст. 253-255 ЦК України Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок, а строк визначений роками спливає у відповідні місяць та число останнього року строку, згідно ч. 1 ст. 254 ЦК України. Однак, відповідно до ст. 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Судом встановлено, що, відповідно до п. 9.3. Договору, сторони узгодили, що строк позовної давності за цим Договором та до вимог про стягнення неустойки встановлюється тривалістю у п'ять років. Неустойка нараховується за весь період існування заборгованості.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно представленого суду розрахунку, з посиланням на відповідні обставини, що не спростовано відповідачем, розмір інфляційних втрат становить 2176,01 грн., 3 % річних - 17787,25 грн.

Разом з тим, 29.05.2013 року за вх.№19309/13 відповідачем подано заяву про зменшення розміру пені та відстрочку виконання судового рішення на термін шість місяців в зв'язку з тим, що заборгованість по даній справі виникла з об'єктивних причин, а саме невідповідністю діючих тарифів на теплову енергію фактичній собівартості надання послуг з централізованого опалення. Питання про відшкодування різниці в тарифах для бюджетних організацій на час розгляду справи не вирішена. Тому, різниця між собівартістю послуги з виробництва теплової енергії та фактичним тарифом на теплову енергію для юридичних осіб відіграє значну роль, оскільки непогашення такої різниці лягає на Підприємство і через це є значні труднощі із розрахунками за спожитий природний газ у попередні опалювальні періоди. На даний час у підприємства відсутні власні кошти, якими можна погасити вказану заборгованість. Різниця в тарифах на теплову енергію для населення відшкодовується щороку державою на підставі Закону України «Про державний бюджет» та відповідної Постанови Кабінету Міністрів України.

Однак, застосовуючи приписи п.3 статті 83 ГПК України слід враховувати вказівку, що міститься в пункті 2.4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994 року №02-5/293 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань» про те, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Арбітражного процесуального кодексу України), арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Статті 551 ЦК України та 233 ГК України зазначають, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції великі порівняно із збитками кредитора та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, суд має право зменшити розмір неустойки. Якщо суд, зменшуючи пеню, дійшов до висновку про необхідність застосування статті 551 ЦК України, то в даному випадку повинен дати належну правову оцінку доказам, наданим сторонами в обґрунтування своїх позицій, щодо наявності чи відсутності збитків. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

В зв'язку з цим, при вирішенні даного питання слід враховувати, що підприємство позивача забезпечує галузі національної економіки і населення природним газом. Тобто, ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» як підприємство державного сектору економіки є об'єктом, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави. Позивач для безперервного постачання газу споживачам, повинен постійно проводити розрахунки за отриманий газ з іноземними постачальниками природного газу, що нерозривно пов'язано з оплатою вартості газу вітчизняними споживачами на користь позивача.

Також, судом не може бути не враховано, що Вищим господарським судом України було прийнято ряд постанов, в яких колегії суддів приходять до висновку, що при вирішенні питання щодо зменшення пені, суд повинен був об'єктивно оцінити, чи є дані випадки винятковими, виходячи з інтересів сторін, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, а важкий фінансовий стан боржника, невиконання своїх зобов'язань контрагентами боржника не є винятковими обставинами в розумінні п.3 ст.83 ГПК України. Дана позиція підтверджується Постановами Вищого господарського суду України від 05.11.2009 року по справі №15/94, від 27.01.2009 року по справі №33/60-09, від 23.07.2009 року по справі №21/6, від 10.09.2009 року по справі №12/25, від 23.10.2008 року по справі №6/70-08, від 17.09.2009 року по справі №4/168-3466 (5/251-4343), від 16.07.2009 року по справі №18/236, від 28.01.2009 року по справі №12/108, від 17.06.2009 року по справі №2/149-08, від 11.06.2009 року по справі №14/272. Таким чином, Вищий господарський суд України, щонайменше в 10 (десяти) постановах дійшов до висновку, що відсутність вини відповідача у виникненні боргу, його важкий фінансовий стан не є винятковим випадком в розумінні п.3 ст. 83 ГПК України та підставою для зменшення неустойки, яка підлягає до стягнення. Крім того, з наведених вище постанов Вищого господарського суду України вбачається, що застосування п.3 ст.83 ГПК України передбачає принаймні отримання належних та допустимих доказів наявності істотних обставин справи та дійсних належних доказів наявності виняткових обставин.

Зважаючи на вищевикладене, незважаючи на вимоги суду, відповідачем не надано належних та допустимих доказів щодо наявності правових підстав до задоволення заяви відповідача про зменшення розміру пені та відстрочку виконання судового рішення на термін шість місяців, враховуючи, що залишається непогашеним значний обсяг основної суми заборгованості в розмірі 551754,71 грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Належних доказів наявності передбачених законом чи договором підстав для звільнення відповідача від відповідальності суду не надано.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач позовні вимоги у встановленому чинним законодавством порядку не спростував, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (м. Київ) до Міського комунального підприємства «Золочівтеплоенерго» (м. Золочів, Львівська обл.), третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» (м. Львів) про стягнення суми основного боргу в розмірі 551754 (п'ятсот п'ятдесят одна тисяча сімсот п'ятдесят чотири) грн. 71 коп., інфляційних втрат у сумі 2176 (дві тисячі сто сімдесят шість) грн. 01 коп., 3% річних у сумі 17787 (сімнадцять тисяч сімсот вісімдесят сім) грн. 25 коп., пеню у розмірі 37069,43 (тридцять сім тисяч шістдесят дев'ять) грн. 43 коп. є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати, що складає 1720,50 грн., та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Як доказ сплати судових витрат, позивач подав платіжне доручення №1003054 від 29.03.2013 року на суму 12175,50 грн. про сплату судового збору.

Згідно ст.49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача, оскільки спір виник з його вини..

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 43, 33, 43, 49, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задоволити.

2. Стягнути з Міського комунального підприємства «Золочівтеплоенерго» (80700, вул. Шашкевича, 28, м. Золочів, Львівська обл., код ЄДРПОУ 20808336, р/р №26035301322 у філії Золочівське відділення №6326 ВАТ «Державний ощадний банк») на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720, р/р №260053012609 в ГОУ «Промінвест банку України», МФО 300012) суму основного боргу в розмірі 551754 (п'ятсот п'ятдесят одна тисяча сімсот п'ятдесят чотири) грн.. 71 коп., інфляційних втрат у сумі 2176 (дві тисячі сто сімдесят шість) грн. 01 коп., 3% річних у сумі 17787 (сімнадцять тисяч сімсот вісімдесят сім) грн. 25 коп., пеню у розмірі 37069,43 (тридцять сім тисяч шістдесят дев'ять) грн. 43 коп. та 12175 (дванадцять тисяч сто сімдесят п'ять) грн. 50 коп. судового збору.

3. Наказ видати, в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Суддя Пазичев В.М.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 21.06.2013 року