Рішення № 31978722, 18.06.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" червня 2013 р.Справа № 922/2228/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Бережановій Ю.Ю.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства Футбольний Клуб "Металіст", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сильмариил", м. Сімферополь про визнання договору укладеним та визнання права власності за участю представників сторін:

позивача - Малини М.О. (дов. № 535 від 31.05.2013 р.)

відповідача - Халіній О.С. (дов. № б/н від 04.06.2013 р.)

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство Футбольний Клуб "Металіст", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про визнання укладеним та дійсним договору № 30/04-13 купівлі-продажу нежитлової будівлі від 30 квітня 2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сильмариил" (надалі - Відповідач) та Позивачем загальною площею 262 кв.м., яка розташована за адресою: місто Харків, пр. Тракторобудівників, 55-В, літ А-1 та про визнання за Позивачем права власності на нежитлову будівлю загальною площею 262 кв.м., яка розташована за адресою: місто Харків, пр. Тракторобудівників, 55-В, літ А-1.

Представник Позивача у судовому засіданні та у наданому уточненні просить суд: - визнати укладеним та дійсним договору № 30/04-13 купівлі-продажу нежитлової будівлі від 30 квітня 2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сильмариил" та Публічним акціонерним товариством Футбольний Клуб "Металіст" щодо купівлі-продажу нежитлової будівлі загальною площею 224,9 кв.м., яка розташована за адресою: місто Харків, пр. Тракторобудівників, 55-В, літ А-1; - визнати за Публічним акціонерним товариством Футбольний Клуб "Металіст" права власності на нежитлову будівлю загальною площею 224,9 кв.м., яка розташована за адресою: місто Харків, пр. Тракторобудівників, 55-В, літ А-1.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. Суд приймає зазначене уточнення позовних вимог Позивача, як таке, що не суперечить чинному законодавству.

Представник Відповідача у судовому засіданні визнає заявлені уточненні позовні вимоги у повному обсязі.

Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами), а тому суд вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України (надалі - ГПК України), не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши присутніх представників сторін, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Між позивачем та відповідачем 30 квітня 2013р. був укладений договір №30/04-13 купівлі - продажу нежитлової будівлі загальною площею 262 кв.м, яка знаходиться за адресою: місто Харків, проспект Тракторобудівників, будинок 55-В, літера А-1 за ціною 57000 (п'ятдесят сім тисяч) гривень 00 копійок.

Згідно з п. 2.1 та п.2.2. вказаного договору передача вищевказаної нежитлової будівлі здійснюється продавцем (відповідачем) покупцю (позивачу) протягом двох календарних днів після підписання цього договору, що посвідчується актом приймання - передачі нежитлової будівлі.

Судом встановлено, що 15.05.2013р. відповідач передав, а позивач прийняв нежитлову будівлю. Даний факт підтверджується актом приймання-передачі нежитлової будівлі від 15.05.2013р., який підписано сторонами (оригінал та копія акту надані до суду).

П.3.1. статті 3 вищевказаного договору передбачає, що розрахунок за об'єкт, який продано покупцю згідно з цим договором купівлі - продажу, здійснюється покупцем шляхом видачі простого векселя на загальну вартість об'єкта із такими ознаками: вексель простий, векселедавець (емітент) - Публічне акціонерне товариство «Футбольний клуб «Металіст», строк платежу за векселем - після спливу 3 (трьох) років з дати видачі.

Згідно з п.3.2. статті 3 вищевказаного договору строк передачі вищевказаного векселя покупцем продавцю до 05 червня 2013р., але у будь - якому разі після передавання об'єкту і підписання сторонами акту приймання-передачі нежитлової будівлі.

Згідно з п.3.3. статті 3 вищевказаного договору сторони підтверджують, що передача покупцем продавцю вищезазначеного векселя припиняє грошове зобов'язання покупця за договором купівлі - продажу у повному обсязі. Передання векселя покупцем і прийняття векселя продавцем посвідчуються актом приймання-передачі векселя.

Позивач відповідно до умов п. 3.1., п.3.2., п.3.3. статті 3 вищевказаного договору, повністю розрахувався з відповідачем шляхом видачі простого векселя серія АА №2567540, номіналом (сумою) 57 000 (п'ятдесят сім) тисяч гривень 00 копійок із строком погашення 03.06.2016р., що підтверджується актом приймання - передачі простого векселя від 03.06.2013р., підписаним позивачем та відповідачем (копії надані до суду).

Як вбачається з матеріалів справи, 08.05.2013р., 15.05.2013р. та 22.05.2013р. позивач надав під розпис керівнику відповідача листи відповідно за №452/07/05 від 07.05.2013р., №463/14/05 від 14.05.2013р. та №491/21/05 від 21.05.2013р., в яких запрошував з'явитись для нотаріального посвідчення договору №30/04-13 від 30.04.2013р. Вказані листи отримані відповідачем, що підтверджується розпискою відповідача на копіях листів, наданих позивачем. Крім того відповідач у відповідь позивачу направив листи за №08/05/13 від 08.05.2013р. та №15/05/13 від 15.05.2013р., у яких повідомляв про приїзд свого представника до м. Харків для нотаріального посвідчення договору відповідно 13.05.2013р. та 20.05.2013р. Відповідач не оспорює того, що у запропоновані ним дати до нотаріуса він не з'явився, але не зміг заздалегідь повідомити позивача про свою неявку.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до п. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши присутніх представників сторін, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд вважає, що у позовних вимогах Позивача слід відмовити частково, виходячи з того, що на момент виникнення спірних правовідносин, а саме на 30.04.2013 року, які є предметом даного спору, діяли наступні положення цивільного законодавства, які за позицією суду слід застосовувати до останніх.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ч. 4 ст. 656 ЦК України до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Приписом ч. 1 ст. 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України "Про нотаріат" однією із нотаріальних дій, що вчиняють нотаріуси є посвідчення правочинів.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

На підставі ч. 1 ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності

Так, відповідно до ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.

У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (ст. 220 ЦК України). Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

В свою чергу за статтею 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі (ст. 205 ЦК України). Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Договір за ст. 639 ЦК України може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Договір про закупівлю, який укладається відповідно до Закону України "Про здійснення державних закупівель" , на вимогу замовника підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню та вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

При цьому, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ст. 207 ЦК України). Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

У письмовій формі належить вчиняти (ст. 208 ЦК України): 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Аналіз зазначених норм ЦК України надає змогу прийти до висновку, що законодавець не вимагає укладення договору у формі єдиного документу, а саме договору як документу.

Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Договір про закупівлю, який укладається відповідно до Закону України "Про здійснення державних закупівель" , на вимогу замовника підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню (ст. 209 ЦК України). Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (ст. 210 ЦК України). Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.

Далі, слід зазначити про наступне. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст. 656 ЦК України). Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав. Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом. До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (ст. 657 ЦК України).

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення (ст. 640 ЦК України).

Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 N 9 з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін. При розгляді таких справ суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину. У зв'язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК. Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними, в тому числі заявлені в зустрічному позові у справах про визнання договорів недійсними, не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів. Такі позови не підлягають задоволенню.

Суд зазначає, що після внесення змін до законодавства 11 лютого 2010 року «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» які набрали чинності з 16.03.2010 року. Зазначені зміни дають можливість застосування ч. 2 ст. 220, ст. 640 та ст. 657 ЦК України зворотньо ніж це передбачено у п. 13 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 N 9, тобто шляхом визнання договору дійсним, без будь-яких зауважень.

Зазначене бачення суду підтверджується і доктринальними джерелами та позиціями вищих судових інстанцій. Зокрема про таке зазначено Романюком Я.М. у Коментарі постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Практика розгляду Верховним Судом України цивільних справ про визнання правочинів недійсними. - Видання друге, змін. і доп. - К.: Істина.-222 с. (С. 112-113).

Така позиція суду, знаходить своє підтвердження у п. 7 Роз'яснення Вищого Арбітражного суду України N 02-5/111 від 12.03.99 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Зокрема вимоги щодо обов'язкової нотаріальної форми угоди встановлені для довіреності на укладення угод, що потребують нотаріальної форми, довіреності, за якою повноваження передаються іншій особі, договору іпотеки (стаття 32 Закону України "Про заставу", договору купівлі-продажу об'єкта приватизації (стаття 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" та інших договорів, щодо яких це передбачено законом. У зв'язку з недодержанням нотаріальної форми визнаються недійсними лише такі угоди, які відповідно до закону підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню у порядку, встановленому Законом України "Про нотаріат". Вирішуючи відповідні спори, господарські суди повинні перевіряти, чи підлягала укладена угода такому посвідченню та чому сторона за договором ухилилася від нотаріального посвідчення угоди. Якщо однією з сторін угода виконана повністю або частково, а друга сторона ухиляється від нотаріального посвідчення угоди, господарський суд на підставі частини другої статті 47 Цивільного кодексу вправі за позовом сторони, яка виконала угоду, визнати таку угоду дійсною. Судове рішення у цьому випадку замінює нотаріальне посвідчення. Однак якщо угода містить протиправні умови, відповідний позов не може бути задоволений.

Далі слід відмітити, що статтею 662 ЦК України визначено - продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу та одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Зазначене відповідає правовій позиції Верховного суду України за справою № 6-48704св10 від 21 травня 2012 року де зазначено що судом не враховано, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Обмежене тлумачення касаційним судом ст. 16 ЦК України суперечить зазначеним положенням та призвело до неправомірної відмови особі в реалізації його права на судовий захист.

Дослідивши зміст договору купівлі - продажу, господарський суд дійшов висновку, що договір купівлі-продажу містить всі істотні умови, необхідні відповідно до вимог закону для договорів даного виду (предмет, ціна, порядок оплати, порядок передачі майна).

Як встановлено у судовому засіданні та підтверджено належними доказами, відбулося виконання умов договору - відповідач та позивач підписали акт приймання-передачі предмету, передбаченого погодженим ними письмовим документом, а також позивач у повному обсязі здійснив розрахунок з відповідачем, але відповідач ухилився від нотаріального посвідчення договору, до того ж причини цього ухилення не є поважними.

В той же час, частина 3 ст. 334 ЦК України встановлює, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, але не посвідченим нотаріально, виникає з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання такого договору дійсним. По відношенню до статей 210 та 640 норма частини 3 ст. 334 ЦК є спеціальною, оскільки передбачає визнання судом дійсним договору навіть без його державної реєстрації. Отже, наступної державної реєстрації, після визнання договору дійсним судом, Договір купівлі - продажу №30/04-13 від 30.04.2013 р. за законом не потребує.

Частиною 4 ст. 334 ЦК України встановлена ще одна спеціальна норма, а саме - якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Суд вважає, що норми частини 3 та частини 4 статті 334 ЦК співвідносяться між собою як норма спеціальна та загальна, причому спеціальною нормою, яка має пріоритет над іншою, є частина 3 цієї статті. Такий висновок ґрунтується на тому, що в частині 3 статті 334 можливість визнання судом дійсним договору та, відповідно, виникнення права власності набувача за договором, який потребує не тільки нотаріального посвідчення, але й державної реєстрації, не поставлена в залежність від попередньої або наступної державної реєстрації договору, визнаного судом дійсним.

Вимога позивача про визнання у нього права власності на об'єкт, що є предметом Договору купівлі-продажу №30/04-13 від 30.04.2013 р. відповідає передбаченому пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК України способу захисту судом цивільних прав та інтересів, а відповідно до частини 3 ст. 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним, проте не підлягає задоволенню оскільки останнім не доведено порушення його права власності з боку відповідача і заперечень стосовно наявності права власності як з боку позивача, так і з боку відповідача матеріали справи не містять, а суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог відповідно до ст. 83 ГПК України.

Також не підлягає задоволенню вимога позивача про визнання спірного Договору купівлі-продажу №30/04-13 від 30.04.2013 р. укладеним, оскільки такій спосіб захисту права цивільного не відповідає вимогам ст. 16 ЦК України и ст. 20 ГК України.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд встановив, що вимоги позивача в частині визнання дійсним договору Договору купівлі-продажу нежитлової будівлі №30/04-13 від 30.04.2013 р. є правомірними, обґрунтованими, повністю підтверджуються матеріалами справи і підлягають задоволенню шляхом визнання останнього дійсним який укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю «СИЛЬМАРИИЛ» та Публічним акціонерним товариством «Футбольний клуб «Металіст».

На підставі статей 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, Закон України "Про нотаріат", статтями 16, 47, 203, 205 - 210, 220, 321, 334, 392, 639, 640, 655, 656, 657, 662 Цивільного кодексу України, керуючись статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити частково.

Визнати дійсним договір №30/04-13 купівлі - продажу нежитлової будівлі від 30 квітня 2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «СИЛЬМАРИИЛ» (код ЄДРПОУ 37926387) та Публічним акціонерним товариством «Футбольний клуб «Металіст» (код ЄДРПОУ 24341697) щодо купівлі - продажу нежитлової будівлі загальною площею 224,9 кв.м, яка знаходиться за адресою: місто Харків, проспект Тракторобудівників, будинок 55-В, літера А-1.

Повне рішення складено 20.06.2013 р.

Суддя Жигалкін І.П.