Рішення № 31970022, 10.08.2012, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 1715/15351/12

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2012 року Рівненський міський суд Рівненської області

в особі судді Музичук Н. Ю.

при секретарі Швець А.Л.

за участю представника позивача - ОСОБА_1

представників відповідача - ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа без самостійних вимог Перша рівненська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним,

В С Т А Н О В И В :

Із червня 2006 року в провадженні Рівннського міського суду перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа без самостійних вимог Перша рівненська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту, вчиненого 10 травня 2006 року ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь ОСОБА_5, посвідчений 10 травня 2006 року державним нотаріусом Першої рівненської державної нотаріальної контори ОСОБА_7 за реєстровим № 2-762 на бланку ВСТ №221859, недійсним.

В позовній заяві зазначалось, що 24 травня 2006 року померла його баба ОСОБА_6, яку він доглядав, після її смерті відкрилась спадщина на майно, на яке вона в 1997 році залишала заповіт на його ім»я. Після поховання баби йому стало відомо, що перед смертю, будучи в стані особи, яка після перенесених із квітня 2006 року хвороб не могла усвідомлювати свої дії та керувати ними, ОСОБА_6 вчинила заповіт на ОСОБА_5, посвідчений нотаріусом Першої рівненської державної нотаріальної контори ОСОБА_7 Вважає, що такий заповіт спадкодавця укладений з порушенням чинного законодавства, оскільки не був вільним та не відповідав внутрішній волі померлої.

Ухвалою суду від 21 листопада 2011 року №8-34/11 задоволена заява представника ОСОБА_5 за довіреністю ОСОБА_8 від 31.08.2011 року про перегляд у звязку із ново виявленими обставинами рішення суду від 20 липня 2007 року в цивільній справі 2-6116/2006 /2-643/07/, вказане рішення Рівненського міського суду від 20 липня 2007 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, про визнання заповіту недійсним скасоване за нововиявленими обставинами, з урахуванням результатів та матеріалів досудового слідства СВ Рівненського МВ УМВС в кримінальній справі №1/1365-09 по факту підробки медичних документів ОСОБА_6 за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.358 КК України, в справі проведений новий судовий розгляд.

Письмового заперечення відповідача на позовну заяву суду не надано.

Позивач ОСОБА_4 та представник позивача ОСОБА_1 повністю підтримали позовні вимоги в судовому засіданні. Додатково пояснили, що вважають законним та справедливим аби діяв заповіт бабусі за 1997 рік, яким вона своє майно заповідала на двох своїх онуків, сторін в цивільній справі. Спірний заповіт вчинений в останні дні життя заповідача під впливом сторонніх осіб в хворобливому стані та із порушенням норм чинного законодавства, зокрема п. 157«Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої наказом Міністерства юстиції від 03.03.2004 року. Відсутність відповідного запису в заповіті від 10 травня 2006 року свідчить про те, що ОСОБА_6 на час складання заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, і тому не могла зробити такий запис, що встановлено на підставі досліджених доказів та підтверджує факт, що складання спірного заповіту не було вільним та не відповідало волі заповідача. Оглядом реєстру для реєстрації нотаріальних дій, який заведений 04.01.2006 р. встановлено, що у записах щодо реєстрації оскаржуваного заповіту допущена помилка щодо порядкових номерів, наявне виправлення останньої цифри шляхом її затушування без застереження нотаріуса і скріплення його підписом та печаткою, що не відповідає вимогам п. 25 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої наказом Міністерства юстиції від 03.03.2004 року. ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, знаходилась на стаціонарному лікуванні у відділенні судинної неврології ЦМЛ м. Рівне з 07.04. по 27.04.2006 року з діагнозом: Гостре порушення мозкового кровообігу за ішемічним типом у правій геміосфері головного мозку у вигляді лівобічної геміплагії з вираженими нейротрофічними змінами зі сторони крижової ділянки та нижніх кінцівок. ІХС: кардіосклероз атеросклеротичний. Гіпертонічна хвороба 3 ст., високий ризик ускладнень. Гіпертонічна ангіопатія сітківки обох очей. В результаті лікування 27.04.2006 р. з покращенням в стані формально збереженої свідомості виписана з лікарні. Захворювання носило прогредієнтний характер. Як підтверджено показами свідків, ОСОБА_6 після виписки із лікарні навесні 2006 р. перебувала у важкому стані, майже не розмовляла, була лежачою, потребувала сторонньої допомоги та догляду, не впізнавала близьких та знайомих, частково втрачала память, була неконтактною, майже не володіла кінцівками, була «напівмертвою». Перебуваючи в такому стані ОСОБА_6 на момент посвідчення заповіту не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними, оскільки не розуміла, що відбувається. Позивач постійно доглядав свою бабу ОСОБА_6 Незадовго до смерті доглядати за бабусею стала і представник відповідача, про наміри якої щодо зміни заповіту він нічого не знав. При зверненні в Державну нотаріальну контору після смерті заповідача йому стало відомо про наявність іншого заповіту ОСОБА_6, посвідченого в травні 2006 року. Оскільки станом на час посвідчення заповіту ОСОБА_6 ні з ким не могла контактувати, не могла усвідомлювати свої дії та керувати ними, такий заповіт не відповідає волі заповідача, не може бути дійсним. Усі матеріали кримінальної справи, порушеної по факту підробки медичних документів ОСОБА_9 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, вважають сфабрикованими на користь сторони відповідача, такими, що спрямовані на спотворення фактичних обставин. Акт посмертної судово-психіатричної експертизи №342/07 від 23.05.2007р. вважають законним та обґрунтованим. Висновок посмертної судово-психіатричної від 25.01.2010 р. має наступне формулювання: «На підставі вивчення матеріалів кримінальної справи, діагностувати психічний стан ОСОБА_9 станом на 10.05.2006 р. та прийняти експертне рішення не представляється можливим», що ґрунтувався на записах медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_6 а також на поясненнях свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 , ОСОБА_13, які були відібрані дільничним інспектором Рівненського МВ УМВС в межах дослідчої перевірки не може бути обєктивним. Лікар-психіатр ОСОБА_14 в судовому засіданні пояснив, що першоджерелом для висновку посмертної судово-психіатричної експертизи від 25.01.2010 р. стали пояснення свідків, зокрема, дільничного терапевта, ОСОБА_10, які були наявні в матеріалах кримінальної справи. Крім того, зазначив ОСОБА_14, що записи медичної картки амбулаторного хворого ОСОБА_6, в якій, на думку сторони відповідача було склеєно сторінки, не могли суттєво вплинути на висновок експертів. Відповідь ОСОБА_15 про невідповідність мотивувальної частини акту посмертної судово-психіатричної експертизи про те, що «Встановлений діагноз є неврологічною патологією, яка втім призводить до психічних розладів (порушення свідомості) і, відповідно, позбавляє здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними», висновку експертизи, його варто було б розуміти, що «… може позбавити здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними», є субєктивною думкою так як експертною комісією в складі 3 членів відповідні зміни не були погодженні та внесені до акту. Крім того, підстави перегляду справи за ново виявленими обставинами вважають неоднозначними. Просять задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представники відповідача позовні вимоги не визнали. Вважають позовні вимоги безпідставними. Доводи позивача про те, що на день вчинення заповіту ОСОБА_6 була психічно не здоровою є надуманими та не відповідають фактичним обставинам справи. За медичними даними стійкого хронічного психічного розладу здоров»я заповідачки не існувало. Про те, що на час вчинення заповіту і до 23.05.2006 року ОСОБА_6 була психічно здоровою свідчать цілий ряд медичних документів про те, що вона не перебувала на відповідному обліку, не приймала психотропних препаратів, обслуговувалась по 2006 рік Рівненським територіальним центром соціального захисту населення, підтверджені в суді записи в медичній карті дільничного терапевта ОСОБА_10, покази свідків відповідача та висновок судово-психіатричної експертизи в акті №21/10 від 25.01.2010 року, який розяснений спеціалістом-експертом в суді. Вважають, що позивач не довів своїх позовних вимог в суді, а покази свідків позивача просять оцінювати критично. Вважають, що ОСОБА_6 була дієздатною на час складання заповіту та добровільно виразила свою волю заповісти свою хату онуці, відповідачці в справі. Вказаний факт посвідчила в цейдень і своїм записом в медичній картці лікар ОСОБА_10 Просять відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник третьої особи надав для дослідження в судовому засідання документи, що стосуються посвідчення спірного заповіту державним нотаріусом Першої Рівненської державної нотаріальної контори ОСОБА_7, які досліджені в судовому засіданні.

Допитана судом в якості свідка завідувач Другої рівненської нотаріальної контори ОСОБА_7 суду показала, що дійсно 10 травня 2006 року вона виїздила на виклик для посвідчення спірного заповіту, як черговий нотаріус. З приводу наміру на посвідчення заповіту в контору звернулась ОСОБА_3, на основі інформації якої був підготовлений проект заповіту. В спілкуванні із заповідачем на місці вона зясувала, що остання мала намір на вчинення такого заповіту. Вона прочитала проект, погодилась та підписала. В неї, як нотаріуса не виникло сумнівів щодо грамотності чи дієздатності заповідача на момент посвідчення заповіту. Хтось доглядав за лежачою заповідачкою, її при підняли, посадили. На момент посвідчення заповіту присутніх сторонніх осіб не було. Запис на заповіті про ознайомлення із текстом не зроблений у встановленому порядку через втомленість. Про перенесені заповідачем хвороби ніякою інформацією вона не володіла і якби вона володіла такою інформацією … «я б напевно 20 раз подумала чи посвідчувати заповіт, в звязку з тим що судини головного мозку це дуже серйозно…». Вважає, що заповіт відповідає вимогам закону.

Оцінюючи пояснення сторін і представників, досліджені надані суду докази в їх сукупності, в тому числі нотаріальні документи, що стосуються вчинення оспореного заповіту, медичні документи, висновки судово-психіатричних експертиз, інші матеріали справи, покази свідків, встановлені обставини, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з наступних підстав.

Встановлено, що ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаюча в ІНФОРМАЦІЯ_3, померла 24 травня 2006 року в місті Рівному у віці 82 роки. При житті ОСОБА_6 28.05.1997 року вчинила заповіт, в якому після смерті синів за відсутності дітей заповідала своє майно в рівних долях на двох своїх онуків, сторін в справі - ОСОБА_4 та ОСОБА_5. Із 07.04. по 27.04.2006 року ОСОБА_6 знаходилась на стаціонарному лікуванні у відділенні судинної неврології ЦМЛ м. Рівне з діагнозом : Гостре порушення мозкового кровообігу за ішемічним типом у правій геміосфері головного мозку у вигляді лівобічної геміплагії з вираженими нейротрофічними змінами зі сторони крижової ділянки та нижніх кінцівок, ІХС: кардіосклероз атеросклеротичний. Гіпертонічна хвороба 3 ст., високий ризик ускладнень, гіпертонічна ангіопатія сітківки обох очей. Незадовго до смерті, будучи в тяжкому стані після перенесеної хвороби, 10.05.2006 року ОСОБА_6 вчинила заповіт на належне їй на праві власності майно на користь однієї своєї онуки ОСОБА_5, який посвідчений на дому державним нотаріусом Першої Рівненської державної нотаріальної контори ОСОБА_7 за реєстровим № 2-762 на бланку ВСТ №221859, а.с. 23-24. Організаційними питаннями по забезпеченню посвідчення вищевказаного заповіту в травні 2006 року займалась представник відповідача, сваха заповідача, ОСОБА_3, яка на той час тимчасово доглядала хвору заповідачку. Вищезазначений другий заповіт ОСОБА_6 на день смерті заповідачем не був скасований, не змінений, залишався чиним, про існування такого заповіту позивачу, сестрам та іншим близьким родичам заповідача стало відомо при звернення в нотаріальну контору після смерті спадкодавця .

В червні 2006 року в суд звернувся ОСОБА_4, внук спадкодавця, з позовом про визнання вищенаведеного заповіту недійсним на підставах, передбачених ст.ст.203,215,216,225,1257 ЦК України.

Згідно положень ст.ст. 1233-1234 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті, право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю, таке право здійснюється особисто, вчинення заповіту через представника не допускається.

На підставі досліджених доказів, зокрема медицинських документів ОСОБА_6 вбачається, що в лікувальний заклад поступила у важкому стані, за час перебування в стаціонарі перебіг захворювання був важкий з порушенням свідомості, вона була дезорієнтована в просторі та часі, контакт з нею був обмежений, відсутній. В результаті лікування 27.04.2006 р. з покращенням в стані формально збереженої свідомості виписана з лікарні. Захворювання носило прогредієнтний характер.

Запис, в амбулаторній картці ОСОБА_6, який зроблений лікарем терапевтом ОСОБА_10 10.05.2006 р. про те, що хвора в свідомості, як встановлено на підставі показів свідків ОСОБА_16, ОСОБА_10 та ОСОБА_3, зроблений внаслідок виклику ОСОБА_3 лікаря-терапевта до ОСОБА_6 після посвідчення заповіту для того, щоб лікар посвідчила (дала довідку) про те, що ОСОБА_6 при памяті. Свідок ОСОБА_10 з цього приводу посвідчила в суді, що такий запис внесений в карточку на підставі тих спостережень, що хвора їла /вживала їжу/ і пила воду, чи розмовляла на той час хвора та чи давала такі пояснення вона дільничному Рівненського МВ не памятає, щодо психічного стану хворої висновок може робити психіатр, терапевт не дає таких заключень.

Як повідомили в судових засіданнях свідки ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_16, ОСОБА_20, ОСОБА_21, що ОСОБА_6 після виписки із лікарні навесні 2006 р. перебувала у важкому стані, майже не розмовляла, була лежачою, потребувала сторонньої допомоги та догляду. Як наслідок, ОСОБА_6 не впізнавала близьких та знайомих, частково втрачала память, була неконтактна. Перебуваючи в такому стані ОСОБА_6 не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними, оскільки не розуміла, що відбувається. Свідок ОСОБА_18, крім того пояснила, що на момент укладення заповіту сестра ОСОБА_6 була напівмертва в той день коли сестра підписала заповіт, вона не могла сама розписатись. Переписати заповіт на ОСОБА_5 сестру силком заставляла ОСОБА_3, під час підписання даного заповіту вона була присутня. Вона до сестри в хату зайшла разом з нотаріусом. Нотаріус прийшла, дістала якусь бумагу і ОСОБА_3 заставляла її підписати вказану бум агу, нотаріус при цьому ніяких питань ОСОБА_6 не задавала, бланк вже був готовий.

Показання свідка ОСОБА_22, працівника станції швидкої допомоги з приводу контакту із хворою ОСОБА_6 того, що стан хворої в сигнальну карточку 17.05.2006 року записаний зі слів самої хворої оцінюються критично з огляду на суперечність показів свідка, яка водночас вказувала, що не памятає особу хворої та обставин, бо має 2,5 викликів за рік. Тому подальші покази свідка є її припущеннями з огляду загального стилю її роботи.

Показання свідків ОСОБА_12, яка детально вказувала на ніби висловлене обґрунтування хворою в тяжкому стані своїх дій по вчиненню заповіту на ОСОБА_12, її розрахунки між синами та внуками, ОСОБА_13, покази якого обєктивно не описують стан хворої після перенесеної хвороби та лікування, ОСОБА_11, який привозив нотаріуса, допоміг піднімати хвору, вважаючи що вона його пізнала, оцінюються судом критично, оскільки вони не є чіткими та спростовуються іншими обєктивними дослідженими в справі доказами.

Згідно проведеного на ухвалу суду в цивільній справі акту посмертної судово-психіатричної експертизи №342/07 від 23.05.2007 року, ОСОБА_6 10 травня 2006 року під час складання заповіту не була спроможна усвідомлювати свої дії та керувати ними. Дослідженням акту експертизи встановлено, що в розпорядження експертів були надані наступні документи: цивільна справа №2-6116/06 на 49 аркушах та медична карта амбулаторного хворого на імя ОСОБА_6 на 5 листах, яка ретельно досліджена і оцінена експертами. Експертизою було досліджено перебіг хвороби гр. ОСОБА_6 по щоденним записам, а також пояснення свідків в суді.

Акт судово-психіатричної експертизи № 21/10 від 25.01.2010 р. проведений в межах кримінальної справи, порушеної Рівненським МВ по факту підробки медичних документів ОСОБА_9 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України. З такого висновку вбачається, що в розпорядження експертів для ознайомлення були надані лише матеріали кримінальної справи №1/1365-09 по факту підробки медичних документів ОСОБА_6, експертами не досліджувався стан хворої на час поступлення у вищевказаний лікувальний заклад, не досліджені щоденні записи лікаря стосовно перебігу хвороби та стану здоровя ОСОБА_6, а мотивувальна частина цього акту судово-психіатричної експертизи та його висновок є суперечними - суперечать одна одній. Зокрема, у мотивувальній частині акту зазначено, що встановлений діагноз ОСОБА_6 є неврологічною патологією, яка в тім призводить до психічних розладів (порушення свідомості) і, відповідно, позбавляє здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними. На час виписки з лікарні стан ОСОБА_6 був задовільний, вона була у свідомості, але з руховим дефіцитом, що вказує на неповне відновлення (нормалізацію) стану, і в подальшому під час перебування вдома могли мати місце транзиторні порушення ясності свідомості судинного ґенезу, що могло вплинути на здатність повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними, особливо враховуючи те, що ОСОБА_6 померла менше ніж за місяць після виписки з лікарні, що свідчить про прогредієнтність процесу». У висновку посмертної судово-психіатричної від 25.01.2010 р. має наступне формулювання: «На підставі вивчення матеріалів кримінальної справи, діагностувати психічний стан ОСОБА_9 станом на 10.05.2006 р. та прийняти експертне рішення не представляється можливим».

Станом на час судового дослідження такого висновку експертизи експертною комісією в складі 3 членів відповідні зміни не були погодженні та внесені до акту, крім того експерт ОСОБА_14 висловив свою субєктивну думку, що варто було б розуміти «… може позбавити здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними»., яка може суттєво відрізнятися від думки інших членів комісії не може бути прийнята до уваги суду внаслідок важливості заключення.

В судових засіданнях, в тому числі на підставі пояснень члена експертної комісії ОСОБА_14, встановлено, що даний висновок посмертної судово-психіатричної експертизи ґрунтувався на записах медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_6 а також на поясненнях свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 , ОСОБА_13, які були відібрані дільничим інспектором Рівненського МВ УМВС старшим лейтенантом ОСОБА_23 в межах дослідчої перевірки. Крім того, лікар-психіатр експерт ОСОБА_14 , в судовому засіданні пояснив, що першоджерелом для висновку посмертної судово-психіатричної експертизи від 25.01.2010 р. стали покази ( прим. пояснення) свідків, зокрема, дільничного терапевта, ОСОБА_10, які були наявні в матеріалах кримінальної справи. Крім того, експертом було оглянуто в судовому засіданні медична картка амбулаторного хворого ОСОБА_6, в якій, за матеріалами досудового слідства кримінальної справи встановлено, що було склеєно сторінки, на що ОСОБА_14 показав, що такі записи не могли суттєво вплинути на висновок експертів.

Стосовно таких пояснень свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснювала, що дільничний пояснення писав своєю рукою, він приходив і просив дати пояснення не для судової справи, ні для чого, те що вона відповідала дільничий записував, при цьому вона не попереджалася про відповідальність за дачу неправдивих пояснень, вона не знає чи відповідали вони дійсності, не памятає що підписувала чи не підписувала, оскільки тоді перебувала на роботі і була дуже зайнята.

Такі пояснення ОСОБА_10 підтвердив в суді експерт лікар-психіатр ОСОБА_14, який пояснив, що з характеризуючи фізіологічний стан особи, перебування в свідомості, може характеризуватися, наприклад, вживанням такою особою їжі. Проте, з точки зору психіатрії поняття свідомості є дещо ширшим, проте, лікар-терапевт не може робити заключення стосовно психічного стану свідомості особи, оскільки це не є її компетенцією (сферою дослідження). Крім того, на момент обстеження (10.05.2006 р.) лікар-терапевт не може однозначно сказати, чи розмовляла ОСОБА_6, чи висловлювала скарги стосовно свого самопочуття.

Таким чином, суперечний мотивуючій частині висновок акту судово-психіатричної експертизи № 21/10 від 25.01.2010 року в рамках кримінальної справи оцінюється судом критично, його відмінність висновкам акту посмертної судово-психіатричної експертизи №342/07 від 23.05.2007 року однієї і тієї комісії не достатньо мотивована, такий зроблений без врахування належних доказів цивільної справи, без обєктивного аналізу і оцінки перебігу стану здоров»я ОСОБА_6

Приймаючи до уваги висновок акту судово-психіатричної експертизи в цивільній справі №342/07 від 23.05.2007, суд приходить до висновку, що волевиявлення заповідача при складанні заповіту не було вільним , не відповідало його волі, що відповідно ч.2 ст.1257 ЦК України, є підставою для визнання заповіту недійсним.

Посилання представника відповідача на те, що при проведенні вищевказаної експертизи не було враховано записи з медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_6, який був зроблений лікарем-терапевтом 10.05.2006 р., спростовується записами , які були зроблені в акті посмертної судово-психіатричної експертизи від 23.05.2007 р. (а.с. 52): В медичній карті амбулаторного хворого після виписки із стаціонару хвора оглядалась на дому дільничним терапевтом \10.05.\. та показаннями експерта ОСОБА_14 в суді та не заслуговують на увагу.

Крім того, відповідно до вимог п. 157 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої наказом Міністерства юстиції від 03.03.2004 року, заповіт, написаний нотаріусом зі слів заповідача, має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається самим заповідачем перед його підписом. Відсутність такого запису в заповіті від 10 травня 2006 року свідчить про те, що ОСОБА_6 на час складання заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, і тому не могла зробити такий запис, що також підтверджує факт, що складання спірного заповіту не було вільним та не відповідало волі заповідача.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_7, пояснила відсутність особистого запису ОСОБА_6 в тексті заповіту, що по стану здоровя ОСОБА_6, з огляду на фізичний стан, не могла написати фразу «заповіт мною прочитаний особисто».

В судовому засіданні оглядом реєстру для реєстрації нотаріальних дій, розпочатого 04.01.2006 р. встановлено, що у записах щодо реєстрації оскаржуваного заповіту міститься помилка щодо порядкових номерів, а саме виправлення останньої цифри шляхом її затушування, що не відповідає вимогам п. 25 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої наказом Міністерства юстиції від 03.03.2004 року, Дописки та виправлення, зроблені в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій, повинні бути застережені нотаріусом і скріплені його підписом та печаткою. Сторони наголошували, що підпис, який вчинений в колонці: «розписка в одержанні нотаріально посвідченого заповіту»- суттєво відрізняється від підпису, який був вчинений на тексті оскаржуваного заповіту.

За наведених обставин, оцінкою досліджених вищенаведених доказів суд приходить до висновку, що оспорений заповіт ОСОБА_6 від 10.05.2006 року, який посвідчений на дому державним нотаріусом Першої Рівненської державної нотаріальної контори ОСОБА_7 за реєстровим № 2-762 на бланку ВСТ №221859, не може бути дійсним, позовні вимоги ОСОБА_4 підлягають задоволення.

На підставі викладеного, ст.ст. 1233-1234, 1257 ЦК України, керуючись ст.ст.10,11, 57-60, 88, 208, 209, 212-215, 223, 292,294 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити.

Заповіт, вчинений 10 травня 2006 року ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь ОСОБА_5, посвідчений 10 травня 2006 року державним нотаріусом Першої рівненської державної нотаріальної контори ОСОБА_7 за реєстровим № 2-762 на бланку ВСТ №221859, визнати недійсним.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Рівненської області через місцевий суд поданням апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення, а для осіб які брали участь у справі але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення - протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Рівненського міського суду Н.Ю.Музичук