Постанова № 31968192, 20.06.2013, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

19.06.2013 р. справа №5009/2047/12

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Скакуна О.А.,суддівКолядко Т.М., Бойченка К.І.за участю представників сторін: від прокуратури Донецької області: Русланова Г.М. - за посв., від позивача:Леп'явко В.С. - за дов., від відповідача: від третьої особи:не з'явився, не з'явився,розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерторг-Експо" м. Запоріжжяна рішення господарського судуЗапорізької області від18.03.2013 року у справі№5009/2047/12 (суддя Місюра Л.С.)за позовомПрокурора м. Енергодара Запорізької області, м. Енергодар Запорізької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Управління комунальної власності Енергодарської міської ради Запорізької області м. Енергодар Запорізької областідо за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача про товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерторг-Експо" м. Запоріжжя Енергодарська міська рада Запорізької області м.Енергодар Запорізької області стягнення 193 333 грн. 30 коп. (згідно остаточних позовних вимог).

Рішенням господарського суду Запорізької області від 18.03.2013 року у справі №5009/2047/12 позов прокурора м. Енергодара Запорізької області, м. Енергодар Запорізької області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Управління комунальної власності Енергодарської міської ради Запорізької області м. Енергодар Запорізької області задоволено та стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерторг-Експо" м. Запоріжжя на користь Управління комунальної власності Енергодарської міської ради Запорізької області м. Енергодар Запорізької області основний борг в сумі 193 333 грн. 30 коп.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги законні, обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та доведені належним чином.

Відповідач з прийнятим рішенням суду першої інстанції не погодився і подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати як таке, що прийнято з порушенням судом першої інстанції норм як матеріального, так і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на відсутність боргу внаслідок проведення зарахування зустрічних однорідних вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу від 16.05.2013 року №01-32/888-01 представник позивача просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Вказану позицію позивача підтримано і прокурором у відзиві на апеляційну скаргу від 16.05.2013 року №120-2369/вих.13.

В судовому засіданні 22.05.2013 року представники сторін та прокурор висловилися на підтримку своїх вимог та заперечень.

Ухвалою від 22.05.2013 року відкладено розгляд справи з призначенням слухання справи на 19.06.2013 року.

Відповідач не скористався наданим йому правом щодо участі в судовому засіданні.

Прокурор та представник позивача під час судового засідання просили оскаржуване рішення залишити без змін.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм як матеріального, так і процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції встановив, що 13.01.2009р. між управлінням комунальної власності Енергодарської міської ради (орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Інтерторг-Експо" як переможцем конкурсу на право оренди (орендар) укладено договір оренди № 16-08, відповідно до умов якого відповідач передав, а позивач прийняв у строкове платне володіння та користування нежиле приміщення, розташоване за адресою: Запорізька область, м. Енергодар, пр. Будівельників, буд. 22, приміщення 227, загальною площею 687,4 м2.

Факт передання в оренду нежитлового приміщення підтверджується відповідним актом приймання - передачі від 13.01.2009р. (а. с. 16, т.1).

Пунктом 2.2 договору строк дії договору був передбачений 5 років з моменту підписання договору.

Договором про внесення змін та доповнень № 1 від 23.09.2010р. строк дії договору був продовжений до 13.01.2019р.

Договором про внесення змін та доповнень №2 від 15.08.2011р. були внесені зміни та доповнення в договір, в тому числі: змінено площу орендованого приміщення з 687,4 кв. м на 365,4 кв. м. та пункт 3.1 договору викладено в наступній редакції: „Орендна плата за оренду комунального майна визначається згідно з Методикою розрахунку плати за оренду майна, що знаходиться в комунальній власності територіальної громади міста Енергодара, затвердженої рішенням Енергодарської міської ради від 27.06.2007 року № 10, на момент розрахунку складає 52 421 ,60 гривень (п'ятдесят дві тисячі чотириста двадцять одна гривня, 60 копійок) на рік без урахування ПДВ і 6 814,81 (шість тисяч вісімсот чотирнадцять гривень, 81 копійка) без урахування ПДВ за серпень місяць 2011 року. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється відповідно до чинного законодавства України".

Згідно п. 3.2 договору, орендар зобов'язується сплачувати орендну плату не пізніше 15-го числа місяця наступного за звітним, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок орендодавця.

За період з жовтня 2009р. по грудень 2012р. відповідач був зобов'язаний сплатити орендну плату в сумі 352 559 грн. 79 коп., однак він виконав свої зобов'язання лише частково, сплативши орендну плату в сумі 159 226 грн. 49 коп., що підтверджується платіжними документами (а. с. 85-100, т. 1).

Таким чином, несплаченою залишилася заборгованість в розмірі 193 333 грн.30 коп., яка є предметом розглядуваного позову.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із доведеності факту неналежного виконання відповідачем його зобов'язань за договором оренди.

Наразі, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд погоджується з правильністю висновків місцевого господарського суду щодо обґрунтованості позовних вимог та необхідності в їх задоволенні у повному обсязі, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.43 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Судовими доказами слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного розгляду справи.

Згідно з п.4 ст.129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються, насамперед, його положеннями, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду державного та комунального майна" та умовами договору оренди.

Між сторонами у справі виникли зобов'язання за договором оренди № 16-08 від 13.01.2009 року, згідно якого, в силу приписів ст. ст. 759, 774 ЦК України та ст. ст. 283, 288 ГК України, наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ЦК України (ч. 6 ст. 283 ГК України).

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст.ст.173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст.ст.11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст.629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч.5 ст.762 ЦК України).

Згідно статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, положення яких кореспондуються з нормами ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав свої зобов'язанням за договором оренди, передавши відповідачу нежитлове приміщення в оренду (т.1, а.с.16).

Відповідач всупереч умов договору оренди № 16-08 від 13.01.2009 року та чинного законодавства належним чином не виконав своїх зобов'язань з внесення орендної плати, внаслідок чого за ним виникла заборгованість у загальному розмірі 193 333 грн. 30 коп.

З огляду на те, що вищезазначені факти порушення умов договору оренди № 16-08 від 13.01.2009 року відповідачем не спростовано та суду як першої, так і апеляційної інстанції не надано доказів належного виконання відповідачем своїх зобов'язань за вказаним договором щодо сплати заборгованості у повному обсязі, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості у загальному розмірі 193 333 грн. 30 коп.

При цьому, посилання відповідача на те, що заявлені позивачем вимоги у розмірі 193 333,30 грн. погашені ним у повному обсязі шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог (за заявами відповідача від 19.07.2012р. та 18.02.2013р.), якими останній вважає грошове зобов'язання позивача з відшкодування витрат на невід'ємні поліпшення орендованого майна, здійснені за згодою позивача, на суму 285 105,60 грн., правомірно відхилено судом першої інстанції, виходячи з наступного.

Частина 2 статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10 квітня 1992 року, з наступними змінами і доповненнями, визначає, що якщо орендар за рахунок власних коштів здійснив за згодою орендодавця поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від майна без заподіяння йому шкоди, орендодавець зобов'язаний компенсувати йому зазначені кошти в межах збільшення в результаті цих поліпшень вартості орендованого майна, визначеної в установленому законодавством порядку, яке відбулося в результаті таких поліпшень, якщо інше не визначено договором оренди.

Умовами договору інше не визначено, а тому обов'язок щодо відшкодування орендарю вартості невідокремлюваних поліпшень, зроблених за згодою орендодавця, останній має виконувати на загальних засадах, передбачених чинним законодавством.

Відповідно до ст.7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" проведення оцінки майна є обов'язковим, зокрема, у випадку визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом. Проведення незалежної оцінки майна є обов'язковим у випадках застави державного та комунального майна, відчуження державного та комунального майна способами, що не передбачають конкуренцію покупців у процесі продажу, або у разі продажу одному покупцю, визначення збитків або розміру відшкодування, під час вирішення спорів та в інших випадках, визначених законодавством або за згодою сторін.

Вищенаведені норми законодавства передбачають обов'язковість проведення оцінки майна у випадку визначення розміру відшкодування вартості невід'ємних поліпшень під час вирішення спорів.

Матеріалами справи підтверджено та не спростовано сторонами факт надання відповідачем у відповідності до умов договору оренди та положень чинного законодавства згоди на здійснення позивачем поліпшень орендованого приміщення.

На момент передання об'єкту в оренду з спірним договором, вартість майна становила 195 288,00 грн. (п.1.3 договору).

Відомостей щодо вартості орендованого майна після здійснення відповідачем невід'ємних поліпшень матеріали справи не містять.

При цьому, визначаючи вартість невід'ємних поліпшень, здійснених за згодою позивача, відповідач виходив з розміру визначених за проектно-кошторисною документацією витрат на невід'ємні поліпшення орендованого майна, що не відповідає положенням частини 2 статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Вищевказане унеможливлює суд встановити розмір збільшення вартості самого орендованого майна у відповідності до вимог частини 2 статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та, відповідно, встановити, чи була в повному обсязі погашена заявлена в даній справі заборгованість з орендної плати шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Крім того, проаналізувавши заяви відповідача від 19.07.2012 року та 18.02.2013 року про зарахування вартості частини витрат на покращення орендованого майна в рахунок орендної плати та припинення взаємних зобов'язань за договором оренди майна №16-08 від 13.01.2009 року (а.с.124-126, т.4), судова колегія вважає, що ці вимоги не можуть бути оцінені як зарахування взаємних однорідних вимог, оскільки у вказаних заявах не визначено періоду, за який повинен бути здійснений взаємозалік, як і не визначено взаємних вимог.

На підставі вищевикладеного, а також з огляду на те, що наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду першої інстанції не спростовують, апеляційний суд не бере їх до уваги і вважає, що оскаржуване судове рішення відповідає вимогам чинного законодавства, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати за подання апеляційної скарги відносяться на скаржника.

Керуючись ст. ст. 43, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Запорізької області від 18.03.2013 року у справі №5009/2047/12 - залишити без змін.

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерторг-Експо" м. Запоріжжя - залишити без задоволення.

Головуючий О.А. Скакун

Судді: Т.М.Колядко

К.І.Бойченко

Надруковано: 8 прим.

1,2 прокуратурі

3. позивачу

4. відповідачу

5. третій особі

6. у справу

7. апеляційному суду

8. ГСЗО