Рішення № 31964989, 11.06.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Головуючий в 1 інстанції Маркєлов Р.І.

Доповідач Пономарьова О.М.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Пономарьової О.М.,

суддів Соломахи Л.І., Биліни Т.І.,

при секретарі Мишко Д.О.,

за участю:

представника позивача Бондаренко Д.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку апеляційну скаргу позивача Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на заочне рішення Червоногвардійського районного суду м. Макіївки Донецької області від 04 лютого 2013 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в:

19 листопада 2012 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача і зазначав, що 27 листопада 2006 року між сторонами укладений кредитний договір № DOR2FB04010086, згідно з умовами якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 1181,00 гривень зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 5,04% на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 27 травня 2007 року. Позивач повністю виконав свої зобов'язання за договором, а відповідач у порушення умов договору, погашення кредиту здійснював нерегулярно і станом на 9 жовтня 2012 року сума заборгованості за кредитом складає 21182,75 гривень, а саме: 986,12 гривень - заборгованість за кредитом, 7207,40 гривень - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 177,15 гривень - заборгованість по комісії за користування кредитом, 11327,19 гривень - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, а також штрафи відповідно до пункту 5.3. Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 гривень - штраф (фіксована частина), 984,89 гривень - штраф (процентна складова).

Рішенням Червоногвардійського районного суду м. Макіївки Донецької області від 04 лютого 2013 року відмовлено в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк (далі ПАТ КБ) «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» ставить питання про скасування вказаного рішення та ухвалення нового, про задоволення позовних вимог повному обсязі. Апелянт посилається на те, що при звернення до суду не було порушено строку позовної давності, оскільки сторони у письмовій формі домовились про його збільшення до 5 років. Апелянт зазначав, що на теперішній час відповідач не виконав свої зобов'язання перед позивачем, він продовжує користуватися грошима Банка, через що не припинено термін дії договору.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача Бондаренко Д.Ю. підтримав доводи апеляційної скарги та просив скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання апеляційної інстанції не з'явився, про час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про отримання судової повістки.

Апеляційний суд вважає можливим розглядати справу у відсутність відповідача, оскільки відповідно до вимог ст. 305 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущений передбачений ст. 257 ЦК України трирічний строк позовної давності на звернення до суду з позовними вимогами, а про досягнення між сторонами угоди про збільшення строку позовної давності до 5 років, позивачем не надано доказів.

Проте погодитися з висновками суду не можна з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що 27 листопада 2006 року сторони уклали споживчий строковий кредитний договір № DOR2FB04010086, згідно з умовами якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 1181,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 5,04% на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 27 травня 2007 року.

Позивач повністю виконав свої зобов'язання за договором, але, у порушення умов договору, погашення кредиту відповідачем здійснювалося нерегулярно і станом на 09 жовтня 2012 року сума заборгованості за кредитом складає 21182,75 гривень.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Але відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Як передбачено умовами укладеного сторонами договору, договір складається з заяви позичальника та умов надання споживчого кредиту фізичним особам, відповідно до п. 5.5. яких термін позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки-пені, штрафів за даним Договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років.

Відповідно до заяви позичальника ОСОБА_4 (а.с.6 об.) він ознайомлений та згодний з умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Рострочка» (Стандарт), які були надані йому в письмовій формі і своїм підписом в заяві він підтвердив надану йому повну інформацію про умови кредитування.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено досягнення між сторонами угоди про збільшення строку позовної давності до 5 років, є помилковими.

Посилання суду на те, що позивач не надав доказів про те, що відповідач був ознайомлений саме з тією редакцією Умов надання споживчого кредиту, яка надану суду, є нічим не підтвердженим припущенням.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір між сторонами, укладений 27 листопада 2006 року з кінцевим терміном повернення 27 травня 2007 року, тобто п'ятирічний строк позовної давності на звернення до суду у позивача сплинув 27 травня 2012 року, а до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором позивач звернувся лише 19 листопада 2012 року, питання про поновлення строку на звернення до суду позивачем не ставилось і поважних причин його пропуску позивачем не зазначено.

Пунктом 31 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року N 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі.

Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), зазначене вище правило застосовується й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи).

За таких обставин посилання апелянта на те, що відсутня заява відповідача про застосування строків позовної давності, є безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню.

Доводи апелянта про те, що належне виконання договору відповідач не здійснив і зобов'язання не припинилось, а тому позивач має право на захист свого права незалежно від строку звернення до суду, апеляційний суд визнає необгрунтованими і такими, що суперечать вимогам закону.

Оскільки при ухваленні рішення судом першої інстанції зроблені висновки, які не відповідають обставинам справи та неправильно застосовані норми матеріального права, що відповідно до положень ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог банку, оскільки позивачем пропущений передбачений умовами кредитування п'ятирічний строк на звернення до суду з вимогами про стягнення суми заборгованості за кредитним договором.

Керуючись ст. 307, ст. 309, ст. 314, ст. 316 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -

в и р і ш и в:

Апеляційну скаргу позивача Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Заочне рішення Червоногвардійського районного суду м. Макіївки Донецької області від 04 лютого 2013 року скасувати та ухвалити нове.

Публічному акціонерному товариству Комерційний Банк «ПриватБанк» відмовити у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором № DOК2FB04010086 від 27 листопада 2006 року за спливом строку позовної давності.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: О.М. Пономарьова

Судді: Л.І. Соломаха

Т.І. Биліна