Рішення № 31953283, 03.06.2013, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2013 року справа № 5020-358/2012-955/2012Господарський суд міста Севастополя у складі колегії суддів: Головко В.О. (головуючий), Архипенка О.М., Грицай О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду матеріали справи:

за позовом Першого заступника прокурора міста Севастополя

(вул. Л. Павліченко, буд. 1, м. Севастополь, 99011)

в інтересах Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради,

держави ідентифікаційний код 25750044

в особі: (вул. Луначарського, буд. 5, м. Севастополь, 99011)

та Комунального підприємства Севастопольської міської Ради „Аррікон",

ідентифікаційний код 20711909

(вул. Адмірала Октябрьського, буд. 8, кв. 2, м. Севастополь, 99011)

до Товариства з обмеженою відповідальністю

„Дістрибьютерська компанія „Еллада",

ідентифікаційний код 25131016

(вул. Н. Краєвої, буд. 15, м. Севастополь, 99013)

про стягнення неустойки в розмірі 2 033 707,22 грн,

Представники учасників судового процесу:

прокурор (Перший заступник прокурора міста Севастополя) - Джавлах С.М. - старший прокурор відділу прокуратури м. Севастополя, посвідчення № 015173 від 12.02.2013;

позивач-1 (Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради) - Бурмістрова С.В. - представник, довіреність від 14.01.2013;

позивач-2 (Комунальне підприємство Севастопольської міської Ради „Аррікон") - Бурмістрова С.В. - представник, довіреність № 1-Д від 08.01.2013;

відповідач (Товариство з обмеженою відповідальністю „Дістрибьютерська компанія „Еллада") - П'янікін В.В. - представник, довіреність від 01.01.2013.

Обставини справи:

29.03.2012 перший заступник прокурора міста Севастополя (далі - прокурор) звернувся до господарського суду міста Севастополя (далі - суд) з позовом в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (далі - перший позивач) та Комунального підприємства Севастопольської міської Ради „Аррікон" (далі - другий позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Дістрибьютерська компанія „Еллада" (далі - відповідач) про стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном після припинення Договору оренди в сумі 2 045 938,54 грн.

Ухвалою суду від 25.07.2012 позов був залишений без розгляду з підстав неправильного визначення прокурором позивача за вимогами про захист інтересів держави /том 2, арк. с. 108-111/.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.08.2012 /том 3, арк. с. 21-24/, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 11.10.2012 /том 3, арк. с. 48-50/, ухвалу господарського суду міста Севастополя від 25.07.2012 скасовано, справу направлено на розгляд до господарського суду міста Севастополя.

Скасовуючи ухвалу господарського суду міста Севастополя від 25.07.2012 про залишення позову без розгляду Севастопольський апеляційний господарський суд, з яким погодився суд касаційної інстанції, зазначив, що інтереси Комунального підприємства Севастопольської міської Ради „Аррікон" повністю співпадають з інтересами органу місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади, - Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради, а тому прокурор вірно визначив позивачів.

Під час розгляду справи прокурор та позивач неодноразово змінювали розмір позовних вимог. Згідно з останньою заявою від 21.01.2013 другий позивач просить стягнути з відповідача на свою користь неустойку в розмірі подвійної плати за користування об'єктом оренди за період з 16.09.2007 по 15.03.2012 у сумі 2 033 707,22 грн /том 3, арк. с. 91/.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається, серед іншого, на частину другу статті 785 Цивільного кодексу України та зазначає, що укладений між другим позивачем та відповідачем Договір оренди нерухомого майна № 441 від 20.11.2006 припинив свою дію 08.09.2007, натомість відповідач не повернув об'єкт оренди позивачеві у встановлені договором та законом строки, а тому зобов'язаний сплатити неустойку за час прострочки повернення майна після закінчення строку дії договору оренди.

Ухвалою суду від 07.05.2013 справу № 5020-258/2012-955/2012 прийнято до провадження колегією суддів у наступному складі: головуючий суддя - Головко В.О., інші судді, що входять до складу колегії: Архипенко О.М., Грицай О.С. /том 4, арк. с. 11-12/.

28.05.2013 у порядку частини третьої статті 77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні було оголошено перерву до 03.06.2013.

У засіданні суду 28.05.2013-03.06.2013 прокурор наполягав на позовних вимогах та просив позов задовольнити у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві /том 1, арк. с. 3-8/ та письмових поясненнях по суті спору /том 1, арк. с. 51-53, 116-118; том 3, арк. с. 68-69, 95-96/, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 21.01.2013 /том 3, арк. с. 91/.

Представник позивачів підтримала позовні вимоги в повному обсязі та просила позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві /том 1, арк. с. 3-8/ та письмових поясненнях по суті спору /том 1, арк. с. 102; том 3, арк. с. 70, 92-94/.

Представник відповідача проти позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні з підстав, викладених у відзиві на позов /том 1, арк. с. 54-56/ та письмових поясненнях по суті спору /том 2, арк. с. 18-19; том 3, арк. с. 76-77/, основні з яких полягають у тому, що:

1) положення частини другої статті 785 Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки правовідносини сторін врегульовані нормами спеціального законодавства, а саме: Господарського кодексу України, Закону України „Про оренду державного та комунального майна", Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та договором, пунктом 6.1 якого передбачено зменшену відповідальність;

2) у зв'язку з відсутністю основного зобов'язання відповідача щодо повернення об'єкта оренди через перехід до нього права власності на цей об'єкт, відсутнє і похідне від нього зобов'язання відповідача щодо сплати неустойки (іншими словами, через припинення обов'язку відповідача повернути майно до нього не може бути застосовано відповідальність за невиконання цього обов'язку);

3) у позивачів відсутнє само право на позов щодо стягнення неустойки, оскільки таке право мають лише власник чи особа, якій належать речові права на майно. Позаяк власником об'єкта оренди на даний час є відповідач, то і право вимагати сплати неустойки належить саме відповідачеві, а не позивачам;

4) орендоване майно фактично було повернуто відповідачем, оскільки при купівлі-продажу майно знову було передано відповідачу за відповідним договором;

5) при розрахунку розміру позовних вимог до неустойки помилково включено індекс інфляції;

6) з періоду неустойки має бути виключено період з 13.07.2009 по 11.11.2009, протягом якого відповідач правомірно користувався орендованим майном (на підставі рішення господарського суду міста Севастополя від 07.04.2009, залишеного без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду у справі № 5020-5/275).

Крім того, під час розгляду справи відповідачем були заявлені клопотання про призначення судової економічної експертизи /том 3, арк. с. 151/, про зменшення розміру неустойки /том 4, арк. с. 25/, про застосування позовної давності /том 4, арк. с. 26/, про звільнення відповідача від відповідальності /том 4, арк. с. 27/, у задоволенні яких судом було відмовлено (а щодо застосування позовної давності - відмовлено частково) з підстав, що наведені у мотивувальній частині рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до свідоцтва про право власності, виданого Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради 16.05.2009, Територіальній громаді міста Севастополя в особі Севастопольської міської Ради на праві комунальної власності належить комплекс будівель та споруд, який розташований в м. Севастополі по вул. Камишове шосе, 19, і складається зі: складу літ. „А" (з № І-1 по № І-38), загальною площею 2 193,3 м2, навісу літ. „а", навісу літ. „а1", навісу літ. „а2" з двома ґанками, котельні літ. „Б", туалету літ. „В", ємкості літ. „Г", насосної літ. „Д", огорож під №№ 1, 2, 3, 4, 5, мощення № І /том 1, арк. с. 23/. Зазначене майно зареєстровано Комунальним підприємством „Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об'єктів нерухомого майна" Севастопольської міської Ради та записано до реєстрової книги 22 нж стор. 69 під реєстровим № 6171 від 12.06.2009, про що свідчить реєстраційний напис на правовстановлювальному документі /том 1, арк. с. 3 - зворотний бік/.

20.11.2006 між володільцем комунального майна на праві оперативного управління (повного господарського відання) Комунальним підприємством Севастопольської міської Ради „Аррікон" (далі - Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Дістрибьютерська компанія „Еллада" (далі - Орендар) у простій письмовій формі був укладений договір № 441 оренди нерухомого майна (далі - Договір) /том 1, арк. с. 17-18/, який є новою редакцією договору оренди № 136 від 25.09.2002 (пункт 8.3 Договору).

За умовами Договору (пункт 1.1) Орендодавець (другий позивач) передає, а Орендар (відповідач) приймає в оренду нерухоме майно - нежитлове домоволодіння та огородження території з металевими воротами, в тому числі: окремо розташовану будівлю складу (літ. „А"), площею 2 193,30 м2, навіс (літ. „а"), площею 19,90 м2, навіс (літ. „а1"), площею 286,50 м2, навіс (літ. „а2"), площею 5,70 м2; окремо розташовану будівлю котельні (літ. „Б"), площею 34,70 м2; окремо розташовану споруду санвузлу (літ. „В"), площею 15,90 м2; окремо розташовану споруду (ємкість літ. „Г"), площею 288,00 м2; спорудження насосної (літ. „Д"), площею 26,40 м2; огородження території: № 1 - металеву сітку, площею 80,08 м2, №№ 2, 5 - збірні залізобетонні плити, загальною площею 298,90 м2, № 4 - камінь „французький", площею 65,48 м2, № 3 - ворота металеві, площею 10,50 м2, що розташоване за адресою: м. Севастополь, Камишове шосе, 19, та знаходиться на балансі КП Севастопольської міської Ради „Аррікон". Вартість орендованого майна згідно зі звітом про оцінку від 30.10.2006 становить 1 377 792,00 грн.

Згідно з пунктом 2.1 Договору передача майна в оренду не тягне за собою передачу Орендарю права власності на це майно. Власником орендованого майна залишається міська Рада, а Орендар користується ним протягом строку оренди.

10.05.2007 сторони підписали, а Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради погодив Протокол узгодження змін до Договору оренди № 441 від 20.11.2006 /том 1, арк. с. 21/, яким були змінені пункти 2.2, 3.1, 3.2 та 3.3 Договору оренди № 441 від 20.11.2006 та який з моменту його підписання стає невід'ємною частиною цього Договору.

Відповідно до пункту 2.2 Договору (в редакції Протоколу узгодження змін від 10.05.2007) об'єкт оренди залишається на балансі Орендодавця із зазначенням про те, що це майно є орендованим, та оплачується Орендарем з 01.01.2007 в сумі 17 596,35 грн (в тому числі ПДВ та технічне обслуговування) на рахунок Орендодавця щомісячно.

Розмір орендної плати визначається відповідно до рішення Севастопольської міської Ради № 1617 від 13.03.2007 та становить 165 335,04 грн на рік. Орендна плата складає 17 424,13 грн на місяць (в тому числі ПДВ) та перераховується Орендарем Орендодавцеві не пізніше 20 числа поточного місяця з 01.01.2007. Розмір орендної плати за кожен наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що відповідає попередньому місяцю (пункти 3.1, 3.2, 3.3 Договору в редакції Протоколу узгодження змін від 10.05.2007).

Пунктами 2.5, 4.9 Договору встановлено, що повернення Орендарем орендованого майна здійснюється протягом одного тижня після закінчення Договору. Майно має бути повернуто в стані, в якому воно було одержано, з врахуванням нормального зносу. Майно вважається повернутим Орендодавцю з моменту підписання сторонами Акта приймання-передачі об'єкта оренди.

Згідно з пунктом 6.1 Договору за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за договором оренди сторони несуть відповідальність у вигляді штрафу в п'ятикратному розмірі місячної орендної плати.

Відповідно до пункту 7.1 Договору цей Договір діє з моменту підписання до 08.09.2007.

Судом установлено, що Договір підписаний сторонами, а також погоджений Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради; підписи скріплені печатками. Також 20.11.2006 сторонами підписаний Акт приймання-передачі орендованого майна /том 1, арк. с. 20/.

Листом № 75 від 17.09.2007 Орендодавець повідомив відповідача про припинення Договору оренди № 441 від 20.11.2006 з 08.09.2007, тобто по суті висловив заперечення проти подальшого користування відповідачем об'єктом оренди, та просив повернути орендоване за Договором майно в установленому порядку та строки, передбачені Договором /том 2, арк. с. 104-105/.

Статтею 764 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Оскільки наймодавець (КП Севастопольської міської Ради „Аррікон") висловив заперечення щодо продовження спірного Договору, і таке заперечення висловлено протягом 1 місяця після закінчення строку Договору, суд дійшов висновку про припинення Договору оренди № 441 від 20.11.2006 з 08.09.2007 - у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено (ч. 2 ст. 26 Закону України „Про оренду державного та комунального майна").

Слід зазначити, що факт припинення Договору оренди № 441 від 20.11.2006 з 08.09.2007 також встановлений рішенням господарського суду міста Севастополя від 24.02.2010 у справі № 5020-5/275-6/004 за позовом Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради до Товариства з обмеженою відповідальністю „Дістрибьютерська компанія „Еллада", за участю третьої особи: Комунального підприємства Севастопольської міської Ради „Аррікон" /том 1, арк. с. 29-31/.

Таким чином, Договір оренди № 441 від 20.11.2006 діяв з 20.11.2006 по 08.09.2007.

30.03.2012 між територіальною громадою м. Севастополя в особі Севастопольської міської Ради, від імені якої діяв Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Дістрибьютерська компанія „Еллада" (Покупець) укладено Договір № 18-12/КП купівлі-продажу комунального майна /том 1, арк. с. 67-68/, відповідно до якого Продавець продає, а Покупець купує комплекс будівель і споруд в цілому, що знаходиться за адресою: місто Севастополь, Камишове шосе, № 19. Комплекс будівель і споруд (ангар) складається зі складу (з І-і по І-38) літ. „А", загальною площею 2 193,30 м2, навісу літ. „а", навісу літ. „а1", навісу літ. „а2", ґанку, ґанку, котельні літ. „Б", туалету літ. „В", має ємність літ. „Г", насосну літ. „Д", огородження 1-5, мощення І (пункт 1.1 Договору).

Відповідно до відомостей, викладених у Витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно за № 33186240, виданого Комунальним підприємством „Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об'єктів нерухомого майна" Севастопольської міської Ради від 15.02.2012, вартість майна становить 1 722 191,00 грн (пункт 2.2 Договору).

Згідно з пунктом 4.4 Договору право власності на відчужуване майно виникає у Покупця з моменту державної реєстрації, однак у будь-якому випадку, не раніше повної оплати Покупцем вартості майна, а також сум за користування цим майном відповідно до п. 5.2.4 цього Договору.

Договір посвідчено приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Усенко Т.Т. 30.03.2012 та зареєстровано в реєстрі за № 392.

07.05.2012 Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради, Товариством з обмеженою відповідальністю „Дістрибьютерська компанія „Еллада" та Комунальним підприємством Севастопольської міської Ради „Аррікон" підписано Акт № 20 приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів - комплексу будівель та споруд, розташованого за адресою: м. Севастополь, Камишове шосе, 19 /том 1, арк. с. 70/.

15.05.2012 здійснено державну реєстрацію права власності відповідача на придбане за Договором купівлі-продажу майно, про що в книзі 27 нж зроблено запис за № 8522 (Витяг № 34140691 від 15.05.2012) /том 1, арк. с. 69/.

Як зазначено у позовній заяві, після припинення Договору оренди орендоване майно не було повернуто Орендодавцеві (другому позивачу) за актом приймання-передачі, у зв'язку з чим Орендодавець, на переконання прокурора, має право на отримання від відповідача неустойки за весь час прострочення виконання ним обов'язку щодо повернення майна після припинення Договору і до викупу об'єкта оренди відповідачем, а саме: з 16.09.2007 по 15.03.2012 у сумі 2 033 707,22 грн (згідно із останньою заявою про зменшення розміру позовних вимог від 21.01.2013 /том 3, арк. с. 91/).

Наведене спричинило звернення прокурора до суду із даним позовом в інтересах держави в особі позивачів.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Як зазначено вище, постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.08.2012 у справі, що розглядається /том 3, арк. с. 21-24/, встановлено, що в даному випадку інтереси Комунального підприємства Севастопольської міської Ради „Аррікон" (другий позивач) повністю співпадають з інтересами органу місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади, - Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (перший позивач), а тому вказані особи є належними позивачами. Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції Вищий господарський суд України у своїй постанові від 11.10.2012 наголосив на тому, що заступник прокурора зазначив, в чому саме відбулося та може відбутися порушення інтересів держави, обґрунтував необхідність їх захисту та зазначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах /том 3, арк. с. 48-50/,

За викладених обставин доводи відповідача щодо того, що прокурор не конкретизував, які саме інтереси держави порушені, відхиляються судом як такі, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Предметом заявленого позову є матеріально-правова вимога прокурора про стягнення з відповідача неустойки за прострочку виконання останнім зобов'язання щодо повернення орендованого за Договором майна після припинення дії Договору.

Отже, до предмета доказування у цій справі входить встановлення факту порушення відповідачем визначених чинним законодавством та умовами Договору оренди № 441 від 20.11.2006 строків виконання обов'язку щодо повернення об'єкта оренди після припинення дії Договору.

Заперечуючи проти позову відповідач посилається на неможливість застосування до спірних правовідносин положень статті 785 Цивільного кодексу України, оскільки відносини сторін врегульовані нормами спеціального законодавства (Господарського кодексу України, Закону України „Про оренду державного та комунального майна", Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)"), а у Договорі сторонами встановлена відповідальність за неналежне виконання зобов'язань за договором у вигляді штрафу (пункт 6.1 Договору).

Суд відхиляє наведені доводи відповідача з наступних підстав.

Як правильно зазначає відповідач, згідно зі статтею 3 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

При цьому, за невиконання зобов'язань за договором оренди сторони несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та договором (ст. 29 Закону України „Про оренду державного та комунального майна").

Відповідно до частини шостої статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 291 Господарського кодексу України визначено, що договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Таким чином, з питань регулювання орендних правовідносин взагалі та визначенні правових наслідків припинення договору оренди зокрема Господарський кодекс України містить відсильні норми до Цивільного кодексу України, які підлягають застосуванню на загальних підставах, причому застосування наслідків, передбачених статтею 785 Цивільного кодексу України, не пов'язується із безумовним їх визначенням у договорі.

Отже, прокурор правомірно обґрунтував позовні вимоги посиланням на статтю 785 Цивільного кодексу України.

Статтею 785 Цивільного кодексу України (яка підлягає застосуванню до спірних відносин в силу частини шостої статті 283 Господарського кодексу України) унормовано, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Як установлено судом, Договір оренди № 441 від 20.11.2006 припинив свою дію з 08.09.2007. Водночас, пунктом 2.5 Договору визначено, що повернення Орендарем орендованого майна здійснюється протягом одного тижня після закінчення Договору.

Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю „Дістрибьютерська компанія „Еллада" було зобов'язано повернути орендоване за Договором майно в строк по 15.09.2007 включно (08.09.2007 + 7 днів). Натомість, відповідач свого обов'язку щодо повернення орендованого за вказаним Договором майна не виконав, тобто є таким, що прострочив виконання зобов'язання. За викладених обставин право Орендодавця є порушеним і підлягає захисту, а відповідач повинен сплатити неустойку у встановленому законом розмірі, а саме: у розмірі подвійної орендної плати - за весь період прострочення виконання зобов'язання щодо повернення орендованого майна після припинення Договору оренди.

Проте, прокурор та позивачі просять стягнути з відповідача неустойку за період з 16.09.2007 по 15.03.2012 /том 1, арк. с. 98-101; том 3, арк. с. 81-83, 91/.

Заперечуючи проти позову відповідач зазначає, що прокурором пропущений строк для звернення до суду із вимогою про захист прав позивачів (строк позовної давності), у зв'язку з чим просить застосувати спеціальну позовну давність та відмовити у позові /том 4, арк. с. 26/.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 2-4 ст. 267 ЦК України).

Як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України у постанові № 10 від 29.05.2013 „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (пункт 2.2 Постанови).

Судом установлено, що відповідач порушив відповідне право Орендодавця, а тому має сплатити йому неустойку. Водночас суд вважає за потрібне звернути увагу учасників судового процесу на те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійним заходом майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення, а тому до неї не можуть застосовуватися положення про спеціальну позовну давність. Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 20.03.2012 у справі № 40/117, яка в силу статті 11128 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою для господарського суду.

З цих же підстав не підлягає задоволенню клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки /том 4, арк. с. 25/.

Твердження прокурора щодо переривання строку позовної давності також є помилковими. Так, прокурор посилається на те, що протягом вересня 2007 року - листопада 2010 року відповідач здійснював оплати за користування орендованим майном, на підтвердження чого другим позивачем до матеріалів справи надані відповідні платіжні документи. Тобто, на думку прокурора, це свідчить про визнання відповідачем свого обов'язку по сплаті неустойки /том 1, арк. с. 117/. Але зі змісту рахунків-актів наданих послуг /том 2, арк. с. 12-17; том 3, арк. с. 127-148/ та банківських виписок з рахунку другого позивача /том 2, арк. с. 54-99/ убачається, що відповідач сплачував орендну плату, а не неустойку. Стосовно поданого прокурором позову (справа № 5020-4/101-37/2012) слід зазначити, що предметом цього позову було стягнення з відповідача збитків в сумі 228 824,25 грн /том 1, арк. с. 62-63/, тобто зміст цього позову не відповідає частині другій статті 264 Цивільного кодексу України (позов до одного з кількох боржників чи коли предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач). Отже, підстави для переривання строку позовної давності теж відсутні. Як і відсутні підстави для зарахування відповідних оплат в рахунок часткового погашення неустойки за спірним Договором.

Зважаючи на викладене та керуючись приписами статті 257 Цивільного кодексу України, відповідно до якої загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а також з огляду на відсутність поважних причин пропущення позовної давності суд визнав за потрібне обмежити заявлені прокурором вимоги трирічним строком до подачі цього позову до суду (29.03.2012), встановивши період нарахування з 29.03.2009 по 15.03.2012. Таким чином суд частково задовольнив заяву відповідача про застосування строку позовної давності.

Водночас суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо виключення із зазначеного періоду часу періоду з 13.07.2009 по 11.11.2009, протягом якого відповідач, на переконання останнього, правомірно користувався орендованим майном (на підставі рішення господарського суду міста Севастополя від 07.04.2009, залишеного без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду у справі № 5020-5/275).

Як убачається з матеріалів справи /том 1, арк. с. 29-31/, вказані рішення та постанова були скасовані постановою Вищого господарського суду України від 11.11.2009, а отже їх не можна брати до уваги. До того ж, як установлено судом, обов'язок відповідача щодо повернення орендованого за Договором майна виник в нього задовго до ухвалення рішення господарського суду міста Севастополя від 07.04.2009, а саме: 08.09.2007.

Заперечуючи проти позову відповідач заявив клопотання про призначення судової економічної експертизи /том 3, арк. с. 151/. Клопотання обґрунтовано тим, що протягом розгляду справи позивач неодноразово змінював розмір позовних вимог та надавав суду нові розрахунки, а відповідач не має можливості їх перевірити, оскільки не є фахівцем-бухгалтером. Крім того відповідач зазначає, що навіть судовий експерт не зміг виокремити заборгованість за Договором № 441 від 20.11.2006, який є предметом дослідження у даній справі, від заборгованості за Договором № 379 від 01.03.2006, про що зазначено у Висновку судової економічної експертизи № 867 від 03.06.2011 по господарській справі № 5020-4/101 /том 2, арк. с. 3-11/. Це пов'язано із тим, що як рахунки виставлялись один за двома договорами, так і оплати здійснювались одним платежем за двома договорами без визначення конкретних сум в розрізі договорів.

Розглянувши вказане клопотання суд відмовив у його задоволенні, виходячи з наступного.

Згідно з частиною першою статті 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Як зауважив Пленум Вищого господарського суду України у своїй постанові № 4 від 23.03.2012 „Про деякі питання практики призначення судової експертизи" (з наступними змінами і доповненнями) судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування (абз. 2 п. 2 Постанови).

Відповідно до частини другої статті 785 Цивільного кодексу України неустойка, яка підлягає сплаті наймодавцеві, визначається виходячи з подвійної плати за користування орендованим майном, тобто подвійної орендної плати, за період після припинення договору оренди.

В свою чергу, в силу частини першої статті 10 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" розмір орендної плати з урахуванням її індексації є однією з істотних умов договору оренди державного та комунального майна.

Як зазначено вище, Договором № 441 від 20.11.2006 з 01.01.2007 розмір орендної плати встановлений на рівні 17 424,13 грн на місяць (в тому числі ПДВ) та передбачена її щомісячна індексація на індекс інфляції (пункти 3.2, 3.3 Договору в редакції Протоколу узгодження змін від 10.05.2007) /том 1, арк. с. 21/. Тобто індекс інфляції є складовою частиною нового розміру орендної плати, який змінюється щомісяця, а отже заперечення відповідача щодо необґрунтованого застосування позивачем індексу інфляції на суму неустойки не відповідають фактичним обставинам справи і тому відхиляються судом.

Таким чином, для перевірки обґрунтованості розрахунку заявлених позовних вимог суду належить перевірити правильність визначення прокурором та позивачем бази для розрахунку (початкового розміру орендної плати); правильність визначення індексів інфляції; орендної плати з урахуванням індексів інфляції та врешті подвоїти встановлену суму. При цьому здійснені відповідачем оплати не мають ніякого значення для встановлення розміру неустойки, яка підлягає до стягнення, оскільки як установлено судом та зазначено відповідачем у письмових поясненнях по суті спору, жодного платежу з призначенням „неустойка" протягом спірного періоду відповідачем не здійснено. Тобто, в даному випадку потреба у спеціальних знаннях відсутня.

За викладених обставин суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про призначення судової економічної експертизи.

Виходячи із визначеного судом періоду нарахування неустойки (з 29.03.2009 по 15.03.2012) суд здійснив власний розрахунок, що наведений нижче.

При цьому розмір орендної плати за січень 2007 року (17 424,13 грн) встановлений пунктом 3.2 Договору в редакції Протоколу узгодження змін від 10.05.2007 /том 1, арк. с. 21/.

Місяць, рікОрендна платаІндекс інфляціїСкоригована орендна платаНеустойка2007 січень--17424,13-лютий17424,131,00517511,25-березень17511,251,00617616,32-квітень17616,321,00217651,55-травень17651,551,00017651,55-червень17651,551,00617757,46-липень17757,461,02218148,12-серпень18148,121,01418402,20-вересень18402,201,00618512,61-жовтень18512,611,02218919,89-листопад18919,891,02919468,57-грудень19468,571,02219896,87-2008 -січень19896,871,02120314,71-лютий20314,711,02920903,83-березень20903,831,02721468,24-квітень21468,241,03822284,03-травень22284,031,03122974,84-червень22974,841,01323273,51-липень23273,511,00823459,70-серпень23459,700,99523342,40-вересень23342,400,99923319,06-жовтень23319,061,01123575,57-листопад23575,571,01723976,35-грудень23976,351,01524336,00-2009 -січень24336,001,02124847,05-лютий24847,051,02925567,62-березень25567,621,01525951,135022,80квітень25951,131,01426314,4552628,89травень26314,451,00926551,2853102,55червень26551,281,00526684,0353368,07липень26684,031,01126977,5653955,11серпень26977,560,99926950,5853901,16вересень26950,580,99826896,6853793,36жовтень26896,681,00827111,8554223,70листопад27111,851,00927355,8654711,72грудень27355,861,01127656,7755313,552010 січень27656,771,00927905,6855811,37лютий27905,681,01828407,9956815,97березень28407,991,01928947,7457895,48квітень28947,741,00929208,2758416,53травень29208,270,99729120,6458241,29червень29120,640,99428945,9257891,84липень28945,920,99628830,1457660,27серпень28830,140,99828772,4757544,95вересень28772,471,01229117,7458235,49жовтень29117,741,02929962,1659924,32листопад29962,161,00530111,9760223,94грудень30111,971,00330202,3160404,612011 січень30202,311,00830443,9260887,85лютий30443,921,01030748,3661496,73березень30748,361,00931025,1062050,20квітень31025,101,01431459,4562918,90травень31459,451,01331868,4263736,85червень31868,421,00832123,3764246,74липень32123,371,00432251,8664503,73серпень32251,860,98731832,5963665,18вересень31832,590,99631705,2663410,52жовтень31705,261,00131736,9663473,93листопад31736,961,00031736,9663473,93грудень31736,961,00131768,7063537,402012 січень31768,701,00231832,2463664,48лютий31832,241,00231895,9063791,81березень31895,901,00231959,7030928,74РАЗОМ: 2 104 873,93Таким чином загальний розмір неустойки за період з 29.03.2009 по 15.03.2012 за розрахунком суду становить 2 104 873,93 грн з ПДВ, з яких:

розмір неустойки за 29-31 березня 2009 року (3 дні) становить 5 022,80 грн:

25 951,13 / 31 * 3 * 2 = 5 022,80 грн;

а розмір неустойки за 1-15 березня 2012 року (15 днів) становить 30 928,74 грн:

31 959,70 / 31 * 15 * 2 = 30 928,74 грн.

Як убачається з наведеного, за розрахунком прокурора сума неустойки є меншою (2 033 707,22 грн) ніж за розрахунком суду.

Відповідно до пункту 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Обчислена судом сума неустойки за період з 29.03.2009 по 15.03.2012 (2 104 873,93 грн) виходить за межі позовних вимог (2 033 707,22 грн). Утім, клопотання прокурора чи позивачів про вихід суду за межі позовних вимог в матеріалах справи відсутні.

За таких обставин, суд позбавлений можливості задовольнити позовні вимоги щодо стягнення з відповідача неустойки у визначеній судом сумі.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Всупереч наведеним нормам відповідачем не надано належних та допустимих доказів повернення об'єкта оренди після припинення договору оренди, та наявності прострочення кредитора. Наявний у матеріалах справи Акт № 20 від 07.05.2012 приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів - комплексу будівель та споруд, розташованого за адресою: м. Севастополь, Камишове шосе, 19 /том 1, арк. с. 70/ не є доказом повернення орендованого майна Орендарем Орендодавцеві, оскільки з його змісту неможливо встановити коли, в якому складі та стані і хто саме повернув та відповідно прийняв об'єкт оренди від Орендаря. Зазначений Акт є документом бухгалтерського обліку, який підтверджує передачу (переміщення) майна з балансу на баланс.

Підсумовуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю у заявленій прокурором сумі - 2 033 707,22 грн.

Стосовно заперечень відповідача про припинення дії будь-яких норм щодо оренди об'єкта комунальної власності з моменту включення такого об'єкта до переліку майна, що підлягає приватизації (зокрема, норм про притягнення відповідача до будь-якої відповідальності за порушення в сфері орендних відносин, навіть встановлених статтею 785 Цивільного кодексу України), суд зазначає наступне.

В обґрунтування власних заперечень відповідач посилається на положення частини шостої статті 7 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин.

Частиною шостою вказаної статті (зі змінами, внесеними згідно із Законом України № 3201-IV від 15.12.2005) встановлено, що з прийняттям рішення про включення об'єкта до одного з переліків, зазначених у частині першій цієї статті (в даному випадку - до переліку об'єктів комунальної власності, які підлягають приватизації шляхом викупу на аукціоні, за конкурсом), стосовно нього припиняється дія норм Господарського кодексу України у частині купівлі, продажу, передачі, обміну, здачі в оренду, надання безоплатно, списання майна, випуску та придбання цінних паперів, надання та одержання кредитів у розмірах, що перевищують середньорічний рівень таких операцій за останні три роки з урахуванням рівня інфляції, а також забороняється передача майна в іпотеку. Якщо ці дії необхідні для ефективного функціонування підприємства, що приватизується, вони здійснюються підприємством з дозволу органу приватизації.

Тобто, з моменту включення об'єкта оренди до переліку об'єктів комунальної власності, які підлягають приватизації шляхом викупу на аукціоні, за конкурсом припиняється дія не усіх норм, а лише норм Господарського кодексу України у визначених частинах (зокрема, щодо здачі в оренду). Натомість, в даному випадку позовні вимоги обґрунтовані статтею 785 Цивільного кодексу України (а не Господарського кодексу України). До того ж у частині шостій статті 7 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" закладено механізми, спрямовані на забезпечення схоронності певного стану майна, щоб максимально пришвидшити виконання відповідного рішення органу приватизації. Утім, це зовсім не означає, що з прийняттям рішення про включення об'єкта до переліку об'єктів комунальної власності, які підлягають приватизації шляхом викупу на аукціоні, за конкурсом, скасовуються норми про відповідальність за порушення зобов'язань. На думку суду, такі висновки відповідача не відповідають буквальному змісту наведеної норми та є її довільним тлумаченням.

Крім того, як убачається з матеріалів справи, рішенням Севастопольської міської Ради № 5381 від 15.10.2008 „Про внесення змін до рішення Севастопольської міської Ради № 2061 від 12.06.2007 „Про програму оптимізації структури комунального майна і підвищення ефективності його використання на 2007-2010 роки в місті Севастополі" об'єкт, розташований за адресою: м. Севастополь, вул. Камишове шосе, 19, був включений до Переліку об'єктів комунальної власності, які підлягають приватизації шляхом викупу на аукціоні, за конкурсом.

Вказаний факт встановлений рішенням господарського суду міста Севастополя від 24.02.2010 у справі № 5020-5/257-6/004, яке не було оскаржене і набрало законної сили 10.03.2010, а тому є преюдиціальним і в силу статті 35 Господарського процесуального кодексу України не підлягає повторному доведенню при розгляді даної справи.

Судом установлено, що зобов'язання відповідача щодо повернення об'єкта оренди виникло 16.09.2007, а включення об'єкта до переліку об'єктів комунальної власності, які підлягають приватизації шляхом викупу на аукціоні, за конкурсом відбулось лише 15.10.2008, тобто більше ніж через рік після першої події.

Таким чином відповідачем викривлено як зміст відповідної норми закону, так і фактичні обставини справи, у зв'язку з чим ці доводи відхиляються судом.

Стосовно твердження відповідача щодо відсутності у нього зобов'язання по сплаті неустойки як похідного від основного зобов'язання щодо повернення об'єкта оренди зважаючи на перехід права власності на спірний об'єкт до відповідача суд зазначає наступне.

Дійсно, відповідно до статті 606 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі.

Утім, відповідачем не взято до уваги, що станом на час припинення Договору оренди і виникнення у відповідача обов'язку щодо повернення орендованого майна (08.09.2007) та до 15.05.2012 (момент виникнення у відповідача права власності на спірний об'єкт), об'єкт оренди був власністю територіальної громади м. Севастополя в особі Севастопольської міської Ради, від імені якої діяв Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради та володілець комунального майна на праві оперативного управління КП Севастопольської міської Ради „Аррікон". Тобто поєднання боржника та кредитора в одній особі відбулось вже після звернення прокурора до суду із даним позовом, а отже Комунальне підприємство Севастопольської міської Ради „Аррікон" (другий позивач) як Орендодавець за Договором оренди нерухомого майна № 441 від 20.11.2006 має право на отримання неустойки, передбаченої частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України. До того ж, за загальним правилом, боржник не звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, яке мало місце під час його дії.

Клопотання відповідача про звільнення його від відповідальності через відсутність складу цивільного правопорушення, а саме шкоди (збитків) /том 4, арк. с. 27/ також відхилено судом з тих підстав, що як зазначалось вище, неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійним заходом майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, а тому до неї не можуть застосовуватися положення статей 116, 118 Господарського кодексу України, на які посилається відповідач.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірної поведінки відповідача, а прокурор звільнений від сплати судового збору у встановленому порядку, судовий збір підлягає стягненню з відповідача в доход державного бюджету відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Беручи до уваги вищевикладене, керуючись статтями 49, 82, 84-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Дістрибьютерська компанія „Еллада" (ідентифікаційний код 25131016; вул. Н. Краєвої, буд. 15, м. Севастополь, 99013; відомості про поточні рахунки в установах банку в матеріалах справи відсутні) на користь Комунального підприємства Севастопольської міської Ради „Аррікон" (ідентифікаційний код 20711909; вул. Адмірала Октябрьського, буд. 8, кв. 2, м. Севастополь, 99011; п/р 26008000092794 у ПАТ „Укрсоцбанк", м. Київ, МФО 300023) неустойку за Договором оренди № 441 від 20.11.2006 за період з 29.03.2009 по 15.03.2012 у сумі 2 033 707,22 грн (два мільйони тридцять три тисячі сімсот сім грн 22 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Дістрибьютерська компанія „Еллада" (ідентифікаційний код 25131016; вул. Н. Краєвої, буд. 15, м. Севастополь, 99013; відомості про поточні рахунки в установах банку в матеріалах справи відсутні) у доход Державного бюджету міста Севастополя (п/р 31215206783001 у банку одержувача - ГУ ДКС України у місті Севастополі, МФО 824509, код ЄДРПОУ 38022717, код бюджетної класифікації - 22030001 „Судовий збір", код суду 23013519) судовий збір у сумі 40 674,14грн (сорок тисяч шістсот сімдесят чотири грн 14 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 10.06.2013.

Головуючий суддя підпис В.О. Головко

Суддя підпис О.М.Архипенко

Суддя підпис О.С.Грицай