Ухвала суду № 31952713, 11.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" червня 2013 р. м. Київ К/9991/61688/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: прокурор: від позивача: від відповідача: від третьої особи-1: від третьої особи-2: від третьої особи-3:Муравйов О. В. Приходько І. В. Шипуліна Т. М. Малюги Ю. В. Чубенко В. П. Чекамов О. А. Чекамов О. А.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скаргиПублічного акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Титан» та Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі Автономної Республіки Кримна постанову та ухвалуОкружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11.04.2011 року Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2012 рокуу справі№ 2а-11403/10/12/0170за позовомПублічного акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Титан»до треті особи за участюСпеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Армянська міська рада, Міськрайонний відділ Держкомзему у м. Армянськ, Красноперекопську та Красноперекопському районі Автономної Республіки Крим, Красноперекопська об'єднана державна податкова інспекція Автономної Республіки Крим Державної податкової служби Прокуратури Автономної Республіки Кримпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11.04.2011 року у справі № 2а-11403/10/12/0170, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2012 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим № 0000442301/0 від 17.10.2005 року та № 0000442301/2 від 23.02.2006 року про донарахування податку на прибуток в сумі 441 858,00 грн. (основний платіж - 217 704,00 грн., штрафні санкції - 224 154,00 грн.); рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0000482301/0 від 10.10.2005 року та № 0000482301/2 від 23.02.2006 року на суму пені за прострочення розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності у розмірі 691 948,12 грн., № 0000492301/0 від 10.10.2005 року та № 0000482301/0 від 23.02.2006 р. в сумі 1 360,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині відмови в позові, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. ст. 8, 11, 13 Закону України «Про плату за землю», ст. 1 Закону України «Про землеустрій», ст. 4 Водного кодексу України, ст. ст. 19, 20, 58, 59, 66 Земельного кодексу України, п. 1.19.18 Методики обстеження і паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення і складування промислових відходів і хвостів, ст. ст. 2, 9, 10, 82, 86, 163 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заперечення на касаційну скарги не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті. В судовому засіданні прокурор, представник відповідача та третьої особи-3 проти касаційної скарги позивача заперечували, підтримували доводи касаційної скарги відповідача.

Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим також оскаржила в касаційному порядку судові рішення у справі. Стверджуючи про порушеннями судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. ст. 1, 15, 21, 24 Митного кодексу України, пп. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і контролю», ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, просить їх скасувати та прийняти нову постанову про відмову в позові.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами відповідача не погоджується, просить залишити в силі судові рішення у справі.

В силу положень ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим підлягає заміні правонаступником Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної Красноперекопською об'єднаною державною податковою інспекцією в Автономній Республіці Крим планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ДАК «Титан» за період з 01.01.2004 року по 31.12.2004 року складено акт перевірки № 138/23-1/05762329 від 30.09.2005 року.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято:

- податкове повідомлення-рішення № 0000442301/0 від 17.10.2005 року про донарахування позивачу податку на прибуток в сумі 2 306 074,00 грн. за порушення вимог п. 4.6 ст. 4, пп. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та застосування штрафних санкцій на суму 230 604,00 грн. без зазначення норми, на підставі якої вони застосовані;

- податкове повідомлення-рішення № 0000462301/0 від 10.10.2005 року про донарахування позивачу земельного податку в сумі 2 070 658,56 грн. за порушення вимог ст. 8 Закону України «Про плату за землю» та застосування штрафних санкцій на суму 1 035 329,28 грн. без зазначення норми, на підставі якої вони застосовані;

- рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0000482301/0 від 10.10.2005 року про нарахування позивачу штрафних (фінансових) санкцій за порушення ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» в сумі 692 717,90 грн. (в розмірі 0,3% за кожен день прос рочки неодержаної продукції) на підставі ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»;

- рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0000492301/0 від 10.10.2005 року про нарахування позивачу штрафних (фінансових) санкцій за порушення ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» в сумі 1 360,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження рішенням Державної податкової адміністрації в Автономній Республіці Крим від 10.05.2006 року № 5254/6/25-02165 податкові повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій залишені без змін, скарга позивача - без задоволення.

На підставі вказаного рішення відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000442301/2 від 23.02.2006 року про донарахування податку на прибуток, № 0000442301/2 від 23.02.2006 року про донарахування податку на землю, № 0000482301/2 від 23.02.2006 року на суму пені за прострочення розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності та № 0000482301/2 від 23.02.2006 року в сумі 1360,00 грн. без зміни нарахованих сум.

Суди першої інстанції та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що позов в частині вимог про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 10.10.2005 року № 0000462301/0 та від 23.02.2006 року № 0000442301/2 якими нараховано податок на землю задоволенню не підлягає.

В акті перевірки зазначено, що за даними річного земельного звіту за формою 6-зем станом на 01.01.2004 року в користуванні позивача знаходилась земельна ділянка загальною площею 4780,35 га, у тому числі 293,27 га - землі промисловості; 81,1 га землі під установками для очищення відходів; 4,167 га - землі для водозабезпечення та очистки стічних від; 6,462 га - землі для виробництва та розподілу електроенергії; 39,05 га - землі, що використовуються для виробництва і розподілу тепла; 4356,301 га -водоймища.

Відповідно до ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Згідно із ст. 66 цього Кодексу до земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд.

Рішення Армянської міської ради від 04.11.2003 року № 251, в редакції від 27.10.2004 року позивачу передано в постійне користування земельну ділянку площею 4780,35 грн. із земель Армянської міської ради не наданих у власність або користування по категорії: землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики і оборони та іншого призначення; по угіддям і видам економічної діяльності: 293,27 га - землі промисловості; 81,1 га - землі під установками для очищення відходів; 4,167 га - землі для водозабезпечення і очистки стічних вод; 6,462 га - землі виробництва і розподілу електроенергії; 39,05 га - інші землі; 4356,301 га - водоймища.

В Державному акті на право користування землею, серії І-КМ №003359, земельна ділянка площею 4780,35 га надана позивачу в постійне користування для обслуговування промислового підприємства на підставі рішення Армянської міської ради від 04.11.2003 року № 251. При цьому, відповідно до плану зовнішніх меж землекористування, земельні ділянки під кислотонакопичувачем, водосховищем, та огарконакопичувачем знаходяться на даній ділянці площею 4780,35 га; вказані об'єкти використовуються для здійснення промислової діяльності позивача.

Згідно із листом Державного комітету України по земельним ресурсам від 10.11.2004 року вих. №14-22-12/9752 позивачу земельні ділянки надавались в постійне користування за цільовим призначенням - промисловість.

Оскільки судами на підставі оцінки наявних у справі доказів, зокрема відповідних правовстановлюючих документів встановлено, що спірні земельні ділянки в межах Армянської міської ради, на яких розташовані кислотонакопичувач (площею 3992,93 га), огарконакопичувач (площею 81,1 га) і водосховище (площею 363,37 га), наданих в постійне користування позивачу, відносяться до земель промисловості, колегія суддів вважає правомірним нарахування позивачу на підставі ст. 8 Закону України «Про плату за землю» податку на землю.

Посилання позивача в касаційній скарзі на висновок судово-бухгалтерської експертизи підлягає відхиленню, оскільки судами першої та апеляційної інстанції на підставі ст. ст. 82, 86 Кодексу адміністративного судочинства України не прийнято його, як доказ у справі при вирішенні питання щодо віднесення земель до тих чи інших категорій.

З аналогічних підстав не приймаються посилання позивача на лист Державного комітету по земельних ресурсах України від 22.12.2004 року.

Доводи касаційної скарги позивача щодо віднесення земель до відповідної категорії викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

В акті перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки до валових витрат підприємством віднесені витрати в сумі 9 248,00грн. по необґрунтовано списаному пальному по легковому автотранспорту в розмірі 50% від суми. При проведенні перевірки позивачем надані посвідчення на відрядження, що не містять відмітки про прибуття та вибуття водіїв автомобілів на підприємствах, на які вони були відряджені, що суперечить вимогам п. 1.3 розділу 1 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 року № 59. В акті перевірки податковим органом наведено перелік посвідчень на відрядження, прізвища водіїв, а також розрахунки податкового органу з зазначенням пробігу автомобілів та витрат пального, що не прийняті податковим органом. Позивач в позовній заяві проти зменшення валових витрат не заперечує та під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції доказів, які б спростовували ці відомості акта перевірки не надано.

Також в акті перевірки зазначено про порушення вимог п. 4.6 ст. 4, п. 5.4 ст. 5, пп. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки позивачем в ІІІ кварталі 2004 року до складу валових витрат віднесено страхові внески в сумі 913 168,02 грн., здійснені на страхування майна, яке не знаходилось на балансі ДАК «Титан».

Відповідно до пп. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до валових витрат включаються будь-які витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ДАК «Титан» створено на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.1999 року № 2070. Згідно з Указом Президента України від 07.07.2004 року №765 «Про заходи щодо забезпечення розвитку виробництва двоокису титану і підвищенню ефективного використання виробничих потужностей підприємств із видобутку ільменітової руди» ДАК «Титан» зобов'язано виступити засновником ЗАТ «Кримський Титан», передавши до його статутного фонду цілісний майновий комплекс.

05.11.2003 року між позивачем та ЗАТ «Паливно-енергетична компанія» укладено договір добровільного страхування майна 201 № 423/2178, строк дії якого до 24:00 годин 30.11.2004, за умовами якого сума застрахованого майна склала 28 9471 785,79 грн., страхові платежі повинні перераховуватися 12 частками за встановленим графіком щомісячно до 15 числа. Останній платіж - 15.10.2004 року. 27.08.2004 року на підставі акту прийому-передачі № 1 до статутного фонду ЗАТ «Кримський Титан» позивачем передано частку основних фондів за оціночною вартістю 187 717 458,00 грн., які були раніше застраховані за договором добровільного страхування майна 201 № 423/2178 від 05.11.2003 року, в обмін на корпоративні права. Вказана передача здійснена на виконання Указу Президента України від 07.07.2004 року № 765.

27.08.2004 року позивач (орендар) та ЗАТ «Кримський Титан» (орендодавець) уклали договір оренди № 2117/86 основних засобів, переданих згідно акта прийому-передачі № 1 від 27.08.2008 року на строк до 10.01.2005 року. Пунктом 4.4 договору оренди встановлено, що орендар зобов`язується забезпечити своєчасне страхування орендованого майна.

Позивач у своїх поясненнях зазначав, що передача необоротних активів до статутного фонду ЗАТ «Кримський Титан» здійснена 27.08.2004 року, тобто до 27.08.2004 року передані активи перебували на балансі позивача, з чого випливає, що позивач мав право віднести до складу валових витрат нараховані страхові внески за 27 днів в сумі 269 058,43грн., але фактично до складу валових витрат надмірно було віднесено 644 109,59 грн. Таким чином, відповідачем необґрунтовано виключено зі складу валових витрат страхові внески в розмірі 269 058,43грн. за страхування майна, що належало позивачеві.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на протязі 2004 року, тобто і після 27.08.2004 року, позивачем зазначений цілісний майновий комплекс використовувався у власній господарській діяльності позивача, яка спрямована на виконання, зокрема, і інвестиційного проекту.

Крім того, в період з 01.12.2001 року по 31.12.2004 року позивач був суб`єктом території пріоритетного розвитку «Сиваш», здійснював реалізацію інвестиційного проекту «Реконструкція виробничих потужностей і вдосконалення технологій ДАК «Титан», зареєстрованого рішенням Ради з питань територій пріоритетного розвитку та спеціальної економічної зони «Порт Крим» від 26.11.2001 року № 8. Відповідно до вимог укладеного позивачем на реалізацію інвестиційного проекту контракту «Реконструкція виробничих потужностей і удосконалення технологій ДАК «Титан» від 29.11.2001 року № 3292 позивач зобов'язався на території пріоритетного розвитку «Сиваш» на власний ризик та за власні і займані кошти відповідно до затвердженого інвестиційного проекту забезпечити реалізацію проекту. Метою вказаного проекту є збільшення вироблення позивачем такої продукції як двоокис титану, амофос, аммофосфат, залізноокисних пігментів. З цією метою позивач зобов'язався вкласти грошові кошти в проектно-дослідницькі роботи, будівельно-монтажні роботи, устаткування тощо; забезпечити цільове використання устаткування, сировини.

З посиланням на ч. 1 ст. 3 Закону України «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку та спеціальну економічну зону «Порт Крим», ст. 1 ч. ч. 2, 3 ст. 4, ст. 14 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», абз. 14 п. 22.5 ст. 22 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку, що позивач реалізував інвестиційний проект, затверджений у встановленому порядку, прибуток від реалізації якого в 2004 році звільнявся від оподаткування в розмірі 100 відсотків.

Крім того, правомірність застосування позивачем пільги по податку на прибуток у III, IV кварталах 2004 року відповідно до п. 22.5 ст. 22 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» підтверджена також письмовою відповіддю Красноперекопської об`єднаної державної податкової інспекції у Автономній Республіці Крим на заперечення позивача на акт перевірки № 138/23-1/05762329 від 30.09.2005 року, податковим роз`ясненням Державної податкової адміністрації № 10231/6/15-0316 від 25.10.2005 року.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком судів про необґрунтованість донарахування позивачеві податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств відповідно до повідомлень-рішення Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим № 0000442301/0 від 17.10.2005 року та № 0000442301/2 від 23.02.2006 року, а відповідно і неправомірним є застосування до позивача сум штрафних (фінансових) санкцій.

В акті перевірки відповідачем вказано, що при аналізі виконання контрактів про купівлю-продаж ільменітового концентрату, укладених позивачем з фірмою «EASTEK INC.» (Нью-Йорк, США) № 885 від 21.03.2003 року встановлена дебіторська заборгованість в сумі 54 131,93 доларів США, що відповідає 683,05 тонн ільменітового концентрату та № 1429 від 17.07.2003 року, - в сумі 57 789,96 доларів США, що відповідає 672,86 тонн ільменітового концентрату.

Відповідно до вказаних контрактів товар постачався на умовах CFR (Інкотермс - 2000) до одного з українських портів та відвантаження товару повинно здійснюватись згідно звичаїв та Правил, встановлених для українських портів Чорного моря.

Термін «CFR" (Інкотермс - 2000) означає, що поставка є здійсненою продавцем коли товар перейшов через поручні судна в порту відвантаження. Ризик втрати чи пошкодження товару, а також будь-які додаткові витрати, спричинені подіями, що виникають після здійснення поставки, переходять з продавця на покупця.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що розбіжність між контрактною вартістю та вантажними митними деклараціями, які виникли при проведенні навантажувально-розвантажувальних робіт товару на митній території України, знаходиться в межах, встановлених для природного збитку. Правові підстави вважати недопоставкою природний збиток, що стався у позивача на митній території України, відсутні.

Зазначені обставини також підтверджені висновком судово-бухгалтерської експертизи Науково-дослідницької лабораторії судової експертизи від 10.06.2008 № 5.

Згідно постанови Державного комітету СРСР з матеріально-технічного постачання від 27.04.1989 року № 32 «Про затвердження норм природного збитку окремих видів продукції виробничо-технічного призначення при морських перевезеннях» норми природного збитку руди залізної та інших руд, до яких відноситься ільменітовий концентрат, складають 0,9 процентів від маси вантажу, а також додатково за кожну перевалку з морського на залізничний транспорт або назад у розмірі 1 процента. При перевезеннях вантажів у змішаному сполучені норми природного збитку маси для кожного виду транспорту, що бере участь в перевезенні, приймаються в одинарному розмірі за всю відстань перевезення на цьому транспорті по прямому документу.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій встановлено відсутність порушення позивачем термінів, встановлених ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», відповідач необґрунтовано нарахував позивачу пеню в загальній сумі 611 640,83 грн., у зв'язку з чим підлягають задоволенню й вимоги щодо скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0000482301/0 від 10.10.2005 року та № 0000482301/2 від 23.02.2006 року.

При перевірці дотримання позивачем вимог валютного законодавства при імпорті послуг при взаємовідносинах позивача з фірмами «DMG World Media (UA) LTD» (Англія), «AZIZ BOUSLAMIT Mission Conseil» (Марокко), «SQUARE, Lyon» (Франція), компанією KRULL Corp. (США) відповідачем виявлені порушення позивачем термінів розрахунків в сфері зовнішньоекономічної діяльності, у зв`язку з чим позивачу нарахована пеня в загальній сумі 80 307,29 грн.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно матеріалів справи при взаємовідносинах з переліченими нерезидентами заборгованість по зовнішньоекономічної діяльності по даним бухгалтерського обліку відсутня.

В порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем не надано належних доказів наявності правових підстав для нарахування позивачу пені в сумі 80 307,29 грн.

Відповідач нарахував позивачу штрафні (фінансові) санкції в сумі 1 360,00грн. за непроведення декларування у 2004 році зовнішньоекономічної заборгованості по розрахункам з фірмою «EASTEK INC.» (Нью-Йорк, США) в сумі 54 131,93 доларів США та 57 789,96 доларів США, по розрахункам з фірмою «RAWMATIMPEX s.a.r.l.» (Ліван) в сумі 8 257,08 доларів США.

Податковий орган вважає, що обов`язковим документом, який підтверджує поставку товару на митну територію України за імпортним контрактом, є вантажна митна декларація типу ІМ-40. Якщо на момент проведення документальної перевірки у імпортера є в наявності тільки товаросупроводжувальні документі з відбитком штампа «Під митним контролем», а оформлена належним чином вантажна митна декларація типу ІМ-40 відсутня, з резидента стягується пеня, передбачена ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

З посиланням на Положення про вантажну митну декларацію, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1997 року № 574, та лист Держмитслужби України від 07.12.1995 року № 11/18-5435, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку, що перебування під митним контролем товарів неможливе без їх фактичного ввезення в Україну, і при цьому первинним є фактичне переміщення товарів через митний кордон України, підставою для якого в режимі імпорту є наявність на вантаж товаросупровідного документа, проставлення на якому відтиску штампа «Під митним контролем» (імпорт) з відповідною датою засвідчує факт і дату перетину митного кордону України.

Вищенаведені висновки спростовують доводи податкового органу про наявність заборгованості у позивача та необхідність декларування валютних цінностей, що свідчить про протиправність рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0000492301/0 від 10.10.2005 року та № 0000482301/2 від 23.02.2006 року.

Доводи касаційної скарги відповідача викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин підстави для задоволення касаційних скарг відсутні.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Замінити Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим правонаступником Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби.

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Титан» залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11.04.2011 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2012 року у справі № 2а-11403/10/12/0170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді І. В. Приходько

Т. М. Шипуліна