Ухвала суду № 31952456, 17.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" червня 2013 р. м. Київ К-37999/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у місті Полтавіна постановуХарківського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2009у справі №17/140 (22а-8738/09) за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Сільгоспімпекс» доДержавної податкової інспекції у місті Полтаві провизнання нечинним податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сільгоспімпекс» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Полтаві №0000692305/0 від 16.12.2007 та зобов'язання включити суму в розмірі 13953,00 грн. до відшкодування з бюджету.

Постановою Господарського суду Полтавської області від 16.12.2008 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2009 постанова Господарського суду Полтавської області від 16.12.2008 у даній справі скасована та прийнято нове рішення про задоволення позову, визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Полтаві №0000692305/0 від 16.12.2007 та зобов'язано включити суму в розмірі 13953,00 грн. до відшкодування з бюджету.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, податковий орган подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити без змін рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами позапланової перевірки позивача з питання достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування на розрахунковий рахунок платника за січень 2007 року складено акт №2225/23-2/30152421 від 07.11.2007 про порушення вимог пп. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» у зв'язку з формуванням податкового кредиту на підставі податкових накладних, виданих суб'єктом господарювання, що визнаний винним у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 212, 358 КК України, та винесено податкове повідомлення-рішення №0000692305/0 від 16.12.2007, яким зменшено суму бюджетного відшкодування на 13953,00 грн.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність формування позивачем податкового кредиту на підставі податкових накладних, виданих суб'єктом господарювання, визнаним винним у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 212, 358 КК України.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованим зменшення позивачу контролюючим органом суми бюджетного відшкодування, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

У пункті 1.3 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент спірних правовідносин) платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно з п. 10.2 ст. 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до положень Закону України «Про податок на додану вартість» визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності (пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 цього Закону).

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 названого Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем, порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.

Судом апеляційної інстанції були досліджені первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту.

Окрім того, колегія суддів вважає обґрунтованою оцінку судом апеляційної інстанції вироку Октябрського районного суду міста Полтави від 06.08.2007 у справі №1-532/07, яка цілком узгоджується з вимогами ч.4 ст.72 КАС України, згідно якої вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Дійсно, межах даної справи не розглядається питання про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений цей вирок суду, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції правильно не прийняв до уваги цей доказ, як такий, що у відповідності до приписів ст.70 КАС України не стосується предмету доказування у даній адміністративній справі.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції, який, встановивши реальність операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентом, не знайшов підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентом, а також встановив дотримання позивачем всіх законодавчо визначених умов для отримання бюджетного відшкодування.

Враховуючи вищенаведене та з урахуванням вимог ч.3 ст.2, ст.71 КАС України, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону та підлягає скасуванню, а позов,- задоволенню.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що ним повно встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надано їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Полтаві залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2009 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний