Рішення № 31948566, 17.06.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-б, тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 910/3047/13 17.06.13

Господарський суд міста Києва у складі судді Марченко О.В.,

при секретарі судового засідання Роздобудько В.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні

справу № 910/3047/13

за позовом комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району», м. Київ,

до публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Експрес-Банк», м. Київ, та

товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Трансенерго», м. Київ,

про стягнення 22 545, 62 грн.,

за участю представників сторін:

позивача - Гутій І.В. (довіреність від 25.12.2012 №115-Д);

відповідача-1 - Буднікова С.В. (довіреність від 21.09.201

відповідача-2 - не з'явився.

Комунальне підприємство «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» (далі - Підприємство) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Експрес-Банк» (далі - Банк): 18 009, 31 грн. основного боргу; 3 331, 18 грн. втрат від інфляції і 1 205, 13 грн. 3% річних, в всього 22 545, 62 грн.

Позов мотивовано тим, що: згідно з пунктом 2.1 статуту Підприємства воно є виконавцем житлово-комунальних послуг для житлових та нежитлових приміщень Шевченківського району; Банк є власником приміщення адресою: м. Київ, вул. Гоголівська, 49, кв. 29, площею 49,2 кв.м. (далі - квартира № 29); відповідач заборгував за комунальні послуги, надані позивачем у вказаному приміщенні, що підтверджується розрахунком за особовим рахунком № 63818 станом на 01.11.2012.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.02.2013 порушено провадження у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.04.2013 залучено до участі у справі як іншого відповідача товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Трансенерго» (далі - Товариство).

Розгляд справи неодноразово відкладався, позивача було зобов'язано визначитися з обсягом позовних вимог до кожного з відповідачів.

Підприємством 14.06.2013 подано суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій позивач просить суд стягнути з:

Банку: заборгованість за комунальні послуги за період з липня 2011 року до травня 2013 року в сумі 9 558,44 грн.; втрати від інфляції в сумі 64,35 грн.; 3% річних в сумі 271,44 грн., а всього 9 894, 23 грн.;

Товариства: борг за комунальні послуги за період з червня 2007 року по червень 2011 року в сумі 10 302, 60 грн.; втрат від інфляції в сумі 3 094, 75 грн.; 3% річних у сумі 601, 15 грн., а всього 13 998, 50 грн.

Подана заява прийнята господарським судом до розгляду.

У судовому засіданні 17.06.2013 представник позивача позовні вимоги підтримав; представник відповідача-1 у задоволенні позовних вимог просив відмовити у повному обсязі.

Відповідач-2 явки уповноваженого представника у судове засідання 17.06.2013 не забезпечив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвали господарського суду міста Києва було надіслано відповідачу-2 на поштову адресу, зазначену у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується відмітками канцелярії на звороті таких ухвал та рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

У підпункті 3.9.2 пункту 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що, розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи наведене та з метою запобігання безпідставному затягуванню розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 17.06.2013 без участі представника відповідача-2 за наявними в ній матеріалами.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, які мають значення для розгляду справи по суті, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи в їх сукупності, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон).

Частиною першою статті 16 Закону передбачено, що надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Згідно з частиною першою статті 19 Закону відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Статтею 26 Закону передбачені істотні умови договору між виконавцем/виробником та споживачем житлово-комунальних послуг. Отже, дані вимоги закону щодо необхідності здійснення правочинів у певній формі покликані сприяти фіксації волевиявлення суб'єктів правочину, що в разі судового спору забезпечить доказовість реального існування між сторонами відповідних правовідносин та реальність їхніх взаємних обов'язків та вимог.

З матеріалів справи і пояснень відповідача-1 вбачається, договір про надання житлово-комунальних послуг не укладався позивачем ні з Банком, ані з Товариством. Доказів протилежного Підприємством не подано.

Судом встановлено, що ні Банк, ані Товариство не були та не є споживачами комунальних послуг у спірний період у розумінні статті 1 Закону, згідно з якою споживач - це фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу, з огляду на таке.

16.07.2007 в забезпечення виконання приватним підприємством «Лекс» своїх зобов'язань за договором з Банком про відкриття кредитної лінії від 13.07.2007№ 10-07/кл. Банк (іпотекодержатель) та Товариством (іпотекодавець) було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ракитянським В.А. 16.07.2007 і зареєстрований в реєстрі за № 2503.

За договором іпотеки іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності майно, а саме:

- квартиру № 29, що належить Товариству на підставі свідоцтва про придбання майна, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ракитянським В.А. 27.05.2005 за реєстровим № 2152;

- квартиру № 30, що знаходиться в будинку № 49 по вул. Гоголівській у м. Києві, що належить Товариству на підставі свідоцтва про придбання майна, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ракитянським В.А. 27.05.2005 за реєстровим № 2155.

У зв'язку з невиконанням приватним підприємством «Лекс» своїх зобов'язань за договором про відкриття кредитної лінії від 13.07.2007№ 10-07/кл Банком було вжито заходів щодо стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (за рішенням господарського суду міста Києва від 28.04.2010 у справі № 34/186, яке набрало законної сили).

Відповідно до листа приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство Юстиція» від 21.04.2011 № 1047 прилюдні торги з реалізації зазначених квартир не відбулися у зв'язку з відсутністю зареєстрованих покупців.

Заявою від 29.04.2011 № 08.3-1/323 позивач виявив бажання залишити за собою нереалізоване на прилюдних торгах майно боржника (Товариства), а саме квартири № 29, № 30 у рахунок погашення частини заборгованості.

15.06.2011 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Вовченко О.В. було винесено постанову про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу.

13.07.2011 на підставі акта передачі майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 15.06.2011 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скринником С.М. видано:

- свідоцтво за реєстровим № 1189, за яким Банку належить на праві власності майно, що складається з квартири № 29, загальною площею 49,2 кв.м., житловою площею 30,4 кв.м., за ціною 1 030 354 грн.;

- свідоцтво за реєстровим № 1190, за яким Банку належить на праві власності майно, що складається з квартири № 30 у будинку № 49 по вулиці Гоголівській, що у м. Києві, загальною площею 64,1 кв.м., житловою площею 32,5 кв.м., за ціною 1 374 386 грн.

Відповідно частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Зі змісту статті 49 Закону України «Про іпотеку» та статей 61, 62 Закону України «Про виконавче провадження» передача майна стягувачу в рахунок погашення боргу є законним способом набуття права власності.

Таким чином, відповідач відповідно до свідоцтва за реєстровим № 1189 та свідоцтва за реєстровим № 1190 став власником майна, а саме: квартир № 29, № 30, що знаходяться в будинку № 49 по вул. Гоголівській у м. Києві.

Проте Банк об'єктивно не міг з моменту набуття права власності користуватися квартирою № 29, що підтверджується рішенням господарського суду міста Києва від 30.05.2012 у справі № 52/508, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.02.2013, про усунення перешкод Банку в користуванні ним майном шляхом виселення адвокатського об'єднання «Адвокатська компанія «Локарт» з квартир № 29, № 30.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.04.2013 зазначені судові рішення у справі № 52/508 скасовано, справу передано на новий розгляд; наразі спір не вирішено.

В обґрунтування того, що Банком споживалися комунальні послуги, позивач посилається на довідку комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна контора «Покровська» від 18.06.2012 № 125, згідно з якою будинок № 49 по вул. Гоголівській у м. Києві знаходиться на балансі Підприємства, а власником особового рахунку житлової площі у квартирі № 29 є Банк.

Проте відповідачем надано суду копію листа комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна контора «Покровська» від 10.08.2012 № 766, яким Банку відмовлено в наданні інформації з тієї підстави, що останній не набув права власності на квартиру № 29 по вулиці Гоголівській у м. Києві.

Крім того, Державним реєстратором прав на нерухоме майно 13.02.2013 прийнято рішення № 368789, яким відмовлено Банку в державній реєстрації права власності на квартиру № 29.

Отже, позивачем не доведено, що у квартирі № 29 протягом спірного періоду саме Банк споживав комунальні послуги.

Згідно зі статтею 20 Закону споживач житлово-комунальних послуг має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Позивач пояснив господарському суду, що він просить стягнути з відповідачів борги також за теплову енергію.

Згідно з довідкою комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна квартира «Покровська» від 12.11.2012 (форма № 3), виданої Підприємству, у квартирі № 29 мешкають та зареєстровані 0 осіб.

Згідно з актом названого комунального підприємства від 04.08.2010 (складеним в односторонньому порядку), у квартирі № 29, № 30 зареєстровано 0 осіб, у квартирі знаходиться офісне приміщення, в якому працює 4 особи, тому вирішено проводити нарахування на послуги, зокрема, гарячого водопостачання, за 4 особи.

З довідки про нарахування та оплату по особовому рахунку № 63818, присвоєному Банку, випливає, що комунальними послугами з 08.2010 по 07.2013 користуються 2 особи, зареєстровано 0 осіб.

Крім того, в обґрунтування фактичного надання комунальних послуг позивач посилається на договір від 01.11.2003 № 33-0015 на постачання теплової енергії у гарячій воді, укладений акціонерною компанією «Київенерго» і КП УЖГ Шевченківського району (ЖЕК 1008).

Відповідно до додатку № 6 до зазначеного договору споживачеві за адресою вул. Гоголівська, 49 у м. Києві станом на 01.12.2008 присвоєно № особового рахунку 330376.

При цьому у наданих господарському суду розшифровках, які складені невідомими особами, проте печаткою позивача засвідчені, ідеться про інші житлово-експлуатаційні контори із зазначенням їх іншого місця розташування, зокрема, за 9 місяць 2010 року - ЖЕК 1005 по вул. Стрілецька, 4/13 (код абонента 10-50), за 10 місяць 2010 р - ЖЕК 1008 (код абонента 10-151, ЖЕК 1056) по вул. Тургенєвській, 35-А, за 1 місяць 2011 року - ЖЕК 1005 (код абонента 10-50), за 2-й місяць 2011 року - розшифровки не надано, за 3 місяць 2011 року - ЖЕК "Михайлівська" (код абонента 10-50, ЖЕК 1051), з серпня 2011 року - комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради за адресою вул. Кирпоноса, 10/8, починаючи з 3 місяця 2012 року - ЖЕК "Покровська" по вул. Білоруська, 1.

Таким чином, господарським судом встановлено, що в обґрунтування фактичного надання комунальних послуг, зокрема, в частині їх обсягів, як Банку, так і Товариству позивачем надано суперечливі та сумнівні докази, які містять інформацію, яка спростовується іншими наданими письмовими доказами. Крім того, з наданих копій облікових карток об'єктивно неможливо встановити, які обсяги комунальних послуг спожиті безпосередньо мешканцями квартири № 29.

Крім того, позивачем не доведено, що саме він є виконавцем комунальних послуг, оскільки у наданих ним документах (роздруківках, довідках, облікових картках) неодноразово виконавцями фігурували комунальні підприємства «Покровська», «Михайлівська», ЖЕКи тощо.

Відповідно до Законів України "Про житлово-комунальні послуги", "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про місцеві державні адміністрації" визначення виконавця житлово-комунальних (комунальних) послуг відноситься до повноважень органів місцевого самоврядування, а здійснення державного контролю за додержанням правил комунального обслуговування, законодавства про захист прав споживачів - до повноважень місцевих державних адміністрацій і не належить до повноважень Комісії. Виконавцем житлово-комунальних (комунальних) послуг може бути суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.

Сам лише статут позивача не може слугувати доказом того, що він є виконавцем комунальних послуг і що він фактично надавав ці послуги за адресою: вул. Гоголівська, 49 у місті Києві (зокрема, й у квартирі № 29).

Також позивачем не надано обґрунтувань та пояснень щодо тарифів, які ним застосовувалися у розрахунку позовних вимог.

Враховуючи, що позивач не довів господарському суду належними доказами обсягів споживання комунальних послуг відповідачами, не обґрунтував застосованих ним тарифів, а відповідач-1 спростував наявність його зобов'язання сплачувати за комунальні послуги, які ним не споживались, господарський суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Що ж до позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних, то, беручи до уваги, що такі вимоги є похідними від вимоги про стягнення основного боргу, про безпідставність якої зазначено вище, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позову й у наведених частинах.

За приписами статті 49 ГПК України судові витрати зі справи слід покласти на позивача.

Керуючись статтями 43, 49, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 21.06.2013.

Суддя О. Марченко