Постанова № 31947698, 20.06.2013, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2013 року м. ПолтаваСправа №816/3339/13-а

Полтавський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Кукоби О.О.,

суддів - Ясиновського І.Г., Супруна Є.Б.,

при секретарі - Марченко О.Є.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Приймак О.В.,

представників третьої особи - Чемериса В.М., Щербак Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Державної виконавчої служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління юстиції у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_5 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_5.) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про визнання протиправною та скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 23.05.2013 ВП №37932486.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що Відділом примусового виконання рішень ДВС України порушено його права та законні інтереси у сфері публічно-правових відносин. Зазначив, що оскаржувана постанова є протиправною з огляду на відсутність законних підстав для її винесення.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві.

Представник відповідача, в судовому засіданні та наданих до суду письмових запереченнях на адміністративний позов, просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 В обґрунтування заперечень посилалась на правомірність оскаржуваної постанови, оскільки чинне законодавство України, а саме - стаття 235 Кодексу законів про працю України, містить заборону щодо нарахування та виплати заробітної плати до видачі Міністерством юстиції України наказу про поновлення на роботі, а відтак, існують обставини, встановлені законом, що виключають можливість проведення виконавчих дій.

Представники третьої особи в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували, посилаючись на правомірність та обґрунтованість оскаржуваної постанови.

Заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегією суддів встановлені наступні факти та відповідні до них правовідносини.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2012 у справі №2а-1670/4565/11 позовні вимоги ОСОБА_5 до Міністерства юстиції України, Міністра юстиції України, Голови Державної виконавчої служби України, Головного управління юстиції в Полтавській області, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області, за участю прокурора міста Полтави, про визнання дій та рішень протиправними, скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди задоволено частково: визнано незаконним та скасовано наказ Міністра юстиції України від 11.09.2009 №807/к; поновлено ОСОБА_5 на посаді заступника начальника Головного управління юстиції в Полтавській області - начальника відділу державної виконавчої служби у Полтавській області; зобов'язано Головне управління юстиції в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_5 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11.09.2009 по час поновлення на посаді /а.с. 42-48/.

19.04.2013 Харківським апеляційним адміністративним судом видано виконавчий лист №2а-1670/4565/11 про зобов'язання Головного управління юстиції в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_5 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11.09.2009 по час поновлення на посаді /а.с. 49-50/.

Вказаний виконавчий лист 22.04.2013 пред'явлено до виконання Відділу примусового виконання рішень ДВС України, заява про примусове виконання отримана останнім 26.04.2013 за вх. №14-6371 /а.с. 41/.

Постановою від 14.05.2013 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Пінським Ю.В. відкрито виконавче провадження №37932486 з примусового виконання зазначеного виконавчого листа /а.с. 52/.

Головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Пінським Ю.В. 23.05.2013, в рамках виконавчого провадження №37932486, винесено Постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" /а.с. 66/.

Вказану Постанову державний виконавець мотивував тим, що відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, то орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

На думку державного виконавця, підставою для нарахування та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу є наказ, а не рішення суду. Оскільки виконання рішення суду неможливе без винесення наказу про поновлення ОСОБА_5 на посаді, а обов'язок щодо винесення такого наказу покладено на Мін'юст України, державний виконавець дійшов висновку про наявність обставин, встановлених законом, які виключають можливість проведення виконавчих дій відносно Головного управління юстиції у Полтавській області.

Копію Постанови від 23.05.2013 позивачем отримано 28.05.2013 /а.с. 8/.

Не погодившись із вказаною Постановою, ОСОБА_5 звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання її протиправною та скасування.

Надаючи правову оцінку спірному рішенню суб'єкта владних повноважень, колегія суддів виходить з критеріїв правомірності такого рішення, що встановлені частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з чим перевіряє чи прийняте дане рішення: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання в добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року №606-XIV.

Пунктом 9 частини першої статті 47 вказаного Закону (в редакції, чинній на момент виникнення та реалізації спірних відносин) визначено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу в разі, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Аналізуючи положення п. 3.15 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Мін'юсту України від 02.04.2012 №512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за №489/20802, колегія суддів звертає увагу на те, що при поверненні виконавчого документа стягувачу необхідно враховувати, що підставою для повернення виконавчого документа, згідно з п. 9 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" - є встановлення, безпосередньо у Законі, заборони звертати стягнення на окреме майно чи кошти боржника.

У зв'язку з викладеним, колегія суддів зазначає, що стаття 235 Кодексу законів про працю України, на приписи якої, як на підставу наявності обставин, котрі виключають можливість проведення виконавчих дій відносно Головного управління юстиції у Полтавській області, послався відповідач, не містить безпосередньої норми про заборону вчинення виконавчих дій стосовно роботодавця.

Окрім того, проаналізувавши норми Закону України "Про виконавче провадження" колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване Рішення суб'єкта владних повноважень в частині висновків про наявність встановленої Законом заборони щодо проведення, зокрема, інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення - є необґрунтованим та таким, що суперечить нормам статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та принципам адміністративного судочинства, закріпленим статтею сьомою вищевказаного Кодексу.

Відповідачем, ані в оскаржуваній Постанові "Про повернення виконавчого документа стягувачеві", ані в запереченнях на адміністративний позов, не наведено жодних, обґрунтованих, посилань на норми закону та нормативно-правові акти, які б підтверджували правомірність висновків, викладених в Постанові від 23.05.2013 року ВП №37932486.

Так, стаття 124 Конституції України встановлює, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є обов'язковість судових рішень.

Даний принцип, також, закріплено у частині другій статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

Крім того, за приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення.

Відповідно до пунктів 2-3 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Обов'язковість судових рішень також гарантується згідно з практикою Європейського суду з прав людини. Зокрема, у рішенні від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції" Європейський суд з прав людини зазначив, що, право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове судове рішення залишалося недіючим. Важко уявити, що стаття 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, докладно описуючи надані сторонам процесуальні гарантії - справедливий, відкритий і швидкий розгляд, - залишила реалізацію судових рішень без захисту.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає безумовному виконанню, адже дотримання принципу обов'язковості судових рішень є однією із основних засад адміністративного судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя та утверджує авторитет держави, саме, як правової.

В силу частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відтак, відповідачем, в ході розгляду судом даної адміністративної справи, не надано доказів на підтвердження правомірності та обґрунтованості оскаржуваної постанови. Разом з тим, зібраними по справі доказами, в їх сукупності, доведено той факт, що при прийнятті спірного рішення суб'єкт владних повноважень діяв всупереч встановленому Законом порядку, необґрунтовано, упереджено, без з'ясування необхідних обставин, що мали значення для прийняття оскаржуваного рішення, без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення, чим порушено законні інтереси позивача.

А тому, Постанова Відділу примусового виконання рішень ДВС України про повернення виконавчого документа стягувачу від 23.05.2013 ВП №37932486 підлягає визнанню протиправною та скасуванню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Отже, з Державного бюджету України підлягають стягненню на користь ОСОБА_5 понесені останнім витрати зі сплати судового збору в розмірі 34 грн. 41 коп.

Керуючись статтями 2, 7-11, 69-71, 86, 94, 158-163, 181 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_5 до Державної виконавчої служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління юстиції у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про повернення виконавчого документа стягувачу від 23.05.2013 ВП №37932486.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_5 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) витрати зі сплати судового збору в розмірі 34 (тридцять чотири) гривні 41 (сорок одна) копійка.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання її копії з одночасним поданням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 20 червня 2013 року.

Головуючий суддя О.О. Кукоба

суддя І.Г. Ясиновський

суддя Є.Б. Супрун