Постанова № 31944121, 05.06.2013, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

05 червня 2013 р. Справа № 802/96/13-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Вергелеса Андрія Валерійовича,

за участю:

секретаря судового засідання: Федчук Тетяни Юріївни

представника позивача: Радзіковської І.Т.

представника відповідача: Карпенка М.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "АРІТА"

до: Вінницької об`єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю "Аріта" (далі - ТОВ "Аріта" або позивач ) із позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби України (далі - Вінницька ОДПІ або відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що за результатами проведеної виїзної планової документальної перевірки ТОВ "Аріта" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 30.06.2012 року Вінницькою ОДПІ виявлено порушення вимог податкового законодавства.

На підставі виявлених порушень податковим органом 20 грудня 2012 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0001862310, яким позивачу донараховано (збільшено) за основним платежем грошових зобов'язань по сплаті податку на прибуток підприємств на 756492, 00 грн; податкове повідомлення-рішення №0001872310 від 20 грудня 2012 року яким донараховано (збільшено) за основним платежем грошових зобов'язань по сплаті податку на додану вартість на 657819, 00 грн. та штрафних санкцій на суму 76125, 00 грн.

Позивач вважає зазначені податкові повідомлення-рішення протиправними, в зв'язку з чим просить їх скасувати.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги, просила задовольнити їх, виходячи з доказів, що місяться у матеріалах справи.

Представник відповідача із заявленим позовом не погодився а також усно надав пояснення на підтвердження правомірності дій відповідача.

Заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши наявні у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, судом встановлено наступне.

ТОВ "Аріта" зареєстровано виконавчим комітетом Вінницької міської ради.

Свідоцтво про державну реєстрацію від 13.07.2006 року за №11741020000004018. В зв'язку із зміною місцезнаходження свідоцтво про державну реєстрацію було замінено 22.02.2011 року. На податковий облік взято 13.07.2006 року за № 412.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач перебував у господарських правовідносинах з ТОВ «Спецторг комплекс», ТОВ «О-ВІЛ», ПП «Унус».

На підставі наказу Вінницької ОДПІ №2534/22 від 11.10.2012 р. посадовими особами відділу перевірок платників податків була проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ "Аріта" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 30.06.2012 року. За результатами перевірки складено акт №3303/22/34504489 від 12.12.2012 р. (а.с. 78-107).

Висновками перевірки зафіксовано порушення:

п. 138.2 ст. 138 та п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 756492, 00 грн., у тому числі за 2 квартал 2011 року на суму 406324, 00 грн., за 3 квартал 2011 року на суму 350168, 00 грн;

п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 657819, 00 грн., в тому числі за квітень 2011 року на 104743, 00 грн., за травень 2011 року на 112485, 00 грн., за червень 2011 року на 136097, 00 грн., за липень 2011 року на 182295, 00 грн. та за серпень 2011 року на 122199, 00 грн;

п.п. 168.1.5 п.168.1 ст. 168 ПК України в результаті чого нарахована пеня за несвоєчасне перерахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 76, 91 грн. в тому числі за січень 2012 року - 34, 85 грн., лютий 2012 року - 36, 05 грн. та квітень 2012 року - 6, 01 грн. та п. 176.2 «а» ст.. 176 п. 51.1 ст. .51 ПК України податкові розрахунки сум доходу нарахованого на користь платників податку і сум утриманого з них податку (форма 1 ДФ) до Вінницької ОДПІ надавались своєчасно, але не в повному обсязі, зокрема не відображались виплачені доходи СПД-фізичним особам за виконані роботи, надані послуги;

п.п. 2.8., 2.9., 3.5 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» ТОВ «Аріта» зберігало в касі підприємства готівку понад встановлений ліміт, залишок готівки в касі в сумі 1310, 19 грн.

Основним порушенням при здійсненні ТОВ "Аріта" господарських операцій з контрагентами ПП «Унус», ТОВ «О-ВІЛ» та ТОВ «Спецторг комплекс», відповідач вважає господарювання з ознаками фіктивності, тобто без мети реального настання правових наслідків а саме не встановлено факт надання робіт, послуг від продавця до покупця, проте, суд не погоджується із такими висновками податкового органу, зважаючи на таке.

04 січня 2011 року між ПП «Унус» (Постачальник) та ТОВ "Аріта" (Покупець) був укладений договір купівлі-продажу (а.с. 113-117). Згідно п. 1.1 даного договору постачальник зобов'язується продати (передати у власність) Покупцеві, а Покупець зобов'язується купити (прийняти та оплатити) Товар, у кількості, по ціні та в асортименті, які зазначені у супроводжуючих документах, що є невід'ємною частиною Договору. Постачальник зобов'язується повідомляти Покупця про нову ціну на товар та зміну порядку оплати за товар.

Згідно ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-XIV, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

В підтвердження того, що на виконання умов зазначеного вище договору ТОВ "Аріта" реально отримувало товар, суду надано податкові накладні № 54 від 10.05.2011 року, № 42 від 06.05.2011 року, № 53 від 10.05.2011 року, № 44 від 06.05.2011 року, №43 від 06.05.2011 року, №39 від 05.05.2011 року (а.с. 1-36 том 2), №38 від 05.05.2011 року, №№35, 36, 37 від 04.05.2011 року(а.с. 224-248 том. 3,); видаткові накладні № 298 від 04.05.2011 року, №303 від 05.05.2011 року, №299 від 05.05.2011 року, №297 від 04.05.2011 року, №296 від 04.05.2011 року, №311 від 06.05.2011 року, №310 від 06.05.2011 року, №312 від 06.05.2011 року, №325 від 10.05.2011 року, №326 від 10.05.2011 року (а.с. 181-218); товарно- транспортні накладні від 01.06.2011 року до подорожнього листа №40, від 03.06.2011 року до подорожнього листа №44, від 02.06.2011 року до подорожнього листа №42 (а.с. 136-138).

Про проведення розрахунків між контрагентами свідчать платіжні доручення №301 від 17.05.2011 року, №330 від 23.05.2011 року, №342 від 26.05.2011 року, №374 від 06.06.2011 року, №388 від 09.11.2011 року, №389 від 10.06.2011 року, №417 від 21.06.2011 року, №462 від 05.07.2011 року, №494 від 18.07.2011 року, №515 від 21.07.2011 року, №530 від 27.07.2011 року, №536 від 28.07.2011 року, №556 від 03.08.2011 року, №559 від 04.08.2011 року (а.с. 37-50; том 2).

Щодо контрагента ТОВ "О-ВІЛ", податковий орган зазначає, що на ТОВ «О-ВІЛ» не зареєстровано складських, виробничих приміщень та транспортних засобів, в зв'язку з чим товариство не в змозі здійснювати реальні господарські операції, оскільки дані операції не підтверджуються з врахуванням реального часу здійснення, місцезнаходженням майна, наявністю трудових ресурсів та виробничо-складських приміщень, однак судом встановлено наступне.

25 травня 2011 року між ТОВ "О-ВІЛ" (Продавець) та ТОВ "Аріта" (покупець) укладено договір купівлі-продажу №250511 (а.с. 108-112). Згідно п. 1.1 Договору продавець зобов'язується продати (передати у власність) покупцеві, а покупець зобов'язується купити (прийняти та оплатити) товар, у кількості, по ціні та в асортименті, які зазначені у супроводжуючих документах, що є невід'ємною частиною договору.

В підтвердження того, що на виконання умов зазначеного вище договору ТОВ "Аріта" реально отримувало товар згідно договору купівлі-продажу №250511 до суду надано податкові накладні №№ 46, 54, 55, 56, 57 від 01.06.2011 року, №№58, 59 від 02.06.2011 року, №60 від03.06.2011 року, №№21, 26 від 01.07.2011 року, №28, 29, 30 від 04.07.2011 року, №№33, 34, 35 від 05.07.2011 року, №№37, 38 від 06.07.2011 року, №№16, 17, 18 від 01.08.2011 року, №№20, 21 від 02.08.2011 року, №24 від 03.08.2011 року, №26 від 04.08.2011 року (а.с. 8-167); видаткові накладні №389 від 01.08.2011 року, №201 від 06.07.2011 року, №195 від 06.07.2011 року, №193 від 05.07.2011 року, №387, №388 від 01.08.2011 року, №391, №392 від 02.08.2011 року, №37 від 02.06.2011 року, №39 від 03.06.2011 року, №38 від 02.06.2011 року, №393 від 03.08.2011 року, №395 від 04.08.2011 року, №194, №192 від 05.07.2011 року, №187, №188, №189 від 04.07.2011 року, №184, №185 від 01.07.2011 року, №28, №29, №30, №35, №36 від 01.06.2011 року (а.с. 80-180)

Факт проведення розрахунків між сторонами підтверджується платіжними дорученнями №789 від 04.10.2011 року, №786 від 03.10.2011 року, №774 від 29.09.2011 року, №765 від 28.09.2011 року, №760 від 27.09.2011 року, №691 від 08.09.2011 року, №687 від 07.09.2011 року, №670 від 06.09.2011 року, №661 від 01.09.2011 року, №657 від 31.08.2011 року, №647 від 30.08.2011 року, №644 від 29.08.2011 року, №634 від 25.08.2011 року, №628, №633 від 23.08.2011 року, №625 від 22.08.2011 року, №620 від 19.08.2011 року, №609 від 18.08.2011 року, №604 від 17.08.2011 року, №598 від 16.08.2011 року, №597 від 15.08.2011 року, №586 від 11.08.2011 року, №580 від 10.08.2011 року, №561 від 04.08.2011 року (том 2 а.с. 51-75).

Також між ТОВ «Спецторг Комплекс» (постачальник) та ТОВ "Аріта" (покупець) були укладені договір купівлі-продажу №04012 від 04.01.2011 р. (а.с.118-122 том. 1) та договір поставки № 108 від 01.08.2011 р. (а.с. 123-127 том. 1). Згідно п.1.1 даних Договорів постачальник зобов'язується продати (передати у власність) покупцеві, а покупець зобов'язується купити (прийняти та оплатити) товар, у кількості, по ціні та в асортименті, які зазначені в супроводжуючих документах, що є невід`ємною частиною Договору.

На виконання умов зазначеного вище договору ТОВ "Аріта" до суду надало податкові накладні №11 від 05.04.2011 року, №15 від 08.04.2011 року, №13 від 07.04.2011 року, №№4, 5 від 04.04.2011 року, №№15, 14 від 01.08.2011 року, №16 від 02.08.2011 року, №№17, 20 від 03.08.2011 року, №3 від 01.04.2011 року (а.с. 168-223); видаткові накладні №98 від 01.04.2011 року, №№202, 203 від 03.08.2011 року, №199 від 02.08.2011 року, №№198, 197 від 01.08.2011 року, №153 від 07.04.2011 року, №159 від 08.04.2011 року, №№136, 137 від 04.04.2011 року, №148 від 05.04.2011 року.(а.с. 1-7 том 4, 219-248 том 2).

Про проведення розрахунків між контрагентами свідчать платіжні доручення №792 від 05.10.2011 року, №793 від 06.10.2011 року, №822 від 12.10.2011 року, №757 від 26.09.2011 року.

Обґрунтовуючи свої висновки та твердження, податковий орган послався на нереальність господарських операцій позивача з його контрагентом, оскільки правочин, на думку податкового органу, укладено без мети реального настання правових наслідків, що вказує на їх нікчемність.

Суд виходить із того, що окрім наявності належним чином оформлених податкових накладних, як підстав для формування податкового кредиту, обов'язковим є також реальне підтвердження господарських операцій первинними документами.

Адже, з одного боку, суто формальне слідування приписів Податкового кодексу України, дозволяє дійти висновку про те, що отримати право на бюджетне відшкодування можна лише на підставі наявності необхідних документів, зокрема податкових накладних та документів, що підтверджують факт оплати придбаних товарів (послуг).

З іншого боку, обмеження процесу доказування у відповідній категорії спорів лише аналізом документальних доказів створює передумови для зловживання з боку недобросовісних платників податку, що призводить до штучного створення документообігу з метою імітації господарських операцій, які дають право на формування сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування.

В даному випадку всі господарські операції підтверджені первинною документацією та іншими доказами наданими представником позивача.

Необґрунтованими є посилання представника відповідача на протоколи допитів свідків - водіїв ТОВ "Аріта", які вказали, назви ПП "Унус", ТОВ "О-ВІЛ" та ТОВ "Спецторг комплекс" їм відомі, але точно не змогли згадати куди і за якими товарами їздили, так як постійно здійснюють перевезення, оскільки той факт, що водії не пам'ятають від яких контрагентів здійснювали перевезення не може беззаперечно підтверджувати те, що господарські операції не здійснювалися.

Суд критично оцінює посилання податкового органу про безтоварність фінансово- господарських операцій з ТОВ «Спецторг комплекс», ТОВ «О-ВІЛ», ПП «Унус» та про те, що господарські операції із зазначеними контрагентами не мають реального характеру з огляду на наступне.

У постанові від 11.12.2007 року по справі №21-1376/06 Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

В подальшому така позиція підтримана Верховним Судом України у постанові від 29.10.2010 року у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції, а також в листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року №1112/11/13-10.

Крім того, зазначена позиція узгоджується і з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Що стосується посилань відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних, то суд звертає увагу на таке.

Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. № 363 регулюють питання організації роботи автотранспорту як галузі господарства і містять вказівки саме для перевізників, тобто ці акті не регулюють питань податкового обліку, до якого відноситься визначення валових витрат. Дані правила визначають права та обов'язки і власників автотранспорту, перевізників, вантажовідправників та отримувачів вантажу при перевезенні вантажу автомобільним транспортом. В договорі купівлі-продажу не йдеться про надання послуг щодо перевезення вантажу від постачальника до покупця, а отже позивач не вступав за ними у правовідносини щодо перевезення вантажів.

Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 22.05.2006 р. № 493 з Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні виключений п. 11.2, абз.2 якого встановлював, що форма та порядок заповнення товарно-транспортних накладних визначається відповідними нормативними актами.

Отже, за відсутністю форми та порядку оформлення товарно-транспортних накладних, їх обов'язковості відповідач не має правових підстав вимагати від позивача їх наявності для підтвердження правомірності віднесення витрат підприємства з придбання товару до податкового кредиту та для підтвердження товарності господарських операцій.

Згідно п. п. 14.1.181 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту, як зазначає п. 198.1 ст. 198 ПК України, виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно ст. 198.2 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує включення покупцем податку на додану вартість в ціну товару та сплату або обов'язок сплатити його продавцю.

Стаття 198.6 Податкового кодексу України встановлює, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України.

Згідно із п.185.1 ст.185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Пункт 187.1 ст.187 ПК України визначає, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пункт 201.10 ст.201 ПК України визначає, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Тобто, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Матеріалами справи підтверджується наявність у позивача податкових накладних, які відповідають вимогам п. 201.1 ст. 201 ПК України, отриманих від ПП «Унус», ТОВ «О-ВІЛ», ТОВ «Спецторг комплекс» та Податковий кодекс України не ставить в залежність право віднесення сплачених сум ПДВ до податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Включення до складу податкового кредиту сум ПДВ є правом окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Так, Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996/ХІV (Закон №996) визначає правові засади регулювання, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. У розумінні даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону №996 передбачено, що первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Частинами другою та третьою статті 9 цього ж Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 200.3 ст. 200 ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до 200.4 ст. 200 ПК України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно до п.п. 139.19 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Факт здійснення господарських операцій між ТОВ "Аріта" та ПП «Унус», між ТОВ "Аріта" та ТОВ "О-ВІЛ", ТОВ «Аріта» та ТОВ «Спецторг комплекс» підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами, а саме: податковими і видатковими накладними, платіжними дорученнями.

На підставі вищезазначеного, проаналізувавши матеріали справи та надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем податку на додану вартість та податку на прибуток по операціях з контрагентами .

Судом було встановлено, що протягом вказаного періоду ТОВ "Аріта" проводилась господарська діяльність та відповідні розрахунки з контрагентами , відбувався юридично оформлений рух товару, проаналізований вище, що дає суду законні підстави для задоволення адміністративного позову, визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень №0001862310 від 20.12.2012 року та №0001872310 від 20.12.2012 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із ч. 1 ст.162 КАС України, при вирішенні справи по суті, суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково. Відповідно до частини першої статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Також, суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

З обставин адміністративної справи вбачається, що відповідачем не доведено правомірність оскаржуваних рішень, відтак позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час розгляду адміністративної справи.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Вінницької об`єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби від 20 грудня 2012 року № 0001862310 та від 20 грудня 2012 року № 0001872310.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "АРІТА" витрати по сплаті судового збору в сумі 2294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири грн. 00 коп.), шляхом їх безспірного списання органом Державної казначейської служби України із рахунку Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Вергелес Андрій Валерійович