Постанова № 31933122, 19.06.2013, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №813/3786/13-а

19 червня 2013 року Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Кузана Р.І.

з участю секретаря судового засідання Кончук Н.С.,

представників: позивача Горбань О.В.

відповідача Завалишина Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові адміністративну справу за позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" про стягнення заборгованості по адміністративно-господарських санкціях та пені,-

в с т а н о в и в :

16 травня 2013 року Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить стягнути з Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" (далі - ДТГО "Львівська залізниця") заборгованість по адміністративно-господарських санкціях на загальну суму 32 847 994 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не виконано нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. У зв'язку з цим, до нього застосовано адміністративно-господарську санкцію в сумі 32 660 199 грн. та оскільки ДТГО "Львівська залізниця" у терміни встановлені чинним законодавством не сплатило таких, позивачем нарахована пеня в сумі 187 795 грн

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, з підстав, викладених у позовній заяві. Просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача проти позову заперечив з мотивів викладених у письмових запереченнях та письмових поясненнях. Зазначив, що з 01.01.2011 року в штатних розписах усіх відокремлених підрозділів ДТГО "Львівська залізниця" додатково, крім вже працюючих на залізниці інвалідів в кількості 1 371 осіб, введено 1 024 посад для працевлаштування інвалідів. Тобто, загальна кількість робочих місць для інвалідів станом на 01.01.2012 року становила 2 395 посад, з яких на 1 371 посадах вже фактично працювали інваліди, а 1 024 посад залишались вакантними. Про вказане відповідач повідомляв у звітах форми № 3-ПН, що подавалися відокремленими підрозділами відповідача до органів державної служби зайнятості населення. Крім звітів форми № 3-ПН про дані вакансії у 2012 році ДТГО "Львівська залізниця" листом від 24.02.2012р. № НОК-9/74 повідомило Львівський обласний центр зайнятості.

Заслухавши пояснення представника позивача, заперечення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Згідно з вимогами частини третьої статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 року № 875-XII (далі Закон № 875-XII) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Суб'єкти господарювання самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог ст. 18 цього Закону. Крім того, використання нормативу робочих місць, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких місце роботи є основним.

Згідно з частиною першою статті 20 Закону № 875-XII, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Частиною другою цієї ж статті передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

ДТГО "Львівська залізниця", до структури якого входять відокремлені підрозділи у західному регіоні України, зареєстроване в Львівському обласному відділенні Фонду, якому звітує про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Як вбачається із поданого відповідачем звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників становила 53 510 осіб, з них середньооблікова чисельність фактично працюючих інвалідів 1 371 особа, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2012 році для відповідача становив 2 140 осіб, що визначено в розрахунку ціни позову. Отже, відповідачем не виконано нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в кількості 769 осіб.

Позивачем у розрахунку ціни позову визначено, що середньорічна заробітна плата штатного працівника за 2012 рік становила 42 471 грн., а отже, сума адміністративно-господарських санкцій становить 32 660 199 грн. Оскільки відповідач не сплатив адміністративно-господарські санкції до 15.04.2012 року, позивачем нараховано пеню за порушення термінів сплати за період з 16.04.2013 року по 08.05.2013 року (23 днів) в сумі 187 795 грн. Отже, загальна сума заборгованості становить 32 847 994 грн.

Суд враховує те, що адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим Кодексом України, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. У частині 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, частиною 2 статті 218 ГК України відповідачу надано право довести, що ним здійснено всіх залежних від нього заходів спрямованих на виконання загальновстановленого нормативу щодо кількості працюючих на підприємстві інвалідів.

Аналогічна позиція викладена у пункті 4.4 рекомендацій Президії Вищого адміністративного суду України від 14.04.2008 року №07.2-10/2 "Про деякі питання практики застосування адміністративними судами законодавства про забезпечення права інвалідів на працевлаштування". Так, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій. При цьому, слід враховувати, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками. Вважається, що застосування принципу вини як умови відповідальності пов'язане з необхідністю доведення порушення зобов'язання. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, то адміністративним судам потрібно визнавати незаконним застосування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць і відмовляти у задоволенні позову.

Відповідно до статті 18 Закону № 875-XII забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Відповідно до Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314 "Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів" створення робочого місця для працевлаштування інваліда здійснюється за власні кошти підприємства та вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда. Проте, постанова Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314 втратила чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, а іншого нормативно-правового акту, який регулює створення та введення в дію місць для працевлаштування інвалідів не існує.

За положеннями статті 18-1 Закону № 875-XII пошук підходящої роботи для інвалідів здійснює Державна служба зайнятості відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Отже, законодавцем чітко визначено, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не зобов'язує його займатись пошуком інвалідів для працевлаштування, а покладає такий обов'язок на суб'єкта владних повноважень - Державну службу зайнятості.

Як вбачається з матеріалів справи ДТГО "Львівська залізниця" вжито належних та передбачених чинним законодавством заходів щодо працевлаштування інвалідів, зокрема: відокремленими підрозділами щомісячно направлялись до центрів зайнятості за своїм місцезнаходженням звіти форми № 3-ПН, в яких відображено інформацію щодо можливості працевлаштування інвалідів (копії яких долучені до матеріалів справи), з 01.01.2012 року в штатні розписи усіх відокремлених підрозділів залізниці додатково, крім вже працюючих на залізниці інвалідів в кількості 1 371 осіб (підтверджується наданими відповідачем документами -списками працюючих інвалідів, копіями наказів про прийом на роботу інвалідів, наказів та актів щодо атестації робочих місць для інвалідів, довідок до актів МСЕК, що підтверджують інвалідність, карт умов праці тощо), введено 1 024 посад для працевлаштування інвалідів. Відповідач листом від 24.02.2012 №НОК-9/74 повідомив Львівський обласний центр зайнятості про наявність вакантних місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Таким чином, суд приходить до висновку, що ДТГО "Львівська залізниця" виконало передбачений чинним законодавством обов'язок щодо створення робочих місць для інвалідів.

Як вбачається з матеріалів справи (листів відокремлених підрозділів ДТГО "Львівська залізниця" щодо їх роботи по працевлаштуванню інвалідів та наказів з приводу працевлаштування інвалідів у таких підрозділах) до відокремлених підрозділів ДТГО "Львівська залізниця" протягом 2012 року зверталось щодо працевлаштування 94 інваліда, з яких 44 осіб працевлаштовано.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про охорону праці" забороняється укладати трудовий договір з громадянами, яким за медичним висновком протипоказана пропонована робота за станом здоров'я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи.

Переліком робіт з підвищеною небезпекою, затвердженим наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 26.01.2005 № 15, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.02.2005 за № 232/10512, до робіт з підвищеною небезпекою віднесені роботи, на яких зайняті працівники підрозділів залізниці, і на яких працює основна частина його робітників (наприклад, роботи, що безпосередньо виконуються при обслуговуванні залізничного транспорту, електротранспорту, рухомого складу).

З врахуванням викладеного, у випадку, коли специфіка підприємства передбачає більшість посад, пов'язаних з важкими умовами праці, де заборонена праця інвалідів, то праця інвалідів має використовуватись з урахуванням такої специфіки. Тобто, встановлюючи нормативи робочих місць для працевлаштування інвалідів необхідно враховувати лише ту кількість робочих місць на підприємстві, які не пов'язані з шкідливими, важкими та небезпечними умовами праці, що визначаються в порядку, передбаченому Законом України "Про охорону праці" та іншим законодавством України.

Вказане свідчить про особливі умови праці на залізниці, а також про можливі причини відмови інвалідам у працевлаштуванні на залізниці.

Крім того, виходячи з поданих письмових доказів, суд приймає до уваги те, що відповідач не відмовляв інвалідам в укладенні трудового договору без належних на це підстав, не звільняв інвалідів з ініціативи адміністрації з мотивів інвалідності, не змінював характеру трудової діяльності із загрозою погіршення здоров'я інвалідів.

Відповідно до положень, закріплених статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (ст. 69 КАС України).

За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи викладене вище, а також те, що доказів бездіяльності чи відмови відповідача у працевлаштуванні інвалідів у відповідності до вимог частини другої статті 71 КАС України, позивач суду не надав, з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Оскільки відповідачем не представлено суду документів, які б підтверджували понесені ним судові витрати, то такі не підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 7-14, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

п о с т а н о в и в :

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови.

Суддя Кузан Р.І.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 20 червня 2013 року.