Рішення № 31932824, 18.06.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.06.13 р. Справа № 914/1472/13

Господарський суд Львівської області у складі судді Козак І.Б.

при секретарі Іваночко В.В.

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Виконавчого комітету Сокальської міської ради Львівської області, Львівська область, м.Сокаль,

до відповідача: Дочірнього підприємства «Датський текстиль» Компанії «ПВН Холдінг А/С», Львівська область, м. Сокаль,

про: зобов'язання до укладення договору та стягнення судових витрат.

За участю представників:

Від позивача: Чернявська Х.М. - представник (довіреність в матеріалах справи);

Від відповідача: Сенишин Я.Б. - представник (довіреність в матеріалах справи);

Сторонам роз'яснено права та обов'язки, передбачені статтею 22 ГПК України, зокрема, підстави відводу судді відповідно до статті 20 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано. Сторони не наполягають на фіксації судового процесу технічними засобами.

Суть спору: розглядається справа за позовом Виконавчого комітету Сокальської міської ради Львівської області до Дочірнього підприємства «Датський текстиль» Компанії «ПВН Холдінг А/С» про зобов'язання до укладення договору та додатку до договору про пайову участь замовників будівництва в розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Сокаль з позивачем та стягнення судових витрат.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.04.2013 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 30.04.2013 року, про що сторони були належним чином повідомлені під розписку: позивач - 19.04.2013 року рекомендованою поштою №80001 0170902 6, відповідач - 22.04.2013 року рекомендованою поштою №80001 0170942 5 (оригінали повідомлень про вручення поштових відправлень в матеріалах справи).

Розгляд справи неодноразово відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду по справі.

Представник позивача в судове засідання 18.06.2013 року з'явився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, проти позову заперечив повністю з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

В ході судового розгляду встановлено:

Позивач: Виконавчий комітет Сокальської міської ради є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРПОУ 04056279, знаходиться за адресою: 80000, Львівська область, Сокальський район, м. Сокаль, вул. Шептицького, буд. 44, що підтверджується Довідкою Головного управління статистики у Львівській області з ЄДРЮО та ФОП серії АБ №260965, Випискою з ЄДРЮО та ФОП серії ААВ №628210, Витягом з ЄДРЮО та ФОП АЖ №997048 та Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №591600 (докази в матеріалах справи).

Відповідач: Дочірнє підприємство «Датський текстиль «Компанії «ПВН Холдінг А/С» є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРПОУ 31588791, знаходиться за адресою: 80000, Львівська область, Сокальський район, м. Сокаль, вул. Чайковського, буд. 1, що підтверджується Витягом з ЄДРЮО та ФОП серії АЖ №996996 (докази в матеріалах справи).

15.04.2013 року Виконавчий комітет Сокальської міської ради звернулось до господарського суду Львівської області із позовом до Дочірнього підприємства «Датський текстиль «Компанії «ПВН Холдінг А/С» про про зобов'язання до укладення договору та додатку до договору про пайову участь замовників будівництва в розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Сокаль з позивачем та стягнення судових витрат.

Позовні вимоги позивача обґрунтовуються наступним:

Позивачем на виконання норм Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» прийнято рішення від 14.07.2011 року №259 «Про затвердження порядку визначення розміру майнової участі (внеску) замовників будівництва, його залучення та використання на розвиток інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури м. Сокаля».

04.07.2011 р за № ЛВ 14311012429 відповідач зареєстрував у інспекції ДАБК у Львівській області декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, про що повідомив Сокальську міську раду. При цьому відповідач не уклав із позивачем обов'язкового до укладення на території міста Сокаль Договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Відповідно до частини дев'ятої статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

Так, на думку позивача, порядок, прийнятий та оприлюднений органом місцевого самоврядування, відповідно до норм частини першої статті 144 Конституції України, є нормативно-правовим актом, обов'язковим до виконання на відповідній території, в даному випадку в місті Сокаль. За таких обставин, пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, яка полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів, є на сьогоднішній день обов'язковою.

Відповідно до статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» що замовник будівництва зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інфраструктури населеного пункту.

Окрім того, позивач звертає увагу суду на те, що відповідно до частини другої статті 27-1 Закону України «Про планування і забудову територій», який діяв на час проведення відповідачем робіт по реконструкції виробничих площ, замовник, який має намір здійснити будівництво об'єкта містобудування у населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Статтею 23 Закону України «Планування та забудову територій», який діяв на час проведення Відповідачем робіт по реконструкції виробничих площ, чітко передбачав, що забудова територій передбачає здійснення нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, впорядкування об'єктів містобудування, розширення та технічного переоснащення підприємств.

Аналогічна правова норма передбачена пунктом 8 статті 2 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності. Зокрема, у даній статті Закону України однозначно стверджується, що планування і забудова територій - це діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, в тому числі реконструкцію існуючої забудови та територій.

Так, позивач зазначає, що між сторонами проводилась переписка (копії листів в матеріалах справи), у якій позивач просив відповідача укласти договір в добровільному порядку.

Відповідно до статті 179 Господарського кодексу України укладення договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язковим для суб'єктів господарювання у випадках, передбачених Законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачена пряма вказівка щодо обов'язковості укладення забудовником договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та сплати відповідного внеску в порядку та розміру, передбачених органу місцевого самоврядування. Станом на 04.07.2011 року (дата реєстрації інспекцією ДАБК у Львівській області декларації про готовність об'єкта до експлуатації № ЛВ 14311012429) діяв Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності», стаття 40 якого передбачала, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідно населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною 4 статті 40 вказаного Закону. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органу місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.

Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

Так, на думку позивача, відповідач всупереч вищезазначеним вимогам чинного законодавства так і не подав до Сокальської міської ради заяви про укладення Договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Сокаля, не уклало з виконкомом Сокальської міської ради даний договір та не сплатило пайовий внесок. Зазначеними діями відповідач ухиляється від укладення такого договору.

Відповідно до частини першої статті 187 ГК України, спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Згідно частини першої статті 649 ЦК України, розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом.

Позивач також зазначає про те, що, виходячи із змісту зазначених норм та принципу свободи договору, переддоговірні спори поділяються на спори про спонукання до укладення договору, якщо одна із сторін ухиляється від його укладення (в даному випадку) та на спори з умов договору, коли сторони не врегулювали розбіжності щодо його умов (такі відносини не існували). При цьому, можливість розгляду судом цих спорів обумовлюється обов'язковістю договору (за державним замовленням, на підставі правового акту органу державної влади чи місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом).

Таким, чином, на думку позивача, необхідною підставою для укладення договору за рішенням суду є наявність відповідного переддоговірного спору між сторонами.

Приписами статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що у відповідності до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборів контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Як свідчить аналіз судової практики щодо спорів, що пов'язані з принципом свободи договору, суди задовольняють позови про спонукання до укладення договорів, якщо законом передбачена або з його змісту випливає обов'язковість укладення такого договору.

Відповідно до рішення 19 сесії 6 скликання Сокальської міської ради від 11.12.2012 року №407 затверджено новий Порядок визначення розміру пайової участі (внеску) замовників будівництва на розвиток інфраструктури м. Сокаля, який вступив в дію з 1 січня 2013 року. Вказаний Порядок є значно прийнятнішим для відповідача у даному випадку. Зокрема, розмір пайової участі для реконструкції, розширення, добудови, капітального ремонту нежитлових будівель і споруд встановлено не 10% загальної кошторисної вартості об'єкта, а 5%. Крім цього від цієї суми відмінусовуються ряд витрат забудовника відповідно до формули.

Стаття 23 ГК України визначає відносини суб'єктів господарювання з органами місцевого самоврядування. Зокрема органи місцевого самоврядування здійснюють свої повноваження щодо суб'єктів господарювання виключно в межах, визначених Конституцією України, законами про місцеве самоврядування та іншими законами, що передбачають особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі, іншими законами. Органи місцевого самоврядування можуть здійснювати щодо суб'єктів господарювання також окремі повноваження органів виконавчої влади, надані їм законом. Відносини органів місцевого самоврядування з суб'єктами господарювання у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися також на договірних засадах. Правові акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийняті в межах їх повноважень, є обов'язковими для виконання усіма учасниками господарських відносин, які розташовані або здійснюють свою діяльність на відповідній території.

Так, позивач зазначає про те, що звертався до відповідача з листом, у якому просив у десятиденний термін звернутись до Виконавчого комітету Сокальської міської ради із пропозицією до укладення договору про пайову участь, на що отримав відповідь, у якій відповідач відмовився від укладення договору.

Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву, поданому до суду 17.05.2013 року за вх. №17364/13, проти позову заперечує повністю, вважає його безпідставним та необґрунтованим, оскільки Закон України від 20.04.20000 року №1699-III «Про планування і забудову територій», на який, як на підставу своїх позовних вимог, посилається позивач, станом на момент ухвалення Рішення Сокальської міської ради від 11.12.2012 року №407 «Про затвердження Положення про порядок визначення розміру пайової участі (внеску)замовників будівництва, його залучення та використання на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Сокаля», втратив чинність у зв'язку з прийняттям 17.02.2011 року Закону України №3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності».

Пунктом 10 прикінцевих положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визнано таким, що втратив чинність, Закон України «Про планування і забудову територій».

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Таким чином, на думку відповідача, посилання позивача на Закон України «Про планування і забудову територій» є безпідставними і необґрунтованими.

Згідно пункту 2 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Так, представник відповідача зазначає про те, що ДП «Датський текстиль» здійснює реконструкцію попередньо введених в експлуатацію виробничих площ ТДВ «Сокальська панчішна фабрика» під швейне, в'язальне, фарбувально-формувальне виробництво, їдальню та побутові приміщення.

Відповідно до приписів частини першої та пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно пункту 3.10. ДБН А.2.2-3-2012 реконструкція - це перебудова введених в експлуатацію в установленому порядку об'єктів будівництва, яка передбачає вдосконалення будівництва, підвищення його техніко-економічного рівня та якості продукції, що виготовляється, поліпшення умов експлуатації та проживання, якості послуг, зміну основних техніко-економічних показників (кількість продукції, потужність, функціональне призначення, геометричні розміри тощо).

Реконструкція передбачає збереження елементів існуючих несучих і огороджувальних конструкцій та призупинення на час виконання робіт експлуатації об'єкта в цілому або його частини (за умови їх автономності).

Відтак, як зазначає відповідач, ДП «Датський текстиль» не має наміру забудови земельної ділянки, будівництва споруд, що здійснюється з метою створення об'єктів виробничого і невиробничого призначення, а також лінійних об'єктів інженерно-транспортної інфраструктури.

Згідно частини четвертої статті 175 ГК України суб'єкти господарювання у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами, можуть добровільно брати на себе зобов'язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов'язання не є підставою для вимог щодо їх обов'язкового виконання.

Згідно приписів статті 627 ЦК України сторони, відповідно до статті 6 цього Кодексу, є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, відповідач зазначає, що ДП «Датський текстиль», керуючись власної цивільною правоздатністю, не має наміру брати на себе зобов'язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин, а отже, укладати договір про пайову участь (внесок) замовників будівництва підприємство відповідач не зобов'язане.

Аналогічного висновку дійшла прокуратура Сокальського району Львівської області у листі від 26.02.2013 року вих. №56-639 вих.13, у якому зазначено, що Закон про планування і забудову територій, на який посилається позивач, як на підставу своїх позовних вимог про укладення договору, - втратив чинність, а отже, договір про дольову участь може бути укладений лише на добровільних засадах (належним чином завірена копія вказаного листа долучена до матеріалів справи).

Окрім того, Рішення Сокальської міської ради від 14.07.2011 року №259, яким затверджено Порядок визначення розміру пайової участі (внеску) замовників будівництва, його залучення та використання на розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Сокаля, прийнято після подання відповідачем Декларації про готовність об'єкта експлуатації до експлуатації, а саме 04.07.2011 року. Тобто на момент прийняття правил про дольову участь реконструкція виробничих площ Сокальської панчішної фабрики завершена відповідачем, а тому зобов'язання про укладення договору про пайову участь у відповідача не виникло.

Також відповідач наголошує на тому, що позивачем порушено законодавчо встановлений порядок досудового врегулювання спору, оскільки його право на момент звернення до суду не порушено, оскільки позивач на стадії досудового врегулювання господарського спору жодного разу не надав для відповідача примірника договору, який на думку, позивача, необхідно укласти між сторонами. Відтак, на думку відповідача, він не вправі приймати пропозицію позивача про укладення договору без повідомлення істотних умов договору, так як, таке неповідомлення суперечить вимогам статей 179, 180 та 181 ГК України.

Як вбачається із долученої до матеріалів справи належним чином завіреної Декларації ДП «Датський текстиль Компанії «ПВН Холдінг А/С» про готовність об'єкта до експлуатації від 04.07.2011 року, останнім здійснено реконструкцію виробничих площ Сокальської панчішної фабрики під швейне, в'язальне, фарбувально-формувальне виробництво, їдальню, побутові приміщення (ІІІ черга - в'язальне виробництво і побутові приміщення) код об'єкта - 1251, категорія складності ІІІ.

Таким чином суд дійшов до висновку про те, що відповідачем здійснювалась реконструкція, тобто переобладнання і покращення вже існуючого об'єкта нерухомості - Сокальської панчішної фабрики, а не введення в експлуатацію нового об'єкта нерухомості, рішення Сокальської міської ради про затвердження положення про порядок визначення розміру пайової участі (внеску) замовників будівництва, його залучення та використання на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Сокаля прийнято після декларування відповідачем завершення реконструкції. Відтак, обов'язок відповідача укласти Договір про пайову участь замовників будівництва, його залучення та використання на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Сокаля не настав.

Згідно статті 8 Конституції України кожному гарантовано право на звернення до суду для захисту його конституційних прав і свобод безпосередньо на підставі Конституції України.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Зазначений перелік способів захисту не є вичерпним, однак у разі порушення цивільного права чи інтересу у позивача виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення. Тобто, позивач повинен обрати саме такий спосіб захисту, який відповідає характеру порушення його права чи інтересу.

Як вказано у статті 16 ЦК України, суд може захистити порушене, оспорюване або невизнане цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Згідно приписів статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, оглянувши та дослідивши матеріали справи і подані сторонами докази, оцінив їх в сукупності та прийшов до висновку, що позов не є документально та нормативно обґрунтований, відповідачем спростований, а тому в його задоволенні слід відмовити повністю.

Судові витрати покласти на сторони відповідно до статті 49 ГПК України та залишити сплачений за подання позовної заяви до суду платіжним дорученням від 08.04.2013 року №199 судовий збір в розмірі 1 147 грн. 00 коп. за позивачем.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст. 20, 22, 32 - 34, 43, 44, 49, 77, 82 - 85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити повністю.

2. Залишити сплачений за подання позовної заяви до суду платіжним дорученням від 08.04.2013 року №199 судовий збір в розмірі 1 147 грн. 00 коп. за Виконавчим комітетом Сокальської міської ради (80000, Львівська область, Сокальський район, м. Сокаль, вул. Шептицького, буд. 44; код ЄДРПОУ 04056279).

18.06.2013 року прийнято, підписано та проголошено вступну і резолютивну частини рішення. Описову та мотивувальну частину рішення оформлено відповідно до статті 84 ГПК України 19.06.2013 року.

Рішення може бути оскаржено в порядку ст. ст. 91 - 93 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 ГПК України.

Суддя Козак І.Б.