Рішення № 31930646, 10.06.2013, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2013 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого - судді Кудрявцевої Т.О.

при секретарі - Ханберовій Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із вказаними вимогами, в обґрунтування яких з урахуванням уточнень, посилається на те, що листом від 05.04.12 № 5-13/1171-5060 заступник голови Державного казначейства України ОСОБА_2 повернув йому копію рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 27.12.2011 року про стягнення на його користь з коштів бюджету 17500,00 грн., посилаючись на інший порядок направлення цього виконавчого документу відповідачу. Позивач вважає зазначені дії незаконними, оскільки постанова КМУ від 03.08.2011 року, вказана як підстава для повернення виконавчого документу, протирічить змісту Закону України «Про виконавче провадження» та ст.124 Конституції України, а зокрема, у вигляді вимог незаконної затримки у виконанні судового рішення, а тому не підлягає застосуванню. Цією постановою не врегульована ситуація отримання виконавчого документа безпосередньо Державним казначейством України, а зокрема, його права та обов»язки повертати такий виконавчий документ. В зв»язку з відсутністю таких прав та обов»язків в силу положень ст.19 Конституції України про зобов»язання Державного казначейства України діяти тільки на підставі та в межах повноважень, в порядку, передбаченому Конституцією та Законами України, Державне казначейство України в цьому випадку не має підстав, повноважень та передбаченого законом порядку повертати належний до виконання саме йому виконавчий документ по причині отримання його безпосередньо від стягувача.

ОСОБА_1 посилається на те, що незаконні дії та бездіяльність відповідачів спричинили йому матеріальну шкоду в розмірі 17500,00 грн. власності позивача згідно рішення суду та моральну шкоду, яка підлягає оцінці, виходячи з рішення Європейського Суду по правам людини від 22.11.2007 року у справі «ОСОБА_1 проти України» (2000,00євро) з урахуванням рецидивності відповідних незаконних дій і бездіяльності відповідачів і майже шестикратним збільшенням розміру власності, права позивача на яку порушені, та визначається ним у 130 000,00 грн. Загальна матеріальна та моральна шкода, заподіяна йому відповідачами складає 147500,00 грн. і він просить її стягнути на свою користь.

В судовому засіданні ОСОБА_1, посилаючись на обставини, викладені в позові та уточнені до нього, свої вимоги підтримав.

Представник Державної казначейської служби України в судовому засіданні вважала позовні вимоги необґрунтованими.

Вислухавши осіб, які з»явилися, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заявлені вимоги підлягають частковому задоволенню.

Встановлено, що спір у справі, що розглядається, стосується відшкодування шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльності органу, який виконує рішення суду, порядок відшкодування такої шкоди регулюється нормами Цивільного Кодексу України та Законом України «Про виконавче провадження».

Як визначає ст.1 цього Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст.87 Закону України «Про виконавче провадження», стягувач має право звернутися з позовом до юридичної особи, зазначеної у статті 3 цього Закону, яка зобов»язана здійснити стягнення коштів з боржника, у разі невиконання рішення з вини такої юридичної особи.

У відповідності до ч.1 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» у випадках, передбачених законом, рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів, виконуються податковими органами, банками та іншими фінансовими установами. Рішення зазначених органів можуть виконуватися відповідно до закону також іншими органами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами.

Згідно ч.2 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами Державного казначейства України в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Частина третя статті зазначає, що органи, установи, організації та особи, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, не є органами примусового виконання, крім органів та посадових осіб, які виконують рішення про притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності.

Як встановлено в судовому засіданні, рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 27.12.2011 року, ухваленим у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України про відшкодування шкоди, стягнуто з Державного казначейства України за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 17 500,00 грн. Вказане рішення суду набрало законної сили 27.09.2012 року відповідно до ст. 223 ЦПК України і його завірена копія була видана судом позивачеві для пред»явлення до виконання.

Статтею 124 Конституції України проголошено обов'язковість виконання судових рішень на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ч.1, 2 ст.14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов»язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов»язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Після набрання вказаним рішенням суду законної сили 27.09.2012 року воно підлягало обов»язковому виконанню, його завірена копія разом з заявою були направлені стягувачем для виконання до Державного казначейства України, тобто саме до того органу, який повинен виконувати це рішення.

Встановлено, що листом від 05.04.2012 року № 5-13/1171-5060 заступник голови Державного казначейства України ОСОБА_2 повернув ОСОБА_1 копію вказаного рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 27.12.2011 року, посилаючись на те, що питання щодо виконання цього рішення буде вирішено у спосіб, встановлений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845 (надалі - Порядок). В подальшому про вказані обставини позивач повідомлявся також листами Державної казначейської служби від 16.05.2012р., 07.07.2012 р., 26.10.2012р.

У жодному із вказаних листів відповідача, зокрема у листі від 05.04.2012 року, не містилося заперечень щодо чинності рішення, копія якого поверталася. Крім того, відповідач повідомляв позивача про невиконання ним інших судових рішень, що були постановлені на користь позивача, зокрема, про невиконання ним ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30.11.2011 року, що набула чинності 07.12.2011 року та була подана позивачем для виконання через місцевий підрозділ відповідача.

Суд вважає вказані дії по поверненню рішення суду листом відповідача від 05.04.2012 року такими, що протирічать чинному законодавству України, зважаючи на наступне.

Відповідно до п.3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства з попереднім інформуванням Мінфіну та у порядку черговості надходження виконавчих документів.

Пунктом п.4 цього Порядку визначено, що виконавчі документи пред'являються до виконання:

1) органам Казначейства протягом одного року з наступного дня після набрання рішеннями про стягнення коштів законної сили, якщо інше не передбачено законом (у разі виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів).

2) органам державної виконавчої служби у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (у разі виконання рішень про стягнення коштів з боржників).

Пунктом 5 Порядку визначено підпорядкованість органів казначейства вимогам державного виконавця та суду в межах виконавчого провадження про стягнення коштів з державного бюджету.

Відповідно до п.7 Порядку, у разі прийняття рішення про стягнення коштів, стягувач надсилає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб: заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який перераховуватимуться кошти, якщо дані реквізити не зазначені у виконавчому документі, або даних про перерахування коштів у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв'язку, якщо зазначений рахунок відсутній; оригінал виконавчого документа; судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності).

Встановлено, що Державне казначейство України перейменоване на Державну казначейську службу України.

Державна казначейська служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України. Казначейство України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Відповідно підпункту 5 пункту 4 Положення «Про Державну казначейську службу України» Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Зважаючи на викладене, рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27.12.2011 року Державна казначейська служба України виконує або в добровільному порядку, в разі звернення до територіального органу (Головне Управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області) стягувача з заявою та копією рішення суду від 27.12.2011 року, або в примусовому порядку, в разі звернення органами державної виконавчої служби, до яких стягувач звернувся в порядку ст.17 Закону України «Про виконавче провадження» з заявою та виконавчим листом (або його дублікатом).

В судовому засіданні встановлено, що на теперішній час вказане рішення суду від 27.12.2011 року є невиконаним і на причину його невиконання та повернення його листом від 05.04.2012 року в судовому засіданні представник відповідача посилається саме на зазначений Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ. Таким чином, обставини невиконання до теперішнього часу Державною казначейською службою України рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 27.12.2011 року з наведених підстав у відповідності до ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню при розгляді даної справи.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

В обґрунтування своїх вимог позивач в судовому засіданні посилався на рішення Європейського суду з прав людини від 22.11.2007 року у справі "ОСОБА_1 проти України", ухвалене між тими самими сторонами з аналогічного питання правових наслідків невиконання судового рішення, копія офіційного перекладу якого була залучена судом до справи.

Вказаним рішенням від 22.11.2007 року Європейського суду з прав людини у справі "ОСОБА_1 проти України", яке є остаточним, у п.п. 28 - 30 встановлено, що невиконанням судового рішення, ухваленного на користь позивача, порушені його права, які гарантовані національним законодавством, ст.ст. 6 і 13 Конвенції з прав людини та основних свобод і ст. 1 Додаткового протоколу до цієї Конвенції. Цим самим рішенням у його п. 35 встановлено, що невиконанням ухвали про стягнення з державного бюджету 3000,00 грн. позивачу завдано немайнову (моральну) шкоду у розмірі 2000 євро. Тобто цим рішенням вказане на те, що неможливість отримати виконання рішення на її чи його користь становить втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном, як це передбачено у першому реченні першого пункту статті 1 Першого протоколу.

Таким чином, невиконанням рішення суду і відмовою у його виконання Державною казначейскою службою України порушуются права позивача на справедливий судовий розгляд у розумний термін, на ефективний захист у національному органі, на право власності, що не підлягає новому доказуванню, внаслідок встановлення цієї обставини остаточним рішенням Європейського суда з прав людини щодо цього самого права тими самими порушеннями прав тієї самої особи.

Зважаючи на зазначене, суд вважає вказані доводи представника відповідача в судовому засіданні з посиланням на Порядок необґрунтованими, оскільки вказаним Порядком регулюються відносини по примусовому виконанню судових рішень про стягнення сум з бюджету в формі безспірного списання, що передбачає відсутність згоди платника та таке списання, тим самим Державне казначейство посилається на невиконання рішення суду в випадку відсутності згоди самого Державного казначейства виконувати таке рішення суду, постановлене проти нього.

Крім того, ухвалою Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 29.11.2012 року, винесеній в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України про відшкодування шкоди, було роз»яснено рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 грудня 2011 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України про відшкодуванння шкоди.

Цією ухвалою роз»яснено, що, враховуючи, що в цивільній справі видається лише один виконавчий лист в порядку, визначеному ч.2 ст.368 ЦПК України, виконавчим документом, визначеним в п.7 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, є копія рішення суду, яке набрало законної сили, оскільки виконавчий лист видається стягувачу для пред'явлення в порядку ст.17 Закону України «Про виконавче провадження» до примусового виконання у відповідний орган виконавчої служби з метою гарантування обов'язковості судового рішення та захисту порушеного права.

Також, даною ухвалою роз»яснено, що зазначене рішення від 27.12.2011 року про стягнення з Державного Казначейства України за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 17 500 грн. підлягає:

а) примусовому виконанню відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на підставі заяви стягувача та виконавчого листа (або його дублікату);

б) добровільному виконанню Державною Казначейською службою України шляхом безспірного списання 17 500 грн. на відшкодування моральної шкоди суми з державного казначейського рахунку на вказаний ОСОБА_1 рахунок, або шляхом перерахування коштів у готівковій формі через банк або підприємство поштового зв'язку на підставі заяви стягувача та копії рішення суду від 27.12.2011 року, які мають бути поданні стягувачем до Головного Управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, де останній, з урахуванням норм права наведених вище, має невідкладно надіслати зазначені документи до Державної Казначейської служби України.

в) виконання рішення має здійснюватись в розумні строки, відсутність коштів на відповідному рахунку не може бути підставою невиконання рішення суду, повернення виконавчого документу без виконання чи затягуванню виконавчого провадження.

Вказане узгоджується з ухвалою від 28.01.2013 року Вищого спеціалізованного суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про відмову у задоволенні касаційної скарги Державної виконавчої службі України на ухвалу Бабушкінского районного суду м. Дніпропетровська від 25.07.2012 року про задоволення скарги ОСОБА_1 та скасування постанови державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого проваждення за виконавчим листом, виданим Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська про стягення з відповідача 17500,00 грн. Суд касаційної інстанції також встановив, що посилання органу примусового виконання рішень на той самий підзаконий акт, яким керувався відповідач, як на підставу для невиконання судового рішення, було невідповідним закону.

Вищевказана ухвала Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 29.11.2012 року вступила в законну силу і встановлені нею обставини у відповідності до ст.61 ЦПК України не підлягають доказуванню при розгляді даної справи.

Таким чином, діями Державної казначейської служби по поверненню позивачу без виконання листом від 05.04.2012 року рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 27.12.2011 року, невиконанням цього рішення, порушується право власності позивача на грошові кошти в сумі 17500,00 грн., належні йому до стягнення за цим рішенням, що дійсно заподіяло йому моральну шкоду.

У відповідності до ч.1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої в наслідок порушення її прав.

За ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв»язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров»я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв»язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім»ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв»язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Відповідно до ч.3 цієї статті моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно до ч.4 ст.23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов»язана з розміром цього відшкодування.

У відповідності до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлений ч.2 цієї статті.

Відповідно до ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією або бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійснені ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

У відповідності до ст.ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Згідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, при цьому кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до положень чинного законодавства, що знайшли узагальнене відображення у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 „Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди суд повинен зокрема з"ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору, а отже ці обставини підлягають доведенню позивачем.

З наданих суду письмових доказів, пояснень сторін суд встановив, що рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 27.12.2011 року не виконується відповідачем незалежно від усіх передбачених законом форм звернення позивачем цього рішення до виконання, зокрема, у добровільному та примусовому порядку. Тобто, посилання відповідача на інший порядок звернення до нього, як підстава для відмови у виконанні рішення, не відповідає дійсності. Судом встановлено, що позивач, серед іншого, звертався із заявою про виконання цього самого рішення також у той самий спосіб, який нібито за твержденням листа відповідача від 05.04.2012 року, забезпечує виконання відповідачем судового рішення, але навіть при наявності чинної ухвали суду від 29.11.2012 року про роз'яснення порядку виконання цього рішення воно відповідачем не виконуєтся. Це доводить обгрунтованість доводів позивача та безпідставість заперечень представника відповідача щодо порядку виконання судового рішення.

В судовому засіданні встановлено, що невиконання судового рішення та письмова відмова відповідача від 05.04.2012 року від його виконання мали для позивача негативні наслідки немайнового характеру у вигляді душевних страждань від фактичного позбавлення права власності на належні йому грошові кошти, відсутності ефективного судового захисту гарантованих прав; додаткових зусиль позивача у намаганні захистити свої права та відновити своє становище, яке погіршилось саме незаконними діями та бездіяльністю відповідача, що разом з встановленим чинними судовими рішеннями, ступенем вини відповідача і з урахуванням особистості позивача заподіяли йому душевні страждання, тривалий час позбавляють його можливості користуватися належними йому грошовими коштами, чим був порушений його звичайний уклад життя та що вимагало додаткових зусиль для створення сприятливих умов для його життя.

Виходячи з принципів розумності та справедливості, враховуючи вищенаведені обставини, встановлені рішенням Європейського суду з прав людини від 22.11.2007 року у справі "ОСОБА_1 проти України", суд вважає доведеним заподіяння позивачу за вказаних обставин моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн. та приходить до необхідності захисту порушеного права позивача шляхом списання на відшкодування йому моральної шкоди грошових коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь у розмірі 20 000,00 грн.

Разом з цим, суд вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення на його користь матеріальної шкоди в сумі 17500,00 грн. задоволенню не підлягають, оскільки встановлено, що ця сума, яку позивач просить стягнути в рахунок відшкодування матеріальної шкоди - 17500,00 грн., є саме тією сумою, яка вже стягнута на його користь відповідно до рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 27.12.2011 року.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України суд вважає необхідним судові витрати по справі в сумі 114 грн. 70 коп. віднести з рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 заподіяну моральну шкоду в сумі 20 000 грн. 00 коп.

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні іншої частини позовних вимог про стягнення моральної шкоди та стягнення матеріальної шкоди.

Судові витрати по справі в сумі 114 грн. 70 коп. віднести з рахунок держави.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі апеляційної скарги в 10-ти денний строк з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Т.О. Кудрявцева