Ухвала суду № 31930532, 21.05.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-2898/12/2770

21.05.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Мунтян О.І.,

суддів Дугаренко О.В. ,

Дудкіної Т.М.

секретар судового засідання Равза Р.Р.

за участю сторін:

представник позивача, Приватного підприємства "Універсал-Юг-Строй"- Демидович Юлія Миколаївна, довіреність № б/н від 07.08.12

представник відповідача, Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя Державної податкової служби- Харькова Олена Олексіївна, довіреність № 1836/9/10-0 від 26.06.12

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь (суддя Кравченко М.М. ) від 25.12.12 по справі № 2а-2898/12/2770

за позовом Приватного підприємства "Універсал-Юг-Строй" (вул. Батумська, буд.18, м. Севастополь, 99011)

до Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя Державної податкової служби (вул. Героїв Севастополя 74, м. Севастополь, 99001)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 25.12.2012 року, позовні вимоги Приватного підприємства "Універсал-Юг-Строй" до Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 16.08.2012 року, яке видане Державною податковою інспекцією у Нахімовському районі м. Севастополя

Вирішено питання щодо судових витрат.

Не погодившись з зазначеною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 25.12.2012 року, та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Представник відповідача у судовому засіданні 21.05.13р. підтримав апеляційну скаргу у повному обсязі.

Представник позивача у судовому засіданні 21.05.2013 року заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити судове рішення першої інстанції без змін, надавши відповідні заперечення.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Колегією суддів та судом першої інстанції встановлено, що 02.08.12р. працівниками ДПІ у Нахімовському районі м. Севастополя була проведена позапланова невиїзна документальна перевірка ПП «Універсал-юг-строй» з питань фінансово - господарських взаємовідносин з TOB «Бренд - Строй» за період лютий, березень, квітень 2011 р., та ВВП «Строитель-плюс» за період жовтень 2010 року, січень, лютий 2011 р., за результатами якої складений акт перевірки від 02.08.12р. №1544/10/22-0103/31709928.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000420220 від 16.08.12 р., яким встановлено сума недоїмки з ПДВ у розмірі - 203672,00 грн. та фінансових санкцій у розмірі - 4363,25 грн.

Відповідачем встановлені порушення «Універсал-юг-строй» норм податкового законодавства, зокрема п. 187.1 ст.187, п. 198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України (далі ПК України), а саме: неправомірність включення сум до податкового кредиту, з огляду на те, що неможливо провести зустрічну звірку з контрагентами ПП «Універсал-Юг-Строй» - БВП «Строитель-Плюс», TOB «Бренд - Строй» з питань господарських взаємовідносин в період, що перевірявся та порушення контрагентами ст.203, ст.215, 216, ст.228, ст.ст. 662, 665, 656 ЦКУ в частині відсутності необхідних умов для ведення господарської діяльності, у зв'язку з чим угоди з контрагентами мають ознаки нікчемності, і як наслідок взаємодії з суб'єктами господарювання (у тому числі ПП «Універсал-Юг-Строй») без мети реального настання правових наслідків.

Відповідачем зроблений висновок, що податковий кредит сформований від БВП «Строитель-плюс», TOB «Бренд - Строй» не підтверджений та підлягає виключенню.

Такий висновок був зроблений відповідачем з огляду на відсутність контрагентів за місцем знаходження, та наявності кримінальної справи №69-0146, за фактами фіктивного підприємництва.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіряючи відповідність висновків суду першої інстанції матеріалам справи, колегією суддів встановлено наступне.

Пунктом 187.1. ст. 187 ПК України визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 198.1. ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст.198 ПК України).

Згідно з п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно п.1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до положень ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Абзацом 4 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Як свідчать матеріали справи між позивачем та ПП «Бренд - Строй» 24 лютого 2011 року укладено договір № 143/165 згідно якого ПП "Бренд Строй" приймає на себе зобов'язання улаштувати кровлю західної і східної трибун на об'єкті "Спортивний комплекс по вул. Брестской Нахімовського району м.Севастополь". Надані податкові накладні №№237,63,134,25,125, 161, акти виконаних робіт СМР№1 від 28.04.11 р., №2 від 29.06.11 р., довідки про вартість виконаних підрядних робіт від 24.02.11 р., 28.04.11 р., 29.06.11 р., рахунки №022401, №031402, №032801, №040601, №042201, реєстрі виданих та отриманих податкових накладних за відповідні періоди, банківські виписки, які підтверджують безготівковий розрахунок, декларації з ПДВ.

Між позивачем та БВП «Строитель-плюс» укладено договори №36/7, 37/10, №51/12, податкові накладні №№5722,196, 39, 183, 194, 530, акти виконаних СМР №1 від 29.10.10 р., № 1 від 28.01.11 р., №1 від 27.01.11 р., №2 від 24.02.11 р., рахунки за №№2710/3, 2701, 1401, 2501, 2302, реєстри виданих та отриманих податкових накладних за перевіряє мий період, банківські виписки які підтверджують безготівковий розрахунок, а також довідки про вартість виконаних підрядних робіт від 29.10.10 р., 27.01.11 р., 28.01.11 р., декларації з ПДВ.

На вимогу колегії суддів в обґрунтування твердження про фактичність та реальність виконаних робіт за договором позивачем додатково надані технічні проекти на реконструкцію спортивного комплексу, та металевих конструкцій в облаштування крівлі.

З Акту вбачається, що «податок на додану вартість по вищевказаним податковим накладним включені до складу податкового кредиту за лютий, березень, квітень 2011 року, (та жовтень 2010 року, січень, лютий 2011 року) відображені в реєстрі отриманих податкових накладних, та відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларації з ПДВ за лютий, березень, квітень 2011 р. (та жовтень 2010року, січень, лютий 2011 року) відповідно» (дослівно). Отже, наявність фактів придбання позивачем послуг (товарів), що підтверджуються податковими накладними, наявність факту сплати податку на додану вартість у складі придбаних товарів (послуг), що підтверджується платіжними документами, наявність факту виконаних робіт (послуг) відповідно до договорів, що підтверджується Актами приймання виконаних будівельних робіт та фактично реконструйованими будівельними спорудами, та підтвердження проведення операцій по придбанню послуг усіма первинними документами, складеними відповідно до закону, вказує на правомірне включення сплаченого податку до складу податкового кредиту.

Фактичні обставини свідчать, що у діях позивача відсутні ознаки неправомірних дій, а наведені відповідачем у акті перевірки доводи не є такими, що спростовують правильність віднесення податку до податкового кредиту, що вказує на необхідності скасування податкового повідомлення-рішення.

Обставини щодо фактичності здійснення господарської операції з придбання послуг у контрагентів БВП «Строитель-Плюс», TOB «Бренд - Строй», на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) ПДВ до податкового кредиту, податковим органом спростовані не були.

Основним доводом представників податкової інспекції, у викладенні своєї думки є встановлена ними ж нікчемність угод укладених між ПП «Універсал-Юг-Строй» та його партнерами БВП «Строитель-плюс», TOB «Бренд - Строй».

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Акт перевірки не містіть таких посилань, не доводить умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містіть посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентами до суду не подано.

Позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту, сформування податкового зобов'язання у зв'язку з невиконанням своїх обов'язків його контрагентами (або контрагентами контрагентів позивача), в тому числі - несплата податкових зобов'язань останніми, порушує право особи мирно володіти своїм майном, про що вказано у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 р. (надалі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства в розумінні ст. 9 Конституції України.

Зокрема, ст.1 Протоколу до конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які згідно з ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477 мають в Україні значення джерела права.

Зокрема, у рішенні в справі Щокін проти України (п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнано тільки, якщо здійснене на умовах, передбачених законом.

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна, є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії у випадку неправомірних дій іншої компанії підтверджується численними рішеннями Європейського суду з прав людини.

Так, п. 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії. У п. 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника з тим, щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б. Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Вказаний підхід до визначення недопустимості порушення майнових прав особи знаходить своє продовження у праві Європейського союзу, зокрема у Шостій Директиві № 77/388/ЄЕС від 17.05.1977р. щодо гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту (далі - Шоста Директива).

Закон України "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" від 18.03.2004 р. № 1629 визначає сферу оподаткування (зокрема, непрямі податки) як пріоритетну сферу для виконання програми адаптації українського законодавства. Даний закон визначає, що елементом адаптації законодавства має стати перевірка проектів законів України та інших нормативно-правових актів на їх відповідність acquis communautaire (право ЄС) з метою недопущення прийняття актів, які суперечать праву Європейського Союзу. Тобто, податкове законодавство України, а відповідно його тлумачення та застосування, не може суперечити положенням Шостої Директиви.

Це підтверджується позицією Суду Європейського Союзу (Суд ЄС), яка відповідно застосовується ЄСПЛ для вирішення справи "Булвес" АД проти Болгарії, а саме: "Операції самі по собі не визнаються недійсними через шахрайство з ПДВ, складають поставки товарів чи послуг особою, яка виступає у ролі платника податку, та економічну діяльність в розумінні статей 2(1).4 та (1) Шостої Директиви, де такі поставки і така діяльність відповідають об'єктивним критеріям, на яких базуються визначення даних термінів, незважаючи на наміри іншого продавця, який приймає участь у тій самій низці поставок та/або потенційно шахрайський характер будь-якої іншої операції платником податку, який розглядається, про що платник податку не знав і не міг знати.

Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, яка здійснює такі операції, не може залежати від факту недійсності попередньої або наступної операції у низці поставок, в яку входять ці операції, через шахрайство з ПДВ, про яке платник податку не знав і не міг знати.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, порушення вимог чинного податкового законодавства будь-яким суб'єктом господарювання по ланцюгу постачання при здійсненні господарських операцій не повинно тягти за собою відповідальність іншого учасника господарських взаємовідносин. Тобто один суб'єкт господарювання не відповідає за дії (бездіяльність) іншого у разі порушення останнім норм відповідного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які знаходяться у матеріалах справи, та не може ґрунтуватися припущеннями, крім цього, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Відповідно до ч. 3 ст. 86 КАС України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладеного правочину, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених відповідачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності ДПІ не наведено.

Що стосується доповнень заявника апеляційної скарги та надання у судовому засіданні при повторному перегляді справи вироку Київського районного суду м.Сімферополь від 10.04.2013 року відносно ОСОБА_4 за скоєння злочину передбаченого ч.2 ст. 28, ч.2 ст. 205 КК України судова колегія зазначає наступне.

Частиною 4 ст. 72 КАС України визначено преюдиціальний характер вироків судів у кримінальних справах або постанов суду у справах про адміністративний проступок. Вказані акти судів мають обов'язковий характер для адміністративного суду, що розглядає спір, тільки в питаннях про те, чи мало місце діяння і чи вчинено його особою, правові наслідки дій або бездіяльності якої розглядаються в ході адміністративного судочинства.

Преюдиціальними обставинами в розумінні ч.4 ст.72 КАС є факти, наведені у вироку або адмінпостанові щодо часу, місця й об'єктивного характеру відповідного діяння. При цьому всі інші обставини, викладені у вироку або адмінпостанові, можуть лише братися до відома, оцінюватися й ураховуватися судом згідно з його розумінням.

Разом з тим, як зазначив у правовій позиції Вищий адміністративний суд України (лист від 14.11.2012 за № 2379/12/13-12) питання про суб'єкта, щодо якого можуть застосовуватися положення ч.4 ст.72 КАС з огляду на зміст цієї правової норми преюдиціальні обставини в такому разі стосуються лише особи, стосовно якої ухвалено відповідний вирок або адмінпостанову. Тобто преюдиціальними є лише факти, що безпосередньо зачіпають цю особу (засудженого/виправданого або притягнутого/непритягнутого до адмінвідповідальності), а не інших осіб.

Вироком Київського районного суду м.Сімферополя АР Крим від 10.04.2013 року у справі № 123/3318/13-к відносно ОСОБА_4, затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 22.03.2013 року між старшим прокурором відділу Генеральної прокуратури України Карпалюк Р.М. та підозрюваною ОСОБА_4

ОСОБА_4 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.28, ч.2 ст.205 КК України та призначене їй узгоджене покарання за вказаною статтею у виді штрафу у розмірі 68 тис.грн.

Як зазначено в установчій частині вироку, впродовж 2009-2010 рр. ОСОБА_4, за попередньою змовою з іншою особою та іншими особами (досудове розслідування стосовно яких провадиться окремо), діючи умисно, здійснювала злочинну діяльність щодо створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності цих осіб.

З цією метою, ОСОБА_4 без наміру здійснювати підприємницьку діяльність, здійснила реєстрацію (придбання) ряду СПД (юридичних осіб) засновником яких вона була особисто, а саме: ВВП "Строитель плюс" (31263808), КП "Альянс" (32468182), ПП "Севелітстрой" (35096833), ПП "Кримторг" (32271261) та ПП "Кримспецтехнолоджи" (36693441).

Використовуючи реквізити, банківські рахунки та печатки підприємств, створених та придбаних ОСОБА_4 з метою прикриття незаконної діяльності групи осіб під керівництвом іншої особи, учасниками злочинного угрупування вчинено пособництво службовим особам;

- генеральному директору TOB "Союз КДС" ОСОБА_5, в період з вересня 2009 року по листопад 2010 року в умисному ухиленні від сплати податків, внаслідок чого до державного бюджету України фактично не надійшло коштів на загальну суму 693 776,40 гривень;

- головному бухгалтеру ПАТ "Крменерго" в період з вересня 2009 p по листопад 2010 р. в умисному ухиленні від сплати податків, внаслідок чого до державного бюджету України фактично не надійшло коштів на загальну суму 2 326 167,60 гривень;

- директору ТОВ "Південна будівельна компанія" ОСОБА_6, за період з вересня 2009 року по листопад 2010 року в умисному ухиленні від сплата податків, внаслідок чого до державного бюджет України фактично не надійшло коштів на загальну суму 2 656 539,00 гривень;

- директору ТОВ "Кримкомплекс" ОСОБА_7 та головному бухгалтеру даного підприємств ОСОБА_8 в період з вересня 2009 року по листопад 2010 року в умисному ухиленні від сплат податків, внаслідок чого до державного бюджету України фактично не надійшло коштів на загальну суму 46 001 ,00 гривні;

-директору TOB "Будком" ОСОБА_9, за період з квітня 2009 року по листопад 2010 р. в умисному ухиленні від сплати податків, внаслідок чого до державного бюджету України фактично не надійшло коштів на загальну суму 473320,38 грн.

Колегією суддів безперечно встановлено, що позивач у переліку підприємств, зазначених у вироку та якими вчинено ухилення від сплати податків, не значиться, а тому даний вирок не є обов'язковим для адміністративного суду в силу ч.4 ст. 72 КАС України.

Виходячи з вищевикладеного, судова колегія погоджується з правильним висновком суду першої інстанції, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, та відповідно такими, що підлягають задоволенню.

Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що правова оцінка, яку дав суд першої інстанції обставинам справи, не суперечить чинному законодавству.

Судове рішення не може бути скасовано чи змінено з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що постанова Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 25.12.12р. підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга - залишенню без задоволення.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтями 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 25.12.12р. по справі №2а-2898/12/2770 - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 25.12.12р. по справі №2а-2898/12/2770 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 27 травня 2013 р.

Головуючий суддя підпис О.І. Мунтян

Судді підпис О.В.Дугаренко

підпис Т.М. Дудкіна

З оригіналом згідно

Головуючий суддя О.І. Мунтян