Ухвала суду № 31929966, 13.06.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/1463/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Чернюк А.Ю.

Суддя-доповідач: Мельник-Томенко Ж. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Мельник-Томенко Ж. М.

суддів: Білоуса О.В. Залімського І. Г.

при секретарі судового засідання: Лукашик М.О.

за участю представників сторін:

позивача - Олійник Д.А., представник на підставі довіреності

відповідача - Герасименко Д.А., представник на підставі довіреності

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року у справі за адміністративним позовом ПБМП "Надія" до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення , -

В С Т А Н О В И В :

У березні 2013 року ПБМП «Надія» звернулось до суду з позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 25.04.2013 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду та прийняти нову про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач вказує, що фактичного здійснення господарських операцій не було, оскільки контрагентом позивача не надано документів, які б підтверджували транспортування товару.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити, а постанову суду першої інстанції скасувати.

Представник позивача просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, посадовими особами податкового органу проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ПБМП "Надія" з питань достовірності та повноти нарахування податку на додану вартість по взаєморозрахунках з ТОВ "Матадор" за листопад 2011 року та липень 2012 року.

За наслідками проведеної перевірки встановлено порушення позивачем пп.198.1, 198.6 ст.198, п.200.1, 200.2, 200.3, 200.4 ст.200 Податкового кодексу України в результаті чого платником завищено ряд.17 "Усього податкового кредиту" по декларації за листопад 2011 року на 3625, 0 грн. та липень 2012 року на 4933,0 грн.; занижено ряд.18 "Позитивне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду" по декларації за листопад 2011 року на 3625,0 грн. та липень 2012 року 4933,0 грн.; занижено ряд.25 "Сума податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду" по декларації за листопад 2011 року на 3625,0 грн. та липень 2012 року 4933,0 грн. Результат даної перевірки оформлений актом від 28.02.2013р. № 670/2205/13307562.

13.03.2013р. відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення за № 0000302206 за яким сума грошового зобов'язання становить 10697 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції вказав, що наявні в матеріалах справи документи підтверджують реальність проведення господарських операцій позивача з ТОВ «МАТАДОР».

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Актом перевірки №670/2205/13307562 від 28.02.2013 року встановлено порушення позивачем п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, пп. 200.1, 200.2, 200.3, 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України.

На підставі вказаного акту перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення № 0000302206 від 13.03.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 10697 грн., з яких 8558 грн. за основним платежем та 2139 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

В силу п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 44.1 ст. 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, між позивачем (покупець) та ТОВ «Матадор» (продавець) укладено договори поставки №12 від 25.11.2011 року та №47 від 20.07.2012 року.

Відповідно до вказаного в договорі, постачальник зобов'язується передати у встановлений договором термін товар у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти товар і сплатити його на умовах даного договору. Товаром, що поставлявся було паливо пічне та бітум, визначені у видаткових накладних. Найменування і асортимент поставленого товару визначається по видаткових накладних.

Позивачем надано податкові накладні та видаткові накладні, платіжні доручення, реєстр податкових накладних, податкові декларації та розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту, вказані документи підтверджують факт придбання товару ПБМП «Надія» у контрагента. Також позивачем в підтвердження обороту та використання придбаного товару надано калькуляцію на виготовлення асфальтобетонної суміші, реєстр виготовленого асфальтобетону, довідку про кількість придбаного у 2011-2012 р.р. бітуму та пічного палива, оборотно-сальдові відомості.

Таким чином, позивачем надано достатньо доказів, які підтверджують факт реального здійснення господарських операцій з ТОВ «Матадор».

Разом з тим, апеляційний суд також зазначає, що наявність або відсутність окремих документів, або помилки у їх оформленні не можуть слугувати підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Щодо твердження податкового органу, що судом першої інстанції під час розподілу судових витрат неправильно застосовано норми ч.1 ст. 94 КАС України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами судам у резолютивній частині такого судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно скасовано податкове повідомлення-рішення, оскільки правомірність його прийняття не підтверджена під час апеляційного розгляду справи.

Таким чином, вимоги апелянта - є безпідставними, а висновки суду першої інстанції не спростовуються доводами апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для її скасування.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 20 червня 2013 року .

Головуючий Мельник-Томенко Ж. М.

Судді Білоус О.В.

Залімський І. Г.