Рішення № 3192655, 05.03.2009, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.03.09 Справа № 18/8пд

Суддя Корнієнко В.В., розглянувши матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське регіональне управління автобусних станцій», м. Луганськ

до відкритого акціонерного товариства «Маріуполь-Авто», м. Маріуполь

про спонукання укласти договір

від позивача: Бочаров Д.В. за дов. від 09.01.2009;

від відповідача: Ралков І.В. за дов. від 19.01.2009.

Суть спору: позивачем заявлено вимоги про вирішення розбіжностей, що виникли при укладенні договору від 23.10.2008 № 7/2 про взаємовідносини товариства та перевізника при обслуговуванні пасажирів автомобільним транспортом на автостанціях Луганської області.

Відповідач проти позову заперечує посилаючись на необґрунтованість позову.

Запереченнями на відзив від 06.02.2009 № 1/1-24 позивач уточнив позовні вимоги та просить суд зобов’язати відповідача укласти з ним договір від 23.10.2008 № 7/2 з наступною редакцією п. 3.1. договору:

«Плата ТОВАРИСТВУ за надання послуг складає 15 % від суми виторгу (після відрахування суми страхових внесків) за перевезення пасажирів, які оквитковані через каси ТОВАРИСТВА, і яка обліковується по касовим відомостям продажу квитків (з врахуванням податку на додану вартість у розмірі 20 %). За кошти, отримані від реалізації квитків на перевезення багажу реалізованих автостанціями, ПЕРЕВІЗНИК сплачує ТОВАРИСТВУ плату у розмірі 50 % (з врахуванням ПДВ у розмірі 20%).

Належна плата (за надання послуг ПЕРЕВІЗНИКУ) сплачується шляхом утримання ТОВАРИСТВОМ з суми виторгу за перевезення пасажирів.».

Відповідач не погоджуючись с редакцією позивача пункту 3.1. договору вважає, що вказаний пункт договору повинен бути викладений в його редакції, яка передбачає плату позивачу за надання послуг у розмірі 10 % (в редакції позивача – 15 %) суми виторгу від реалізації квитків за перевезення пасажирів та 10 % (в редакції позивача – 50 %) суми виторгу від реалізації квитків на перевезення багажу реалізованих автостанціями.

В судовому засіданні 27.02.2009 було оголошено перерву до 05.03.2009 (11.00).

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, суд

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Луганське регіональне управління автобусних станцій»(позивач) є суб’єктом підприємництва, який володіє автостанціями у Луганській області та здійснює діяльність щодо надання автостанційних послуг пасажирам і перевізникам.

ВАТ «Маріуполь-Авто» (відповідач) на підставі договорів та відповідного дозволу здійснює перевезення пасажирів на міжміських автобусних маршрутах: Маріуполь - Сєвєродонецьк, Маріуполь –Краснодон, Маріуполь –Луганськ.

Відповідно до ст. 32 Закону України «Про автомобільний транспорт»відносини автомобільного перевізника із власником автостанцій визначаються договором, який є обов’язковим.

Позивач листом від 23.10.2008 № 8/4-1073 повідомив відповідача, що раніше укладений між ними договір від 02.01.2007 № 7/2 продовжуватися на 2009 рік не буде.

Позивач запропонував відповідачу укласти новий договір на 2009 рік від 23.10.2008 № 7/2 та надіслав відповідачу проект цього договору.

Вказаним листом позивач повідомив відповідача, що в зв’язку із збільшенням у 3 рази розміру орендної плати (яка ним вноситься за земельні ділянки на яких розташовані автостанції), збільшенням тарифів на комунальні послуги, умови договору в частині плати за надання послуг будуть змінені.

Супровідним листом від 13.11.2008 № 29/1042 відповідач направив позивачу підписаний екземпляр договору від 23.10.2008 № 7/2 з протоколом розбіжностей.

Розбіжності стосувалися того, що позивач пропонував відповідачу сплачувати 15 % виторгу від продажу квитків на перевезення пасажирів та 50 % виторгу від продажу квитків на перевезення багажу.

Відповідач наполягав на тому, що плата повинна складати відповідно 10 % виторгу (від продажу квитків на перевезення пасажирів) та 10 % виторгу (від продажу квитків на перевезення багажу).

Сторони не змогли самостійно врегулювати вказані розбіжності.

З урахуванням уточнень позовних вимог позивач просить суд зобов’язати відповідача укласти з ним договір від 23.10.2008 № 7/2 з наступною редакцією п. 3.1. договору:

«Плата ТОВАРИСТВУ за надання послуг складає 15 % від суми виторгу (після відрахування суми страхових внесків) за перевезення пасажирів, які оквитковані через каси ТОВАРИСТВА, і яка обліковується по касовим відомостям продажу квитків (з врахуванням податку на додану вартість у розмірі 20 %). За кошти, отримані від реалізації квитків на перевезення багажу реалізованих автостанціями, ПЕРЕВІЗНИК сплачує ТОВАРИСТВУ плату у розмірі 50 % (з врахуванням ПДВ у розмірі 20%).

Належна плата (за надання послуг ПЕРЕВІЗНИКУ) сплачується шляхом утримання ТОВАРИСТВОМ з суми виторгу за перевезення пасажирів.».

Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що на вказаних умовах укладені усі інші аналогічні договори з усіма іншими перевізниками (Запорізької, Дніпропетровської, Донецької, Луганської областей).

А так як позивач займає монопольне становище на ринку автостанційних послуг у Луганській області, він не може застосовувати різні ціни чи різні умови до рівнозначних угод без об’єктивно визначених на те причин. В іншому випадку такі дії позивача будуть порушувати положення Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Позивач також вказав, що дійсно в 2008 році у тричі був збільшений розмір орендної плати за земельні ділянки на яких розташовані його автостанції та збільшені тарифи на комунальні послуги та на утримання дорожнього покриття.

Відповідач не погоджуючись с редакцією позивача пункту 3.1. договору вважає, що вказаний пункт договору повинен бути викладена в його редакції, яка передбачає плату позивачу за надання послуг у розмірі 10 % (в редакції позивача – 15 %) суми виторгу від реалізації квитків за перевезення пасажирів та 10 % (в редакції позивача – 50 %) суми виторгу від реалізації квитків на перевезення багажу реалізованих автостанціями.

Відповідач обґрунтовує свої доводи тим, що такі умови договору (10 % від суми виторгу) застосовуються з іншими власниками автобусних станцій.

Плата у розмірі 15 % виторгу від продажу квитків на перевезення пасажирів та 50 % виторгу від продажу квитків на перевезення багажу є нереальною, її розмір позивачем належним чином не обґрунтовано.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню за таких підстав:

Згідно до ст. 32 Закону України «Про автомобільний транспорт»відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, із власниками автостанцій визначаються договором.

Таким чином, укладення вказаного договору між сторонами за позовом є обов’язковим.

Рішенням адміністративної колегії Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 04.08.2006 № 391 встановлено, що позивач займає монопольне становище на ринку обов’язкових автостанційних послуг, що надаються перевізникам.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції»зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин.

Між позивачем та суб'єктами господарювання –перевізниками Запорізької, Донецької, Дніпропетровської та Луганської областей на 2009 р. укладені договори, аналогічні договору щодо якого заявлено позовні вимоги.

Згідно вказаним договорам (їх копії залучені до матеріалів справи) плата перевізника позивачу за послуги складає 15 % виторгу від продажу квитків на перевезення пасажирів та 50 % виторгу від продажу квитків на перевезення багажу.

Таким чином, з метою недопущення зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку позивач повинен застосовувати однакові ціни та однакові умови до рівнозначних угод.

На теперішній час між сторонами за позовом діє аналогічний договір від 02.01.2007 № 7/2, яким передбачена плата за послуги у розмірі 12 % виторгу від продажу квитків на перевезення пасажирів та 50 % виторгу від продажу квитків на перевезення багажу.

Тобто позивач запропонував збільшити на 3 % (відносно діючого договору) плату за послуги щодо оформлення квитків на перевезення пасажирів. Плату за послуги по оформленню квитків на перевезення багажу позивач не змінював.

Відповідач в свою чергу наполягає на зменшенні встановленої плати відповідно з 12 до 10 % та з 50 до 10 %, обґрунтовуючи це тим, що ця плата є занадто великою.

Доводи позивача про збільшення орендної плати за оренду земельних ділянок на яких розташовані автостанції підтверджуються матеріалами справи (копії податкових декларацій орендної плати залучено до матеріалів справи) та заслуговують на увагу, так як цей фактор є об’єктивною підставою для збільшення розміру плати за надані відповідачу послуги.

Обґрунтованість доводів позивача також підтверджується калькуляцією позивача собівартості квитків на перевезення пасажирів та на перевезення багажу.

За таких обставин, позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України витрати на державне мито в сумі 85 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн. покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Зобов’язати відкрите акціонерне товариство «Маріуполь-Авто», м. Маріуполь (м. Маріуполь, вул. М. Мазая, 6, ідентифікаційний код 05419643) укласти з товариством з обмеженою відповідальністю «Луганське регіональне управління автобусних станцій» (м. Луганськ, вул. Оборонна, 101, ідентифікаційний код 33009052) договір про взаємовідносини товариства та перевізника про обслуговуванні пасажирів автомобільним транспортом на автостанціях Луганської області в редакції ТОВ «Луганське регіональне управління автобусних станцій»від 23.10.2008 № 7/2; пункт 3.1. договору викласти в такій редакції:

«Плата ТОВАРИСТВУ за надання послуг складає 15 % від суми виторгу (після відрахування суми страхових внесків) за перевезення пасажирів, які оквитковані через каси ТОВАРИСТВА, і яка обліковується по касовим відомостям продажу квитків (з врахуванням податку на додану вартість у розмірі 20 %). За кошти, отримані від реалізації квитків на перевезення багажу реалізованих автостанціями, ПЕРЕВІЗНИК сплачує ТОВАРИСТВУ плату у розмірі 50 % (з врахуванням ПДВ у розмірі 20%).

Належна плата (за надання послуг ПЕРЕВІЗНИКУ) сплачується шляхом утримання ТОВАРИСТВОМ з суми виторгу за перевезення пасажирів.».

3. Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Маріуполь-Авто» (м. Маріуполь, вул. М. Мазая, 6, ідентифікаційний код 05419643) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське регіональне управління автобусних станцій» (м. Луганськ, вул. Оборонна, 101, ідентифікаційний код 33009052) витрати на державне мито в сумі 85 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн., наказ видати.

05 березня 2009 р. було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення. Рішення, оформлене відповідно до ст. 84 ГПК України, підписано 10 березня 2009 р.

На підставі ч. 3 ст. 85 ГПК України дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя В.В. Корнієнко