Рішення № 31920621, 11.06.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-35/1276-2012 11.06.13

Колегія суддів у складі головуючого судді Мудрого С.М., суддів Спичака О.М., Головіної К.І., розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "НК Альфа-Нафта"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк"

про визнання договору недійсним

За участю представників сторін:

від позивача: Утулов В.В. - представник за довіреністю № 28/13-02 від 28.12.2012 року;

від відповідача: Тарасенко Н.В. - представник за довіреністю № 28-го/13 від 01.01.2013 року.

встановиЛА:

На розгляд господарського суду міста Києва передані позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "НК Альфа - Нафта" до товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" про визнання договору № 219/Zr-08-5 від 27.11.2008 року недійсним.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 27.11.2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (банк за договором) та відкритим акціонерним товариством «Броварський Райагропостач» (позичальник за договором) укладено генеральний договір № 219-08 про здійснення кредитування та проведення інших активних банківських операцій.

З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, між філією № 22 - «Криворізька» товариства з обмеженою відповідальністю «НК Альфа-Нафта» в особі директора філії Піскового П.С. що діяв на підставі Положення про філію затвердженого Рішенням Загальних зборів Учасників (протокол № 67 від 15.09.2005 року), з однієї сторони, та товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» укладено договір застави товарів в обороті № 219/Zr-08-5 від 27.11.2008 року, предметом застави якого є нафтопродукти заставною вартістю 1 983 000,00 грн.

На думку позивача, договір застави укладено з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки договір застави з боку філії № 22 - «Криворізька» підписано директором філії Пісковим П.С., який не мав відповідних повноважень на укладання зазначеного договору.

Таким чином, відповідно до вищевикладеного, позивач звернувся до суду з вимогою про визнання недійсним договору застави товарів в обороті № 219/Zr-08-5 від 27.11.2008 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.09.2012 року у справі № 5011-35/1276-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2013 року, відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.04.2013 року скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2013 року у справі № 5011-35/1276-2012 та рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2012 року, справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Розпорядженням в.о. Голови господарського суду м. Києва Бойка Р.В. від 25.04.2013 року розгляд справи доручено здійснювати колегіально у складі: головуючий суддя Мудрий С.М., судді Спичак О.М., Головіна К.І.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 25.04.2013 року справу № 5011-35/1276-2012 прийнято до провадження та призначено до розгляду на 11.06.2013 року.

В судове засідання 11.06.2013 року з'явились представники сторін та надали пояснення по суті справи. Представник позивача в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд визнати недійсним договір застави товарів в обороті № 219/Zr-08-5 від 27.11.2008 року укладений між філією № 22 - «Криворізька» товариства з обмеженою відповідальністю «НК Альфа-Нафта» та товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк», а також стягнути з відповідача 1 073,00 грн. судового збору.

Представник відповідача надав пояснення по суті спору, відповідно до яких заперечує проти заявлених позовних вимог, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, та просить суд відмовити позивачу в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п. 1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

27.11.2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (банк за договором) та відкритим акціонерним товариством «Броварський Райагропостач» (позичальник за договором) укладено генеральний договір № 219-08 про здійснення кредитування та проведення інших активних банківських операцій.

З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за генеральним договором 27.11.2008 року філією № 22 - "Криворізька" товариства з обмеженою відповідальністю «НК Альфа-Нафта» та товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» укладено договір застави товарів в обороті № 219/Zr-08-5, предметом застави якого є нафтопродукти заставною вартістю 1 983 402,75 грн.

Згідно ст. 1 Закону України «Про заставу», застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

У відповідності до умов договору, заставодавцем за договором є філія № 22 - "Криворізька" товариства з обмеженою відповідальністю «НК Альфа - Нафта», від імені якої, на підставі Положення про філію затвердженого Рішенням Загальних Зборів Учасників, протокол № 67 від 15.09.2005 року та довіреності від 24.10.2005 року посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кожухар Р.В., зареєстрованої в реєстрі за № 7012, діяв директор філії № 22 - "Криворізька" Пісковий Петро Сергійович.

Відповідно до ст. 95 ЦК України, філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.

Пунктом 3.1 Положення про філію № 22 - "Криворізька", затвердженого рішенням загальних зборів учасників, протокол № 67 від 15.09.2005 року, закріплено, що філія є відокремленим підрозділом товариства без прав юридичної особи по законодавству України.

Згідно ч. 2 ст. 203 ЦК України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Оскільки філії не мають статусу юридичної особи, то, відповідно, вони не мають і цивільної дієздатності, а отже не можуть самостійно від власного імені бути учасниками цивільних правовідносин.

Відповідно до п. 3.1 та п. 3.2 Положення про філію № 22 - "Криворізька" товариства з обмеженою відповідальністю «НК Альфа-Нафта», затвердженого Рішенням Загальних зборів учасників (протокол № 67 від 15.09.2005 року), філія є відокремленим підрозділом товариства без прав юридичної особи по законодавству України. Філія діє тільки від імені та за рахунок товариства на засадах господарського розрахунку.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

В силу ч. 3 ст. 92 ЦК України, орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою (ч. 2 ст. 207 ЦК України).

В силу ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать прийняття до його виконання. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

За приписом ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У відповідності до п. 3.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 року, коло повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно вчинення правочинів від імені цієї особи, то воно визначається її установчими документами, положенням про відокремлений підрозділ, яке затверджене юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу.

Припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут.

У зв'язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо:

- такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України);

- про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Згідно з пунктом 3.7 статуту товариства з обмеженою відповідальністю «НК Альфа-Нафта» (затверджений зборами учасників товариства (протокол № 71 від 22.09.2005 року)), філії та представництва діють на підставі положень про них, які затверджуються зборами учасників товариства. Керівники філій та представництв діють на підставі довіреності, що видається товариством.

Пунктом 9.4.1 положення про філію № 22 - "Криворізька" товариства з обмеженою відповідальністю «НК Альфа-Нафта» передбачено, що директор філії має право укладати від імені товариства договори відповідно до довіреності, виданої товариством.

Договір застави № 219/Zr-08-5 від 27.11.2008 року належним чином зареєстрований, про що свідчить наявний в матеріалах справи Витяг про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна № 21980179 від 10.12.2008 року, за яким обтяжувачем є товариство з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк», боржником - філія № 22 - "Криворізька" товариства з обмеженою відповідальністю «НК Альфа-Нафта», підстава обтяження - договір застави товарів в обороті № 219/Zr-08-5 від 27.11.2008 року.

З огляду на вищевикладене та враховуючи те що, позивачем не надано доказів того що відповідачу було відомо про обмеження повноважень директора філія № 22 - "Криворізька" товариства з обмеженою відповідальністю «НК Альфа-Нафта», позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «НК Альфа - Нафта» про визнання недійсним договору застави товарів в обороті № 219/Zr-08-5 від 27.11.2008 року укладеного між філією 22 - "Криворізька" товариства з обмеженою відповідальністю «НК Альфа-Нафта» та товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк», визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч. 1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно п. 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

У відповідності до п. 4.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», у випадках коли позивач звільнений від сплати судового збору: якщо позов залишено без задоволення, - судовий збір не стягується; у разі задоволення позову повністю або частково судовий збір стягується з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам) в доход державного бюджету України, якщо відповідач не звільнений від сплати цього збору.

Відповідно до п. 21 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору звільняються Міністерство фінансів України, місцеві фінансові органи, Державна податкова служба України, Державна митна служба України, Державна казначейська служба України, Державна фінансова інспекція України та їх територіальні органи, Державна служба фінансового моніторингу України і Національний банк України - у справах, пов'язаних з питаннями, що стосуються повноважень цих органів.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на позивача, а витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 32, 33, 34, ст. 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

1. В позові відмовити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, ідентифікаційний код 19357325) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «НК Альфа-Нафта» (01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 26, ідентифікаційний код 31088169) судовий збір за подання касаційної скарги 802 (вісімсот два) грн. 90 коп.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 17.06.2013 року

Головуючий суддя С.М. Мудрий

Судді К.І. Головіна

О.М. Спичак