Ухвала суду № 31906512, 11.06.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/291/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Патратій О.В. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

11 червня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства «Техноізол» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2013 приватне підприємство «Техноізол» (далі - Позивач, ПП «Техноізол») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - Відповідач, ДПІ в Оболонському районі) про скасування податкових повідомлень-рішень від 06.09.2012 року №0001152202, №0001162202 та від 19.11.2012 року №0001772202.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.03.2013 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем доведено правомірність включення до складу податкового кредиту 52 528,00 грн. податку на додану вартість та віднесення до валових витрат 362 941,00 грн. Крім іншого, суд першої інстанції наголосив на тому, що Відповідачем не подано жодних доказів нікчемності укладених Позивачем з ТОВ «Лакатек» договорів, на підставі яких ПП «Техноізол» було сформовано податковий кредит з ПДВ та включені суми до валових витрат.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує на тому неповному дослідженні судом всіх фактичних обставин справи та перевірки їх доказами, що спричинило прийняття неправильного рішення.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася за наявними у ній матеріалами у відповідності до ст. 197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції встановив, що у серпні 2012 року працівниками ДПІ в Оболонському районі було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «Техноізол» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Лакатек» за період з 01.02.2012 року по 31.03.2012 року. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем: п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 362 941,00 грн.; п.198.6 ст. 198, п.п. 200.1, 200.2 ст. 200 ПК України, внаслідок чого завищено від'ємне значення з ПДВ на загальну суму 247 290,00 грн.; п. 198.6 ст. 198, п.п. 200.1, 200.2 ст. 200 ПК України, що спричинило заниження Позивачем податку на додану вартість на суму 52 528,00 грн. Результати перевірки зафіксовані в акті від 20.08.2012 року №654/22-2-31521061. На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 06.09.2012 року: №0001152202, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 65 660,00 грн. (у тому числі за основним платежем - 52 528,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 13 132,00 грн.); №0001162202, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 453 676,00 грн. (у тому числі за основним платежем - 362 941,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 90 735,00 грн.); №0001172202, яким Позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 293 130,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення від 06.09.2012 року №0001152202 та №0001162202 рішенням ДПС у м. Києві від 13.11.2012 року №7475/10/12-114 залишені без змін, а податкове повідомлення-рішення від 06.09.2012 року №0001172202 скасовано в частині завищення від'ємного значення ПДВ у розмірі 156 995,00 грн., а в решті - залишено без змін.

На підставі вказаного рішення ДПС в м. Києві Відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.11.2012 року №0001772202, яким Позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 136 135,00 грн.

Вирішуючи питання про реальність укладених між контрагентами договорів, суд першої інстанції вірно встановив, що у період з жовтня по грудень 2011 року між Позивачем та ТОВ «Лакатек» на підставі цивільно-правових угод здійснювалися господарські правовідносини.

Надаючи оцінку реальності та правомірності кожного з укладених Позивачем договорів, суд першої інстанції зазначив наступне.

Між ПП «Техноізол» (замовник) та ТОВ «Лакатек» (підрядник) були укладено договір на будівельно-монтажні роботи № 1/10 від 01.10.2011 року, за умовами якого підрядник зобов'язувався виконати комплекс робіт з будівництва, монтажу, ремонту на об'єктах замовника, об'єм яких визначається кошторисами. Загальна вартість робіт становить не більше 1 950 000,00 грн., в тому числі ПДВ (т. І а.с. 133-136).

Реальність та товарність виконання вказаного договору, на думку суду першої інстанції, підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: актів приймання-передачі виконаних будівельних робіт (т. І а.с. 137-140, 149-152, 154-157, 159-161, 163-165, 167-169), довідок про вартість виконаних будівельних робіт (т. І а.с. 153, 158, 162, 166, 170), платіжних доручень (т. І а.с. 225-235), податкових накладних (т. І а.с. 240, 247-253).

Також між контрагентами було укладено договір підряду на ремонтні роботи № 05/12 від 05.12.2011 року, за умовами якого замовник доручив, а підрядник зобов'язувався виконати на свій ризик власними силами, способами і методами ремонт та поліпшення об'єктів основних засобів відділення приготування екстрактів та дільниці фасування Філії - дослідного заводу по виробництву ветеринарних препаратів ПрАТ «ВНП «Укрзооветпромпостач» в с. Плахтянка. Підрядник зобов'язувався передати замовнику виконані роботи та усунути протягом гарантійного строку недоробки, зумовлені неякісним виконанням робіт, а замовник зобов'язувався прийняти та оплатити виконані роботи відповідно до умов Договору. Об'єм робіт визначається кошторисами. Загальна вартість робіт становить не більше 656 250,00 грн., в тому числі ПДВ (т. І а.с. 187-190).

При цьому, як вірно зазначив суд першої інстанції, реальність здійснення господарських операцій за вищевказаним договором підтверджується: актами приймання-здачі виконаних будівельних робіт (т. І а.с. 191-193, 195-200, 202-205, 207-210), довідками про вартість виконаних будівельних робіт (т. І а.с. 194, 201, 206, 211), платіжними дорученнями (т. І а.с. 216-224), податковими накладним (т. І а.с. 236-238, 241-246).

Також судом першої інстанції було встановлено, що між ПП «Техноізол» та ТОВ «Лакатек» було укладено договір на виконання проектно-вишукувальних робіт для будівництва № 02/12 від 02.10.2011 року, за умовами якого замовник доручив, а ТОВ «Лакатек» (виконавець) зобов'язувався виконати роботи з розробки проектно-кошторисної документації, брати участь спільно із замовником в підготовці завдання на проектування, підготовці вихідних даних для проектування, у підготовці необхідної замовнику інформації для організації та проведення підрядних торгів на будівництво, брати участь у захисті розробленої проектно-кошторисної документації в експертних та дозвільних органах, здійснення авторського нагляду за будівництвом, інші види робіт. Строк дії договору - 02.10.2011 року - 02.10.2012 року. Загальна сума Договору становить не більше 700 000,00 грн., в тому числі ПДВ (т. І а.с. 212-214).

На підтвердження реальності виконання зазначеного вище договору у матеріалах справи наявні: акт здачі-приймання проектних робіт (т. І а.с. 215), податкова накладна (т. І а.с. 239).

При цьому суд першої інстанції зауважив, що факт отримання Позивачем будівельних робіт та оплати їх вартості підтверджується наявними у матеріалах справи документами, а рух активів відображено у бухгалтерському та податковому обліках.

У подальшому отримані за результатами виконання зобов'язань ТОВ «Лакатек» за вищевказаними договорами будівельні послуги Позивач використав у своїй господарській діяльності з метою виконання укладених з компанією «Тодіні Конструкційні Дженералі С.п.А» та ПрАТ «ВНП «Укрзооветпромпостач» договорів.

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що підстав для визнання недійсними укладених Позивачем з ТОВ «Лакатек» договорів немає. При цьому, суд вірно наголосив на тому, що податковим органом як суб'єктом владних повноважень не доведено, що господарські операції Позивача є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності Позивача та його контрагента. Крім того, доказів визнання нікчемними угод суду не надано, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети.

Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, господарські операції між контрагентами мали товарний характер та не були вчинені з метою, яка завідомо суперечила інтересам держави і суспільства.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі. З огляду на викладене, вірним, на думку колегії суддів, є твердження Окружного адміністративного суду м. Києва про безпідставність посилання податкового органу на нікчемність правочину.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Приписи пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначають, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України до витрат операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи документи у розумінні приписів Закону про бухгалтерський облік є первинними документами, а тому підтверджують, по-перше, реальність виконання договірних зобов'язань, по-друге, правомірність включення до складу валових витрат суми коштів, сплаченої на виконання вказаного договору.

Щодо висновків суду першої інстанції про необґрунтованість висновків податкового органу щодо завищення Позивачем податкового кредиту з ПДВ, а також завищення суми від'ємного значення податку на додану вартість, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.1, п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент виписування податкових накладних Позивачу ТОВ «Лакатек» було зареєстровано у встановленому законом порядку як суб'єкт підприємницької діяльності, а також платником податку на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а тому правових підстав для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у Відповідача не було.

Окрім іншого, судова колегія вважає за необхідне зауважити, що навіть встановлення факту взаємовідносин контрагента Позивача з фіктивним суб'єктом господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності ПП «Техноізол», оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. При цьому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства «Техноізол» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.