Постанова № 31906283, 06.06.2013, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2013 року о 12 год. 50 хв.Справа № 808/1517/13-а м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Шари І.В.

при секретарі судового засідання Ткаченко А.П.

за участю представників

позивача - Польнікової Н.В. ( довіреність від 10.08.12 №182юр)

- Жученко О.О. (довіреність від 14.01.13 №16)

відповідача - Гавриленка Д.В. (довіреність від 03.04.13 №104/8/10)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Мотор-Січ", м. Запоріжжя

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками

податків в м. Запоріжжя Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Мотор-Січ" звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Запоріжжя Державної податкової служби, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000810025, №0000820025 та №0000840025 від 16.10.2012 в повному обсязі.

В обґрунтування позовних вимог зазначають, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, не відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на припущеннях та суперечать вимогам чинного законодавства. Вказує, що покладаючи відповідальність за контрагентів на позивача, податковий орган запроваджує колективну відповідальність за порушення податкового законодавства, що суперечить вимогам ст. 61 Конституції України. Стверджує, що товариство мало взаємовідносини з господарюючими суб'єктами, які є платниками податків та зареєстровані в Єдиному державному реєстрі. Зазначає, що облік операцій з безпосередніми постачальниками здійснювався товариством на підставі первинних документів, що підтверджують придбання товарів та послуг, сплату на користь контрагента коштів та отриманих податкових накладних. Вважає безпідставним посилання податкового органу на те, що ТТН є єдиним належним доказом переміщення товару від продавця до покупця. В свою чергу зазначає, що встановлення фактів отримання товарно-матеріальних цінностей за відсутності ТТН можливе при дослідженні технологічного процесу, документів складського обліку та проведені інвентаризації. Однак, в акті перевірки така інформація про рух товарів взагалі відсутня. З огляду на це висновок про відсутність правових наслідків укладених Позивачем угод з переліченими в акті підприємствами та відсутність фактичного виконання поставок та надання послуг, вважає документально не підтвердженим. Окрім того, суми визначених працівниками податкового органу валових витрат Позивача за операціями з вибірковими контрагентами є недостовірними та недоведеними, оскільки в акті перевірки № 420/25-0/14307794 відсутній опис порядку та особливостей визначення податкових зобов'язань АТ «Мотор Січ» з податку на прибуток у різні періоди діяльності (2009, 2010-1 квартал 2011р., 3 квартали 2011р.-2012р.), враховуючи той факт, що такі питання врегульовувались різними законодавчими приписами, чинними у відповідних періодах, зокрема нормами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР від 28.12.1994р. і Податкового кодексу України. Також позивач заперечує щодо правомірності повторного зняття сум податкового кредиту по господарським операціям, які при проведенні попередніх перевірок вже були предметом дослідження податкового органу та за яким на цю саму суму вже зменшувався податковий кредит Позивача, в підтвердження чого до позовної заяви надані копії попередньо складених актів перевірки з додатками.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав викладених в позовній заяві, та просив задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив із підстав, викладених у письмових запереченнях та просив в задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування письмового заперечення зазначає, що податковим органом під час перевірки зроблено вірний висновок про порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме вимог пп. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.7.1, абз. "а" та абз. "б" п.п 7.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97-ВР із змінами та доповненнями, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3, абз. "а" та абз. "б" п. 200.4 ст.200 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI із змінами та доповненнями та п. 5.1 ст. 5, пп. 5.2.1 п. 5.2, абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а отже оскаржувані податкові повідомлення - рішення є законними та обґрунтованими. Також в обґрунтування заперечення зазначають, що під час господарських операцій у більшості контрагентів позивача були відсутні товарно транспорті документи, а отже підтвердити факт перевезення товару саме від цього підприємства на адресу ПАТ "Мотор-Січ" є неможливим. На підставі викладеного, просять у задоволенні позову відмовити.

Під час розгляду справи по суті представник відповідача підтримав заперечення з підстав викладених вище.

Вислухавши пояснення представників сторін, які беруть участь у справі, з»ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, судом встановлені наступні обставини.

Судом встановлено, що відділом податкового супроводження підприємств машинобудівної галузі СДПІ по роботі з ВПП в м. Запоріжжя ДПС було проведено позапланову виїзну перевірку з питань правомірності формування податкового кредиту по окремих контрагентах за період з 01.09.2009р. по 31.07. 2012р., за результатами якої складено акт № 420/25-0/14307794 від 11.10.2012р.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: пп. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.7.1, абз. "а" та абз. "б" п.п 7.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97-ВР із змінами та доповненнями, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3, абз. "а" та абз. "б" п. 200.4 ст.200 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI із змінами та доповненнями та п. 5.1 ст. 5, пп. 5.2.1 п. 5.2, абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.94 №334/94-ВР із змінами і доповненнями та п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI із змінами і доповненнями в частині включення АТ «МОТОР СІЧ», як «вигодонабувачем» до складу податкового кредиту податкових накладних та відображення валових витрат по операціям з контрагентами, які є «транзитерами», зокрема з ТОВ «Діомед», ТОВ «Радіоком», ТОВ «ТД Інвестресурс», ТОВ «ЗМТК», ТОВ «ХАІ-Інжиринг», ТОВ «Росзапчастина», ТОВ «Химтрейд», ТОВ «Юг-комплект», ТОВ «Соліт-буд», ТОВ «Харпромпостач», ПП «Лідер-промпостач», ТОВ «Дизель груп», ПП "Союз автоматика електрокомплект», ТОВ «Хімресурси», ТОВ «Сорекс-2006», ТОВ «Бренд строй», ТОВ «Візіт торг», ТОВ «НВП Постача», ТОВ «Запоріжспецкомплект», ПП «Клімат мастер», ТОВ «Агромаш», ТОВ «Фірма Агромаш», ФОП Рязанцев, ТОВ «Укртехснаб», ПП «Ансі Україна», ТОВ «Анела», ТОВ «АТД-сервис», ПАТ «Енергооблік», СПД-ФО Букрєєв, ТОВ «СІФ-ЗСФ», ТОВ «Юженергомаш», ТОВ «ТД Укрюжмаш», ТОВ «Бінол СТ», ТОВ «Дисконтоптторг», ТОВ «Юкун», ТОВ «Річ Буд». Порушень законодавчих норм при вчиненні господарських операцій з ТОВ «Блискавка-ТМ», ТОВ «Авіатехмаркет», ТОВ «Мультіфлекс», ПП «Клімат мастер» проведеною перевіркою не встановлено.

На підставі акту перевірки Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжя Державної податкової служби прийняті податкові повідомлення-рішення:

№ 0000810025 від 16.10.2012р. про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 15 607163 грн. та штрафних санкцій в розмірі 7 106 157 грн.

№ 0000820025 від 16.10.2012р. про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 5 453 509 грн.

№ 0000840025 від 16.10.2012р. про донарахування податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 19 361 412 грн. та штрафних санкцій в розмірі 2 291 415, 50 грн.

Не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями від 16.10.2012р. АТ «Мотор Січ» здійснило процедуру адміністративного оскарження, за наслідками якої рішенням Державної податкової служби від 25.01.2013р. № 1245/6/10-2115 були залишені без змін оскаржувані податкові повідомлення-рішення та рішення, прийняте за розглядом первинної скарги, а скаргу АТ «Мотор Січ» без - задоволення.

З вимогою визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжя Державної податкової служби від 16.10.2012р. № 0000810025, № 0000820025, № 0000840025 АТ «Мотор Січ» звернулось до суду.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши і з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі, виходячи з наступного.

Відповідно до п. п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на момент виникнення спірних відносин), до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вказаного Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Крім того, пунктом 5.9. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що Платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів, сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Вартість запасів оплачених, але не отриманих (не оприбуткованих) платником податку - покупцем, до приросту запасів не включається.

Вартість запасів оплачених, але не відвантажених (не знятих з обліку) платником податку - продавцем, до убутку запасів не включається.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Згідно з п. п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, у цьому розділі об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

Положеннями п. 138.2 ст. 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Приписами п. 138.4 ст. 138 ПК України закріплено наступне: витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати, згідно п. 138.5. ст. 138 ПК України, є витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Отже, за ПК України формування валових витрат відбувається, на відміну від Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», за правилом визначення наслідків від операційної діяльності, які виникли в тому звітному періоді, в якому визнано доходи від реалізації товарів (робіт, послуг).

Більш того, при визначенні наслідків від операційної діяльності та правомірності формування валових витрат, необхідно враховувати положення п. 152.11. ст. 152, яким визначено, що платники податку, дохід (прибуток) яких повністю та/або частково звільнено від оподаткуванням цим податком, а також ті, що проводять діяльність, яка підлягає патентуванню, ведуть окремий облік доходу (прибутку), який звільняється від оподаткування згідно з нормами цього Кодексу, або доходу, отриманого від діяльності, що підлягає патентуванню. При цьому: до складу витрат таких платників податку, пов'язаних з отриманням доходу (прибутку), що не звільняється від оподаткування, не включаються витрати, пов'язані з отриманням такого звільненого доходу (прибутку); сума амортизаційних відрахувань, нарахованих на основні засоби, що використовуються для отримання такого звільненого доходу (прибутку), не враховується у витратах, пов'язаних з отриманням доходу (прибутку), що не звільняється від оподаткування.

Підпунктом «ґ» п. 17 підрозділу 4 розділу ХХ ПК України закріплено, що тимчасово, строком на 10 років, починаючи з 1 січня 2011 року звільняються від оподаткування: прибуток підприємств літакобудівної промисловості, отриманий від основної діяльності (підклас 35.30.0 клас 35.30 група 35.3 розділ 35 КВЕД ДК 009:2005), а також від проведення такими підприємствами науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (підклас 73.10.2 клас 73.10 група 73.1 розділ 73 КВЕД ДК 009:2005), які виконуються для потреб літакобудівної промисловості.

Також слід зазначити, що підпунктом 2 п.5 Закону України №1814-17 «Про внесення змін до деяких законів України щодо державної підтримки літакобудівної промисловості України» визначений окремий порядок формування валових витрат та валових доходів підприємств літакобудівної галузі, який полягає у включенні до складу валових доходів та витрат звітного періоду доходів та витрат за принципом нарахування без включення до їх складу отриманих чи виплачених авансових платежів за товари та послуги, що мають відношення до основної діяльності зазначеної пільгової категорії платників податків.

Зазначені норми права, що діяли протягом періоду, що перевірявся, зумовлюють особливості формування доходів та витрат з метою оподаткування в перехідні періоди на межі дії кожного з зазначених вище законів з питань оподаткування прибутку підприємств.

Проте відповідачем ані в акті перевірки, ані в судовому засіданні не надано пояснень, щодо включення платником податків сум, сплачених на користь перелічених «сумнівних» контрагентів до складу витрат за основною діяльністю, щодо якої позивачеві було надано на законодавчому рівні пільги в оподаткуванні такої діяльності, чи то встановлені пільгові режими формування витрат. Відповідачем не надано доказів відображення таких витрат у складі витрат за неосновною не пільговою діяльністю в 2011-2012рр.. Також відповідачем не надано суду пояснень щодо коригування витрат у перехідні періоди на суми передплат, які були перераховані позивачем «сумнівним» контрагентам та повинні були бути відображеними у складі валових витрат станом на 01.01.2010р. - дату зміни правил податкового обліку валових витрат підприємствами літакобудівної галузі.

З огляду на положення статті 71 обов'язок доказування в адміністративних спорах про визнання протиправними рішень суб'єктів владних повноважень покладається на такого суб'єкта владних повноважень. З огляду на відсутність пояснень відповідача та не дослідження ним цього питання під час перевірки, суд доходить висновку про недоведеність розміру занижених зобов'язань з податку на прибуток платника податків, що визначена податковим органом у податковому повідомленні-рішенні № 0000840025 від 16.10.2012р. Вказане підтверджується і актом перевірки № 420/25-0/14307794 від 11.10.2012р., який не містить аналізу наведеного питання і встановлення правомірності формування позивачем валових витрат в даному розрізі.

Відповідно до п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинний на момент вчинення господарських операцій (надалі за текстом - Закон України № 168/97-ВР), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

-придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР визначено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Крім того, відповідно до п.п.7.2.3. п.7.2 ст. 7. Закону України № 168/97-ВР саме податкова накладна є звітним податковим та одночасно розрахунковим документом.

Отже, Законом України № 168/97-ВР встановлено вичерпний перелік документів (податкова накладна, митна декларація, товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ), на підставі яких у платника податків виникає право на включення відповідних сум до податкового кредиту.

Аналогічні норми закріплені і в ст. 198 ПК України.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 3 Закону України № 996-ІV від 16.07.1999 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 996-ІV) передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону № 996-ІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону та п.2.4 Положення, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок.

Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судом встановлено, що ПАТ "Мотор-Січ" мало господарські відносини з наступними підприємствами:

1. ТОВ «Укрпостач»

2. ТОВ «Діомед»,

3. ТОВ «Радіоком»,

4. ТОВ «ТД Інвестресурс»,

5. ТОВ «ЗМТК»,

6. ТОВ «ХАІ-Інжиринг»,

7. ТОВ «Росзапчастина»,

8. ТОВ «Химтрейд»,

9. ТОВ «Юг-комплект»,

10. ТОВ «Соліт-буд»,

11. ТОВ «Харпромпостач»,

12. ПП «Лідер-промпостач»,

13. ТОВ «Дизель груп»,

14. ПП "Союз автоматика електрокомплект»,

15. ТОВ «Хімресурси»,

16. ТОВ «Сорекс-2006»,

17. ТОВ «Бренд строй»,

18. ТОВ «Візіт торг»,

19. ТОВ «НВП Постача»,

20. ТОВ «Запоріжспецкомплект»,

21. ПП «Клімат мастер»,

22. ТОВ «Агромаш»,

23. ТОВ «Фірма Агромаш»,

24. ФОП Рязанцев,

25. ТОВ «Укртехснаб»,

26. ПП «Ансі Україна»,

27. ТОВ «Анела»,

28. ТОВ «АТД-сервис»,

29. ПАТ «Енергооблік»,

30. СПД-ФО Букрєєв,

31. ТОВ «СІФ-ЗСФ»,

32. ТОВ «Юженергомаш»,

33. ТОВ «ТД Укрюжмаш»,

34. ТОВ «Бінол СТ»,

35. ТОВ «Дисконтоптторг»,

36. ТОВ «Юкун»,

37. ТОВ «Річ Буд».

Порушень законодавчих норм при вчиненні господарських операцій з ТОВ «Блискавка-ТМ», ТОВ «Авіатехмаркет», ТОВ «Мультіфлекс», ПП «Клімат мастер» проведеною перевіркою не встановлено.

В судовому засіданні представником позивача на підтвердження реальності здійснення господарських операцій із вищезазначеними контрагентами ПАТ "Мотор-Січ" були надані для долучення до матеріалів справи усі документи, що засвідчують вчинення таких операцій з безпосередніми постачальниками позивача.

Таким чином, позивачем надано повний пакет документів, яким оформлені господарські операції з контрагентами ТОВ «Укрпостач» ТОВ «Діомед», ТОВ «Радіоком», ТОВ «ТД Інвестресурс», ТОВ «ЗМТК», ТОВ «ХАІ-Інжиринг», ТОВ «Росзапчастина», ТОВ «Химтрейд», ТОВ «Юг-комплект», ТОВ «Соліт-буд», ТОВ «Харпромпостач», ПП «Лідер-промпостач», ТОВ «Дизель груп», ПП "Союз автоматика електрокомплект», ТОВ «Хімресурси», ТОВ «Сорекс-2006», ТОВ «Бренд строй», ТОВ «Візіт торг», ТОВ «НВП Постача», ТОВ «Запоріжспецкомплект», ПП «Клімат мастер», ТОВ «Агромаш», ТОВ «Фірма Агромаш», ФОП Рязанцев, ТОВ «Укртехснаб», ПП «Ансі Україна», ТОВ «Анела», ТОВ «АТД-сервис», ПАТ «Енергооблік», СПД-ФО Букрєєв, ТОВ «СІФ-ЗСФ», ТОВ «Юженергомаш», ТОВ «ТД Укрюжмаш», ТОВ «Бінол СТ», ТОВ «Дисконтоптторг», ТОВ «Юкун», ТОВ «Річ Буд» а отже підтверджується фактичне здійснення таких правочинів.

Натомість, в акті перевірки № 420/25-0/14307794 від 11.10.2012р. податковий орган робить висновок про те, що правочини, укладені між позивачем та його контрагентами не спричинили реального настання юридичних наслідків, оскільки в ході перевірки не підтверджено факту поставки (транспортування) позивачем від контрагента товару, що свідчить про те, що правочини здійснені без мети настання реальних наслідків.

Однак, суд не погоджується із таким висновком та зазначає наступне.

Як зазначалося вище, всі придбані товари (послуги) були своєчасно та в повному обсязі оприбутковані АТ «Мотор Січ» на підставі накладних (актів виконаних робіт) та прибуткових ордерів, оплачені, та в подальшому використані у господарській діяльності товариства, що в свою чергу призвело до змін в активах підприємства та його зобов'язаннях і реально спричинило зміни майнового стану платника податків. Рух придбаних товарів у товаристві підтверджується долученими до справи реєстрами.

Суд зазначає, що оглянуті первинні документи містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

В матеріалах справи містяться платіжні документи, які підтверджують перерахування на користь постачальників позивача грошових коштів та засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості товарів, робіт (послуг) за переліченими вище правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів. З огляду на приписи Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та Закону України «Про запобіганню та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» суд робить висновок про те, що операції господарюючих суб'єктів з перерахування саме безготівкових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб - через банківські установи. Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача і контрагентів позивача спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи не має.

Щодо посилання податкового органу в акті перевірки на відсутність перевізних документів між позивачем та його контрагентами суд вважає за потрібне зазначити наступне.

Пунктом 11.1 розділу 11 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363, встановлено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Водночас, застосування вказаних Правил перевезення, що затверджені наказом №363, повинно відбуватись з врахуванням сфери, на врегулювання якої вони видані. Так, відповідно преамбулі наказу № 363 затверджені ним правила видані на виконання Програми заходів щодо забезпечення збереження вантажів, захисту їх від розкрадань і безпеки пасажирів на транспорті, затвердженої постановою КМУ від 05.01.95 р. № 710. Програма розроблена відповідно до Державної програми боротьби зі злочинністю, затвердженої Постановою ВРУ від 25.06.93 р на виконання рішення Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю від 18.02.94.

Отже, суд звертає увагу на те, що сфера застосування Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363, не пов'язана з визначенням правил ведення платником податку свого податкового та бухгалтерського обліку в частині прийняття - передачи ТМЦ.

На думку суду, наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства та не свідчать про безтоварність операцій за наявності інших підтверджуючих документів; відсутність саме товарно-транспортних накладних не є підставою для не включення вартості придбаних товарів до валових витрат та сум податку на додану вартість до податкового кредиту покупця.

При цьому слід говорити про те, що наявність чи відсутність ТТН не може бути єдиною та вирішальною підставою для сумніву в реальності вчинених правочинів. Тому суд перевіряє надані як позивачем так і відповідачем докази фактичного здійснення операцій у їх сукупності.

Вищий адміністративний суд України в інформаційному листі № 1936/11/13-11 від 01.11.2011р. з приводу відсутності або недоліків деяких первинних документів зазначив, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо. При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Взагалі в акті перевірки відсутність реальності вчинення господарської діяльності між АТ «Мотор Січ» та його постачальників пов'язується податковим органом лише з обставинами діяльності третіх осіб по ланцюгу постачання, які безпосередньо до позивача жодного відношення не мають, що є неприпустимим як за законодавством України так і міжнародними нормами.

Зокрема, ст. 61 Конституції України закріплює принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності особи.

В свою чергу Податковий кодекс України, не ставить право платника податку на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання усіма постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобов'язань зі сплати ними сум податку, дотримання правил ведення господарської діяльності тощо.

Чинним законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

Аналізуючи положення ст.ст.: 54, 58, 76, 86 ПК України, Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. № 985, суд приходить до висновку, що специфіка правових актів індивідуальної дії, які ухвалюються органами податкової служби у формі податкових повідомлень-рішень з приводу самостійного визначення грошових зобов'язань платників податків, полягає в тому, що фактичні підстави для ухвалення цих актів містяться в документальних результатах контролю за діяльністю платника податків (матеріалах перевірки), а правові підстави та владні приписи - безпосередньо в самих податкових повідомлення-рішеннях.

Проте в акті перевірки суб'єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірними правочинами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та контрагента позивача, про несумісність предмету спірних право чинів з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність використання позивачем отриманих послуг та товарів, що зумовило необґрунтованість і невідповідність закону висновків суб'єкта владних повноважень про фіктивність правочинів та їх вчинення без мети реального настання правових наслідків, крім тих, які пов'язані з їх недійсністю

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємо узгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Крім того, суд при розгляді справи, керуючись приписами ст. 8 КАС України, бере до уваги, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту в зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам, суперечить практиці Європейського суду з прав людини, рішення якого згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права в Україні. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського Суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.2009р. судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Відповідачем не доведена обізнаність позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Аналогічні висновки зроблені Європейським судом з прав людини в рішенні від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України», в якому вказано на те, що коли Держави-члени Конвенції володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань…Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Таким чином, не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми постачальниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом (лист Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11).

Також, слід зазначити, що податковий орган приходить до висновку про не встановлення факту передачі товарів від продавця до покупців, у зв'язку із чим договори укладались без мети реального настання правових наслідків, крім тих, які пов'язані з їх недійсністю.

Проте, аналізуючи вищевикладені норми ЦК України, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частина 1 ст. 203 ЦК України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Виходячи з положень ст. ст. 207, 208 Господарського кодексу України, правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203 та ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права тощо.

В актах перевірок податкові органи говорять про відсутність у контрагентів трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення будь-якого виду діяльності, з чого інспекція вбачає проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту не мають реального товарного характеру.

Однак суд зауважує, що усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства, правопорядку демократичної, правової держави.

При цьому, акт перевірки не містить належних та допустимих доказів умислу позивача на порушення публічного порядку.

В актах перевірок контрагентів податкові органи, що проводили їх перевірки, зазначають про відсутність у контрагентів трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення будь-якого виду діяльності, з чого відповідач вбачає проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту не мають реального товарного характеру.

Втім, відповідно до п.6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової служби України № 984 від 22.12.2010р., факти виявлення порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Крім того, жодна норма законодавства не позбавляє платника податків права на податковий кредит та валові витрати у разі порушення його контрагентом вимог податкового законодавства по ланцюгу постачання.

Зміст акту перевірки свідчить про те, що висновки щодо неможливості виконання контрагентами позивача операцій з постачання товарів (надання послуг) в більшості випадків зроблено без дослідження документів бухгалтерського та податкового обліку контрагентів, а лише на підставі аналізу та співставлення даних інформаційних баз податкового органу. Зазначені акти перевірки контрагентів позивача, що покладені в основу висновків акту перевірки 420/25-0/14307794 від 11.10.2013р. не можуть використовуватись в якості доказів порушення позивачем приписів податкового законодавства, оскільки не містять інформації про здійснення ним господарських операцій та не встановлюють наявність спільних дій між позивачем та його контрагентами, які б були спрямовані на приховування податків та отримання податкової вигоди.

Статтею 207 ГК України встановлено: господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину укладений позивачем правочин є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про взаємовідносини, які відбулись між учасниками такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Суд відмічає, що відповідачем ні в акті перевірки, ні в судовому засіданні не надано будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність правочинів позивача (його контрагентів) актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Під час розгляду справи судом встановлено, що укладені між позивачем та його контрагентами угоди не віднесено законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними.

Окрім того, суд бере до уваги, що вчинення платником податків діяння по укладенню правочинів, спрямованих на порушення інтересів Держави у сфері оподаткування, утворює склад злочину, що передбачений ст. 191 або 212 Кримінального кодексу України.

В ході розгляду справи відповідач не подав до суду жодних доказів прийняття вироків суду про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб позивача з підстав встановлення в їх діях складу злочину при вчиненні господарських операцій з постачальниками, переліченими в акті перевірки.

З огляду на наведене, суд не враховує доводів податкового органу на наявність відносно постачальників позивача і їх контрагентів наступної інформації: протоколів допиту засновників та директорів контрагентів та їх постачальників в ланцюзі (ТОВ «Діомед», ФОП Рязанцев); бесід з невстановленими особами (ПП "Союз автоматика електрокомплект», ТОВ «НВП Постача», ТОВ «Фірма Агромаш»); відмови директорів деяких контрагентів в ланцюзі давати пояснення з посиланням на ст.63 Конституції України (ТОВ «ХАІ-Інжиринг», ПП «Ансі Україна», ТОВ «Анела»,); використання телефонних розмов з начебто директорами деяких контрагентів в ланцюзі, які зазначали про відсутність у них первинних документів; наявність щодо деяких контрагентів в ланцюзі висновків почеркознавчих експертиз, якими встановлено про невизначеність особи, що підписувала документи (ТОВ «Укрпостач», ТОВ «Хімресурси»); наявність щодо деяких контрагентів в ланцюзі відкритих кримінальних справ, по яким відсутні вироки судів (ТОВ «Юг-комплект», ТОВ «Бренд строй», ТОВ «Візіт торг», ТОВ «Укртехснаб», ТОВ «ТД Укрюжмаш», ТОВ «Юкун»); ненадання деякими контрагентами в ланцюзі документів для перевірки (ТОВ «Сорекс-2006», ТОВ «СІФ-ЗСФ», ПАТ «Енергооблік», ТОВ «Бінол СТ», ТОВ «Дисконтоптторг»); неможливість проведення податковим органом перевірки деяких контрагентів в ланцюзі (наприклад, відсутність платника податків за місцем знаходження, неотримання запиту податкового органу та інше) в усіх випадках використовується податковим органом як підстава для застосування положень п.44.6 ст.44 ПК України, згідно якої у разі, якщо до закінчення перевірки платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності (ТОВ «ЗМТК», ТОВ «Химтрейд»); електронні системи баз податкового органу, які не містять даних щодо податкової звітності певних господарюючих суб'єктів без зазначення причин відсутності такої звітності (ТОВ «Харпромпостач»); інформації, що в актах виконаних підрядних робіт з ТОВ «Соліт-буд» не зазначено, що роботи виконувались субпідрядником. Вказане, на думку відповідача, не підтверджує отримання Позивачем результатів підрядних робіт. Разом з тим такий висновок суперечить положенням ст. 838 ЦК України, згідно яких підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи.

З положень Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» випливає, що обов'язковою умовою віднесення витрат підприємства на оплату товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат є наявність господарських операцій з придбання цих товарів (робіт, послуг) підкріплена належними документами та зв'язок цих витрат з господарською діяльністю платника.

Податковий кодекс України визнає витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку таких витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Як зазначалося вище, первинні бухгалтерські документи в повному обсязі були надані позивачем та долучені судом до матеріалів справи, а тому правомірність формування витрат позивача підтверджена належними та допустимими доказами.

Крім того, як Законом України «Про податок на додану вартість», так і Податковим кодексом встановлено вичерпний перелік документів (податкова накладна, митна декларація, товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ), на підставі яких у платника податків виникає право на включення відповідних сум до податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи наявність у позивача податкових накладних, на підставі яких відповідні суми ПДВ у складі вартості придбаних товарів (робіт, послуг) були включені до податкового кредиту, приймаючи до уваги, що зазначені податкові накладні не визнані недійсними, будь-яких посилань щодо невідповідності порядку оформлення цих податкових накладних вимогам Закону № 168/97-ВР та Податкового кодексу акт перевірки не містить, АТ «Мотор Січ» цілком правомірно включило суми податку на додану вартість по отриманим товарам до складу податкового кредиту, оскільки його право на податковий кредит підтверджується єдиним і належним, з точки зору діючого законодавства, доказом.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що на час господарських відносин між позивачем та його контрагентами, останні були належним чином зареєстровані, як юридичні особи та платники ПДВ. Даний факт представником відповідача не заперечується.

Відповідно до п.1 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" від 15.05.2003 №755, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

З огляду на викладене, доводи відповідача про нібито допущені з боку АТ «Мотор Січ» порушення вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з контрагентами спростовані дослідженими у судових засіданнях доказами.

Також судом встановлено, що акт перевірки № 420/25-0/14307794 від 11.10.2012р. не містить інформації про дослідження податковим органом руху придбаного позивачем товару, його оприбуткування, використання та реалізацію. Враховуючи період перевірки - з 01.09.2009р. по 31.07. 2012р., акт перевірки не містить аналізу дій позивача щодо правомірності формування ним валових витрат по операціям з переліченими в акті контрагентами. Водночас такий аналіз є попри необхідним, оскільки в наведений період існували різні правила формування валових витрат, законодавчі приписи про що викладені вище.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З матеріалів справи вбачається, що позивач мав правовідносини з господарюючими субєктами, які є самостійними дієздатними юридичними особами - платниками податків та є діючими по теперішній час. Також слід зазначити, що перевірка правильності ведення податкового обліку та складання звітності іншим підприємством не входить до компетенції позивача, а є обов'язком податкового органу, на обліку в якому перебувають перелічені в акті перевірки платники податків.

Частиною 1 ст. 11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, суд вважає, що висновок податкового органу, викладений в акті перевірки № 420/25-0/14307794 від 11.10.2012р., про порушення АТ «Мотор Січ» вимог пп. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.7.1, абз. "а" та абз. "б" п.п 7.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97-ВР із змінами та доповненнями, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3, абз. "а" та абз. "б" п. 200.4 ст.200 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI із змінами та доповненнями та п. 5.1 ст. 5, пп. 5.2.1 п. 5.2, абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.94 №334/94-ВР із змінами і доповненнями та п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI із змінами і доповненнями є помилковим та спростовується дослідженими під час розгляду справи доказами.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову, а тому податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжя Державної податкової служби № 0000810025,№ 0000820025, № 0000840025 від 16.10.2012р. слід визнати протиправними та скасувати.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

У судовому засіданні, відповідно до ст.160 КАС України, сторонам проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Керуючись ст.ст. 86, 158, 161-163,167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Мотор-Січ"- задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати винесені Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків в м. Запоріжжя Державної податкової служби податкового повідомлення - рішення від 16.10.2012 року №0000820025, №0000840025 та №0000810025.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Мотор-Січ" судовий збір у розмірі 2294 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В.Шара