Ухвала суду № 31900241, 17.06.2013, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим (м. Сімферополь)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ справи: 122/8039/2012 Головуючий суду першої інстанції:Кучеренко Н.В. № провадження: 22-ц/190/1653/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Синельщікова О. В.

"17" червня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого судді:Синельщікової О.В. Суддів:Курської А.Г., Яковенко Л.Г. При секретарі:Щегловій Н.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, треті особи - ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання заповіту недійсним,

за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 17 січня 2013 року,

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваним рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 17 січня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7, треті особи - ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання заповіту недійсним - відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_6 ставить питання про скасування рішення суду та просить ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення незаконне і необґрунтоване, ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що судом не повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, і висновки суду не відповідають обставинам справи. Вказує, що судом не були прийняті до уваги надані ним докази наявності у заповідача ознак хронічного алкоголізму та психічного захворювання. Також, посилається на те, що суд безпідставно задовольнив його клопотання про витребування документів лише частково, і не задовольнив його клопотання про допит свідків, чим позбавив його можливості довести, що при складані заповіту його батько не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними.

Заслухавши суддю-доповідача, сторін, представника відповідачки, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що психічний стан ОСОБА_10 на час складання оспореного заповіту на користь відповідачки був таким, в якому він усвідомлював значення своїх дій і міг керувати ними, враховуючи дані медичних документів, показання свідків, отже підстав для визнання заповіту недійсним при розгляді справи не було встановлено.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким вирішенням спору, вважає, що суд першої інстанції встановив всі обставини справи, що мають значення для справи, дійшов висновків, які відповідають обставинам справи, яку вирішив згідно з законом.

При розгляді справи судом встановлено, що 04 липня 2011 року ОСОБА_10 склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом Четвертої сімферопольської державної нотаріальної контори ОСОБА_11 і зареєстрований в реєстрі за № 2-519, за яким все своє рухоме та нерухоме майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все та, що йому буде належати на день смерті і на що він за законом матиме право, заповів ОСОБА_7 (а.с.82).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 помер (а.с.3).

Відповідно до статті 225 Цивільного кодексу України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

У разі наступного визнання фізичної особи, яка вчинила правочин, недієздатною позов про визнання правочину недійсним може пред'явити її опікун.

Сторона, яка знала про стан фізичної особи у момент вчинення правочину, зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану у зв'язку із вчиненням такого правочину.

Згідно з частиною 2 статті 1257 Цивільного кодексу України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Згідно акту амбулаторної посмертної судово-психіатричної експертизи № 333 від 10 травня 2013 року, призначеної на стадії апеляційного перегляду справи і проведеної Кримською республіканською установою «Клінічна психіатрична лікарня № 1», яким-небудь психічним захворюванням (тяжким психічним розладом) ОСОБА_10 на період часу, який відноситься до складання ним заповіту 04 липня 2011 року, не страждав. У ОСОБА_10 на період часу, який відноситься до складання ним заповіту 04 липня 2011 року, виявляються: психічні та поведінкові розлади в результаті вживання алкоголю з синдромом залежності, - що не перешкоджало йому на зазначений період часу усвідомлювати свої дії та керувати ними.

За висновками цієї експертизи ОСОБА_10 на період часу, який відноситься до складання ним заповіту 04 липня 2011 року міг усвідомлювати свої дії та міг керувати ними (а.с.166-169).

За таких обставин, враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на час укладення заповіту ОСОБА_10 не перебував у такому психічному стані, що перешкоджав би йому усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, і його заповіт повністю відповідав його особистій волі, а тому не може бути визнаний недійсним.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому не приймаються до уваги колегії суддів апеляційного суду.

Відповідно до частини 1 статті 360-7 Цивільного процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

В постанові від 29 лютого 2012 року у справі №6-9 цс 12 Верховний Суд України дійшов правового висновку, який в силу статті 360-7 Цивільного процесуального кодексу України є обов'язковим для всіх судів, і згідно якого відповідно до частини 1 статті 225 Цивільного кодексу України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами (стаття 212 Цивільного процесуального кодексу України), будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Отже, підставою для визнання правочину недійсним за вказаної підстави може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях (частина 4 статті 60 Цивільного процесуального кодексу України).

Переглядаючи справу, колегія суддів апеляційного суду виходить з того, що проведеною у справі посмертною судово-психіатричною експертизою зроблено висновок про те, що спадкодавець у момент складення ним заповіту розумів значення своїх дій та міг керувати ними, але у нього виявлені психічні та поведінкові розлади в результаті вживання алкоголю з синдромом залежності, що само по собі не може стати підставою для визнання складеного в такому стані заповіту недійсним за вимог частини 1 статті 225 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що при розгляді справи вимоги матеріального і процесуального права судом першої інстанції додержано, підстав для скасування рішення не має.

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 308, 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 17 січня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Судді:

Синельщікова О.В. Курська А.Г. Яковенко Л.Г.