Постанова № 31900041, 06.06.2013, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2013 року Справа № 823/1173/13-а

11 год. 30 хв. м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Кульчицького С.О.,

при секретарі - Поліщук О.О.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1 (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Ватутінського відділення Катеринопільської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Ватутінського відділення Катеринопільської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби, в якій просить визнати протиправними дії відповідача та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14 березня 2013 року №0000091700 та №0000111700.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що оскаржувані рішення суперечать вимогам Податкового кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні адміністративний позов підтримав в повному обсязі та просив суд його задовольнити з підстав, викладених в адміністративному позові та додаткових поясненнях по справі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, заперечення на позовну заяву не надав, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином (т. 2, а.с. 241).

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд встановив.

ОСОБА_2 зареєстрований як фізична особа-підприємець 21.05.1998 року виконавчим комітетом Ватутінської міської ради Черкаської області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 та є платником податку на додану вартість.

З матеріалів справи вбачається, на підставі п. 75.1 ст. 75, ст. 77 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями, проведена документальна планова виїзна перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання ФОП ОСОБА_2 вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 06.03.2013 року № 59/17-011/НОМЕР_1.

На підставі акту перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 14 березня 2013 року №0000091700 та №0000111700.

З матеріалів справи вбачається, що між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Трансторг» укладено договори придбання металопрокату від 03.01.2012 року № 6-1/ТР та від 25.10.2012 року №25/10.

Факт отримання позивачем від вищезгаданого контрагента товару (металопрокату) підтверджується видатковими накладними.

На виконання статті 201 Податкового кодексу України, ТОВ «Трансторг» надав позивачу податкові накладні, які складені у відповідності до вимог законодавства та мають всі необхідні реквізити, що підтверджує дійсність даних правочинів.

Як доказ транспортування металопрокату від ТОВ «Трансторг» до ФОП ОСОБА_2 підтверджується товарно-транспортними накладними.

Крім цього, між позивачем та АТЗТ «Агроторговий дім» укладено договір на виконання будівельно-монтажних робіт від 24.01.2011 року № 01/11.

На виконання укладеного договору сторонами складені довідки форми КБ-2, КБ-3в про вартість та види будівельних робіт.

Виконання зазначеного договору підтверджується податковими накладними, актами прийняття виконаних робіт, які складені у відповідності до вимог законодавства, що підтверджує дійсність даних правочинів, платіжні доручення та банківські виписки по рахунку позивача.

Між позивачем та ПАТ «Комбінат «Придніпровський» укладено договори підряду від 11.01.2011 року № 01 та від 03.01.2012 року № 03 по виконанню ремонтно-будівельних робіт.

Виконання зазначених договорів підтверджується податковими накладними, актами прийняття виконаних робіт, довідками КБ-2, КБ-3в, платіжними дорученнями, які складені у відповідності до вимог законодавства.

Разом з цим, між позивачем та ТОВ «Осокори» укладено договір підряду від 18.10.2010 року № 04 по виконанню ремонтно-будівельних робіт по об'єкту «Реконструкція бази відпочинку «Осокори».

Виконання зазначених договорів підтверджується податковими накладними, актами прийняття виконаних робіт, довідками КБ-2, КБ-3в, платіжними дорученнями, які складені у відповідності до вимог законодавства.

Позивачем надано суду декларації готовності об'єкта до експлуатації, як доказу виконання ремонтно-будівельних робіт по об'єкту «Реконструкція бази відпочинку «Осокори».

Відповідно до п. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" - бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1, 2 статті 3 Господарського кодексу України визначено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Статтею 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Щодо надання суду видаткових накладних не підписаних відповідною посадовою особою (т. 2), то суд зазначає, що даний недолік виник при копіюванні та відправці через електронну пошту відповідних накладних, а позивачем надано для огляду та завірені належним чином підписані видаткові накладні.

Крім того, суд робить висновок, що на момент перевірки дані податкові накладні були підписані, оскільки в акті перевірки відсутні посилання перевіряючих на даний недолік видаткових накладних.

Посилання відповідача на акти перевірки контрагентів позивача - не тягне за собою недійсність усіх угод та сумнівність господарських операцій та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних і не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на формування податкового кредиту.

Слід наголосити, що відповідно до ст. 47 Податкового кодексу України відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органом, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах несуть юридичні особи, постійні представництва нерезидентів, які відповідно до Кодексу визначені платниками податків, а також їх посадові особи. Отже, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податків і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

У листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 року «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України» зазначено, що для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

У постанові Верховного суду України від 13.01.2009 року по справі № 09/05 викладено, що покупець не може нести відповідальність ані за несплату податків продавцем, ані за можливу недостовірність відомостей про продавця, що містяться у Єдиному реєстрі, за діяльності продавцем.

Крім того, у довідці Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 року «Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону «Про податок на додану вартість» викладено, зокрема, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Отже, допущені порушення одним платником податків у відображенні у податковому обліку певної господарської операції, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

До того ж, ст. 61 Конституції України передбачено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Таким чином, враховуючи, що позивачем жодних порушень не вчинено, відповідач безпідставно поклав на позивача відповідальність за дії його контрагентів.

Щодо висновків податкового органу про нікчемність правочинів укладених між позивачем та АТЗТ «Агроторговий дім», ТОВ «Трансторг», ПАТ «Комбінат «Придніпровський», ТОВ «Осокори», то суд зазначає наступне.

Питання нікчемності правочинів регулюється Цивільним кодексом України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно із абз. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його невідповідність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, основним критерієм для того, щоб вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (абз. 1 ч. 2 ст. 216 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконним заволодіння ним.

Згідно з ч. 2 ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Суд, дослідивши зміст акту перевірки, наголошує на тому, що укладені між позивачем та його контрагентами (АТЗТ «Агроторговий дім», ТОВ «Трансторг», ПАТ «Комбінат «Придніпровський», ТОВ «Осокори»), не містять жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, котрі передбачені ч. 1 ст. 228 ЦК України - як ознак нікчемності спірних правочинів.

Суд звертає увагу, що в пп. 1.15 п. 1 акту перевірки від 06.03.2013 року (а.с. 36) зазначено, що перевіркою не виявлено взаємовідносин із суб'єктами господарювання, які припинили діяльність на підставі рішення суду, або договори, первинні чи інші документи які визнано судом недійсними (які мають ознаки фіктивності), тощо.

Отже, доводи відповідача про нікчемність вищезгаданих контрактів - є помилковими.

В адміністративному позові позивач просив визнати протиправними дії відповідача, однак не зазначив в чому саме полягають протиправні дії та які саме дії відповідача слід визнати протиправними, а тому суд приходить до висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову в цій частині.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача є частково обґрунтованими та такими, що підлягають до часткового задоволення.

Згідно п. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Інших доказів сторони суду не назвали та не надали.

Керуючись ст. ст. 9, 69-71, 86, 94, 97, 122, ст. ст. 158-163 КАС України, Черкаський окружний адміністративний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Катеринопільської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби від 14 березня 2013 року №0000091700 та №0000111700.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 сплачений судовий збір в сумі 1771 (одна тисяча сімсот сімдесят одна) грн. 95 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд в порядку, передбаченому ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено 10 червня 2013 року.

Головуючий С.О.Кульчицький