Ухвала суду № 31899800, 12.06.2013, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

УХВАЛА

"12" червня 2013 р.Справа № 26-15/131-09-4188

Господарський суд Одеської області у складі :

судді Никифорчука М.І.

при секретареві Кравченко С.В.

за участю представників сторін :

від позивача : не з'явився;

від відповідача : не з'явився;

від 3-ї особи: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: фізичної особи - підприємця ОСОБА_1;

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Буддеталь";

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Державна податкова інспекція у Суворовському районі м.Одеси;

про визнання договору іпотеки дійсним та визнання права власності , -

в с т а н о в и в :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Буддеталь" про визнання дійсним договору іпотеки від 07.05.2008 р., укладеного між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та ТОВ „Буддеталь", та про визнання за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 права власності на нежилі будівлі та споруди, що в цілому складаються з адміністративної будівлі літ. „А", 1/2 гуртожитку літ. „В", складів літ. „Б", „Е", печів літ. „Ж", „К", трансформаторів літ. „Н", „М", „О", цехів літ. „Ц", „Р", „З", гаражу літ. „Г", вбиральні літ. „С" загальною площею 6453,6 кв.м., та знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, що належали ТОВ „Буддеталь", в рахунок погашення боргових зобов'язань ТОВ „Буддеталь", що виникли за договором позики б/н від 07.05.2008 р. та договору іпотеки б/н від 07.05.2008 р.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 01.09.2009 р. порушено провадження у справі № 15/131-09-4188 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

В ході розгляду справи позивач звернувся до суду з уточненою позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Буддеталь" про визнання дійсним договору іпотеки від 07.05.2008 р., укладеного між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та ТОВ „Буддеталь", та про визнання за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 права власності на нежилі будівлі та споруди, що в цілому складаються з адміністративної будівлі літ. „А", 1/2 гуртожитку літ. „В", складів літ. „Б", „Е", печів літ. „Ж", „К", трансформаторів літ. „Н", „М", „О", цехів літ. „Ц", „Р", „З", гаражу літ. „Г", вбиральні літ. „С" загальною площею 6453,6 кв.м., та знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, що належали ТОВ „Буддеталь", в рахунок погашення боргових зобов'язань ТОВ „Буддеталь", що виникли з договору позики б/н від 07.05.2008 р. та договору іпотеки б/н від 07.05.2008 р. Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

07 травня 2008 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю „Буддеталь" був укладений договір позики, відповідно до якого позивач передав у власність відповідачу грошові кошти у розмірі, встановленому договором, а позичальник зобов'язався повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів з урахуванням індексу інфляції в строк, передбачений договором. Договір було укладено в письмовій формі відповідно до вимог чинного законодавства України.

Відповідно до п. 1.2 договору позика надавалась для господарських потреб позичальника і використовувалась на його розсуд. Сума позики за договором згідно з п. 2.1 договору становить 400 000,00 грн.

Як зазначає позивач, позичальник отримав суму позики готівкою в повному обсязі до підписання договору, що підтверджується п. 3.2 договору, а також прибутково-видатковим касовим ордером ТОВ „Буддеталь" від 07.05.2008 р.

Пунктом 2.2 договору було передбачено строк повернення позики, який складає 12 календарних місяців з моменту надання суми позики, тобто 07 травня 2009 року. Відповідно до п. 4.1 договору позичальник зобов'язався повернути суму позики (або неповернену її частину в разі дострокового погашення частини позики) в останній день строку, встановленого в п. 2.2 цього договору.

Однак, як зазначає позивач, станом на 20.08.2009 р. відповідач в порушення п.п. 1.1, 2.2, 4.1 договору не повернув позивачу суму позики, як було обумовлено сторонами і передбачено договором.

Пунктом 5.1 договору позики передбачено, що при простроченні повернення позики (її частини) позичальник сплачує штраф у розмірі 50 % від неповерненої суми позики. Тобто розмір штрафу за прострочення зобов'язання складає 400000 х 50% = 200 000 грн. Крім цього, відповідно до п. 5.1. договору у випадку прострочення повернення позики позичальник додатково сплачує пеню в розмірі 0,3 % від простроченої суми за кожен день прострочення до моменту повернення позики. Строк повернення позики встановлений п. 2.2 договору -07.05.2009 р. Таким чином, пеня розраховується за період з 08.05.2009 р. по день подачі позову, тобто по 20.08.2009 р., і в цілому складає 126000,00 грн.

Пунктами 1.1. та 5.2. договору передбачено, що позичальник зобов'язується повернути позикодавцю позичену суму грошових коштів з урахуванням індексу інфляції, в тому числі і за весь період прострочення у випадку прострочення повернення позики. За офіційними даними Держкомстату України індекс інфляції у відсотках з моменту укладення договору позики за період з 07.05.2008 р. по 20.08.2009 р. склав 1,156, а тому сума основного боргу збільшується на цей коефіцієнт і складає: 400 000 грн. х 1,156 - 400 000 грн. = 62 400 грн.

Таким чином, сума заборгованості ТОВ „Буддеталь" за договором позики складає: сума основного боргу - 400 000,00 грн., штраф - 200 000,00 грн., пеня в розмірі 126 000,00 грн. та індекс інфляції - 62400,00 грн., що в цілому становить 788 400,00 гривень.

Пунктом 4.5 договору позики було передбачено, що на забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань відповідно до цього договору, сторонами додатково укладається договір іпотеки нерухомого майна, що належить позичальнику, і на яке, у випадку неповернення позики, може бути звернене стягнення позикодавцем в порядку, передбаченому договором іпотеки.

Відповідно до п. 1.1 договору іпотеки б/н, який було укладено між позивачем і відповідачем 07.05.2008 року з метою забезпечення виконання договору позики б/н від 07.05.2008 р., іпотекодержатель (позивач) має право у разі порушення іпотекодавцем (відповідачем) своїх обов'язків за основним договором (договір позики) одержати задоволення своїх вимог за основним договором за рахунок передбаченого в розділі 3 цього договору майна, яке передається в іпотеку за цим договором. Договір іпотеки, як і договір позики, було також укладено в простій письмовій формі, в порушення ч.1 ст. 577 ЦК України, якою передбачено, що якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню. При цьому, як зазначає позивач, відповідач пообіцяв негайно розпочати підготовку всіх необхідних для нотаріального посвідчення договору іпотеки документів та протягом одного місяця з'явитися до нотаріуса для підписання договору іпотеки у встановленому законодавством порядку, що також було передбачено пунктом 1.5. договору іпотеки. Однак, незважаючи на свою обіцянку, після отримання грошей за договором позики, відповідач ухилився від нотаріального посвідчення договору іпотеки.

Так, приймаючи до уваги те, що сторони домовились щодо всіх істотних умов договору іпотеки, та з огляду на те, що позивачем умови договору були повністю виконані, позивач просить суд визнати дійсним договір іпотеки б/н від 07.05.2008 р., укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю „Буддеталь".

Крім того, розділом 3 договору іпотеки було визначено предмет іпотеки - нежилі будівлі та споруди, що в цілому складаються з адміністративної будівлі літ. „А", 1/2 гуртожитку літ. „В", складів літ. „Б", „Е", печів літ. „Ж", „К", трансформаторів літ. „Н", „М", „О", цехів літ. „Ц", „Р", „З", гаражу літ. „Г", вбиральні літ. „С", загальною площею 6453,6 кв.м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1; та зареєстровані в ОМБТІ та РОН 28 квітня 2001 року в кн. 13 неж. стр. 5 реєстр. № 2969. Узгоджена за договором іпотеки вартість предмета іпотеки, що відповідає балансовій вартості нежилих будівель та споруд, складає 700000,00 грн.

Відповідно до п. 1.3 договору іпотеки за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним договором в повному обсязі, включаючи сплату неустойки, основної суми боргу та будь-яке збільшення цієї суми у відповідності до основного договору.

Пункт 1.4. договору іпотеки передбачає, що іпотекодержатель має право задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України „Про іпотеку".

Таким чином, враховуючи те, що відповідач не розрахувався і не має можливості розрахуватися з позивачем в повному обсязі та погасити готівкою чи в безготівковій формі грошове зобов'язання, що виникло з договору позики від 07.05.2008 р., а договором іпотеки передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, позивач вважає за необхідне визнати за позикодавцем - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 право власності на нежилі будівлі та споруди, що в цілому складаються з адміністративної будівлі літ. „А", 1/2 гуртожитку літ. „В", складів літ. „Б", „Е", печів літ. „Ж", „К", трансформаторів літ. „Н", „М", „О", цехів літ. „Ц", „Р", „З", гаражу літ. „Г", вбиральні літ. „С", загальною площею 6453,6 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, та були зареєстровані за ТОВ „Буддеталь" в ОМБТІ та РОН 28 квітня 2001 року в кн. 13 неж. стр. 5 реєстр. № 2969. Також позивач зазначає, що рішенням Одеської міської ради № 4858-ІУ від 09.11.2005 р. „Про найменування вулиць, провулків, проспектів, площ, парків, скверів, мостів та інших споруд, розташованих на території міста Одеси", для вулиці „Кірпічна" була затверджена назва „Цегляна".

Рішенням господарського суду Одеської області від 18 вересня 2009р. позов ФОП ОСОБА_1 задоволений та :

Договір іпотеки б/н від 07.05.2008 р., укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю „Буддеталь" - визнаний дійсним.

За фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (02094, АДРЕСА_2; код НОМЕР_1) визнано право власності на нежилі будівлі та споруди, що в цілому складаються з адміністративної будівлі літ. „А", 1/2 гуртожитку літ. „В", складів літ. „Б", „Е", печів літ. „Ж", „К", трансформаторів літ. „Н", „М", „О", цехів літ. „Ц", „Р", „З", гаражу літ. „Г", вбиральні літ. „С" загальною площею 6453,6 кв.м, та знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, які належали Товариству з обмеженою відповідальністю „Буддеталь" (код ЄДРПОУ 13875680), в рахунок погашення боргових зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю „Буддеталь", що виникли відповідно до договору позики б/н від 07.05.2008 р. та договору іпотеки б/н від 07.05.2008р.

В апеляційному порядку дана справа не розглядалась.

Постановою Вищого господарського суду України від 6 липня 2010 року вказане рішення скасовано, а справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи вказане рішення касаційна інстанція в своїй постанові зазначила, зокрема таке.

Звертаючись з позовом у справі, позивач, зокрема заявив вимогу про визнання дійсним вказаного договору іпотеки на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України, відповідно до якої якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним; у цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Суд першої інстанції задовольнив цю позовну вимогу, зазначивши про встановлення обставин щодо досягнення сторонами домовленості щодо усіх істотних умов договору іпотеки, що підтверджується матеріалами справи та не суперечить вимогам Закону України "Про іпотеку", а також фактичне виконання ними умов договору.

Проте судом залишено поза увагою те, що при вирішенні даного спору суттєвим є встановлення обставин дотримання сторонами вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачених ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, оскільки їх недотримання визначено ст. 215 цього Кодексу в якості підстав недійсності правочину.

При розгляді справи суд першої інстанції ухилився від дослідження умов спірного правочину та визнав його дійсним без дослідження дотримання сторонами вказаних норм щодо відповідності змісту правочину вимогам законодавства.

Зокрема, суд не врахував положення ч.ч. 1, 7 ст. 576 ЦК України, згідно з якими предметом застави може бути майно, що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення; при чому застава окремих видів майна може бути заборонена або обмежена законом.

Статтями 5, 6 Закону України "Про іпотеку" також передбачено, що предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за умови, якщо це майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення. У разі обмеження правомочності розпорядження нерухомим майном згодою його власника або уповноваженого органу державної влади чи органу місцевого самоврядування така ж згода необхідна для передачі цього майна в іпотеку.

Залишивши поза увагою вищевказані правові норми, суд першої інстанції не досліджував обставини щодо наявності у відповідача відповідного права відчужувати передбачені спірним договором об'єкти нерухомого майна, зокрема, відсутності обмеження його правомочностей на розпорядження цим майном згодою певних осіб, у тому числі в зв'язку з перебуванням його на момент укладення спірного договору іпотеки в заставі чи податковій заставі.

Так, звертаючись з касаційною скаргою, Державна податкова інспекція у Суворовському районі м. Одеси доводить, що на момент укладення спірного договору іпотеки усі активи відповідача перебували в податковій заставі, про що 28.09.07 внесено реєстраційний запис до Державного реєстру обтяжень рухомого майна про податкову заставу, а відтак відповідно до пп. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" відчуження відповідачем будь-якого нерухомого майна підлягало письмовому узгодженню з податковим органом.

З огляду на встановлені ст. 1117 ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції судова колегія не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні господарського суду, але враховує недослідження судом першої інстанції обставин щодо наявності чи відсутності у відповідача права розпорядження переданим у іпотеку майном на момент укладення відповідного договору, які є суттєвими для правильного вирішення спору про визнання цього договору дійсним.

Одночасно позивач заявив вимогу про визнання за ним у рахунок погашення боргових зобов'язань відповідача за договором позики б/н від 07.05.08 права власності на передбачені спірним договором іпотеки нежитлові будівлі та споруди загальною площею 6463,6 м2 у АДРЕСА_1: адміністративну будівлю літ. "А", Ѕ гуртожитку літ. "В", складів літ. "Б", "Е", печей літ. "Ж", "К", трансформаторів літ. "Н", "М", "О", цехів літ. "Ц", "Р", "З", гаражу літ. "Г", вбиральні літ. "С".

Визнання права є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, передбачених ч. 2 ст. 16 ЦК України. Такий спосіб захисту передбачений також п. (а) ч. 3 ст. 152 ЗК України. Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Стаття 1 ГПК України передбачає право відповідних осіб звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

При цьому в силу ч. 3 ст. 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої -п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує право власності.

З аналізу цієї норми вбачається, що вона передбачає звернення з позовом про визнання права власності лише власника, тобто особи, яка має відповідне право, але воно оспорюється або не визнається іншою особою тощо. З огляду на таке відповідний позов може бути задоволений лише в разі встановлення обставин виникнення у позивача на момент звернення з позовом права власності на відповідне майно як підстави для визнання його власником, право якого підлягає захисту; а також особи, що порушує таке право шляхом його оспорення або невизнання, або ж втрати позивачем відповідного документа.

Суд першої інстанції при вирішенні спору в цій частині виходив з того, що відповідно до ст.ст. 572, 589 ЦК України та п. 1.3 договору іпотеки позивач як заставодержатель набув права звернення стягнення на предмет застави у зв'язку з невиконанням відповідачем забезпечених іпотекою зобов'язань за договором позики, а п. 1.4 договору іпотеки передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України "Про іпотеку".

Зважаючи на вищевикладені висновки суду касаційної інстанції щодо невстановлення суттєвих обставин щодо дійсності спірного договору іпотеки, висновки суду першої інстанції в цій частині спору також є передчасними.

Крім того слід зазначити, що задовольняючи позовну вимогу про визнання за позивачем права власності на майно, суд першої інстанції виходив лише з обставин наявності в нього права задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Але судом не досліджувались обставини щодо реалізації цього права позивачем, тобто вчинення ним певних дій, спрямованих на задоволення своєї вимоги саме таким шляхом, та набуття ним права власності на спірне майно на момент звернення з позовом з урахуванням наявності спору щодо дійсності договору іпотеки, а також положень законодавства, що визначають момент набуття права власності. Також суд першої інстанції не з'ясував обставини щодо порушення певним чином відповідного права позивача, його оспорення чи невизнання тощо.

Відповідно до ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

12 серпня 2010 р. дана справа надійшла до господарського суду Одеської області та передана на новий розгляд судді Никифорчуку М.І.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 16 серпня 2010р. дана справа прийнята до свого провадження суддею Никифорчуком М.І. та розгляд справи призначений на 15.09.2010 р.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 15 вересня 2010 р. за клопотанням представника ліквідатора ТОВ „Буддеталь" Баришникова Г.В. від 14.09.2010р. провадження у справі зупинено до вирішення справи № 2а-6041/10/1570 за адміністративним позовом ТОВ „Буддеталь" до ДПІ у Суворовському районі м. Одесі про визнання нечинним рішень.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 27 травня 2013р. провадження у справі поновлено та розгляд справи призначений на 12 червня 2013 року. Залучено до участі у справі №26-15/131-09-4188 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державну податкову інспекцію у Суворовському районі м. Одеси. Цією ж ухвалою господарський суд зобов'язав сторін надати відомості щодо розгляду справи № 2а-6041/10/1570.

В засідання суду 12 червня 2013 р. сторони не з'явились, були повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи відповідно до п.3.9.1 Постанови Пленум Вищого Господарського Суду України від 26 грудня 2011 року N 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", - 3.9.1. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. ( Поштові повідомлення сторін знаходяться у справі )

Вимоги вищевказаної ухвали господарського суду Одеської області від 27 травня 2013р. щодо надання відомостей про розгляд справи № 2а-6041/10/1570. сторонами не надано.

Проаналізувавши вищевикладене господарський суд прийшов до наступного висновку.

Приписами п.5 ст. 81 ГПК України передбачено, що суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його не з'явлення перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до Постанови Пленум Вищого Господарського Суду України від 26 грудня 2011 року N 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", - 3.9.3. У разі нез'явлення без поважних причин або без повідомлення причин в засідання господарського суду представника позивача, якщо його присутність було визнано обов'язковою, суддя вправі притягти позивача до відповідальності, встановленої пунктом 5 статті 83 ГПК, або залишити позов без розгляду (пункт 5 частини першої статті 81 ГПК), або вжити обох цих заходів одночасно, а також винести окрему ухвалу, як це передбачено частиною першою статті 90 ГПК.

Виходячи з приведених приписів вказаної постанови Пленуму Вищого господарського суду України суд зазначає, що доказів наявності поважних причин по яким позивач не з'явився у засідання господарського суду ним не надано.

Виходячи зі змісту вказаної Постанови касаційної інстанції, у якій містяться обов'язкові для з'ясування питання безпосередньо до позивача щодо обставин про порушення певним чином його відповідного права, його оспорення чи невизнання тощо, господарський суд вважає, що у даному випадку, виходячи з предмета спору, неявка позивача у засідання суду є об'єктивною перешкодою для розгляду позову по суті. Тобто без присутності позивача з'ясувати питання викладені у вказаній Постанові касаційної інстанції є об'єктивно неможливим.

Одночасно суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до вимог частини 4 статті 81 ГПК України після усунення обставин, що зумовили залишення позову без розгляду, позивач має право знову звернутись з ним до господарського суду в загальному порядку.

Керуючись п. 5 ч. 1 ст. 81, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

у х в а л и в :

Позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю „Буддеталь" про визнання договору іпотеки дійсним та визнання права власності - залишити без розгляду.

Суддя Никифорчук М.І.